ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 4. Банки як елементи банківської системи України. Другий рівень банківської системи України

Банківське право України

§ 4. Банки як елементи банківської системи України. Другий рівень банківської системи України

Н

а другому рівні банківської системи перебувають всі, крім Національного, інші банки, банки-нерезиденти, що мають зареєстровані у встановленому порядку філії (представни­цтва) на території України банківські об' єднання, а також інші установи.

Достеменно невідомо коли з'явилися перші банківські устано­ви, однак відомо, що функції зберігачів перших грошей та інших цінностей, а також обміну одних грошей на інші виконували храми та священнослужителі. Навіть у Біблії згадується, що Хри- стос вигнав мінял із храмів.

Функції храмів щодо регулювання грошового обігу зводились до необхідності оновлення товарних грошей[70] у зв'язку з їх при­родним псуванням, зниженням якості. Храми змушені були здій­снювати дії спрямовані на облік та розрахунок товарних грошей, що по суті було прототипом розрахунково-касових операцій. Храмові господарства одночасно з наданням позики або відстро­чкою платежів, виконували інші функції, такі як купівля-продаж землі, стягнення податків, управління державним майном. Почи­наючи з IV століття до нашої ери недоторканість храмів гаранту­вала безпеку збереження цінностей[71].

В Римській імперії існувала дуже розвинута банківська систе­ма, яка була зруйнована разом із падінням Римської імперії. Фун­кцію банкірів виконували аргентарії (агдепіагіі, від агдепШш — срібло) — банкіри, що відносилися до найбільш заможних та ус­пішних верств плебеїв[72]. Звичайно, здебільшого вони були прос­тими лихварями[73], адже саме лихварство передувало виникненню банківської справи. Врешті решт лихварство в Римській імперії було визнано злочинним діянням. Таке саме ставлення до лих­варства ми можемо побачити і в Руській Правді. Водночас, лих­варства не існувало взагалі в Запорізькій Січі. Впродовж трива­лого часу християнська церква також виступала проти лихварст­ва, адже якщо лихвар одержував назад свої гроші в цілості, то проценти вважалися платою за час, а час не можна було продава­ти, адже він належить Богові[74].

Слово «банк» походить від італійського слова «Ьапса», що у перекладі означає «лавка», тобто місце, де обмінювались гроші. У французькій мові слово банк має спільне коріння із словом «Ьапдие», тобто «скриня», місце, де щось зберігають.

Зародження діяльності банкірів і банків відносить до ХІІ сто­ліття. Зародження в Італії банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця територія знаходилась на пере­хресті торговельних шляхів. Пізніше, банківська справа пошири­лася на Північну Європу.

В XVI столітті з'явились перші банкірські доми (Медичі в Італії). Купецькі гільдії Амстердаму, Венеції, Генуі, Мілану створили на­віть спеціалізовані банки — «жиро-банки», які здійснювали безготі­вкові операції між купцями. Найдавнішим банком у сучасному ро­зумінні вважають заснований у 1157 році Венеційський банк. На початку XV століття виникли банки в Генуї та Барселоні[75].

В середні віки банки виконували три функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження та здійснювали розрахунки між своїми клієнтами. Поступово, попри численні заборони, банки розпочали надавати під відсоток одержані раніше на збереження гроші та, з метою залучення додаткових вкладів та збільшення до­ходу від наданих кредитів, стали сплачувати відсотки на вклади.

Перша спроба створення банків в Росії була зроблена в XVII столітті — в 1665 році в Пскові, коли воєвода Афанасій Ордин- Нащокін вирішив створити комерційний банк. Однак ця ідея так і не знайшла підтримки у центрального уряду і банк так і не роз­почав функціонувати. У 1733 році указом імператриці Ганни Іоа- нівни був створений державний позичковий банк. У 1754 році указом Імператриці Єлизавети з метою полегшення положення боржників, що залежали від лихварів, були засновані дворянські банки в Москві та Петербурзі, а також купецький при Санкт- Петербурзькому порту. Перші видавали позики під заставу неру­хомості, а другі — під заставу товарів[76].

Кредитна система в Україні була започаткована в 1781 році, коли Російський Асигнаційний Банк відкрив свої контори на те­риторії України. У 1839 році в Києві відкривається контора дер­жавного комерційного банку. В 1864 року (після кріпосної рефо­рми) був створений Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування під заставу земельної власності, а в 1871 році — Харківський земельний банк, що ви­давав кредити під заставу землі.

Стрімкий розвиток капіталістичних відносин в Росії в другій половині XIX — на початку XX століття зумовив стрімкий роз­виток банківської системи України, яка, звичайно, була не­від'ємною частиною банківської системи Російської Імперії.

Після Жовтневої революції декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 року та Декретом Тимчасового робітничого селянського уряду України від 22 січня 1919 року. Банківська справа була оголошена державною монополією, а в 1921 році в Xаркові була створена Всеукраїнська контора Державного банку України. Зго­дом, в період НЕП'у, в Україні з'являються і недержавні банки, які в результаті реформи 1930-1932 років були ліквідовані.

Єдиним розрахунковим центром у Радянському Союзі став Державний банк СРСР. Крім того, існували також Промбанк, Сільгоспбанк, Торг банк, Цекомбанк та Зовнішторгбанк.

У 1987 році було проведено банківську реформу в результаті якої утворились 6 банків: Держбанк СРСР, Агропромбанк, Пром- будбанк, Житлосоцбанк, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоеконо­мічний банк СРСР, що підпорядковувались Раді Міністрів СРСР. Банки виступали одночасно як органи управління та господарю­ючі суб'єкти.

Розкриваючи зміст поняття «банк» необхідно звернути увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства (зокрема с межах Європейського Співтовариства), оскільки між­народне співробітництво в галузі банківського регулювання пе­редбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення — інституційного та нормативного. Європейське співробітницт­во знайшло своє відображення в банківських директивах, обов' язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 року про створення ЄЕС[77]. В першу чергу мова йде про так звану банківську дирек­тиву — Директиву № 77/780 від 12 грудня 1977 року «Про коор­динацію законів, правил і адміністративних положень, що регу­люють організацію і ведення бізнесу к9р0едитних організацій», яка містить поняття кредитної організації 0.Стаття 1 Директиви ви­значає кредитну організацію як «підприємство, чий бізнес поля­гає в отримання депозитів або інших належних поверненню гро­шових коштів від невизначеного кола осіб, та в наданні кредитів за свій рахунок». Основною метою першої Директиви стало встановлення подібної системи контролю та ліцензування креди­тної діяльності в країнах-учасницях ЄЕС. У той же час слід за­уважити, що Директива лише дала загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ.

Друга банківська директива ЄЕС, прийнята 15 грудня 1989 року, мала своїм покликанням скасувати недоліки попереднього документа і містила три основні принципи, що виражають сучас­ні сутнісні елементи європейського банківського законодавства:

1.  єдина банківська ліцензія, заснована на принципі взаємного визнання;

2.  принцип контролю органів банківського нагляду держави походження;

3.  принцип фор91мулювання мінімальних стандартівпруденцій- ного регулювання[78].

Ці принципи отримали свого розвитку також і наступних ди-

рективах[79].

В період після проголошення незалежності в Україні почала формуватися власна банківська система та власне банківське за­конодавство, результатом поступової еволюції якого і стала су­часна банківська система України[80]. В основному правовий ре­жим банківської системи нашої держави сьогодні визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення бан­ківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Необхідно зазначити, що на сьогодні існує достатньо велика кількість наукових визначень банку.

Так, банк визначають як підприємство, що здійснює специфі­чні послуги, а саме три основні функції:

•    залучення чужих грошей;

•    надання кредиту;

•    сприяння платіжному обігу94.

Питання щодо віднесення банків до підприємств є доволі дис­кусійним. Однак, за логікою Господарського кодексу України, дійсно банк можна віднести до підприємств з особливим стату­сом. Так, відповідно до статті 62 Господарського кодексу Украї­ни підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, ство­рений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задово­лення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодек­сом та іншими законами.

Відповідно до статті 59 Господарського кодексу України гос­подарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємни­цькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У ви­падках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Водночас, стаття 334 Господарського кодексу України визна­чає банки як фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розмі­щення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків грома­дян та юридичних осіб.

Зрозуміло, що фінансова установа не є організаційно- правовою формою юридичної особи. З огляду на зазначене мож­на погодитись із висновком багатьох науковців, що банк є під­приємством із особливим статусом. Зауважимо тільки, що бан­ківська діяльність регулюється законодавством про підприєм­ництво в частині, що не суперечить банківському законодавству.

Англійські вчені визначають банк як структуру, яка зберігає гроші для своїх клієнтів, надає гроші в кредит під відсоток та здійснює комерційні операції з грошима[81].

Досить корисним є визначення ознак банку як господарюючо­го суб'єкта. До них можна віднести такі:

1)  Банк є комерційною юридичною особою, тобто його діяль­ність спрямована на одержання прибутку.

2) Банк є підприємством, а його діяльність є підприємницькою.

3)  Банк створюється в організаційно-правовій формі акціонер­ного товариства або кооперативу.

4)  Банк є фінансово-кредитною установою (стаття 334 Господар­ського кодексу України та стаття 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

5)  Банк діє виключно на підставі ліцензії Національного банку України;

6)  В процесі своєї діяльності банк, як правило, не створює до­дану вартість, а одержує прибуток від рантьє;

7) Банк є елементом банківської системи держави;

8)  Особливість статусу банку пов'язана із підвищеним конт­ролем держави за його діяльністю, встановленням спеціальних вимог до банку та його діяльності та особливому порядку опода­ткування.

 

11