yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->Книжна лексика як засіб інтелектуалізації прози

Авторська стилістика

Книжна лексика як засіб інтелектуалізації прози

 

Однією з визначальних ознак індивідуального стилю письменника Валерія Шевчука є його «книжність». На думку Р. Корогодського, В. Шевчук –письменник великою мірою «книжний». Використання мовних засобів «нехудожніх» книжних стилів аж ніяк не знижує естетичної вартості художніх творів В. Шевчука, який вільно володіє словом. Більше того, таке використання цих мовних засобів у творах письменника визначається художніми завданнями і функції їх залежать не лише від їх безпосередньої значимості, а й від тих нових зв’язків, яких вони набувають всередині твору, тому «в кінцевому результаті виявляється не такою суттєвою їх власна значимість, вона відступає на другий план перед їх зображальною роллю, пов’язаною з якимось певним контекстом.

Естетичні завдання В. Шевчука світоглядно детерміновані. Мовна картина світу письменника і його улюбленого героя – інтелектуала – інтелігента природно великою мірою книжно опосередкована. Такий герой, як правило, є оповідачем Шевчукових творів і виразником авторських позицій світобачення.

«Оповідач – типовий для Шевчукової прози малокомунікабельний, зосереджений собі інтелігент, якому добре серед книжок.

Книжна мова для освічених інтелектуальних героїв, які володіють літературними нормами усного і писемного мовлення, є природною. Вони легко вживають такі книжні слова і словосполучення, як: апокаліптична мудрість; буття, таємничість існування; дочасність; егоїстичне «я»; альтруїстичне моє «я»; химерія; осквернені; погідно і шляхетно; дисгармонійні хвилі; фатальні; стрес; містика; псалми – (студент Київського університету – оповідач з повісті «Привид мертвого дому»). Він же (студент) вживає правильно побудовану синтаксичну конструкцію інтелектуалізованого асоціацією змісту з дієприслівниковим зворотом: «Читаючи це, я не міг не згадати Кассандру» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 191).

Складну гаму екзистенційного світовідчуття рефлексуючого інтелігента, збудженого враженнями, передає полісиндетон, який також належить тому ж студентові-оповідачу: «І було літо, початок літа. І все цвіло й зелено буяло; бур’яни гнали стебла, розтуляли роти й пили воду, що зливалася згори, і листя лискотіло, пахло жасмином, що густо поріс біля нашого будинку, і трава вогко шелестіла під ногами, а небо лягало на землю, лишаючи такий вузький проміжок, щоб у ньому міг пройти маленький чоловік, мокрий і загублений у цьому світі, як мурашка, яка блукає у міжтрав’ї» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 137).

Проаналізуємо одну з останніх повістей В.Шевчука «Жінка в блакитному на сніговому тлі». Тип оповідача (розповідь від першої особи, (типовий прийом) той самий – викладач столичного університету, типовий Шевчуків схильний до рефлексій інтелігент, до того ж тривожно-критичного віку. Не дивно, що мова оповідача значною мірою книжна. Густота вживання лексики книжної маркованості та зворотів-штампів із писемної мови в усному спілкуванні з таким же інтелектуалізованим оточенням оповідача значна. Ми помітили такі вживання в тексті художнього твору – (на 48 сторінках зазначеної повісті): логічно міркувати; площина абсурдна, алогічна; у нетрях підсвідомого; нелогічність; система відчувань; певним чином зв’язана із реальним основа; маревний стрес; прірва пам’яті; забуття, рентген; категорично заперечила; докладно; нотки жаху; муки сумління; особа жіночої статі; прозаїчна, не романтична душа; чуттєва струна; винятково; в часі й просторі; короткотривале видіння; галюцинація; сентиментальне; межі елементарного світу; природа-матінка; вирішувалася якась глобальна світова проблема; презентація; кафедра;  одноманітне; різноманітність; претензії; поетичні таємниці; гармонія існування; різні площини; замкнутість; виконання засвоєних рухів; хаос; теоретично; рухові експресії; самозанурення у книгах; ознака старіння; терпимість; продемонстровано; дефілювала намакіяжена дочка; іронічна всмішка; граційно; елегантна ніжка; спрощеність і безнадійне поринання в будень; незважаючи на переконання; людина тонкої душі й вишуканих почуттів; роздратування; духовна наповненість; небуденність; образ жінки; зовнішній світ; світ локальний; контролювати; нерегулярно; лекція; безцеремонно; активні істоти; темпераментно; дало можливість; кинути поглядом; на чому трималося моє переконання; смертні; сентиментальна; поетичні сплески почуттів; об’єкт зацікавлення; речі конкретніші й загальніші; тема лекції; мав невдовзі прочитати; абсурдний спосіб; самокритично; персона; еротично-привабливе; напівмертва істота; уподібнюєш себе; самоприниження; силогізми; силогізмічне творення; немарність роботи; форма відпочинку; ніколи не ставився до лекцій формально; накопичена енергія має репутацію; містичний транс; виключившись із дійсності; дістав змогу; усамітнення; будівлі без портиків; сукня із глибоким декольте; риси обличчя; фантазер; ритм існування; часові площини; реальні; моральний статус викладача; жодних підстав не мав; виглядали стандартно; жодної підозри не викликали; шизофренічне навадження; харчові запахи; всупереч забороні; вивищуватися духом; речі фантасмагоричні; стародавня; жонофобні думки; говоріння; вони гармонізували мене; явище реінкарнації, тобто перевтілення душ; фантасмагорія; ідіотичні думки; фотель; завкафедрою; в принципі; час книжкової кризи; загальнокультурна ціна; констатовано; методологія; розставлено акценти; колеги; президія; публіка; фліртувати; оригінальна; аспірантки; науково витворена глибока концепція; контраст; колеги та колежанки; виявила нахил; химерна гра збігів випадковостей; гра долі; нераціоналістичні позначки; різнобіжні стихії; відповідно зреагувала; складовою її єства; скеровуваність долі; картонні люди-манекени; роботи; надати слово; скептичний, амурні історії; логіка залізна; знак оклику; промови; робити вигляд; відчуження; кричуща зухвалість; передромантична чи романтична доба; момент; закривати обговорення; оголошувати фуршет; мати підстави; виникає бажання; віковий рубіж; передні кінцівки; гуманітарний світ; світ гуманітарної науки в Києві; конференції; незадіяна чарка; ловелас; церемонно; механічно; парадоксальний; неїстівність; містичний; законна підстава; можна визнати; астрологічні прогнози; сум’яття у почуттях; приділяти увагу; перейти рубікона; банальні речі; зігнорувати; система почуттів; по-резонерському; реакція суспільства на недавню заборону алкоголю та антиалкогольну кампанію; атеїзм; рутина; акти; глупота; дорослість; стоїчно; урочиста акція; фальшивий; штучна патетика; гавань; рифи; сумнівний гумор; афоризми; фактично; натхнення; фаховий психолог; трактувати життя згідно з наукою; психологія; абсурд; існування; єретичне переконання; реноме; свідомість; серія; умоглядна логіка; делікатний; ритуальні слова; єство; енергетичні соки; таємна вечеря; фокуси й видозміни позицій, жона; житейські обставини; режисер; оператор; гримований; циліндр; сюртук; манішка; пульт; мелодраматичність; кошмарні слова; меланхолічно-печально; інструктаж; бунт єства; імпресіоністи; рівновага духу порушилася; кольорова гама; фантазії; ідентифікувати; фоторобот; механістичне; містичне нашарування; обидві категорії; комбінована зйомка; кіносцена; консультант; літературознавчий документальний фільм; брав участь у перегляді відзнятого матеріалу з обговоренням; явище прямого чи кривого відбитку свідомості; неприхильник алкоголю; еротичний шал; в таких випадках; громовідвід; омолоджений організм; звільнення від накопиченої зайвої енергії; дефективна повість; серія гостроситуаційних подій; секрет ребус; головоломка; за допомогою дедукції; comedia de fenita, adiu; сходити із кону; оплески; метафізика; мислительні конструкції; дієтичний обід; шаблони; натурально; заінтригувати; програти в умі ситуацію; потрапити в ціль; перекинутися кількома фразами; наукові сфери; чиновник; джентльмен; ніяких проблем; доцент; система зв’язку; звернути увагу; дати шанса; випробування; резонерство; вікторія; не першої свіжості; професор університету; принести нещастя; море нещастя; бездоганно; тип жінки; умудрений; самозакоханий; екскременти; відати; проблеми; дуслі; посвячувати; наголошувати; проректи; логічно розмірковувати; об’єкт закохування; фігурально; наївно; природа наділила; клімактеричний період; психічні зрушення; відхилення; стан психічного роздразнення у зв’язку із фізіологічними змінами в організмі; велемудро; переводити речі із сфери психології у сфери моралі; ідентичні; нести моральну відповідальність; позасвідомо; антисвіт; річ уявно-явна; транси уявлень; літературний прийом; нереальність; істина; коди в генетичній структурі народу; фактично; сучасна ментальність; подібні процеси відбуваються на основі...; індивідуальність; сукупність дій; енергетичні впливи; анахронізм; генетичний код; сюрприз; прийняти запрошення; чиновник рангу; фальшива гостинність; науковий опонент; серйозні ділові стосунки; кар’єра; ризикувати; суть; єство; вимір; завершення руху кола; видимість; потелефонувати; час чекання смерті та супокою; істотне; умовиводи; ілюзорні; хибні; наблизитися до істини; кінець вінчає; різновид екзистенції.

Проте книжна мова повісті не утруднює сприймання її читачем, не знижує естетичної цінності художнього твору. Книжна лексика є широковживаною в освіченому середовищі. Про складний мікросвіт рефлектуючого інтелігента, часом неусвідомлені почуття й бажання, прагнення до самопізнання можна розповісти лише вдаючись саме до таких мовних засобів. Отже, мовна форма художнього тексту (поверхнева структура) породжена його глибинною структурою, орієнтованістю автора на внутрішню суть сучасної інтелектуальної людини.

Характеризуючи стилі сучасної української літературної мови, мовознавець С.Я. Єрмоленко зазначає: «Окнижнення літературної мови – процес постійний, оскільки мова поповнюється новими поняттями, іншомовними запозиченнями. Вони входять у мовну практику через засоби масової інформації, останні спричинилися також до проникнення в усне спілкування... зворотів-штампів із писемної мови... Окнижнюється мова через надмірне використання спеціальної, вузько професійної лексики, через звертання до книжних образних висловів високого стилю. Поширенню книжної мови сприяє також мовна освіта, орієнтована не на живе усне спілкування, а на засвоєння писемно-книжних стандартних словосполучень...» (Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності, 1999. – С. 317).

В оповіданні про Метлинського «Постріл» (цикл – «Оповідання про митців») зустрічаємо книжні слова: існування; титул статського радника; екіпажі; амазонки; механічні ляльки; вертеп; компаньйони; царська резиденція; аркуш; елементарно; можливість; зворушення  відтворити; імітація; обмеженість; незбагненний; діорит; бальзам; арабські бані; вибагливо; фасад; класичне козацьке обличчя; екзотичні стіни; український акцент; домашній лікар; відставний професор Харківського університету; українські вірші; народна словесність; друкувалися в  «Основі»; англієць Бльор; утримання; зимовий сад; натура; латинці; обмежуємо; вихолощуємо; більярдна; манірність; ускладненість; нагромадження; супротилежний; точка зору; сенс; будуар; гардероби; ностальгія; пульсуючий; непересічні; індивідуальності; полюси; гобелен; зала-бібліотека; тлін; світ речей світ думок та бажань; кабінет; тераса; міріади спалахів; краса велеліпна; всеосяжне; онатурена сила; доміно; галерея; брак читачів; площини; фізіологія; гонорари; внутрішня потреба; змінити обстановку; музи; грандіозні заміри; едикт 1863 року; діяльність; політика й мистецтво; сполука; фатальна заклятість.

Ось фрагмент розмови професора Амвросія Метлинського з письменником-лікарем Степаном Руданським:

«– Вибачте, – тепло сказав Руданський. – Ми, лікарі, завжди пристосовуємо все до фізіології. Між іншим, чи не був би я корисний вам як лікар? Отак по-дружньому, без гонорарів?

– Ні! – виплеснув із себе Метлинський. – Маю цілком достатнє здоров’я. В ці краї я навідався не через хворобу, а через внутрішню потребу змінити обстановку. Боюсь надовго закисати на одному місці…

– А от я кисну тут бозна-скільки часу, – всміхнувся Руданський. – Без надії на зміну.

– Але з музами ви дружите. Як там ваша скриня творів?

– Стоїть. Втілені й невтілені грандіозні заміри, – на вуста Руданського лягла смутна усмішка. – Після падіння «Основи» мені як письменнику ніде дітися. Була колись думка видатися на власний кошт, але власного кошту нема. Крім того едикт 1863 року. Наші гарячіші голови гадають перенести діяльність до галичан.

Метлинський насторожився.

– Будьте з цим обережні, – сказав тихо. – Бачите: політика й мистецтво – це досить непевна пара. Невідь-чому вони намагаються лучитися, але з тої сполуки нічого доброго не виходить. Перше вбиває друге й навпаки. Є тут фатальна заклятість» (Шевчук В.О. Мандрівка в гори, 1989. – С. 507).

Книжна лексика в оповіданні виступає засобом характеристики епохи ХІХ ст. в її інтелектуальному вимірі (А.Метлинський, С.Руданський).

Герой повісті «Камінна луна» (той же тип інтелігента-оповідача) – старший науковий працівник музею. Його оповідь, зрозуміло, наповнена книжною лексикою та книжними зворотами: експеримент; орієнтуватися; стелаж; афоризм; світова мудрість; гама; воістину; логіка; ритор; квіти красномовства; екскурсовод; лекція-екскурсія; ентузіазм; принципи; категорично; словесні вправи; уніформа; професійна мода; зовнішність; навіки дане; образ; шляхетно; афект; запрограмованість; стоїчність; подав заяву; розіп’ятий; сокровенне; фортепіано; удари відміреного часу; енергія; уява; марення; ефемерна; фокусувати; театральні; прожектори; дати право; минуле; майбутнє; симптом; немилосердно; пікантні деталі; перегравала; державний акт розлучення; ініціатор співжиття; визнати шлюб дійсним; обов’язок платити аліменти; повноліття; вирок; урочистість; піднесеність; madame; обопільна згода; ідилічне благополуччя; прокурорська промова; світ книг; буйна фантазія; аскетично; mersi; ситуації; система відчувань; ілюзія; сфери; мікрогалактика; супутники; планети; магнетичний; метеорит; ірраціональність; сентимент; безапеляційно; стан проміжний; наука; історія культури; популярні журнали; теорії; тріумфує; територія; капсула; відчуття; подолати час; педагогічна тема; шедеври живопису; пейзажі Шишкіна; банальна історія неповторна первозданність; посвідчення; фізіономія; башня; зматеріалізована форма бажань; множинність таїн; безліч сфер; телепатичний зв’язок; співіснування біосфер; історія літератури; періоди критики; фрази; автентичність; факт; призма “я”; барви і форми; первісна таємниця; сентенції; комфорт; сковородинівський птах; життєво кредо; складається з двох пунктів; здобуття кар’єри; знамениті статуї; репродукції; інфаркт; скульптури; туристи; світові дива; петропавловські каземати; буденне; легендарне; гіпертрофована; містична принадність; меланхолійна; позувала; картинно; патетично; мудрий вчений; бундючно-патетичний тон; меморіальні дошки; монографія; лабіринти вулиць; скептики; гармонія; неестетичні жарти; оформлено звільнення; стабільні часи; наукові проблеми; необхідність; чемна відчуженість; букіністична книгарня; експозиція; раціоналістичні засади; комплекси; ефемерне; арки; темперамент; емоційна хвиля; порух мислі; візія; письмена; палімпсест; пароль; інкогніто; дама в масці; реклама; державна таємниця; духовні інтереси; суспільна драбина; мікросвіт; забезпечені теми; служба; бібліотеки  й архіви; фотокопії старих рукописів; пізнавати суть; дослідження з історії; бароко; формула ідеального “я”; плужниківський “музей дрібниць”; какофонія; потреба маніпулювати; зачатки жорстокості й черствості байдужості; середньовічна людина; інтелектуальні накладки; біологічна несумісність; переекспозиція музею; причина; результат; провінціал; неспівмірне; мистецькі альбоми; алегорія; підтримувати розмову; вояжує; незахищена й самотня; жертовність; нонсенс; фатальний день; визначений державою процент; мати довіру; секретарка; обхідний лист; безперервний стаж; рішення згори; експедиції; у нагальній справі; експонати; мистецькі видання; пристрасті; аспірантура; коректор; мистецько-літературний світ; прибулець; елегійно; розсилати компліменти; сотворіння; фундаментально; екзаменатори; інститут; диплом; формальна; інтелектуальна потуга; алогічні; запрограмована жінка; оригінал; значущість ролі; іпостась; біоструми; учений-фантаст; букіністичні книгарні; наукова література з археології; історична белетристика; імітувати; силогізм; сарказм; persona grata; дефіцит; галантність.

Вони виконують характеристичну функцію в зображенні персонажа.

Члени інтелігентної родини Білецьких («Стежка в траві») теж користуються книжною мовою. Рівень освіти Сильвестра, Ванди, Аполінарії, їх рід заняття, стиль життя, манери гармонізують з такою мовою, є виявом індивідуальної мовної картини персонажів. Їх життя, їхні долі, навіть побут не є буденним. І в побутових розмовах вони тримаються гідно, мовлення їх правильне, виважене, з правильно побудованими ускладненими реченнями, або короткими майже афористичними конструкціями. У мікросвіті цієї родини легко розуміють книжну мову, найтонші відтінки слова. Доля жорстоко випробує кожного з них по-своєму, але за будь-яких обставин вони вивищуються над інстинктивним примітивізмом буття. Мирослава спостерігає за батьком, який щойно повернувся з ув’язнення: «… мав напрочуд злагоджені рухи й поводився за столом з непідробною елегантністю, ніби ціле життя обідав у найвишуканіших ресторанах» (Шевчук В.О. Білецькі, 1994. – С. 482–483). Сильвестр має поетичну натуру, він витворив свій особливий світ. Навіть листи до дружини й дочки писав віршами: «Раптом згадав один із листів віршем, посланий сюди, був саме про це, як складає він ув уяві їхній дім. Кожна людина, здається, писав він, мусить мати в душі відчуття рідного дому, навіть коли він сам чи хто сторонній навіки його зруйнували. Кожна людина, писав він у тому першому своєму листі сюди, коли ще не зовсім вона зневірилася, мусить носити з собою оту скриньку з кубиками. Бо як тільки випаде їй вільна хвилина, вона може стати навколішки, вийняти із скриньки кубики і почати будувати. Вона нічого, писав він, в такий спосіб, тобто свого дому, не збудує, але вона збудує собі натомість надію. Надія, здається, завершив він того першого листа – це також відчуття рідного дому, це, зрештою, спроба побороти власну зневіру. Диво, однак, не в тому, думав він, а в тому, що надія, з’єднавшись із вірою, часом народжують любов» (Шевчук В.О. Білецькі, 1994. – С. 482–483).

Як і в листах, у розмові з донькою він також урочистий і делікатний:

«– Коли твоя ласка, заграєш мені зараз, дочко, – сказав Сильвестр, коли вони простували додому. – Яка в тебе програма?

Дві елегії: Масне і Лисенка. Потім «Білі ночі» Чайковського і «Експромт ля-бемоль мажор» Шуберта.

– А прелюдії Степового ти знаєш?

– Трохи підзабула, але з нотами зіграю.

– Будь ласка, – сказав він сердечно. – А що граєш для себе?

– Є, всяке, – махнула вона рукою. – Що під руку попадає.

– Під руку чи під настрій?

– У грі основне, як каже мама, техніка, а не настрій.

– Є мистецтво, в якому основненастрій, – сказав серйозно батько.

– Це ж яке, – аж повернулася Мирослава, – чи не поезія?

– Еге ж , поезія. Поезія мати всіх мистецтв» (25, 478-479).

Звичайними для членів цієї родини є книжні слова і вирази: парад; блаженні і сентиментальні вірші; ілюзії; тавро; чутливість; видавець “Рідного краю”; Олена Пілка; фортепіано; дилетант; дилетантське награвання; технічно опрацьовувати твір; нечесна гра; стерильна чистота; випадковість; Богом дане; контролювати; химера; емоційна дівчина; екзальтуватися; реальний день; самооблуда; непорушність; ідеально; детальніше; надмірна уява; з’ясувати стосунки; розрахувати на себе; філософствувати; викласти умови; незаконно; до нашої ери; монолог; патетично; перекинутися словом; недостойне; прийняти як бідну родичку; стражі закону; документи; запити в паспортному столі; співучасниця; тяжка злочинниця; Обехаес; совість чиста ідіома; професійна жебрачка; порушувати закон; непристойно; вимоги; категорично забороняю; клієнти; творити добро та ін.

Така лексика для дійових осіб згаданих творів є закономірною. Книжна мова важливий індивідуалізуючий фактор, вона підкреслює освіченість героїв.

Але цим не вичерпується роль книжної лексики у творчості Валерія Шевчука. Цей лексичний шар у різних творах письменника неоднорідний. Крім мовних засобів, які відзначаються книжністю лише за своєю належністю до книжної мови, письменник широко використовує експресивно виразні факти книжної мови, які надають тексту піднесеної тональності. Це, як правило, старокнижна лексика, яка є найближчою до архаїчного фонду мови.

Як стилістичний засіб архаїзми традиційно використовуються, з одного боку, для підкреслення урочистості, піднесеності зображуваного, а з другого – для виявлення іронії та сарказму.

Герой повісті «Привид мертвого дому», євангеліст Сухар – людина глибоко віруюча, внутрішньо духовно освітлена, тому старослов’янізми, біблеїзми в його мові звучать природно, не дисонуючи з образом. Самого ж євангеліста матеріалістично виховані пожильці дому сприймають як дивака, хоча до слів його все ж прислухаються. 

«Очевидно, той Сухар був трошки божевільний, бо говорив якось штучно, патетично, а може, це він цитував Євангеліє» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 136).

Виконуючи проповідницьку місію, Сухар знаходить для кожного потрібні для душі слова Святого Письма:

«– Думаєш, що всі знають, що внутреннє важніше внєшнього, а не всі ж, хлопче, знають, бо ока не маютьдля тіла світильника. Отож темні вони й мають усе темне в собі. Знаєш, як Христос сказав фарисеям: “Тепер ви, фарисеї, он чистите зовнішність кухля та миски, а ваше нутро повне здирства і кривди…” Пойняв, що я хочу сказати?» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 136). Так він втішає безногого каліку-сусіда.

Розгубленому інтелігентові Івану Касперовичу євангеліст радить: «Що приходить у розум, те й кажіть, бо так не ви промовляєте, а дух живий» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 136).

У хворій дівчинці Стасі в останні хвилини життя він підтримує світлу віру в Бога: «Ти, крихітко, моя, – свята, на тебе молитися тра, – казав євангеліст Сухар, – знай, що таких як ти Бог любить і бачить! Благословенний же, хто йде в Господнє ім’я. Молись, дитино, Господові, і все, що попросиш у нього з вірою, одержиш!» (Шевчук В.О. Привид мертвого дому: Ностальгійна повість, 2001. – С. 162).

Суржикові та діалектні слова, які інколи трапляються в мові євангеліста, не знижують урочистості звучання його  висловлювання. Вони лише свідчать про силу й перевагу істинної віри над формальною освіченістю.

Якщо старокнижна лексика є лише елементом активного словника освічених героїв, сучасників письменника, то в історичних творах В. Шевчука вона є основною.

Валерій Шевчук відомий знавець української старожитності. Його історичні романи й повісті відображають перш за все етапи формування духовного світу нашого народу в ту чи іншу епоху.

Автор вживає матеріальні архаїзми (історизми) з метою створення мовного колориту певної історичної епохи, яка є лише тлом для реалізації авторської інтенції – відтворення духовного змісту епохи згідно з антропоцентричною моделлю світу письменника.

Такі слова, як: городничих; дяк; компанійський сотник; шинок; козак-характерник; корчма; професор колегіуму; буки; шинкарка; кунтуш; каптан; рушники; хустки; кошулі; пояси; компанійці; козаки; довбня; трунки; альта mater – Київська колегія; вистави; рекреації; притчі; філософ; калитка; колодки (на ноги); отаман; шабелька; череп’яна люлька; свічки; товариство; полк Переяславський із Березані; горня; військо; турки; степи; провіант; тин; глечики; квас; побратимство; хутірець; небеса; сотниченко; псюх; оскарження; з пристрастям; батожили; тортура; ляхи; Гетьманщина; люципер; стріха; латинські вірші; ієромонах; купець; віз; колеса; мазниця; ряднина; крам; регент; єзуїтська колегія; шинкар; корчмар; схизматики; отці-ксьондзі; парусна; єпископ; хорист; драма; схимник; латинська мова – є засобом відтворення епохи ХVІІ ст. в Україні, коли відбуваються соціально-політичні й релігійні потрясіння.

Релігійно-культова лексика тісно переплітається з архаїзмами на позначення предметів і понять цього історичного періоду (церква Спаса; хор; регент; всеношна; служба; регентське звання; орація; голоси хору; криласи; канон; святі; вища сила; прицерковний садок; замолити гріхи; очиститися; Свята Богородиця; в мирі; Мойсей; Адам; рай; Іоанн Предтеча; блаженний; Господь; муки; Євангелія; Христос; чернець; Авраам; Ісаак; Яків; чорноризці; Йосип; Єва; учень; апостол; світські справи; божі; саном священик; Києво-Печерська лавра; брати во христі; монастир; святість; Лаврські печери; чорне духовенство; розстригтися; благочестиві; єзуїти; органіст; римо-католицька церква).

Але доба пізнього середньовіччя в Україні представлена письменником через світосприйняття оповідача-мандрівника Іллі Турчиновського, людини освіченої, мислячої, людини, яка шукає гармонії світу. Тому саме книжна лексика з абстрактним значенням переважає у внутрішніх монологах оповідача, який розмірковує про добро і зло, світло й темряву, прагне пізнати світ (макрокосм) і себе в ньому (мікрокосм). Це такі слова: неспокій; доброчинні; читальник; покликання; матеріальні речі; неупокорена душа; тривога; самота; сокровенне; вічна правда; смертний; корені злості; зло; світ; радість; істина; вороги; друзі; криниця святощів; благота; нещастя; злодії; потойбічне; лихо; злодійство; милосердя; страх; справедливість; страх божий; істота; гординя; рідний отець; ненависть; Слово; світло; прокляття непізнанності; любов; глупота; книжні мудрощі; велика й свята сила; ветхий днями; облуда; дерево життя; письмена; провіщення; розумні; мудрі й пророчі слова; благодійних; віщати; уздріти; світле; темне; життя; смерть; добро; хаос; високість; храм; неземний вогонь; символ; рація; сенс.

Ця лексика, виконує експресивну стилістичну функцію, надає роздумам Турчиновського небуденності звучання: «Я подумав таке: “Світ розділено надвоє: з одного боку – світле, а з другого – темне. Ті, що на світлій стороні, бачать супротивне собі темним. Для тих, хто на темному боці, – темрява у світлому. На ознаку цього витворено символ орла й сови. Орел немічний уночі, сова – вдень. Ці дві площини зіштовхнуто у вічному двобої: вони затялися не на життя, а на смерть – кожен – бо має свою рацію і свої резони. Чи це необхідно і чи є в тому вищий розмисел?”» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 70).

«Дивний спокій бачив я у Миколиних темних очах. Холодне безмежжя відчув нараз, вдивляючись у ті очі, – те, чого й справді не дано людині осягти. Від того ще більш скулилася мені душа, а голос тихо заговорив:

– Світ розділено на добро і зло, – сказав я. – Це той-таки розподіл на чорне і біле. Лихі ненавидять добро, а доброчинні – зло. Тут теж і основі ненависть. Світ розкладено на сильних і слабких, здорових і недужих, зрячих і сліпих. Все, що існує на нашій землі, розполовинено. І все зіштовхується в непримиренній бійці одне з одним, кожне певне своєї правоти. Не знаю, чи є в тому сенс, але чи можна плекати при тому думку про всезагальну любов?» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 72–73).

Цей філософський деїстичний роздум побудований на протиставленні, що відповідає бароковим естетичним принципам.

В інтимізуючому звертанні до уявного співбесідника-читача оповідач вказує на небуденність своєї оповіді:

«Перепрошую тебе, дорогий читальнику, за те, що забираю час, який ти міг вжити на господарювання, на прогулянку по саду, а коли любиш працю, на догляд того саду. Але мова сьогодні до того, кого захопив неспокій і хто шукає свого саду не у речах матер’яльних, а в іншому, чого прагне неупокорена душа. Може, моя примха, дорогий читальнику, видасться тобі смішна й безрозсудна, не осуджу я тебе: значить писалися ці аркуші для іншого. Знай, сподіваюся я на того читця, кому відслонять вони щось сокровенне. На це моя надія, а надія веде людину по світі. Зрештою, і кпини людські та зневага не первина мені, і тільки на старість перестав я бути для людей смішним. Годі сказати чому: може, вікував життя недоладно? Але не мені це знати й не тобі судити – є на те вищий суд. Йому й піддаюся, як і кожен інший смертний, бо правда наша правдою  вічною має промірятися» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 17).

«Всі стилістичні сигнали переконують читача, що тут розповідається важливе, небуденне; йде мова не про одноразові події чи про індивідуальних людей, а про великі й значущі узагальнення» (Павлишин М. «Дім на горі» Валерія Шевчука, 1994. – С. 498).

Епіграф до «першого листка» історичного роману Валерія Шевчука «Три листки за вікном…», повісті «Ілля Турчиновський» теж є таким стилістичним сигналом значущості, зверненням до книжної мудрості, філософської сентенції Г.С. Сковороди:

«Світ неситий, коли не задовольняє,

Вічність несита, коли не завдає жалю…

А я, як був, так і тепер – подорожній!..» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 15).

Про те, що Петро Турчиновський («другий листок» роману) – мандрівний нащадок Іллі Турчиновського – так само, як і його далекий предок, прагне збагнути світ з його одвічними законами й відповідностями але вже у ХVІІ ст., свідчать історизми, які репрезентують суспільну атмосферу цього періоду в Україні: наказний сотник; канцеляриста сотенної канцелярії; міські книги; піп; козак; значковий товариш; посполитий; дячок; панове товариство; шаровари й сорочка; скринька; сідло; перо; каламар; дощечка; кий; школа; пан полковий писар; пан суддя; філософія; урядові особи; позивати перед суд; ясновельможність; латина; основні закони поетики; шеляг; пиворіз; ода; кант; мудрагелі; вірші; лохвицький сотник Гамалія; сотенний козак; городовий житель; урядова ратуш; керея; сердюк; міський майдан; обозний; покарна лава; міський писар; рушниця; мушкет; пістоль; школярі.

Герой-оповідач «третього листка» (повість «Ліс людей, або “Чорна книга” Киріяка Автомоновича Сатановського») живе вже в ХІХ столітті, на що вказують такі назви понять і предметів: відділення філософського факультету Київського університету; кандидат; посада старшого вчителя; платня чотириста карбованців у рік; правитель канцелярії учбового округу; картуз; студентство; моральна наука; грубий зошит; палітурки; вельможі; ускладнення; студентська камера; парадна пара одежі; прийом; кабінет;  правитель канцелярії; приймальня; бакенбарди; папери; служити справі освіти й государю; малоросійське слово; великоросійська вимова; оформляти папери; провінція; ваше благородіє; призначення на службу; високоблагородіє; титул; Житомирська гімназія; государ імператор;  директор гімназії; чиновники; генерал-губернатор; Бібіков; графиня Потоцька; квартира; інспектор; портьєра; екіпаж; регістратор; губернське казначейство; казенна потреба; вуаль; аристократія; машталір; хлоп; канчук; палац; салони; карета; компаньйон; двірня; панські палати; козачок; стайня; світське товариство; панна; покоївки; кресало; огниво; маршалок; імператор; особа партикулярна; маєток; справник; царський міністр двору; смотритель; губернський пошт директор; округ; візниця; віцмундирна пара.

Переважна більшість названих предметів і понять залишилась в ХІХ ст., а слова, які їх називали, стали історизмами.

Внутрішні ж монологи Киріяка Сатановського (далекого нащадка попередніх Турчиновських), який здійснює свої мандрівки серед «лісу людей», – те ж прагнення пізнати світ, але в дещо інший спосіб. Роздуми освіченої людини ХІХ ст. про світобудову неможливо передати без використання книжної лексики з абстрактним значенням.

«Зрештою, політика – це не та сфера, яка приваблює мене. Більш манить мене людська душа, її багатозначні й неодномірні переливи, а в людській душі та її властивість, котра робить людей лихами. Збагнути корені людського зла й нещасть – пізнати якоюсь мірою світобудову; завдання важко здійсненне, хоч і не зовсім неможливе. Мені в голову раптом прийшла весела думка: коли бог, чорт, чи як там його, знають усе сокровенне в людському бутті, моя книга, яка згоріла в пожежі, не лишиться безвісною тій вишній силі, а перейде за законом перетворення у її відання, а відтак той, кому це потрібно, потім нею належно скористується – вже з того можу я здобути сяку-таку втіху, тобто моя книга стане складником тієї субстанції, котру називають світовим розумомкатегорія, над якою колись тяжко задумувався мій далекий предок Петро Турчиновський» (Шевчук В.О. Ліс людей, або “чорна книга” Киріяка Автомоновича Сатановського (листок третій): Повість, 1986. – С. 329).

Але в цьому внутрішньому монолозі урочиста тональність, яка була притаманна роздумам Іллі Турчиновського, відсутня. Її руйнує хоча б вживання поряд лексем на позначення антиподів «бог, чорт» як однорідних у картині світу Сатановського понять «вишньої сили». Нерозділеність цих понять у світосприйманні героя підсилює вислів «чи як там його», що має відтінок зневажливості. У результаті сам Сатановський, на відміну від свого попередника, постає людиною не «вивищеного духу», а навпаки – циніком.

Священик Ілля Турчиновський переживає складну внутрішню драму роздвоєння світогляду між релігійними канонами та натурфілософічним мисленням, що вилилося в пошуки гармонії світу.

Тому біблеїзми в устах і роздумах героя є природними, вони виконують стилізаційну роль і вживаються в позитивному плані. Біблійні тексти творчо використовуються в повісті:

«– Гаразд, – сказав я. – Ви мене вб’єте. А що здобудете? Ви забрали мою одежу і гроші, – сказав я, – все, що маю. За це вас покарає господь, але не так страшно, як після того, коли загубите невинну душу. Пам’ятайте про пекло, – застеріг я, – кипітимуть ваші душі в смолі, і кричатимете од болю, а мукам своїм кінця не дочекаєтеся» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 24-25).

«Що може бути ліпшого на білому світі за такий вечір, – подумав я, – адже все віщає про добро і злагоду?! Вибач ближньому і не помножуй зла, адже помножене зло породжує нове, і так без кінця. Без покірливості людина перетворилася б на звіра, а це те, що може ввергти світ у загибель» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 29).

«Зрештою я переконався ще в одному: не будь надмірно впевнений. Заповідь «не осуди» розуміють просто: не осуджуй, а я розумію її – щоб не осуджувати, не будь надмірно впевнений» (Шевчук В.О. Ілля Турчиновський (листок перший): Повість, 1986. – С. 85).

Якщо Іллю Турчиновського біблейські заповіді спонукають до глибоких роздумів та самовдосконалення, і вони є вагомим позитивним началом його світогляду, то для Киріяка Сатановського вони є механічно засвоєними. Світосприймання Сатановського намагається знайти «шпарину» для утвердження свого цинізму і спростування цих заповідей для себе.

«Натомість я побачив хату, в якій народився, з неї вийшов із книгою під пахвою мій батько – секретар земського суду. Пішов просто на мене, і я знав, яку книгу несе. Бу

 

10