ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Фізиологія та анатомія->Содержание->КРОВОПОСТАЧАННЯ СЕЛЕЗІНКИ.

Анатомія живота

КРОВОПОСТАЧАННЯ СЕЛЕЗІНКИ.

 Основним джерелом кровопостачання органа є a. splenica (lienalis), яка відходить від truncus coeliacus. Артерія проходить вздовж верхнього краю підшлункової залози, входить у lig. pancreaticosplenicum і розгалужується на 3 – 6 гілок, які входять у ворота селезінки. На своєму шляху a. splenica віддає rr.pancreatici до тіла та хвоста підшлункової залози і rr.gastricae breves – до дна шлунка та a. gastroepiploica sinistra, яка проходить спочатку у товщі lig. gastrolienale, а потім входить в ліву половину lig. gastrocolicum. 

Венозна кров від селезінки відводиться по v. splenica (lienalis). Вона супроводжує селезінкову артерію, розміщуючись нижче останньої, приймає vv. pancreaticae, vv. gastrica breves, v. gastroepiploica sinistra та v. mesenterica inferior. Зливаючись з v. mesenterica superior, дає початок v. portae hepatis.

 

Нижній поверх черевної порожнини

займає простір від кореня брижі поперечної ободової кишки до межової лінії таза.

У ньому розміщені: порожня кишка, клубова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, висхідна ободова кишка, поперечна ободова кишка, низхідна ободова кишка, сигмоподібна ободова кишка.

Порожня кишка (jejunum) розміщена переважно у верхній частині черевної порожнини, проектується на пупкову та ліву пахвинну ділянки. Забарвлення її більш яскраве, діаметр ширший та стінка більш товста, ніж у клубової кишки. Становить 2/5 загальної довжини брижової частини тонкої кишки.

Клубова кишка (ileum) займає праву нижню частину живота, а також порожнину малого таза, проектується на пупкову та праву пахвинну ділянки. Становить 3/5 довжини брижової частини тонкої кишки.

Початком порожньої кишки є дванадцятипало-порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis). Згин обмежений зверху коренем брижі поперечної ободової кишки, спереду – поперечна ободова кишка і її брижа, ліворуч – plica duodenojejunalis та recessus duodenalis superior.

Дванадцятипало-порожньокишкова складка, або lig. suspensorium duodeni (зв’язка Трейтца), фіксує згин до тіла ІІ поперекового хребця і містить у своїй товщі нижню брижову вену. Recessus duodenojejunalis superior et inferior можуть служити місцем утворення гриж (грижі Трейтца), які проникають через закутки в клітковину заочеревинного простору.

Дванадцятипало-порожньокишковий згин та зв’язка Трейтца служать орієнтиром для хірургів при відшукуванні початкового відділу тонкої кишки, при ревізії органів нижнього поверху черевної порожнини, при гастроентеростомії, при резекції шлунка. Огляд цього згину можливий після переміщення великого чепця і поперечної ободової кишки догори, а петель тонкої кишки – праворуч та донизу (прийом Губарєва).

Тонка кишка покривається очеревиною з усіх боків і фіксується брижою до задньої стінки черевної порожнини. Брижа кишки, (mesenterium) утворена дублікатурою очеревини. У її товщі проходять: брижова артерія зі своїми гілками, одноіменна вена, лімфатичні судини і вузли (найчисленніша група) та нерви.

Корінь брижі тонкої кишки (radix mesenterii) – це місце прикріплення mesenterium до задньої стінки черевної порожнини. Він розміщений від лівого півкола ІІ поперекового хребця до правого клубово-крижового зчленування і проектується на передню черевну стінку по лінії, що з’єднує ліву пахвову ямку із серединою правої пахвинної зв’язки. Корінь брижі тонкої кишки перетинає аорту, нижню порожнисту вену, a. et v. testiculares (ovarici), спільні клубові судини та правий сечовід.

Праворуч та ліворуч від кореня брижі тонкої кишки у нижньому поверсі черевної порожнини розміщуються відповідно правий та лівий брижові синуси (sinus mesentericus dexter et sinister) – місце локалізації гнійників та гематом.

Правий брижовий синус (sinus mesentericus dexter) обмежений ліворуч коренем брижі тонкої кишки, праворуч – висхідною ободовою кишкою, зверху – поперечною ободовою кишкою, знизу – кінцевим відділом клубової кишки. У ньому розміщені та доступні для обстеження: нижня частина дванадцятипалої кишки, права нирка, правий сечовід, праві a. et v. testiculares (ovarici).

Лівий брижовий синус (sinus mesentericus sinister) обмежений ліворуч низхідною ободовою кишкою, праворуч – коренем брижі тонкої кишки, зверху – поперечною ободовою кишкою та її брижею. У ньому розміщені: черевна частина аорти, нижня порожниста вена, ліва нирка, лівий сечовід, ліві a. et v. testiculares (ovarici). Гнійники з лівого брижового синуса можуть поширюватися у порожнину малого таза. Обидві пазухи з’єднуються між собою над (зверху) flexura duodenojejunalis.

Однією з поширенійших вад розвитку органів шлунково-кишкового тракту, яка має велике практичне значення у невідкладній хірургії, є залишок жовткової або пупково-кишкової протоки – дивертикул Меккеля. Він являє собою відросток довжиною від 2 до 16 мм, що сліпо закінчується. Його діаметр, як правило, дорівнює діаметру кишки, від якої він починається. Розміщується він на протибрижовому краї клубової кишки. Відстань дивертикула від клубово-сліпокишкового кута може досягати 1 м.

У разі невідповідності клінічної картини "гострого живота", найчастіше це гострий апендицит, при виявленому під час лапаротомії інтактному (без видимих змін) червоподібному відростку, виникає необхідність ретельного обстеження органів черевної порожнини, у тому числі кінцевого відділу клубової кишки. У дивертикулі можуть розвиватися запалення, виразка, кровотеча. При перфорації дивертикула може розвинутися перитоніт. У новонароджених при затримці розвитку утворюється пупкова калова нориця (фістула, свищ).

Тонка кишка кровопостачається верхньою брижовою артерією (a. mesenterica superior), яка відходить від аорти на 1 – 2 см нижче від черевного стовбура, на рівні ХІІ грудного – І поперекового хребця. У дорослих її діаметр не перевищує 1 см. Інколи може спостерігатися природжене звуження стовбура, що призводить до недостатнього кровопостачання кишечника та до розвитку ішемічного синдрому органів травлення, angina abdominalis. Цей синдром проявляється нападами болю у животі. Лікування останнього проводиться шляхом ендоваскулярного балонного розширення просвіту судини.

Хід верхньої брижової артерії спрямований донизу та наперед. По ходу артерії виділяють два відділи:

1) проксимальний відділ, розміщений позаду тіла підшлункової залози;

2) дистальний відділ, залягає в корені брижі тонкої кишки.

У проксимальному відділі артерія перетинає спереду ліву ниркову вену, погіршуючи при цьому відведення венозної крові від лівої нирки та сприяючи при цьому ретроградній течії крові по лівій яєчковій (у чоловіків) вені. Несприятливі умови венозного кровотоку у лівій нирковій вені призводять до варикозного розширення вен сім’яного канатика (варикоцеле).

Пройшовши позаду тіла підшлункової залози, артерія лягає на передню поверхню горизонтальної частини дванадцятипалої кишки і може викликати стиснення її просвіту з розвитком дуоденально-мезентеріальної кишкової непрохідності.

Форми розгалуження верхньої брижової артерії мають важливе практичне значення. Для магістральної форми розгалуження артерії характерною є наявність добре вираженого довгого основного стовбура, від якого відходять гілки до кишки. При розсипній формі розгалуження основний стовбур артерії невеликий. Магістральний тип розгалуження артерії дозволяє мобілізувати довгу кишкову петлю для пластичного заміщення стравоходу. Одна гілка верхньої брижової артерії забезпечує кровопостачання до 30 см тонкої кишки. Від верхньої брижової артерії відходить 10 – 16 тонкокишкових гілок, при цьому кожна гілка, підходячи до кишки, розгалужується на висхідну та низхідну гілки. Висхідна гілка анастомозує з низхідною гілкою вищерозміщеної артерії, а низхідна гілка – з висхідною гілкою нижчерозміщеної артерії. У результаті таких анастомозів утворюються дуги (аркади).

Від артеріальних дуг першого порядку відходять гілки, які розгалужуються та анастомозують між собою, утворюючи аркади другого порядку.

Дистальні аркади, які розміщені найближче до стінки кишки, анастомозують між собою, утворюючи "паралельну судину", від якої до стінки кишки відходять прямі артерії. Кожна пряма артерія кровопостачає певну ділянку кишки.

Пошкодження брижі на відстані 3 – 4 см у ділянці прямих артерій призводить до порушення кровопостачання стінки кишки, що підлягає резекції. У той самий час пошкодження брижі тонкої кишки у ділянці аркад викликає сильну кровотечу, але не порушує кровопостачання стінки кишки, тому що існують колатералі.

Відтік венозної крові від тонкої кишки відбувається по однойменних венах у верхню брижову вену, яка дає початок ворітній печінковій вені.

Стінка тонкої кишки складається з чотирьох оболонок: серозної (tunica serosa), м’язової (tunica muscularis), що має поздовжній і коловий шари, підслизового прошарку (tela submucosa) та слизової оболонки (tunica mucosa). За рахунок слизової оболонки утворюються кишкові ворсинки (villi intestinalis), які збільшують площу кишки. У підслизовій основі розміщені поодинокі та скупчені лімфатичні вузлики noduli lymphoidei solitarii et aggregati. Скупчені лімфатичні вузлики, або пейєрові бляшки, розміщені на протилежному від брижі краї клубової кишки.

Серозна оболонка (очеревина) покриває кишку з усіх боків, за винятком невеликої ділянки, де відбувається прикріплення брижі. Вона найбільш стійка до порушення кровопостачання. Її некроз спостерігається тільки у разі омертвіння слизової та м’язової оболонок. Цю обставину необхідно враховувати під час визначення життєздатності кишки при порушенні кровопостачання, оскільки розміри зміненої слизової оболонки не відповідають межам малозміненої серозної оболонки.

М’язова оболонка складається з непосмугованих м’язових волокон, які формують два шари: зовнішній поздовжній та внутрішній коловий. М’язова оболонка забезпечує міцність стінки кишки, але найбільш міцною є підслизова основа. Тому кишкові шви, виконані з її захопленням, забезпечують механічну міцність.

Найбільш чутлива до ішемії слизова оболонка. При защемлених грижах вона у першу чергу піддається некрозу, особливо у привідній петлі та меншою мірою у відвідній, тому що у привідній петлі накопичуються калові маси, гази, рідина. Це і призводить до її перерозтягнення та некрозу. За таких обставин при резекції кишки видаляють до 40 см привідної частини кишки і 15 – 20 см –

відвідної.

Відведення лімфи від стінки тонкої кишки здійснюється по молочних лімфатичних судинах, які перериваються у численних брижових лімфатичних вузлах, розміщених вздовж верхньої брижової вени та її гілок. Відвідні лімфатичні судини брижових лімфатичних вузлів останнього етапу формують кишкові стовбури (trunci intestinales), які впадають у черевну частину грудної лімфатичної протоки, або у лімфатичну цистерну. Іннервацію тонкої кишки забезпечують верхнє брижове сплетення, гілки симпатичного та блукаючого нервів.

 

23