yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->РОЗДІЛ 2 ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИВАТНИХ ОХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Адмінистративно-правовіІ основи діяльності приватних охоронніх стрк та їх взяємодія з ОВС України

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИВАТНИХ ОХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

 

2.1. Приватні охоронні організації як специфічні суб`єкти попередження правопорушень

 

 

Попередження правопорушень є своєрідною галуззю соціального обслуговування, що забезпечує законність і правопорядок властивими їй специфічними методами. З розвитком суспільства ця діяльність зазнала суттєвих змін. Найхарактернішим те, що заходи покарання почали співвідноситися із заходами попередження, причому перші набули пріоритетного значення.

Сьогодні попередження злочинів розуміється як предметно іс­нуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи та формування громадськості, які намагаються забезпечити виконання чинних законів використовуючи досягнення науки [130, c. 136].

Перехід України до нових економічних умов спричинив серйозні зміни у всіх сферах її життя і соціальної діяльності. Розвиток нових форм господарювання, офіційний дозвіл підприємницької, посередницької та іншої комерційної діяльності довів неготовність державного апарату оперативно і продумано проводити “політику координації, контролю та правової охорони діяльності підприємницьких структур” [212]. Неврегульованість механізмів управління, координації і забезпечення перелічених вище видів діяльності породжує серйозні відхилення від нормального розвитку соціально-економічних відносин у сучасному українському суспільстві.

Зміни в економіці, культурі, політиці й інших галузях супроводжуються неухильним ростом злочинності як такої і злочинності організованої. Практика соціального життя в останні роки змусила визнати на найвищому рівні державної влади існування в Україні організованої злочинності, що характеризується проникненням в усі суспільні і владні інститути [131, c. 5]. Тому підвищення ефективності боротьби з нею є одним із найважливіших завдань, що випливає з оцінки сучасної кримі­нальної ситуації в країні.

Створення недержавних охоронних організацій іде в руслі офіційної політики МВС України, яке вважає, що реалії сьогодення змушують нас вести пошуки нових форм і методів роботи, побудови організаційної структури системи управління з метою вжиття додаткових заходів, спрямованих на ефективне забезпечення правопорядку, захисту конституційних прав громадян та активізації боротьби зі злочинністю.

Найбільший вплив сучасної організованої злочинності відчувають на собі комерційні структури, які належать до кредитно-фінансової сфери, як осередок фінансових важелів управління державою. А закріпившись у кредитно-фінансовій сфері, злочинці вживають заходів щодо проникнення в органи державної влади, а також у правоохоронні органи держави [130, c. 212].

Досить неоднозначно характеризують зміни, що відбуваються в державі та нові соціально-економічні утворення, що з`являються, засоби масової інформації, які не тільки обрушують величезні потоки належним чином не перевіреної інформації, а часто висвітлюють в позитиві неюридичні методи рішення проблем у соціально-економічній сфері. Свобода засобів масової інформації “не може перетворюватися у вседозволеність”, адже непоодинокими стали випади преси на адресу правоохоронних органів взагалі, у тому числі й на адресу приватних охоронних організацій, співробітники яких часом представляються як “злочинці, що легалізувалися”, а іноді і просто – “бандити”, які заробляють на життя лише неправовими або близькими до кримінальних методами.

Перераховані вище фактори позначаються й на українському суспільстві в цілому, методично та наполегливо змінюючи психологію багатьох людей у негативну сторону. Народжується когорта напрямок правових нігілістів, які вирішують насущні життєві та ділові проблеми неюридичними методами.

Приватні охоронні організації, що з`явились в нашій країні, дозволили частково компенсувати недоліки державної правоохоронної системи в питаннях попередження правопорушень, хоча сам захист суспільного порядку не став оптимальним. Спостерігається повна залежність сучасних приватних охоронних організацій від так званого “хазяїна, що платить”, іншими словами – юридичної або фізичної особи, що користується платними послугами даного роду організацій. Але не можна розглядати правоохоронну діяльність як “залежну тільки від бажань окремих суб`єктів”, як діяльність безправну, що керується тільки волею окремого власника.

Загострення криміногенної обстановки в Україні, збільшення кількості злочинних посягань, спрямованих на особистість і власність, стимулює попит на приватні охоронні послуги. Це значною мірою активізувало процес створення недержавних правоохоронних організацій. За минулі роки підрозділами Державної служби охорони досягнуті значні успіхи по ліцензуванню приватної охоронної діяльності та приведенню її у відповідність до чинних у розглянутій сфері нормативних актів.

Починаючи з 1994 року МВС України видано ліцензій: 1994 р. – 455, 1995 р. – 500, 1996 р. – 511, 1997 р. – 433, 1998 р. – 349, 1999 р. – 269, 2000 р. – 256, 2001 р. – 748, 2002 р. – 999, 2003 р. (станом на листопад) – 946 дозволів. Усього, за даними ДДСО при МВС України, за зазначений період на території України було видано 5466 ліцензій на право здійснення приватної охоронної діяльності.

При цьому ліцензії видавалися не всім заявникам. На жаль, кількість відмов у видачі ліцензій в реєстрі про видачу ліцензій не фіксується. Основними ж причинами відмови є:

·        невідповідність заявника встановленим вимогам,

·        надання заявником недостовірної інформації,

·        наявність у заявника непогашеної судимості або його перебування під слідством.

Відповідно до інструкції “Про порядок видачі суб`єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 лютого 1994 року № 112, строк дії складає 3 роки. Подовження строку дії ліцензії на надання послуг по охороні колективної та приватної власності, охороні громадян, монтажу, ремонту й профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації здійснюється у порядку, встановленому цією Інструкцією для її видачі. Тобто необхідно її повторно отримувати на наступні 3 роки.

У перші ж місяці введення ліцензування Державна служба охорони (за дорученням МВС України) виявила чималу кількість людей із кримінальним минулим, які мали намір працювати у сфері охорони. А “за рік після введення ліцензування вивела “на чисту воду” 742 особи, раніше засуджені за різні злочини, і кілька чоловік, оголошених у розшук по країнам СНД.” Розшукувані, зауважимо, мали намір увійти до складу засновників охоронних підприємств чи працювали в них охоронниками. Саме завдяки кримінальним елементам довгий час усі недержавні охоронні підприємства асоціювалися з організованою злочинністю. Фірми, що об`єдналися в Українську Федерацію працівників недержавних служб безпеки (УФПНСБ) у 1995 році, своїм професіоналізмом і дотриманням кодексу честі, змогли спростувати цей, м`яко кажучи, “негативний” стереотип [168].

Станом на 25.10.2003 в Україні анульовано 65 ліцензій на право здійснення приватної охоронної діяльності. Як правило, причинами жорстких заходів до приватних охоронних фірм ставали серйозні порушення законодавства. Йдеться, наприклад, про охоронців, які працюють без документів, підтверджуючих їхню кваліфікацію (тобто, можна казати, професійно непридатних), в минулому судимих, не належним чином ведення документації та ін.

Протягом 2002 року за результатами перевірок охоронних підприємств направлено 1391 припис про необхідність усунення виявлених недоліків. Наприклад, виявлено 73 випадки надання охоронних послуг підприємствами, що не мають відповідних ліцензій, а також 62 випадки використання спецзасобів [146].

Слід відмітити значну активізацію процесу ліцензування в 2001 та 2002 роках, в порівнянні з 1999 та 2000 роками. Так, за вказаний період МВС України було видано в цілому в 3–3,5 рази більше ліцензій, ніж за попередній. Особливо швидкими темпами зростала чисельність охоронників, які успішно склали іспити та отримали посвідчення встановленого зразка. Станом на 25.11.2001 посвідчення охоронника встановленого зразка мали 14 тис. 580 осіб, а через рік їхня чисельність збільшилась до 18 тис. 352 чоловіка.

Важливого значення набуває питання про терміни дії ліцензій. Як доводять проведені дослідження та експертні оцінки, у переважній більшості країн з ринковою економікою ліцензія на здійснення приватної охоронної діяльності видається, з наступною пролонгацією, юридичним і фізичним особам на термін від одного до двох років; за українським законодавством, як було вже зазначено – на три роки. З огляду на накопичений і узагальнений закордонний і вітчизняний досвід у сфері приватної охоронної діяльності, зростання правового нігілізму, загострення криміногенної обстановки, вважаємо за необхідне обмежити термін дії ліцензії для суб`єктів приватної охоронної діяльності до одного року з правом наступної її пролонгації.

Кадрову основу приватної охоронної діяльності складають молоді люди, що пройшли спеціальну підготовку, склали іспити та отримали посвідчення в ДСО (42%). У той же час значну роль тут відіграють і колишні працівники правоохоронних органів (37%).

За статистикою, частіше отримують відмовлення у видачі посвідчення приватного охоронця (незадовільно складають іспити) громадяни, які не мають досвіду роботи у правоохоронних органах.

Отже, процес ліцензування має тенденцію до активізації. Проте багато приватних охоронців не поспішають легалізувати свою діяльність, також як і не всі підприємці належним чином використовують надану їм наказом МВС України від 28.02.94 № 112 можливість захищати свої інтереси за допомогою приватних охоронних служб.

Вищезазначене підтверджується даними перевірок, здійснених працівниками органів внутрішніх справ, 23-х комерційних банків. Це дало змогу встановити, що у своїй діяльності до послуг приватних охоронних підприємств звертається тільки 10% перевірених банків, власну службу безпеки заснували лише 35% з них.

Кожен п`ятий банкір негативно висловлюється на адресу приватних служб, принципово відмовляється від їхніх послуг і забезпечує охорону своїх об`єктів власними силами та силами ОВС України на договірній основі.

Перевірки також показали, що переважна кількість банків (понад 60%) залучають для охорони своїх об`єктів осіб, здебільшого співробітників із числа звільнених з органів внутрішніх справ, яким заборонено займатися охоронною діяльністю, або які не мають посвідчення охоронця встановленого зразка.

Така ситуація характерна не тільки для кредитно-фінансової сфери, але й для інших галузей підприємництва. Усього за останні півтора роки контрольними органами було виявлено близько 200 приватних охоронців, які працюють без документів, підтверджуючих їхню кваліфікацію, тобто з порушенням чинного законодавства надають послуги у сфері забезпечення безпеки. На думку багатьох фахівців, реальна цифра в кілька разів перевищує офіційні дані [188].

Враховуючи вищевказане, необхідно швидше впроваджувати в дію нормативну бузу щодо ліцензування суб`єктів приватної охоронної діяльності та приводити її у відповідність до вимог чинного в даній галузі законодавства. На нашу думку, вирішити цю проблему можна введенням відповідних санкцій за роботу без спеціального дозволу.

Розглядаючи приватну охоронну діяльність, доцільно докладніше зупинитися на її структурі, в якій виокремлюються такі види:

·        охорона майна власників, на що вказали 70% опитаних керівників приватних охоронних служб;

·        консультування та підготовка рекомендацій з питань захисту від протиправних посягань (40% респондентів);

·        проектування, монтаж і виробництво технічних та електронних засобів захисту (40% опитуваних);

·        послуги особистих охоронців (“тілоохоронців”) (17% опитуваних).

Щодо методики здійснення найбільш розповсюдженого виду охоронної діяльності – захисту майна, власності – 87% опитаних відзначили в анкетах, що здебільшого вона зводиться до організації контрольно-перепускного режиму на охоронюваних об`єктах і забезпечення постів охорони. У числі найтиповіших об`єктів охорони – офіси, службові й адміністративні приміщення (70% респондентів), а також склади та торговельні приміщення (відповідно 40 і 10%) .

Вищевикладений аналіз дозволяє констатувати наступне:

·        відзначено інтенсивне зростання числа приватних охоронних підприємств;

·        приватні служби, що діють у сфері забезпечення безпеки є, як правило, охоронними організаціями;

·        особи, які мають спеціальну підготовку для роботи приватним охоронцем, складають кадрову основу приватних охоронних підприємств;

·        колишні працівники державних правоохоронних органів і органів безпеки формують основу керівництва приватних охоронних підприємств;

·        приватна охоронна діяльність представлена такими видами, як фізична охорона життя, здоров`я, власності, технічне оснащення об`єктів, консультування клієнтів з питань захисту;

·        яскраво прослідковується тенденція до об`єднання приватних охоронних служб в асоціації та інші координуючі структури.

До числа негативних факторів у діяльності приватних охоронних підприємств можна віднести наступні:

·        відсутність посвідчень охоронника, що підтверджують кваліфікацію щодо здійснення охоронної діяльності;

·        для охорони своїх об`єктів підприємці залучають осіб, які не мають права займатися приватною охоронною діяльністю, працюють без ліцензії та необхідних документів, тобто нелегально надають послуги у сфері забезпечення безпеки.

Суспільство – це складний соціальний механізм, кожна сфера якого складається з відносно самостійних суспільних відносин, зв`язків, процесів. Тому профілактика правопорушень як система має влас­ну “добірку” компонентів (підсистем). Це передусім сама попере­джувальна діяльність, що здійснюється у певному просторі, тобто йдеться про межі її поширення [130, c. 142]. Сфера профілактики правопорушень, яку вона охоплює, надзвичайно широка. Нині вона не може залишатися полем діяльності одних лише правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадя­ни України [15].

Ретельно вивчаючи діяльність приватних охоронних служб, ми дійшли висновку, що дана тема недостатньо розроблена на законодавчому рівні. Отже, хочемо запропонувати таке визначення попередження правопорушень приватними охоронними організаціями – це вид діяльності приватних охоронних підприємств (об`єднань), служб безпеки підприємств, установ, організацій, приватних охоронців, здійснюваний у межах їхньої компетенції, по запобіганню та припиненню правопорушень, виявленню причин і умов, що сприяють їхньому здійсненню, вживанню заходів по усуненню даних обставин, впливу на осіб зі стійким протиправним поводженням з метою недопущення з їх боку протиправних діянь на території об`єкта, що обслуговується, а також у відношенні конкретної приватної охоронної організації та її клієнтів.

При цьому:

·        запобігання – це діяльність приватних охоронних організацій, яка спрямована на недопущення правопорушень, що замишляються чи готуються у відношенні клієнтів;

·        припинення – це дії приватних охоронних організацій, які забезпечують припинення вже початих у відношенні клієнтів правопорушень;

·        профілактика – це сукупність дій, здійснюваних приватною охоронною організацією разом з правоохоронними органами, з виявлення й усунення детермінантів злочинів чи правопорушень, що замишляються або готуються у відношенні клієнтів зазначеної організації.

Профілактика виконує також виховну функцію, оскіль­ки її призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а в тому, аби виховати особу, яка б не допуска­ла вчинення злочинів і правопорушень [130, c. 143].

На відміну від інших напрямів боротьби зі злочинністю, профілактика правопорушень здійснюється всім суспільством, державою в цілому і її органами. У роботі з попередження правопорушень в Україні беруть участь багато державних органів, громадські організації і громадяни; сукупність їх визначається єдиним поняттям “суб`єкти профілактики”. За винятком правоохоронних органів, для яких профілактична функція є ведучою, за останні роки роль таких традиційних суб`єктів профілактичної, попереджувальної діяльності, як профспілкові організації, трудові колективи, добровільні народні дружини, товариські суди помітно зменшилась; чимало суб`єктів профілактики були ліквідовані через низку історико-політичних причин.

Практично всі державні організації, які здійснюють “попереджувальну діяльність під час вирішення господарських і покладених на них задач” були піддані реформуванню, через що їхня роль у попередженні правопорушень значно знизилася. Різні комерційні та приватні організації, що виникли останнім часом у великій кількості в Україні, лише номінально ввійшли до складу суб`єктів попередження правопорушень. Нормативно-правова база, яка регламентує конкретний зміст попереджувальної діяльності комерційних організацій практично відсутня. У цих умовах перехідного періоду зростає роль реально діючих приватних охоронних організацій як одного із суб`єктів попередження правопорушень, що займається охоронною діяльністю відповідно до чинного законодавства. Зазначені організації мають відповідних фахівців, які безпосередньо надають послуги по охороні життя, здоров`я та майна своїх клієнтів. На нашу думку, вони здатні, поряд із виконанням своїх основних функціональних обов`язків, проводити роботу з попередження правопорушень.

До даного виду діяльності приватних охоронних організацій можна віднести заходи щодо:

·        забезпечення власної безпеки, тобто здійснення комплексу правових, адміністративних, детективних, технічних, профілактичних, виховних, інформаційно-аналітичних, кадрових та інших дій, спрямованих на створення і дотримання у приватних охоронних організаціях режиму надійного захисту й припинення злочинної та іншої протиправної діяльності, що негативно впливає на надійність і ділову репутацію;

·        ретельного відбору і перевірки претендентів на посади службовців приватних охоронних підприємств, їхньої підготовки й наступної перепідготовки, контролю та перевірок, здійснюваних керівниками зазначених підприємств;

·        поліпшення соціальної захищеності своїх службовців, вираженої у матеріальному стимулюванні роботи приватних охоронців, створенні в приватних охоронних підприємствах освітніх, преміальних, медико-санаторних і реабілітаційних фондів, забезпеченні службовців необхідним екіпіруванням, проїзними документами і т.д.;

·        використання у своїй роботі оперативних груп швидкого реагування і резервних підрозділів, які дозволяють підсилити охорону й захист найбільш уразливих напрямів діяльності приватної охоронної організації.

За статистикою відомо, що серед серйозних правопорушень переважають майнові злочини, а також правопорушення, пов`язані з наркоманією та алкоголізмом, [186, c. 126] тому приватні охоронні підприємства, що надають послуги саме в галузі захисту майна власників, розробляють і впроваджують ефективні методи й засоби, спрямовані на актуальні в наш час ділянки правоохоронної діяльності – попередження майнових правопорушень і викорінювання проявів дрібного хуліганства, пияцтва та наркоманії.

Попереджувальна діяльність громадськості весь час модерні­зується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методич­ного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Ос­таннім, як відомо, відводиться головна роль як спеціальним суб`єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх попереджувальної діяль­ності [133].

Місце приватних охоронних організацій у системі суб`єктів профілактики та попередження правопорушень може бути визначено покладеними на них відповідними законодавчими документами функціями попередження правопорушень, що замишляються чи готуються у відношенні клієнтів приватних охоронних організацій. Одержавши від держави відповідні права й обов`язки, приватні охоронні підприємства повинні нести відповідальність за поставленої мети. Діяльність приватних охоронних організацій з попередження правопорушень має ґрунтуватися на точному дотриманні чинного законодавства і координації профілактичної діяльності з правоохоронними органами, у першу чергу – органами прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України.

У процесі проведення приватними охоронними організаціями профілактичної діяльності повинні бути вироблені та впроваджені додаткові форми й методи, що дозволять їм тісніше погоджувати свою попереджувальну роботу з правоохоронними органами, відчутно впливати на стан дисципліни і правопорядку, а також сприяти посиленню виховного впливу на схильних до правопорушень працівників організацій, які обслуговуються приватними охоронними підприємствами.

До числа зазначених форм і методів можна віднести:

·        взаємообмін приватних охоронних організацій і правоохоронних органів інформацією про стан роботи з попередження правопорушень;

·        спільну розробку пропозицій з удосконалювання профілактичної роботи, усунення недоліків, що спричиняють правопорушення, виходячи з умов регіону;

·        спільні виступи з проблем попередження злочинності в засобах масової інформації, на засіданнях представників законодавчої, виконавчої, судової влади всіх рівнів і органів місцевого самоврядування.

Представники вищої і середньої ланок керівництва приватних охоронних організацій можуть бути підключені до роботи, що проводиться правоохоронними органами з правового виховання, підготовки й реалізації комплексних планів попередження правопорушень як на регіональних, так і загальнодержавному рівнях. У своїй діяльності з попередження правопорушень приватні охоронні організації, використовуючи дані про правосвідомість населення і громадську думку, разом із правоохоронними органами держави повинні проваджувати політику підвищення престижу закону та правоохоронних структур, а також подолання негативних впливів на формування правових оцінок і установок громадян.

Розвиваючи приватну, іншими словами недержавну охоронну діяльність, держава тим самим частково делегує свою правоохоронну функцію, а також розвиває ініціативу населення. Приватна охоронна діяльність – сьогодні єдиний різновид правоохоронної діяльності, що реально працює. Отже, населення, в особі приватних підприємців, може надати і надає відчутну допомогу державі в попередженні правопорушень. В існуючій сьогодні складній ситуації Україні необачно створювати вакуум у правоохоронній сфері. Держава повинна відслідковувати можливості, при яких спиратиметься на населення в правоохоронній сфері, заохочувати і розвивати їх.

Виникають питання щодо створення точного, юридично й економічно виваженого правовстановлюючого механізму, що дозволить професійно організовувати та керувати діяльністю приватних охоронних організацій з попередження правопорушень, і здійснювати їх взаємодію з правоохоронними органами України. Необхідність створення упорядкованого інституту організацій, що займаються приватною охоронною діяльністю та попередженням правопорушень, диктується об`єктивними законами реальності. Держава, як контролююча і регулююча структура, повинна правильно планувати цей процес і керувати ним, виходячи з реальної оцінки ситуації, що складається в Україні, та з огляду на вітчизняний і закордонний досвід. Для цього необхідно створити відповідну законодавчу базу, механізм взаємодії приватних охоронних організацій із правоохоронними органами країни з попередження правопорушень. Необхідно чітко визначити роль держави в цьому процесі, відпрацювати питання контролю і нагляду за діяльністю приватних охоронних організацій з попередження правопорушень. Важливого значення в сучасний період набувають питання щодо необхідності міжнародної інтеграції, у тому числі й у правоохоронній сфері. Україна має вступити у світове співтовариство як рівноправний партнер, а для цього необхідно вирішити і таку задачу, як організація стримування злочинності в загальнодержавному масштабі.

Враховуючи вимоги Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, дослідження перерахованих питань є однією з актуальних і важливих загальнодержавних завдань. Нині в Україні практично не існує сформованих наукових організацій, які б займаються даною проблемою так, як цього вимагає життя. У правоохоронних цілях є можливість використання недержавних організацій, але під суворим контролем держави. При всіх проблемах, існуючих у правоохоронній системі сьогодні, держава не повинна шкодувати зусиль для розробки і реалізації концепції залучення до правоохоронної діяльності приватних охоронних організацій, які роз`єднано діють в містах та інших населених пунктах України.

Для досягнення цих цілей необхідно:

·        детально прописати законодавчу базу щодо діяльності приватних охоронних організацій і їхньої взаємодії з правоохоронними органами з попередження правопорушень;

·        досягти загального неухильного й однакового дотримання законодавства, зокрема по зазначених питаннях на всій території України;

·        опрацювати питання взаємодії приватних охоронних підприємств з керівництвом комерційних організацій, безпеку яких ці підприємства забезпечують;

·        визначити стратегію і тактику розвитку недержавного правоохоронного інституту в Україні;

·        визначити перспективи діяльності подібних організацій в нашій країні.

 

9