yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->РОЗДІЛ 3 ВЗАЄМОДІЯ ПРИВАТНИХ ОХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ІЗ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

Адмінистративно-правовіІ основи діяльності приватних охоронніх стрк та їх взяємодія з ОВС України

РОЗДІЛ 3 ВЗАЄМОДІЯ ПРИВАТНИХ ОХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ІЗ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

 

3.1. Адміністративно-правове регулювання взаємодії організацій, які здійснюють приватну охоронну діяльність, з органами внутрішніх справ України

 

 

Збільшення кількості підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність в Україні – об`єктивний процес, зумовлений ринковими відносинами, які зміцнюються у нашому суспільстві. У зв`язку зі зростаючою мережею приватних правоохоронних формувань, розширенням напрямків їхньої діяльності, повноважень приватних охоронців неминуче виникає питання про взаємодію органів внутрішніх справ і приватних охоронних організацій у сфері забезпечення правопорядку.

За останні роки різним аспектам взаємодії правоохоронних органів присвячена велика кількість публікацій. Ніким не заперечується положення про те, що взаємодія державних органів, зокрема органів внутрішніх справ, з іншими правоохоронними структурами та підрозділами, з підприємствами, які здійснюють приватну охоронну діяльність, є необхідною передумовою успішного виконання покладених на них завдань. Практика доводить, що завдяки організованій та виваженій взаємодії поліпшуються результати у забезпеченні правопорядку. Разом з тим, загальна оцінка стану взаємодії по багатьох напрямках потребує змін на краще.

Актуальність взаємодії зростає зі збільшенням кількості різних особливо небезпечних правопорушень. У цих умовах виникає гостра потреба в чіткому узгодженні дій усіх правоохоронних сил.

Необхідність такої взаємодії обумовлюється низкою обставин:

·        спільністю завдань, які постають перед органами внутрішніх справ і підприємствами, що здійснюють приватну охоронну діяльність, у сфері охорони правопорядку;

·        різним обсягом повноважень підприємств, що здійснюють приватну охоронну діяльність, та органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

·        особливістю призначення сил і засобів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань;

·        спорідненістю методів їхньої діяльності щодо забезпечення захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень;

·        характером заходів, здійснюваних з метою забезпечення безпеки особистості та власності;

·        взаємозалежністю кінцевих результатів їхньої спільної діяльності.

Таким чином, основною метою взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, і органів внутрішніх справ є досягнення найефективнішого функціонування суб`єктів, що беруть участь у забезпеченні безпеки особистості та захисту власності в сучасних умовах.

В основі багатьох визначень взаємодії лежить положення щодо узгодженої чи сумісної діяльності. Тому стосовно розглянутого нами питання взаємодію можна визначити як здійснювану у певних правових і організаційних формах спільну, узгоджену за метою, часом та місцем діяльність недержавних охоронних організацій і органів внутрішніх справ України із забезпечення безпеки особистості й захисту власності.

Практика свідчить, що взаємодія може бути як короткочасна, так і тривала. Короткочасна взаємодія зазвичай практикується у зв`язку з виконанням конкретної поточної задачі. Тривала – при систематичному, заснованому на спільному плануванні, узгодженому використанні сил і засобів суб`єктів взаємодії.

У сучасних умовах можна виділити наступні форми взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, з органами внутрішніх справ:

·                   спільна діяльність (проведення заходів) правоохоронної спрямованості;

·                   надання взаємодопомоги та підтримки один одному;

·                   обмін інформацією з питань попередження та припинення різних правопорушень.

Державні органи та посадові особи також зобов`язані сприяти міліції і приватним охоронцям у виконанні ними своїх обов`язків по охороні правопорядку.

Як відомо, важливе значення для взаємодії зацікавлених суб`єктів має з`ясування принципів, на яких воно будується. Це пояснюється тим, що в основі будь-якої діяльності лежать основні ідеї, якими керуються люди, організації та інші учасники правоохоронної діяльності.

Для цього необхідно з`ясувати принципи, на яких будується взаємодія зацікавлених суб`єктів.

До розряду важливих принципів взаємодії відносяться: законність, самостійність і розмежування компетенції.

Законність – принцип принципів, що є складовою частиною найбільш загальних конституційних положень, які мають визначальне значення для діяльності всіх органів держави. Цей принцип передбачає суворе дотримання всіма органами, посадовими особами й громадянами законів та інших нормативних актів держави [92, c. 48].

Отже, діяльність суб`єктів взаємодії має ґрунтуватися на точному та неухильному дотриманні законодавства, регламентуючого як організацію взаємодії, так і компетенцію, форми й методи функціонування взаємодіючих організацій.

Другим принципом взаємодії є самостійність. Суть його заключається в тому, що суб`єкти взаємодії не перебувають в адміністративному взаємопідпорядкуванні й вирішують свої завдання за допомогою індивідуальних методів і засобів, причому кожний з них самостійний та незалежний від іншого.

У процесі здійснення взаємодії необхідно дотримуватися розмежування компетенції. Це значить, що суб`єкт взаємодії не повинен здійснювати невластиві йому функції. Тим самим виключається не лише дублювання дій, але й підвищується ефективність спільної діяльності.

За допомогою організації взаємодії органів внутрішніх справ і підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, як уже було сказано вище, досягається максимально повне використання можливостей кожної із взаємодіючих сторін, які використовують різні засоби й методи рішення задач, що стоять перед ними. Цим врешті-решт і забезпечується успішне досягнення загальних цілей.

Серед комплексу причин, що підтверджують вищезазначене, спробуємо виділити основні:

а) злочинність є одним з основних факторів, які зашкоджують державі й суспільству. Її вплив негативно позначається і на темпах економічного росту, і на міжнародному авторитеті України. Природно, що задача протидії злочинності стає однією із пріоритетних для всієї державної системи і вимагає докладання зусиль усіх правоохоронних сил;

б) основна сила, здатна реально протистояти злочинності, забезпечувати силову підтримку в період нестабільності – органи внутрішніх справ. Крім того, вони є одним з головних носіїв інформації про стан кримінальної обстановки. У зв`язку з цим відчувається прагнення підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, налагодити інформаційні, організаційні зв`язки з органами внутрішніх справ, сприяти їм у матеріально-технічному й іншому забезпеченні.

Оптимальними напрямами підтримки та удосконалювання взаємодії органів внутрішніх справ і приватних охоронних організацій є:

а) створення системи обміну інформацією між спільно діючими органами;

б) узагальнення та поширення позитивного досвіду, розробка методичних рекомендацій з організації взаємодії;

в) здійснення контролю за встановленим порядком взаємодії.

Належним чином організована взаємодія органів внутрішніх справ із суб`єктами, що беруть участь у вказаній сфері діяльності, дозволить максимально використовувати їхні сили й засоби, сприяти один одному і надавати підтримку в розв`язанні задач, що стоять перед ними.

Як уже було зазначено вище, забезпечення безпеки особистості можливо лише при належній взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами, суспільними об`єднаннями, а також з підприємствами, які здійснюють приватну охоронну діяльність.

Виконуючи у взаємодії свої функції, органи внутрішніх справ і підприємства, які здійснюють приватну охоронну діяльність, одержують додаткові можливості для ефективного використання властивих їм форм і методів роботи по забезпеченню безпеки особистості й охороні власності, що дозволяє уникнути дублювання і вузьковідомчого підходу до забезпечення правопорядку. У зв`язку з цим представляється необхідним у межах теми дослідження розглянути правові підвалини та основні форми діяльності суб`єктів взаємодії.

У процесі взаємодії органів внутрішніх справ і підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, спостерігається злиття характеру й змісту їх дій щодо охорони правопорядку в країні. Тому відсутність в однієї із сторін конкретних поставлених задач, непідготовленість до процедури взаємодії, відсутність довіри до іншої сторони унеможливлюють установлення реального співробітництва або робить його значною мірою неефективним.

Розширення масштабів приватного сектора у сфері забезпечення безпеки особистості та власності зумовлює актуальність питання про налагодження ділового співробітництва між приватними охоронними службами та органами внутрішніх справ. Детально продумана і раціонально організована взаємодія зазначених суб`єктів є однією з найважливіших складових ефективності надання послуг охоронного характеру.

Відносини, які складаються між органами внутрішніх справ України і приватними охоронними службами (підприємствами), можна умовно диференціювати на лінійні та функціональні.

Існування лінійного взаємозв`язку обумовлено насамперед чинниками, діючими у даній галузі законодавства, зокрема Законі України “Про міліцію”, які наділяють співробітників органів внутрішніх справ низкою владно-розпорядчих повноважень стосовно суб`єктів приватної охоронної діяльності.

Такий взаємозв`язок носить постійний і обов`язковий характер та здебільшого виявляється у здійсненні органами внутрішніх справ України ліцензування та контролю за діяльністю підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, а також деяких інших функцій.

Функціональна взаємодія юридично не носить обов`язкового характеру та являє собою добровільне ділове співробітництво органів внутрішніх справ із підприємствами, які здійснюють приватну охоронну діяльність, у процесі здійснення ними тих чи інших видів професійної діяльності.

Необхідність і доцільність установлення такого співробітництва обумовлена рядом факторів. З одного боку, вона ґрунтується на наявності значної кількості загальних рис, властивих як державним правоохоронним органам, так і підприємствам, які здійснюють приватну охоронну діяльність. Зазначені структури поєднують такі позиції: мета й задачі, загальні, а іноді й співпадаючі сфери професійної діяльності, наявність певної тотожності у методах їхньої роботи. А з іншого боку, існує об`єктивна необхідність використання всіх наявних у сторін засобів і ресурсів: людських, інформаційних, технічних тощо. Продумана та правильно організована взаємодія органів внутрішніх справ із приватними охоронними службами, які діють у сфері забезпечення безпеки, дозволить не лише підвищити ефективність їхньої роботи, але й істотно розширити можливості кожної із взаємодіючих сторін, що особливо важливо в умовах напруженої криміногенної обстановки.

Ці тенденції вказують на необхідність організації взаємодії приватних охоронних структур з органами внутрішніх справ України на якісно новому рівні, насамперед за рахунок створення на комерційних підприємствах особливих служб безпеки. Однак лише створення подібних підрозділів у ряді випадків не дає очікуваного ефекту. Існує чимало прикладів, коли бізнесмени, маючи високооплачувані служби безпеки, залишаються фактично беззахисними перед недобросовісними конкурентами, викрадачами комерційних секретів і т.п. Причини цьому різні. Проте при цьому не можна нехтувати істотним фактором – необхідністю тісної взаємодії приватних охоронних служб із державними правоохоронними органами, у тому числі органами внутрішніх справ, на правовій основі. Очевидно, що обидві сторони заінтересовані один в одному. До співробітництва їх підштовхують ряд обставин.

В обох сторін загальний основний функціональний обов`язок – протидія злочинним посяганням. Приватним службам безпеки регулярно, як показують дослідження, приходиться протистояти протиправним посяганням. У той же час юридичні права цих служб обмежені. Крім того, вони не вправі здійснювати оперативно-розшукові дії, віднесені законом до компетенції міліції та інших правоохоронних органів. Власні оперативні можливості не завжди достатні, і служби безпеки просто змушені звертатися по допомогу до органів внутрішніх справ, а у визначених законом випадках зобов`язані передавати інформацію про факти, що містять ознаки злочинів.

З іншого боку, взаємодія приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ істотно розширює можливості системи правопорядку. Добре розвинута мережа приватних охоронних організацій звільняє правоохоронну систему від рутинних заходів, зокрема профілактичного порядку, що дає можливість органам внутрішніх справ більш гнучко маневрувати людськими та матеріальними ресурсами.

Суб`єктивні передумови взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, виявляються в тому, що певна частина персоналу цих підприємств представлена колишніми співробітниками правоохоронних органів. Вони професійно володіють знаннями про структуру, форми й методи діяльності правоохоронних органів, їх можливості, підтримують тісні особисті зв`язки, що значною мірою сприяє взаємодії.

Однак обидві сторони (органи внутрішніх справ і підприємства, які здійснюють приватну охоронну діяльність) допускають, на наш погляд, дуже серйозний прорахунок. Об`єктивно будучи союзниками, вони нерідко не можуть усвідомити загальних інтересів і найчастіше діють не як партнери, а як суперники [96]. Не налагоджена належним чином система двостороннього обміну інформацією. Деякі комерсанти вважають, що правоохоронна система зобов`язана захищати їх без усяких попередніх умов та інформації. У результаті дані про погрози на адресу тих чи інших осіб не доводяться вчасно до відома правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, а стають їм відомими лише після вчинення злочину. У свою чергу правоохоронні органи, нерідко керуючись застарілими уявленнями, не довіряють підприємствам, які здійснюють приватну охоронну діяльність, і в результаті не завжди стратегічно вірно вибудовують лінію роботи з ними.

Закордонний досвід доводить – взаємодія цих сторін на надійній правовій основі має за результат не лише спільне докладання зусиль і можливостей, але й їхнє примноження. У закордонних державах має місце чіткий розподіл обов`язків між державними та приватнопідприємницькими організаціями, які займаються питаннями забезпечення безпеки комерційної діяльності. У національних системах безпеки ці органи представляють, так би мовити, першу лінію сигнальної системи про можливу підготовку злочинів і конкретну протиправну діяльність. Одержавши інформацію, приватні служби безпеки, як правило, передають її до правоохоронних органів як первинний сигнал. Останні, виконуючи функції безпосередньої розробки злочинних груп, являють собою другий рівень системи безпеки. Багато країн світу в питаннях забезпечення правопорядку і безпеки більш орієнтовані не тільки на державні органи, але й на приватні охоронні агентства, що залучаються до досліджень різних аспектів боротьби з правопорушеннями. У деяких випадках приватні фірми, які спеціалізуються у сфері безпеки, використовуються спецслужбами навіть у заходах із забезпечення охорони закордонних державних діячів під час їхніх офіційних візитів [139, c.39].

Звичайно ж існує і стихійна взаємодія. Проте за відсутністю багатолітніх традицій і не будучи досконально регламентованою у правовому відношенні, вона нерідко приймає перекручені, навіть протиправні форми, ставить деяких державних співробітників у залежність від приватних фірм і організацій, є одним із джерел корупції у правоохоронних органах. Як свідчить практика, чимало служб безпеки комерційних підприємств одержують незаконний доступ до службової інформації закритого характеру, нелегально користуються іншими послугами та можливостями державних органів.

Майбутній Закон України “Про недержавну охоронну діяльність” повинен конкретно регламентувати відносини державних і приватних суб`єктів охорони правопорядку, чітко визначити їхні взаємні обов`язки, умови й механізм взаємодії. Тільки тоді ці процеси набудуть цивілізованого характеру. Чинне законодавство обмежується в цьому плані лише загальним декларуванням контролю з боку органів внутрішніх справ і прокуратури, у тому числі через право видачі ліцензій.

На жаль, законодавство, регламентуючи діяльність міліції в Україні, обходить існування приватних охоронних організацій. Таким чином, питання взаємодії міліції і приватних служб охорони по попередженню правопорушень залишається без уваги. У зв`язку з цим, доцільно внести доповнення до Закону України “Про міліцію”, зокрема статтю “Залучення до виконання задач міліції приватних охоронних підприємств”.

Працівники приватних охоронних підприємств можуть залучатися до виконання задач міліції по попередженню правопорушень з моменту та в порядку, передбаченому контрактом між органом внутрішніх справ України і приватним охоронним підприємством. У цьому випадку на них поширюються обов`язки й права, передбачені для співробітників міліції, гарантії правового і соціального захисту, відповідальність.

Виходячи з вищевикладене необхідно унормувати чітку регламентацію організаційно-правових форм і методів спільних дій органів внутрішніх справ та підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, на всіх етапах виконання ними завдань у сфері охорони громадського порядку. Підзаконним актом для вирішення цієї проблеми має стати спеціальна інструкція МВС України.

Розробка відповідного документа, що регулює організаційно-правові питання розглянутої проблеми, дуже актуальна. Його прийняття, на наш погляд, значно підвищить ефективність взаємодії зазначених суб`єктів.

Прийняття інструкції про взаємодію органів внутрішніх справ із приватними охоронними підприємствами при виконанні ними спільних завдань по захисту особистості та охороні власності як у повсякденних умовах, так і в особливих суттєво вплине на урегулювання питань вищезазначених структур. Цей документ має визначати порядок, основні методи й форми даної взаємодії на всіх рівнях управління, включаючи етапи планування та безпосередньої організації. Це дозволить завчасно, більш чітко і наочно організувати спільну діяльність у сфері захисту прав людини та власності.

Проведене дослідження свідчить про те, що на даний час приватні охоронні організації та органи внутрішніх справ здебільшого працюють відокремлено, самостійно вирішуючи виникаючі у них проблеми. За даними опитування, проведеного автором, з питаннями встановлення взаємодії жодного разу не стикалося 86% опитаних співробітників органів внутрішніх справ і 72% представників приватних охоронних організацій.

Результати опитування, проведеного серед керівників 23 підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, і 73 співробітників ГУМВС України у м. Києві, дозволили виявити кілька можливих напрямів співробітництва та одержати уявлення про стан їхнього розвитку.

Зокрема, опитування виявило, що найбільшою популярністю в респондентів користується обмін інформацією (66,7% – опитані співробітники органів внутрішніх справ м. Києва і 47% – керівники приватних охоронних служб м. Києва).

Таким чином, можна виділити два основних види інформаційного обміну між представниками приватних охоронних організацій і органами внутрішніх справ:

а) обмін методичною та науково-аналітичною інформацією;

б) обмін оперативною інформацією під час виконання приватними охоронними організаціями та органами внутрішніх справ своїх професійних функцій.

Здійснення першого виду інформаційного обміну може здійснюватися у різних формах: проведення заходів щодо обміну досвідом, спільних засідань, конференцій, “круглих столів”, семінарів і т.п. Практикується також видання та поширення серед адресатів відповідного профілю роботи спеціальної літератури з питань приватної охоронної діяльності, яка висвітлює проблеми щодо взаємовідносин її суб`єктів з державними правоохоронними органами (інформаційні бюлетені, довідники, брошури і т.п.).

Здійснення зазначених заходів і видання спеціальної літератури на даний час є основним способом спілкування представників приватних охоронних служб та державних правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, а також дуже важливим моментом у налагодженні ділових контактів між ними.

Як свідчить практика, приватні охоронні підприємства уже розробили визначений механізм співробітництва між собою, що ґрунтується на створенні різного роду об`єднань, центрів, асоціацій тощо, у рамках яких відбувається активний обмін інформацією та послугами. Зазначений механізм пройшов апробацію і показав високі результати. У той же час доводиться констатувати, що державні правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ, практично не беруть участі в роботі вищезазначених організацій, хоча переваги такого співробітництва очевидні.

Тому пропонується:

а) розширити коло учасників діючих об`єднань приватних охоронних організацій за рахунок представників державних правоохоронних органів;

б) створити нові структури за спільною участю представників державних і приватних правоохоронних організацій, що мають за мету встановлення тісних ділових взаємоконтактів між ними. Зазначені системи спроможні здійснювати обмін досвідом та інформацією, чого досить важко досягти навіть шляхом діалогу між двома розрізненими структурами.

Якщо стосовно першого виду інформаційного обміну (обмін методичною та науково-аналітичною інформацією) можна говорити про наявність помітних позитивних зрушень, то процес обміну оперативною інформацією за своєю суттю є значно складнішим, пов`язаним зі значними труднощами.

Необхідність активного обміну оперативною інформацією між приватними охоронними організаціями та органами внутрішніх справ, як уже зазначалося раніше, обумовлена як наявністю єдиного інформаційного простору з приводу правопорушень, що готуються, так і існуванням об`єктивної обмеженості джерел такої інформації у кожної зі сторін. Багато приватних охоронних підприємств створили свої інформаційні системи, які дозволяють не лише мати в необхідних випадках інформацію про клієнтів, але й проводити аналіз угод, що укладаються. На даний час, як доводить наше дослідження, уже визначилися межі інформації, здатної стати предметом обміну.

Наступним відомим напрямом взаємодії приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ є підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів для приватних правоохоронних підприємств на базі та з використанням досвіду фахівців освітніх установ МВС України. Необхідно зазначити, що навчання на комерційній основі приватних охоронців із використанням спеціально розроблених програм і залученням для викладання фахівців має реальні перспективи.

Основними напрямами навчання приватних охоронців є:

- методика забезпечення безпеки клієнтів у рамках чинного в даній галузі законодавства;

- використання сучасних технічних засобів у приватній охоронній діяльності;

- спеціальна фізична та психологічна підготовка до захисту від протиправного посягання на об`єкт, який охороняється, і персонал охорони;

- правова основа, підстави та порядок застосування спеціальних засобів для захисту прав і законних інтересі громадян та організацій.

По першому напряму навчання у відповідних освітніх установах проводяться заняття з адміністративного, кримінального, цивільного права та основ криміналістики, з урахуванням особливостей діяльності приватних охоронців. Істотна увага також приділяється питанням, пов`язаним із правовим статусом співробітників приватних правоохоронних організацій.

Наступним напрямом взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, та органів внутрішніх справ є проведення спільних заходів.

Як доводить дослідження, потреба у взаємодії подібного роду не є постійною, виникає стихійно і носить здебільшого епізодичний характер. Відповідно, 70% опитаних керівників підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, і 60% опитаних керівників органів внутрішніх справ висловилися проти побудови відносин між ними на довгостроковій контрактній основі.

У той же час 30% керівників приватних охоронних служб і 40% співробітників органів внутрішніх справ позитивно поставилися до ідеї проведення заходів разового характеру. Приклади такої взаємодії на даний момент поки нечисленні. Разом із співробітниками міліції працівники приватних охоронних організацій здійснюють охорону місць проведення різного роду культурно-масових і спортивних заходів, проводять спільні затримання злочинців, що посягали на охоронюваний об`єкт.

Однак доводиться констатувати, що навіть за наявності домовленості про спільну роботу приватні охоронці нерідко вступають у конфлікт зі співробітниками органів внутрішніх справ, який призводить до певної взаємної протидії. Треба зазначити, що випадки, коли відсутність чіткої домовленості між співробітниками органів внутрішніх справ і приватними охоронними службами зумовлює виникнення конфліктних ситуацій, не є поодинокими [153].

У цілому можна сказати, що в процесі налагодження ділового партнерства представники недержавних охоронних організацій виявляють більшу активність, ніж співробітники органів внутрішніх справ (відповідно 70% і 30%).Останні часом бувають пасивні, а іноді й висловлюють відкрите небажання вступати в ділове співробітництво з працівниками приватних охоронних організацій.

Практика доводить, що обидві сторони неоднакового значення надають установленню взаємодії між різними структурними підрозділами органів внутрішніх справ і приватними охоронними підприємствами.

Так, близько третини керівників приватних охоронних організацій вказали, що в процесі виконання доручень клієнтів у них найчастіше з`являється потреба у співробітництві з Державною службою охорони, карним розшуком, підрозділами по боротьбі з економічною злочинністю.

У свою чергу керівники органів внутрішніх справ вважають, що аналогічна потреба з`являється у співробітників служб по боротьбі з економічною та організованою злочинністю, органів попереднього слідства та служб адміністративної міліції.

Як бачимо, спостерігається збіг думок по певних позиціях, що дозволяє зробити висновок про наявність визначеної взаємної заінтересованості у співробітництві окремих структурних підрозділів органів внутрішніх справ України і приватних охоронних організацій.

Однак, як доводить дослідження, викликану потребу у взаємодії далеко не завжди доводиться реалізувати на практиці. Багато позитивних ініціатив як з одного, так і з іншого боку нерідко залишається невтіленими, і навіть у випадку домовленості про співробітництво бажаний результат досягається рідко. Так, надто обмежені можливості організації легальної ділової взаємодії підприємств, що здійснюють приватну охоронну діяльність, з органами внутрішніх справ зумовлюють виникнення ситуацій, коли досягнуті в даній галузі договори носять неофіційний характер. Це стимулює появу деяких негативних тенденцій у розвитку взаємин між приватними охоронними організаціями та органами внутрішніх справ України.

 Певного поширення набула практика виконання співробітниками органів внутрішніх справ окремих доручень представників приватних охоронних організацій, пов`язаних із використанням ними тих чи інших службових повноважень “за готівку”. Оплата послуг задіяних працівників органів внутрішніх справ у таких випадках здійснюється за рахунок коштів клієнта приватної охоронної організації. До речі, останньому найчастіше не доводять до відома, що реально виконанням його доручення займалися правоохоронні органи; таким чином відбувається, так би мовити, привласнення результатів роботи державних правоохоронних органів. Це дозволяє несумлінним представникам підприємств, що здійснюють приватну охоронну діяльність, існувати за рахунок діяльності державних відповідних служб і веде до корумпованості особового складу органів внутрішніх справ України.

Варто зазначити, що якщо взаємодія на комерційній основі одержала найбільше поширення у закордонних державах, то, як доводить наше дослідження, більшість опитаних співробітників ГУМВС України в м. Києві (53%) схильні вважати, що в нашій країні варто застосовувати комбінування платної і безплатної основ співробітництва.

Підсумовуючи вищесказане, наголосимо, що основними перешкодами на шляху встановлення взаємовигідного ділового співробітництва між підприємствами, які здійснюють приватну охоронну діяльність, і органами внутрішніх справ є:

1. Відсутність нормативно-правової бази, що регламентує порядок і механізм співробітництва. Аналіз проблем, які накопичилися у діяльності недержавних охоронних підприємств і служб, свідчить, що організація їхньої взаємодії із правоохоронними органами та чинна нормативна база потребують удосконалювання.

2. Закритий характер системи органів внутрішніх справ, непристосованість її до взаємодії із підприємствами, які здійснюють приватну охоронну діяльність на взаємовигідній платній основі.

3. Психологічна установка на відмову у співробітництві з боку працівників органів внутрішніх справ України. Як доводить дослідження, багато хто з представників ОВС помилково вважає, що практично немає потреби у співробітництві з альтернативними недержавними організаціями оскільки останні не здатні зробити істотного позитивного внеску в роботу органів внутрішніх справ. І, більш того, вищезазначені співробітники ОВС переконані, що взаємодія матиме небажані ускладнення: це витік службової інформації, корупція співробітників, відволікання сил на контроль за приватними охоронними організаціями у процесі спільної діяльності.

4. Психологічна установка на відмову у співробітництві з правоохоронними органами з боку клієнтів недержавних охоронних служб.

Як бачимо, серед факторів, що негативно впливають на встановлення і розвиток взаємодії органів внутрішніх справ і підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, велике значення має відсутність необхідної законодавчої бази. Тому серед першочергових заходів щодо організації взаємодії між приватними охоронними підприємствами та державними правоохоронними органами має бути правова регламентація процесу організації і здійснення співробітництва між ними.

Доповнюючи один одного, державні правоохоронні органи та приватні охоронні підприємства можуть стати силою, здатною стримати ріст злочинності у сучасних умовах. На підставі договорів про взаємодію ними може здійснюватися робота по патрулюванню з дільничними інспекторами міліції, недержавні служби можуть брати участь у розкритті злочинів у складі оперативних груп тощо. Ці заходи, на наш погляд, позитивно вплинуть на ефективність діяльності правоохоронних органів України, сприятимуть поліпшенню криміногенного стану громадського порядку.

Підводячи підсумок вищесказаному, варто відмітити, що взаємодія між органами внутрішніх справ і організаціями, які здійснюють приватну охоронну діяльність, лише починає формуватися. Безумовно, оптимального рівня така взаємодія досягне не скоро, причому тільки після рішення багатьох немаловажних проблем: правового регулювання, кадрового забезпечення тощо. На етапі становлення варто керуватися вже напрацьованим практикою досвідом взаємодії органів внутрішніх справ з державними та іншими організаціями у справі охорони правопорядку. Можна констатувати майже однаковий ступінь бажання і готовності до взаємодії як органів внутрішніх справ, так і підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність. А за таких умов важливий прояв ініціативи. Вважається, буде більш доцільним і результативним, якщо така ініціатива виходитиме, насамперед від органів внутрішніх справ, хоча варто обмовитися, що ця ініціатива не повинна відображати винятково відомчі інтереси.

Таким чином, з урахуванням сформованої практики та інтересів державних правоохоронних органів і недержавних охоронних організацій у законі “Про недержавну охоронну діяльність” необхідно чітко сформулювати взаємодію та координацію між ними по наступних напрямках:

·        забезпечення безпеки особистості та суспільної безпеки;

·        захист майна власників і підприємницької діяльності;

·        охорона громадського порядку, припинення злочинів і адміністративних правопорушень на територіях, прилеглих до охоронюваних приватними охоронними організаціями об`єктів;

·        співробітництво щодо проведення профілактичних заходів на територіях, які прилягають до охоронюваних приватними охоронними організаціями об`єктів;

·        захист прав і законних інтересів недержавних охоронних організацій, забезпечення власної безпеки охоронців;

·        співробітництво у галузі підготовки та перепідготовки кадрів для приватних охоронних організацій;

·        співробітництво у галузі обміну інформації;

·        взаємодія у забезпеченні безпеки при проведенні групових, масових заходів;

·        взаємодія у галузі охорони вантажів клієнтів приватних охоронних організацій при їхньому транспортуванні;

·         залучення до спільної охоронної діяльності співробітників державних правоохоронних структур на договірній основі.

У законі “Про недержавну охоронну діяльність” необхідно досить чітко закріпити взаємні права та обов`язки як державних правоохоронних органів, учасників взаємодії, так і недержавних охоронних організацій, які створять необхідні умови для плідного співробітництва, що, безсумнівно, дасть позитивні результати при здійсненні спільної діяльності.

 

11