yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->ЛЕКЦІЯ 4. Засоби реалізації концептуальності авторського тексту

Авторська стилістика

ЛЕКЦІЯ 4. Засоби реалізації концептуальності авторського тексту

План

 

1. Поняття концепту як організуючої структури тексту.

2. Засоби реалізації концептуальності авторського тексту

3. Залучення виражальних можливостей для реалізації авторського концепту.

1. Концепт – це своєрідний камертон, який налаштовує читача на сприйняття, авторське пояснення подій, які розвиваються у тексті, узагальнює їх, надає їм вищого філософського смислу. Концептуальні елементи пронизують словесну тканину тексту, скріплюючи розповідь єдністю модального ставлення до зображуваних подій. Отже, концепт виконує важливу роль в семантичній організації твору. Роль суб’єкта в художньому тексті подвійна: він одночасно виконує функцію діяча, який організує зовнішню структуру тексту, і функцію об’єкта художнього зображення, де він може через предикати розглядатися як частина внутрішнього, семантичного простору.

Отже, суб’єкти художнього тексту мають подвійну спрямованість – всередину твору і назовні. Предикати повністю належать внутрішньому світу твору, тому саме вони рухають розповідь.

Головними проблемами когнітивних досліджень, які зародилися в Америці в середині 50-х рр. XX ст., уважаються питання про те, якими типами знань і в якій формі володіє людина, як ці знання представлено в її свідомості, яким чином вона приходить до цього знання, як вона його використовує і передає далі,тобто про принципи, які керують ментальними процесами. Поясненню одиниць структури, яка відображає знання і досвід людини, служить поняття «концепт». Сам процес пізнання, з точки зору когнітивної лінгвістики, – це процес породження і трансформації концептів.

Необхідно з’ясувати поняття «концепт» з позицій філософії, зокрема культурології, лінгвістики, а також когнітології, оскільки розуміння означеного феномену є доволі неодновимірним.

Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі у праці «Що таке філософія?», відповідаючи на запитання, винесене в назву, визначають саму філософію як мистецтво формувати, винаходити, виготовляти концепти. Автори стверджують, що філософи, на відміну від східних мудреців, які мислили фігурами, винайшли концепти і почали ними мислити. Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі наголошують на творчій та інтертекстуальній природі концепту, який не дається наперед, він твориться, має бути створений, у процесі його творення одне витікає із іншого, він залежний від вільної творчої діяльності і найсуб’єктивніше виявляється в найоб’єктивнішому. Гегель також дає визначення концепту через фігури творчості. «Концепт – це множинність», – визначають Дельоз і Гваттарі.

І з цим не можна не погодитися, бо концепти зводять різноманітність спостережених явищ до чогось одного, підводячи їх під одну рубрику; вони дозволяють зберігати знання про світ і виявляються будівельними елементами концептуальної системи, сприяючи обробці суб’єктивного досвіду шляхом підведення інформації під певні вироблені суспільством категорії і класи.

Способом змістової організації, представлення і створення думки є мова, передусім її лексичний склад у концептуальному вимірі. Тому актуальною в когнітології є проблема визначення місця концептів у мовній картині світу, оскільки концепт має подвійну природу – психічну (образ, що містить уявлення мовця про світ) та мовну (вираження, «називання» цього образу).

Само поняття «концепт» сформувалось у лінгвістиці не так давно. У 1928 році С. Аскольдов-Алексєєв опублікував статтю «Концепт і слово», але ще довго після цього поняття не сприймалося як термін в науковій літературі. І лише у 80-ті роки у зв’язку з перекладами англомованих авторів знову виникає поняття концепту. Сьогодні концепт – один з найбільш популярних і найменш однозначно визначених термінів сучасної лінгвістики. Він пов’язаний насамперед з антропологічною парадигмою і когнітивно-прагматичною методологією й уживається поряд з такими ключовими поняттями, як «дискурс», «картина світу» і навіть для репрезентації світоглядних, інтелектуальних та емоційних інтенцій особистості, відображених у її творіннях – текстах.

Сучасна лінгвістична наука пропонує три основні підходи до розуміння концепту. Усі вони мають спільну основу: концепт – це зміст поняття, синонім смислу.

Представником одного із трьох підходів до розуміння концепту є Ю. Степанов, який наголошує на культурологічному аспекті цього поняття. Саму культуру він розуміє як сукупність концептів і відношення між ними. Його думку також поділяє В. Телія. Таке розуміння концепту визначає мові лише допоміжну, другорядну роль в оформленні згустків культури.

Інший підхід до розуміння концепту пропонує Н. Арутюнова, вважаючи семантику мовного знака єдиним засобом формування концепту. Її точку зору поділяють Т. Булигіна, А Шмельов, Н. Алефіренко.

Представниками ще одного підходу до розуміння концепту є Д. Лихачов і О. Кубрякова. Особливість цього підходу визначається тим, що, концепт, на їх погляд, не безпосередньо виникає зі значення слова, а є наслідком зіткнення значення слова з особистим і народним досвідом людини, тобто концепт є посередником між словами та дійсністю.

Спільним для всіх підходів є незаперечне визнання того, що мова і культура тісно пов’язані, різниця в підходах виявляється лише в різному баченні ролі мови у формуванні концепту. Незаперечним також є розуміння того, що «об’єкти світу стають «культурними об’єктами» лише тоді, коли уявлення про них структуруються етномовним мисленням у вигляді певних «квантів» знання, концептів».

Термін «концепт» утвердився в сучасній лінгвістиці, хоча й досі відсутнє однозначне визначення його. В. Маслова пояснює це складною, багатовимірною структурою концепту, яка, крім понятійної основи, має також соціо-психо-культурну частину, яка більшою мірою переживається носієм мови, ніж мислиться ним, і включає також асоціації, емоції, оцінки, національні образи і конотації, притаманні певній культурі. В. Маслова у своїх наукових міркуваннях послуговується таким визначенням концепту: Це семантичне утворення, позначене лінгвокультурною специфікою, яке так чи інакше характеризує носіїв певної етнокультури».

2. Уперше в лінгвістиці термін з’явився у зв’язку з перекладом праць іншомовних авторів як синонім поняття сигніфікат. Концепт є калькою з латинської (conceptus – поняття). Сукупність мовних засобів (лексичних, фразеологічних, пареміологічних та ін.) стає планом вираження концепту.

Однією з перших лінгвістичний зміст концепту як об’єкта зі світу ідеального, який має ім’я і відображає певні культурно зумовлені уявлення людини про світ, визначила А. Вежбицька.

У когнітології під концептом розуміють оперативну змістовну одиницю пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis), усієї картини світу, відображеної в людській психіці.

Дехто з учених уважає, що частина концептуальної інформації має мовну «прив’язку», тобто способи мовного вираження концептів, але частина цієї інформації представлена в психіці принципово іншим чином, тобто ментальними репрезентаціями іншого типу – образами, картинками, схемами тощо.

Як інтерпретатори смислів концепти постійно уточнюються і модифікуються.

Термін і поняття «концепт» широко використовуються також в описі мовної семантики. Нерідко значення мовних виразів прирівнюють до відповідних концептів. Проте таке тлумачення співвідношення концепту і значення не є єдино можливим. Концепти – це швидше посередники між словами та екстралінгвістичною дійсністю».

Як перспективний оцінюється той напрям у семантиці, який дотримується ідеї протиставлення концептуального рівня семантичному (мовному), оскільки загальнолюдські (якщо й не універсальні) концепти по-різному групуються й по-різному вербалізуються в різних мовах у тісній залежності від власне лінгвістичних, прагматичних і культурологічних чинників і, відповідно, фіксуються в різних значеннях.

У лінгвокультурології концепт мислиться як «культурно-ментально-мовне» утворення, своєрідний «згусток культури у свідомості людини, те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини, той «жмуток» уявлень, понять, знань, асоціацій, який супроводжує слово.

За В. В. Колесовим, концепт постає у своїх змістовних формах як образ, як поняття і як символ.

Й. Стернін розглядає концепт як комплексний мисленнєвий образ, який є операційною одиницею мислення і який вербалізується у процесі комунікації тими або іншими мовними засобами.

Концепти – це центри вібрації, кожний у самому собі й відносно одне одного. Тому в них усе перегукується. філософія видобуває концепти, тоді як наука – проспекти, а мистецтво – перцепти й афекти.

3. Загальномовні концепти в художніх творах виконують текстотвірну функцію, стають стрижневими лексемами – інтертекстемами текстового простору.

Національний культурний простір – це інформаційно-емоційне поле (віртуальний і в той же час реальний простір), який має свої константи у вигляді концептів, що з’являються в глибокій давнині й проходять через погляди мислителів, письменників і звичайних носіїв мови аж до наших днів. Концепти є компонентами нашої свідомості і наших знань про світ. І хоч вони є предметом вивчення філософії, психології, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та інших гуманітарних наук, усе ж найкращий доступ до опису й визначення природи концепту забезпечує мова. Найважливіші концепти кодуються в мові.

Мовна картина світу передує концептуальній і формує останню, бо людина здатна розуміти світ і саму себе завдяки мові. Саме в мові закріплюється суспільно-історичний досвід – як загальнолюдський, так і національний. Світорозуміння, світосприйняття, світобачення носія мови складається із сукупності концептів – концептосфери, у якій формується національна мовна особистість. Дослідження концептуальної структури мови дає можливість побачити універсальні та ідеоетнічні риси світобачення народу, його ідеоетнічну мовну картину світу. Центральні концепти відображені в лексиці, бо культура народу вербалізується в мові, саме мова акумулює ключові концепти культури, транслюючи їх у знаковому втіленні – словах і граматиці.

Мова відображає те, що є у свідомості, а свідомість формується під впливом культурного середовища.

Модель світу вибудовується з цілого ряду універсальних концептів і констант культури – простору, часу, кількості, причини, долі тощо. У кожного народу існують особливі, тільки йому притаманні співвідношення між універсальними концептами, які визначають національне світобачення й оцінку світу. Але є також і специфічні, етноцентричні концепти, орієнтовані на певний етнос, бо мова, яка дається її носіям у готовому вигляді, уже з самого початку визначає певну картину світу.

На думку дослідника проблем етнолінгвістики В. Жайворонка, у мовному концепті міститься не лише інтралінгвальна, але й екстралінгвальна інформація, культурний досвід певного етносу.

Отже, незаперечним є те, що мова і культура тісно пов’язані між собою. Категоризація людського досвіду, у тому числі й емоційного, одержана в ході пізнавальної діяльності, знаходить своє вираження в мовних формах і пов’язана з когнітивною діяльністю людини. До оперативних одиниць пам’яті, якими послуговується когнітивна лінгвістика, крім фреймів і гештальтів, належать також і концепти. Формування концептів – це складний процес взаємодії чуттєвого сприйняття, формування уявлень, мовомислительних процесів. Утвердження в лінгвістиці поняття «концепт» стало новою сходинкою в розумінні способів, закономірностей і особливостей взаємодії мови, свідомості, культури, унаслідок чого було виявлено й нові аспекти взаємодії лінгвістики, когнітології, культурології, психології, філософії, розширено межі змістового аналізу мовних явищ, що надало значно більшої глибини й ефективності семантичним дослідження.

Концептами стають тільки ті явища дійсності, котрі є актуальними й цінними для певної культури. Крім того, концепт містить у собі не лише значення слова, яке відображає той предмет, для назви якого це слово правильно вжито. Концепт – це головним чином смисл слова, де поряд з денотативним значна вагомість конотативного значення (у вигляді емоційного, експресивного, аксіологічного забарвлення). Він також відображає уявлення носіїв культури про ті чи інші явища, які стоять за словом у всьому різноманітті його асоціативних зв’язків.

 

Питання для самоконтролю:

1. З’ясувати поняття «концепт» у загально філософському розумінні.

2. Як мислиться «концепт» у лінгвокультурології?

3. Що означає поняття «мовний концепт»?

4. Як ви розумієте поняття «концептуальна картина світу»?

5. Яка роль концепту в мовній організації тексту?

6. Назвіть засоби реалізації концептуальності авторського тексту.

 

6