yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->ПРИВАТНОЇ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Адмінистративно-правовіІ основи діяльності приватних охоронніх стрк та їх взяємодія з ОВС України

ПРИВАТНОЇ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1.1. Розвиток і становлення приватної охоронної діяльності

 

 

Розглядаючи приватну охоронну діяльність на сучасному етапі, не можна обійти її історію. На наш погляд, важко погодитися з існуючим твердженням, що приватна охоронна діяльність – явище принципово нове у вітчизняній правоохоронній практиці та не має історії і традицій [37, с.12]. Така думка не є точною, оскільки не повною мірою ґрунтується на наявних правових матеріалах і дослідженнях з історії розвитку поліції царської Росії та приватних правоохоронних структур у радянський період вітчизняної історії.

Зародження приватного розшуку й охорони в нашій країні, як діяльності в сучасній її формі, відбулося набагато раніше, ніж у інших державах (Франції, США, Японії, ФРН та інших країнах). Але законодавча база з`явилася набагато пізніше. І цьому є свої пояснення. Чинне за радянських часів законодавство в чималій мірі носило публічний, ідеологізований характер. При цьому була стійка тенденція заміни цивільних законів господарським законодавством, що базувалося на принципах адміністративно-командного управління. За таких умов не могло йтися про вільний ринковий обіг, заснований на рівності. Крім того, не було економічних і соціальних передумов розвитку приватного правоохоронного сектора у сфері підприємництва.

У той же час майже всі історико-правові дослідження з даного питання в основному стосувалися економіко-політичних аспектів діяльності правоохоронних органів, а адміністративно-правовий бік діяльності різних суспільних формувань у приватній правоохоронній галузі не знаходили належного висвітлення. Вочевидь, цьому можна знайти пояснення у відсутності потреби розгляду історичних подій формування адміністративно-правових норм, що регулюють функціонування приватної охорони в умовах економіки, що розвивається.

Досліджуючи структуру поліції царської Росії, ми знаходимо свідчення про те, що на кінець XIX – початок XX століть, виходячи із джерел фінансування та виконуваних функцій, вона поділялася на державну, відомчу і приватну.

Російська державна поліція була заснована в першій чверті XVIII ст. і мала, поряд із виключно правоохоронними функціями, загально-адміністративні повноваження. Серед них заслуговують на увагу такі: розшук біглих селян, солдат; боротьба з жебракуванням; ведення паспортної справи; контроль за безпекою руху на вулицях; боротьба зі спекуляцією; проведення дізнання по кримінальних справах та ін. [143, с. 24 - 52].

Зі збільшенням кількості населення та виникненням нових міст в царській Росії на органи загального управління і місцеві державні установи покладалася повинність здійснювати деякі поліцейські обов`язки. Ці установи перебували у безпосередньому підпорядкуванні поліцейських контор по поліцейських справах і діяли на підставі указів останніх, одержуючи від них заробітну платню [197, с. 21].

У 30-і роки XVIII століття створюється відомча поліція. У 1734 році в Єкатеринбурзі для управління гірничозаводським населенням була створена гірничозаводська поліція. Однак у наступному, 1789 році, вона була об`єднана зі створеною міською поліцією [78]. Проте згодом, на підставі закону від 1870 року, відбулося поновлення відомчої поліції: на золотих копальнях було засновано кілька посад особливих “стражників”, які утримувалися за рахунок промислових і акціонерних компаній, але підлеглих губернаторам.

Необхідно зазначити, що історія розвитку поліції царської Росії свідчить про те, що в організації поліцейського управління на місцях не було послідовності. Структура поліції неодноразово піддавалася реформуванню. Гірничополіцейська охорона як прообраз відомчої поліції була поновлена 8 травня 1900 року на золотих і платинових копальнях Уралу та утримувалася за рахунок золотопромисловців [183].

Служба гірничополіцейської охорони будувалася відповідно до інструкцій, що затверджувалися Міністерством внутрішніх справ окремо для кожної губернії [99]. До кінця XIX ст. поліція була нечисленна, її розміщення не відповідало щільності населення і розглядалася вона лише як міська установа. Хоча саме на периферії, у сільській місцевості, посилювалася соціальна напруга. У зв`язку з цим збільшилася кількість клопотань приватних осіб до уряду щодо введення поліцейських посад на територіях за свої власні кошти.

Вперше у царській Росії приватна поліція була створена Кабінетом Міністрів 2 червня 1872 року відповідно до затвердженого положення на заводі “Новороссийского общества каменноугольного, рельсового и железнодорожного производства” у складі 15 поліцейських і поліцейського наглядача [201].

Проте на законодавчому рівні утворення приватної поліції стало регламентуватися лише на початку XX ст., коли набув чинності Закон Російської Імперії від 12 травня 1900 року “О предоставлении министру внутренних дел права разрешать ходатайство общественных учреждений и частных обществ и лиц об учреждении должностей пеших и конных полицейских стражников во всех губерниях европейской и азиатской России” [185]. Цим законом, а такожПравилами об образовании обществами и частными лицами должностей полицейских чиновников и команд полицейской стражи” були зняті всі територіальні обмеження на розвиток приватної поліції на території царської Росії і встановлене коло суб`єктів, з ініціативи й на кошти яких створювалася приватна поліція – прообраз теперішньої приватної охорони.

Таким чином, як доводить наше дослідження, у царській Росії, поряд із державною і відомчою поліцією, існувала й поліція приватна. Від державної і відомчої вона відрізнялася принаймні двома особливостями.

По-перше, приватна поліція утримувалася за рахунок недержавних джерел фінансування, забезпечувалась юридичними особами (промисловими й акціонерними компаніями та ін.).

По-друге, приватна поліція засновувалася міністром внутрішніх справ на підставі клопотань установ (юридичних осіб), і, насамперед, забезпечувала захист їхніх майнових інтересів, тобто, вживаючи сучасну термінологію, інтересів своїх клієнтів.

Виходячи зі сказаного вище, ми можемо констатувати, що інститут надання приватних охоронних послуг у сфері підприємництва має свою історію розвитку на території колишньої Російської Імперії і не є правовою новизною нашої сучасної дійсності.

Однак на зміну самодержавству в лютому 1917 року прийшов буржуазний уряд. Лютнева революція 1917 року ліквідувала самодержавство в Російській імперії та зруйнувала його опору – царську поліцію.

Першими кроками Тимчасового уряду стали організація місцевого самоврядування і створення народної міліції, яка відповідала вимогам буржуазної демократії.

Вперше за всю історію існування поліції в Російській імперії була розпочата спроба створити принципово нову модель цих органів у вигляді народної міліції, побудованої за типом муніципальної: формованої, фінансованої і керованої органами місцевого самоврядування. Відповідно до Закону “Про міліцію” від 17 квітня 1917 року і прийнятою 9 червня того ж року постановою Тимчасового уряду “Про зміну діючих положень про громадське управління міст”, на міські органи місцевого самоврядування покладалися функції забезпечення правопорядку і безпеки, завідування міліцією.

Таким чином, задача охорони порядку ставала одним з предметів ведення земських і міських установ. Посада начальника міліції заміщалася повітовою або міською управою. Начальник самостійно вибирав собі помічників і з їхньою допомогою організовував діяльність дільничних міліціонерів. Він відповідав перед повітовим земством міста за роботу міліції. У той же час постановами уряду “Про заснування міліції” і “Тимчасовим положенням про міліцію” від 17 квітня 1917 року передбачався досить твердий державний контроль за діяльністю народної міліції. Міністру внутрішніх справ і підлеглим йому чиновникам Управління по справах міліції і по забезпеченню особистої і майнової безпеки громадян надавалося право проводити ревізію міліції, видавати для неї накази, інструкції.

В умовах революційної стихії, що охопила країну в березні-жовтні 1917 року, народна міліція, яка не мала достатнього досвіду, виявилася не в змозі ефективно вирішувати всі покладені на неї задачі охорони порядку і боротьби зі злочинністю, а питання про створення приватної охорони взагалі не порушувалося. Разом з тим, представляється неправомірним трактувати перший досвід муніципалізації міліції в Російській імперії як винятково негативний. Його об`єктивну оцінку можна дати тільки після детального вивчення всіх умов діяльності народної міліції: короткостроковості її існування, складної соціально-політичної обстановки, високої криміналізації громадського життя тощо.

Із проголошенням Української Радянської Соціалістичної Республіки майно у вигляді “фабрик, заводів, газет, пароплавів” охороняли бійці Червоної Армії. Лише в лютому 1919 року Рада народних комісарів УРСР прийняла декрет про організацію робітничо-селянської радянської міліції, а в березні 1922 року – постанову про організацію з числа міліціонерів “охорону заводів, фабрик, колгоспів і інших держпідприємств”, тобто “особливо важливих об`єктів”. У постанові наказувалося “негайно звільнити підрозділи Червоної Армії від охорони установ, підприємств, складів, заміняючи їх вільнонайманою охороною”. Оскільки, відповідно до нормативних актів, однією з головних задач правоохоронних органів радянської держави була охорона націоналізованих підприємств та інших об`єктів державної власності, економічні й соціальні передумови функціонування приватних охоронних підрозділів перестали існувати.

Рівно через тридцять років постановою Ради Міністрів УРСР охорона підприємств передана підрозділам позавідомчої зовнішньої охорони при органах міліції, що у 1965 року стала називатися позавідомчою охороною при органах внутрішніх справ. З того часу позавідомча охорона розвивалася, удосконалювалася, розширювала діапазон своєї діяльності та аж до початку 90-х років залишалася фактично єдиною в Україні охоронною організацією.

Приватні фірми, які спеціалізуються на охороні об`єктів і фізичних осіб, виготовленні засобів безпеки, аналітично-інформаційних та юридичних послугах, почали з`являтися в незалежній Україні в 1991 році. Поява недержавних служб безпеки була викликана розвитком приватного бізнесу, і, відповідно, потребою в його захисті. За даними Мінстату та МВС України, сьогодні в державі зареєстровано понад 4000 приватних підприємств, які спеціалізуються на питаннях безпеки. Серед них – нинішні лідери на ринку комерційних послуг безпеки: приватні фірми “Сакура”, “Партнер”, “Бізнес і безпека”, “Гардіан”, “Коммандо-БАРС”, “Аскольд. Вони починали з охорони офісів, потім стали надавати послуги особистої охорони. Сьогодні найбільш могутні служби безпеки цілком “ведуть” фірму – від організації пропускного режиму на підприємстві до перевірки надійності партнерів і захисту від промислового шпигунства.

Як уже було зазначено, різке збільшення кількості охоронних підприємств на Україні спостерігається на межі 1994 – 1995 років. Стрибок, що відбувся, на нашу думку, був пов`язаний з появою нормативного регламентування умов і правил здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної та приватної власності. Як будь-яке нове явище, особливо, пов`язане з матеріальними благами, приватна охоронна діяльність викликала навколо себе ажіотаж; тим більше, що попит на вищезазначені послуги в цей період різко збільшився.

Можна скласти деяке уявлення про масштаби такого роду послуг за наступними прикладами. Приватна охоронна фірма “Сакура” на момент заснування в 1991 році нараховувала 20 працівників; у 1992 – 80; сьогодні – це кілька сотень осіб лише у центральному київському офісі та більше тисячі – у 16 філіях по всій Україні, а також представництвах в США, Канаді, Індії, Болгарії, ФРН.

 

6