yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->1.2. Соціальна необхідність існування приватних охоронних організацій

Адмінистративно-правовіІ основи діяльності приватних охоронніх стрк та їх взяємодія з ОВС України

1.2. Соціальна необхідність існування приватних охоронних організацій

 

 

У процесі побудови правової держави особливо гостро постає питання щодо надійного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Держава гарантує рівноправність усім громадянам та захист власності, і не допускає жодних обмежень чи переваг для окремих її форм. Отже, безпека кожної форми власності повинна забезпечуватися однаковою мірою. На практиці ж державну й суспільну власність захищають, як правило, державні установи, а що стосується приватного підприємця, він залишається сам на сам зі своїми проблемами. Саме це обумовило необхідність участі недержавних охоронних організацій у здійсненні загальнонаціональної політики забезпечення охорони власності.

З причин, про які піде нижче, значна частина послуг недержавних охоронних підприємств, на жаль, надається нелегально. Тому довідатися про реальні обсяги діяльності охоронних фірм і, тим більше, розміри прибутків майже неможливо.

За даними директора Інституту економічних реформ НАН Анатолія Турчинова, непродумана податкова політика держави провокує перехід багатьох підприємств і організацій у тіньову сферу діяльності. За оцінками А. Турчинова, близько 80% організацій в Україні тією чи іншою мірою працюють на тіньову економіку. А це значно впливає на їх захист, оскільки їх не в змозі захистити ні закон, який вони порушують, ні державні правоохоронні органи.

Не слід доводити, що неблагополучна криміногенна обстановка – фактор, який не сприяє розвитку бізнесу. Це положення є вірним, за винятком бізнесу по забезпеченню безпеки. На користь даного судження виступає аналіз, проведений далі. Криміногенна ситуація в Україні довгий час після 1991 року погіршувалася, стабілізувавшись (за офіційними даними) на дуже невисокому рівні, і, за прогнозами, зміни на краще відбудуться не швидко. Якщо раніше побутові вбивства складали 55% від загального числа навмисних убивств, то зараз лише 20% – і це на тлі збільшення загальної кількості таких злочинів. Різко підвищився показник кількості вбивств з у корисливих мотивів: гине багато комерсантів, збільшується число вбивств на замовлення.

Анонімне експрес-опитування, проведене серед керівників великих і середніх комерційних і державних підприємств, показало, що лише 19% респондентів вважають свій бізнес захищеним від кримінальних елементів. Більш 80% бізнесменів, які мають особистий прибуток понад $1000 на місяць, побоюються за власну безпеку. Лише 5% упевнені, що криміногенна обстановка найближчими роками покращиться. Природно, усе це прямо пов`язано з потребою надійно захистити себе і свій бізнес.

Юридична база діяльності комерційних служб безпеки обмежується Законом України “Про підприємництво” та інструкціями МВС. Виходячи з формулювань цього закону та інструкцій, на сьогоднішній день некомерційні служби безпеки можуть займатися винятково охоронною діяльністю. Однак на практиці такі служби надають значно більший спектр послуг. Протиріччя між недосконалою законодавчою базою і потребою ринку в різних послугах безпеки бізнесу призвели до того, що здебільшого (за винятком власне охоронних послуг) діяльність таких служб, у кращому випадку, напівлегальна.

Донині законодавчо не врегульовані статус приватних охоронних підприємств і їхніх співробітників та право на володіння зброєю. Міністерство праці не передбачає навіть професії охоронця, детектива, на них не поширюються існуючі форми соціального захисту. Не вирішені питання навчання працівників комерційних охоронних і детективних служб тощо. Георгій Онищенко, президент Української Федерації працівників недержавних служб безпеки, що поєднує понад 160 фірм цього профілю, в минулому полковник СБУ, підкреслив, що “діяльність в умовах законодавчого вакууму не йде на користь ні державі, ні комерційним службам безпеки”[167].

Якщо говорити про підготовлені ще кілька років тому проекти законів “Про зброю”, “Про приватну охоронну діяльність”, то критиці піддаються як самі проекти, так і порядок їхнього розгляду: право на носіння зброї не надано громадянам і надмірно обмежено для комерційної служби безпеки. З іншого боку, обидва ці закони, що мають скласти юридичну базу для повноцінної діяльності служб безпеки, необхідно розглядати й приймати тільки єдиним пакетом. У іншому випадку напівлегальна діяльність охоронних служб буде продовжуватись.

Крім того, аналіз проблем, які накопичилися у діяльності охоронних підприємств, свідчить про те, що чинне законодавство, яке регулює роботу таких підприємств, має потребу в удосконалюванні.

На сьогоднішній день правову основу приватної охоронної діяльності в Україні складають:

·        Конституція України, що встановлює основи правовідносин у сфері забезпечення безпеки;

·        Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний та Цивільний кодекси;

·        Закон України “Про підприємництво” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, №14, ст. 168), який визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки;

·        Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 36, ст. 299), який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб`єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у цій сфері;

·        постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 615 “Про заходи щодо вдосконалення охорони об`єктів державної та інших форм власності” зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ (Офіційний вісник України, 1998 р., № 38, ст. 1394; 1999 р., № 42, ст. 2096; 2000 р., № 26, ст. 1096);

·        інструкція, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 лютого 1994 року №112 “Про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням” (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 травня 1994 року за № 92/301);

·        інструкція, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 лютого 1994 року № 112, ”Про порядок видачі суб`єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації” (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 травня 1994 року за № 92/302);

Необхідно зазначити, що вказані інструкції МВС України являють собою перший досвід законодавчого регулювання у сучасних соціально-економічних і політичних умовах щодо нових для нашого суспільства відносин – приватної охорони. Незважаючи на наявність недоліків, прогалин і протиріч, значення даних інструкцій в українській правовій сфері важко переоцінити. Дані законодавчі акти охоплюють такі найважливіші аспекти здійснення приватної охоронної діяльності, як поняття і види цієї діяльності, ліцензування, контроль з боку органів внутрішніх справ за здійсненням приватної охоронної діяльності й ін.

Разом з тим, у нормативних актах, регулюючих відносини в розглянутій сфері, маються недоліки, які на нашу думку обґрунтовують необхідність нормативного регламентування приватної охоронної діяльності на законодавчому рівні:

·        По-перше, чинні інструкції МВС “Про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням” та “Про порядок видачі суб`єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації” об`єктивно не відображають реальні потреби сучасного українського суспільства в адекватному захисті.

·        По-друге, ці інструкції внутрішньо суперечливі, а наявні в них недостатньо чіткі формулювання ускладнюють їх розуміння, допускають різне тлумачення і врешті-решт створюють труднощі для застосування їх на практиці.

·        По-третє, адміністративне законодавство, що набрало чинності більше десяти років тому, було розраховано на регулювання суспільних відносин, які існували на той час, але в подальшому вони піддалися змінам, у тому числі й у сфері діяльності приватної охорони.

·        По-четверте, норми, що нині регулюють основи взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, із правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ, і договори, що укладаються про взаємодію, носять виключно декларативний характер.

·        По-п`яте, у даних інструкціях не зазначені способи одержання офіційної інформації приватними охоронними організаціями. А загальне офіційне і доступне джерело інформації відсутнє.

·        По-шосте, не урегульовані статус приватних охоронних підприємств і їхніх співробітників та право на володіння зброєю, не передбачено професії охоронця, детектива, на них не поширюються існуючі форми соціального захисту.

·        По-сьоме, податкова політика держави не сприяє розвитку приватних охоронних підприємств.

·        По-восьме, способи підбору на роботу в приватні охоронні організації не перешкоджають проникненню туди осіб із кримінальними установками. Не вирішені питання навчання працівників комерційних охоронних служб тощо.

Перелічені прогалини вказують на відсутність єдиної державної політики у здійсненні приватної охоронної діяльності.

Окремі приватні охоронні підприємства зуміли організувати свою діяльність на дуже високому рівні. Зокрема, фахівці відзначають високий рівень організації охоронної фірми “Служба безпеки БАРС” що є однією з найбільших комерційних організацій у даній галузі. Приватна фірма відповідно до умов укладених договорів бере на себе матеріальну відповідальність за збереження майна своїх клієнтів, діяльність її поширена на всій території України (філії зареєстровані в багатьох регіонах). Окремі філії ТОВ “Служба безпеки БАРС” взаємодіють з місцевими правоохоронними органами, укладають відповідні угоди з ДСО при УМВС на місцях щодо захисту майна і безпеки громадян.

Накопичено цікавий досвід в галузі захисту особистості, майна й безпеки громадян і іншими охоронними організаціями. Деякі з них змогли вирішити правові проблеми організації охоронної діяльності в Україні шляхом налагодження системи взаємодії з державними правоохоронними органами у частині проектування, монтажу та розробки засобів охоронної сигналізації. Державні правоохоронні органи здійснюють контроль за діяльністю таких організацій шляхом участі в системі їхнього управління. Наприклад, у 1997 році за участю Державної служби охорони при МВС України засноване ЗАТ “Охорона-Комплекс”, що виконує функції, зазначені вище.

На нашу думку, недержавні охоронні підприємства готові співпрацювати з різними підрозділами міліції більш ефективно за умови надання їм пільг по податках у місцеві бюджети за виконану роботу з охорони громадського порядку та попередження правопорушень [218].

Проте, існує ряд факторів, що ускладнюють налагодження належної взаємодії державних і недержавних структур у діяльності по забезпеченню економічної безпеки й правопорядку в Україні. Серед них – превалювання в деяких відомствах командно-адміністративного методу управління, небажання враховувати умови, що складаються у сфері охоронного бізнесу, чи наміру використовувати останні лише заради власної вигоди; криміналізація ринку безпеки; правовий вакуум у сфері законодавчого регулювання в частині приватної охоронної діяльності.

Проведений аналіз законодавства, що регламентує приватну охоронну діяльність в Україні, доводить необхідність більш детального розгляду питань, які стосуються правового стану суб`єктів даного виду діяльності – приватних охоронців. Чинне законодавство чітко не регламентує статус приватних охоронних підприємств як недержавних правоохоронних організацій. Статус їх сьогодні зовсім не визначений, як і статус приватних охоронців. Чинне законодавство не поширює на громадян, які надають послуги з приватної охорони, дію законів, що закріплюють правовий статус працівників правоохоронних органів. Інших положень, що визначають статус приватних охоронців, у законодавстві України на даний час не існує.

На наш погляд, вирішенню цих проблем сприятиме розроблення і прийняття Верховною Радою України спеціального закону, що передбачатиме статус, права та обов`язки недержавних охоронних організацій. Важливо, щоб зміст цього закону грунтувався на загальній концепції національної безпеки України, чітко визначаючи місце в ній недержавних служб безпеки. Кроком вперед у боротьбі зі злочинністю могло б стати об`єднання зусиль недержавних охоронних організацій і державних правоохоронних органів. На нашу думку, як основні критерії при підборі приватних охоронних організацій, які співпрацювали б з державними силовими органами, можна розглядати роль і місце охоронюваного ними об`єкта в економіці України, наявність стосовно останнього реальних зовнішніх і внутрішніх погроз, що можуть завдати шкоди загальнонаціональним інтересам; ступінь участі приватного охоронного підприємства в державній політиці боротьби зі злочинністю; незалучення об`єкта до сфери кримінального бізнесу.

Ми вважаємо, що є два варіанти державного регулювання діяльності приватних охоронних організацій:

1.      Приватну охоронну діяльність цілком віддати “на відкуп” роз`єднаним приватнопідприємницьким структурам, кожна з яких на основі власних поглядів та власних “нормативних” актів буде розвивати “правову” базу даного виду діяльності, що вже реально існує;

2.      Ввести державний контроль, який дозволятиме на основі спеціально розробленого, вивіреного і затвердженого в установленому порядку законодавства здійснювати контрольно-наглядові функції за діяльністю приватних охоронних організацій в масштабах держави, що сприятиме залученню даних організацій до виконання загальнодержавної правоохоронної функції, адже приватні охоронні підприємства – важлива і необхідна частина правоохоронної системи правової держави.

Беручи до уваги вітчизняний досвід, неважко зрозуміти, що помилково віддаляти даного роду структури від держави. При цьому необхідно враховувати, що сучасні організації, які займаються приватною охоронною діяльністю, – це організації перехідного періоду. Їх необхідно піддати суттєвим змінам, які сприятимуть переходу звичайних розрізнених приватнопідприємницьких організацій у сферу загальнодержавної правоохоронної системи на засадах реального помічника і партнера. Не варто робити корінних розмежувань між державною і недержавною правоохоронною діяльністю у суспільстві; ми усі працюємо на одне суспільство, на його благо. І сьогодні, як ніколи, держава зобов`язана виконувати свої функції – управляти правоохоронною діяльністю відповідно до Конституції України.

В умовах постійного збільшення кількості приватних охоронних організацій, змін чинного законодавства стосовно умов ринкових відносин, криміналізації суспільних відносин особливий інтерес представляє вивчення процедур і методик підбору кандидатів на роботу у приватні охоронні підприємства. Так, в останні роки у зв`язку із загостренням конкурентної боротьби на внутрішніх і зовнішніх ринках та відповідно розширенням масштабів промислового шпигунства все більше комерційних підприємств та організацій користуються послугами приватних детективних і охоронних підприємств або створює власні служби безпеки. На чолі зазначених підприємств та служб, як правило, стоять колишні співробітники державних правоохоронних органів. Значна частина персоналу раніше мала безпосереднє відношення до питань забезпечення безпеки в державних установах.

Разом з тим, глобальне поширення сучасних технологій, поява нових способів і методів збору “безпаперової” інформації вимагає, у свою чергу, введення до штату приватних охоронних підприємств досвідчених фахівців у галузі захисту інформації і засобів зв`язку. Висококласних спеціалістів у цих досить специфічних напрямках науки небагато. Тому назріла проблема підготовки їх у значно більшій кількості, ніж минулі роки [190].

Основні функції відділу кадрів приватних охоронних організацій по підбору кандидатів на роботу:

1) здійснення заходів по оформленню нових співробітників для роботи в приватній охоронній організації;

2) забезпечення надання кожним кандидатом необхідних документів, передбачених чинним законодавством України, що підтверджують придатність особи для роботи на посаді приватного охоронця;

3) здійснення заходів по перевірці достовірності даних, наданих кандидатами на роботу;

4) проведення тестових перевірок на професійну придатність і психологічну сумісність кандидатів;

5) надання рекомендацій керівникам відповідних підрозділів стосовно того чи іншого кандидата.

Крім того, існують обмеження по здоров`ю для роботи на посаді приватного охоронця.

Протипоказаннями є:

- відсутність кінцівки, кисті, стопи;

- захворювання периферичних судин;

- хронічне захворювання периферійної нервової системи;

- хронічні, що часто загострюються, захворювання шкіри;

- гострота зору з корекцією нижче 0,5 на одному оці, нижче 0,2 на другому;

- стійке зниження слуху;

- захворювання центральної нервової системи;

- алкоголізм, наркоманія, токсикоманія [203].

 

7