ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 3. Комерційний кредит. Лізинговий кредит

Банківське право України

§ 3. Комерційний кредит. Лізинговий кредит

К

омерційний кредит представляє собою окрему форму кре­диту, що відрізняється від кредиту фінансового (банківсь­кого), як за зовнішніми ознаками, так і за змістом.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України догово­ром, виконання якого пов' язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попе­редньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановле­но законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення Цивіль­ного кодексу, що регулюють кредитні відносини та відносини позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов' язання, і не суперечить суті тако­го зобов' язання.

Зобов' язання комерційного кредиту не має форми окремого договору, а виникає в межах цивільно-правових договорів, вико­нання яких пов' язане з передачею у власність іншій стороні гро­шових сум з відстроченням передбаченого законом зустрічного виконання з боку цього контрагенту. Це є принциповою видоут- ворюючою особливістю цього кредиту. Він є похідним від осно­вного зобов'язання.

Відносини комерційного кредиту за своєю правовою приро­дою не є фінансово-правовими.

Правове регулювання лізингового кредиту здійснюється в За­коні України «Про фінансовий лізинг», конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» та інших нормативних актах.

Згідно зі статтею 292 Господарського кодексу України лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господар­ське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лі- зингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій го­сподарський кодекс поділяє лізинг на два види — фінансовий чи оперативний. Питання підстав для існування такої форми лізингу як оперативний є дискусійним, оскільки за своїми істотними ознаками цей вид лізингу мало чим відрізняється від звичайної оренди. Ця обставина, зокрема, не дозволяє нам віднести опера­тивний лізинг до різновиду кредитних операцій.

Разом з тим, чинне законодавство не дає тлумачення поняття оперативного лізингу, що в свою чергу взагалі, на сьогодні, усу­ває будь-яку необхідність характеризувати оперативний лізинг в межах предмету цієї роботи. Необхідно зазначити, що за таких умов висновок про те, що фінансовий лізинг та лізинговий кре­дит є поняттями майже тотожними вбачається обґрунтованим.

За формою здійснення згідно з цим же Господарським кодек­сом фінансовий лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнаро­дним тощо.

Зворотний лізинг передбачає придбавання лізингодавцем предмета лізингу у власника з одночасною передачею його за­значеному власнику, що виступає лізингоодержувачем, у лізинг.

Повторний лізинг передбачає, що предмет лізингу, який за­лишається у власності лізингодавця у разі припинення або розі­рвання договору лізингу, передається у володіння та користуван­ня новому лізингоодержувачу.

Пайовий лізинг передбачає залучення до виконання договору лізингу інших юридичних та/або фізичних осіб шляхом укладан­ня багатостороннього договору лізингу.

Поділ лізингових операцій за формами не має практичного значення передусім зважаючи на те, що наведений у кодексі пе­релік не є вичерпним, отже може бути необмежено розширеним. Між тим, зауважимо, що наведений перелік є ще й не в повній мірі коректним, адже не в повній мірі обґрунтованим є виділення такої форми лізингу як міжнародний лізинг без форми внутріш­нього лізингу.

Цивільний кодекс України у статті 806 визначає такі різнови­ди лізингу як прямий та непрямий лізинг, розрізняючи їх в зале­жності від наявності попередньої домовленості про придбання майна (з визначенням специфікацій) із лізингоодержувачем.

Своє розуміння фінансового лізингу надає конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», згідно якої операція фінан­сового лізингу є операцією, яка включає такі характерні риси:

(a)  лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачаль­ника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

(b)   обладнання, придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який, наскільки відомо постачальнику, або укладений, або повинен бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержу- вачем; та

(c)  лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортиза­цію всієї або значної частини вартості обладнання.

Ще одне визначення лізингової (орендної) операції міститься в податковому законодавстві[100], згідно якого лізингова (орендна) операція — це господарська операція (крім операцій з фрахту­вання (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає на­дання основних фондів або землі у користування іншим фізич­ним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним за­конодавством.

Разом з тим, застосування зазначеного визначення для банків­ських правовідносин, на нашу думку, не є в повній мірі обґрунто­ваним, адже в законі воно міститься виключно в цілях оподатку­вання.

Відповідно до закону України «Про фінансовий лізинг» фі­нансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових від­носин, що виникають із договору фінансового лізингу. Дозволи­мо собі не погодитись із визначенням законодавця фінансового лізингу як відносин цивільно-правових передусім виходячи із природи зазначених відносин. Так, навіть, якщо не брати до ува­ги назву фінансового лізингу (яка сама по собі багато про що го­ворить), згідно зі статтею 4 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий лі­зинг належить до фінансових послуг, що можуть надаватися на підставі спеціального дозволу (ліцензії) у встановлених законом порядку та з додержання обов' язкових, визначених законодавст­вом фінансово-економічних нормативів. Звичайно, як і всі бан­ківські відносини, лізингові відносини мають досить значний ци­вільно-правовий елемент. До цивільно-правових відносин, зокре­ма, належать відносини, що виникають на підставі укладення, зміни та припинення договору фінансового лізингу. Разом з тим, безперечно відносини, які регулюють банківську та фінансову ді­яльність відповідних установ, що полягає в наданні лізингових послуг, є відносинами фінансово-правовими.

Одним із проблемних питань правозастосування у сфері фі­нансового лізингу, що на сьогодні не знайшла правового вирі­шення, є порядок реалізації норми, що міститься в статті 351 Го­сподарського кодексу України, згідно якої банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 Госпо­дарського кодексу України. Водночас, як відомо, кредитні опера­ції здійснюються виключно за рахунок залучених коштів. Власне кажучи, це є однією з істотних ознак таких операцій. Враховую­чи зазначене, з метою усунення вище означеної колізії норма підлягає скасуванню.

За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лі- зингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодер- жувачу на визначений строк не менше одного року за встановле­ну плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єди­ні майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці), а також інші речі, встановлені законом.

Суб' єктами лізингу можуть бути:

•   лізингодавець — юридична особа, яка передає право воло­діння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

•   лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отри­мує право володіння та користування предметом лізингу від лі- зингодавця;

•   продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

•   інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатосто­роннього договору лізингу.

Лізингодавцем може бути фінансова установа або банк. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визнача­ються законами та нормативно-правовими актами державних ор­ганів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових уста­нов та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. З огляду на зазначене, в межах чинного законодав­ства існує можливість (за певних умов), що лізингодавцем може бути і інша особа.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істот­ними умовами договору лізингу є:

♦   предмет лізингу;

♦    строк, на який лізингоодержувачу надається право користу­вання предметом лізингу (строк лізингу);

♦   розмір лізингових платежів;

♦    інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Права та обов' язки лізингодавця та лізингоодержувача визнача­ються статтями 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встанов­леному договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б)  платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г)   інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов' язані з виконанням договору лізингу.

Амортизаційні відрахування на предмет фінансового лізингу обчислюються лізнгоодержувачем відповідно до законодавства.

 

19