ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 4 Факторингове кредитування

Банківське право України

§ 4 Факторингове кредитування

Н

овим для українського законодавства є правовий інститут факторингового кредитування.

Початок операціям факторингу поклав створений в Ан­глії ще в XVII ст. Будинок чинників (Иоизе о£ Расіогз). На той час великі європейські торгові будинки мали в колоніях-факторіях свої представництва, очолювані факторами (торговими посеред­никами по збуту товарів на незнайомих іноземним виробникам ринках). Перед фактором, що знав товарний ринок, платоспро­можність покупців, закони і торгові звичаї даної країни, ставили­ся завдання пошуку надійних покупців, зберігання і збуту товару, а також подальшого інкасування торгової виручки[101].

Проте, бурхливий розвиток факторингової діяльності спосте­рігається в Північній Америці лише в другій половині XIX ст. При цьому, спочатку американські фактори всього лише прийма­ли у виробників товар для реалізації, тобто мала місце операція, аналогічна договору комісії в континентальній системі права. Особливо яскраво це виявлялося у сфері торгівлі текстилем. Але з часом, у зв'язку з введенням у Європі високого митного збору на текстиль, виробники почали створювати власні системи збуту своєї продукції на європейському ринку, які включали в себе і елементи виробництва. В результаті цього американські чинники змушені були змінити форму своєї діяльності, перетворившись із посередників при продажу товарів (а§еп{ Гасіогіпд) в інститути, що фінансують виробників товарів (сгедіі Гасіогіпд). Вони розро­били також власне «ноу-хау» щодо способу фінансування клієн­тів, яке включало в себе дисконт і виконання одержуваних від клієнтів грошових вимог, а також прийняття на себе фінансових ризиків. У сферу власної діяльності фактори включали також ве­дення бухгалтерії виробників, внесення грошових авансів у раху­нок майбутніх надходжень від контрагентів і надання кредитів для закупівлі сировини і фінансування виробництва. Таким чи­ном, американські фактори почали здійснювати діяльність, типо­ву для банківських організацій. Дана схема настільки прижилася в США, що в даний час 90% виробників текстилю використову­ють схему факторингу.

На початку 60-х рр. минулого століття почалася експансія американських товаровиробників до Західної Європи, що приве­ло до активізації діяльності європейських факторингових компа­ній. Вже до середини 60-х рр. були створені дві найбільші факто­рингові асоціації: ГРО (Іпіегпаііопаі Расіогз Огоир) та РСІ (Расіогз СЬаіп Іпіегпайопаї). Обсяги факторингових операцій неухильно зростали, збільшувалася кількість факторингових компаній, що працювали як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках.

Необхідність уніфікації регулювання факторингової діяльнос­ті у зв'язку з частково міжнародним характером її використання призвела до скликання в Оттаві у 1988 р. дипломатичної конфе­ренції по ухваленню проектів конвенцій про міжнародний факто­ринг і міжнародний фінансовий лізинг, які були підготовлені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІД­РУА). Одним з підсумкових документів даної конференції стала Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг, підписана 28 травня 1988 року.

Ця Конвенція зіграла значну роль у розвитку факторингової діяльності, оскільки національне законодавство багатьох держав не містило практично ніяких норм для регулювання факторингу. Вона послужила основою для розробки національного законо­давства в даній сфері, після її ухвалення ряд держав ввів факто­ринг у систему свого цивільного права.

Зокрема, Цивільний кодекс Російської Федерації містить розділ, присвячений відносинам факторингу, які іменуються як «фінансу­вання під поступку грошової вимоги». Республіка Білорусь, слідуючи вибраному курсу на уніфікацію законодавства Республіки Білорусь і Російської Федерації, в Цивільному кодексі також передбачила главу «Фінансування під поступку грошової вимоги (факторинг)».

У СРСР факторинг був запроваджений у 1988 р. в якості екс­перименту Промбудбанком і Житлосоцбанком. Через повну від­сутність на той момент якої-небудь методичної літератури і не­можливості дістати доступ до світового досвіду, суть цієї послуги була дещо збочена. Факторинговим відділам переуступалася ли­ше прострочена дебіторська заборгованість, угода укладалася як із постачальником, так і з покупцем, при чому, першому гаранту­валися платежі шляхом кредитування покупця. Факторингове об­слуговування мало характер разових операцій без забезпечення комплексу страхових, інформаційних, облікових і консалтинго­вих послуг, що передбачаються факторингом.

Пізніше факторингові операції почали здійснювати й комер­ційні банки. Слід зазначити, що спочатку вони зіткнулися з по­вною відсутністю цивілізованих факторингових технологій і не­задовільною платіжною дисципліною дебіторів, що призводило до значних втрат. Але вже до 1994 р. банки набули певного до­свіду і змогли вийти на ринок міжнародного факторингу.

В Україні сьогодні існує декілька легальних визначень факто­рингу.

Так, факторинг визначається як операція з переуступки пер­шим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кре­дитору з попередньою або наступною компенсацією вартості та­кого боргу першому кредитору1 8.

Відповідно до Господарського кодексу України, факторинг — це придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів. За договором факторингу банк бере на себе зобов' язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов' язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою[102].

Визначення факторингу існує також на рівні підзаконних ак­тів. Так, факторинг визначається як різновид торговельно- комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на пе­вних умовах[103].

Сьогодні законодавством визначаються два види факторингу:

•    без фінансування: клієнт відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання якого одержати платіж на користь клієнта згідно з договором;

•    з фінансуванням: банк купує рахунки фактури клієнта на умовах негайної оплати 80—90% їх вартості відвантаження, тоб­то авансує обіговий капітал свого клієнта. Саме цей вид факто­рингу є фінансовою послугою.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» фак­торинг є фінансовою послугою.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов' язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов' язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов' язання клієнта перед фактором. Необхідно зазначити, що принципова відмін­ність між простим факторингом та передачею грошової вимоги в забезпечення виконання зобов' язання клієнта полягає в тому, що в другому випадку, банк зобов' язаний стягнути нестачу грошо­вих коштів з клієнта або повернути йому надлишок, одержаних від боржника внаслідок задоволення своїх вимог коштів.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може перед­бачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимо­гою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня вини­кнення права вимоги до боржника. Якщо передання права гро­шової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається пере­даним з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб 'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприєм­ницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансо­вими установами, визначаються законами та нормативно- правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, вида­ними в межах їх компетенції. З огляду на зазначене, в межах чинно­го законодавства існує можливість (за певних умов), що фактором може бути не фінансова установа.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домо­вленості між клієнтом та боржником про заборону відступлен- ня права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клі­єнт не звільняється від зобов' язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборо­ну або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимо­ги, право якої відступається, якщо інше не встановлено догово­ром факторингу.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клі­єнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відсту- плення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимо­ги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання факто­ром, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Наступне відступлення фактором права грошової вимоги тре­тій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у бо­ржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступ- лення права грошової вимоги факторові.

Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Досить цікавим є питання відмінності факторингу від цесії. Співвідношення між договорами цесії та факторингу дещо нага­дує співвідношення між договорами кредиту та позики. Йдучи за логікою вчених, що відмежовують правову категорію кредиту в окрему від позики, а договір кредиту визначають як договір са­мостійний, до тих же висновків ми приходимо аналізуючи норми, що регулюють факторинг і цесію.

До відмінностей факторингу від цесії слід віднести наступні:

1.   Факторинг ґрунтується виключно на договорі, в той час, ко­ли цесія може ґрунтуватися на законі;

2.   Предметом факторингу є виключно грошова вимога, нато­мість предметом цесії може бути і інша вимога;

3.   Факторингова операція може передбачити як відступлення дійсної вимоги, так і вимоги, що виникне в майбутньому, в той же час як цесія передбачає відступлення лише дійсної вимоги;

4.    Договір факторингу є завжди відплатним договором, на відміну від договору цесії;

5.  Комплексність послуг факторингу, адже фактор може нада­вати і інші супутні послуги клієнту в межах договору факторин­гу, тоді як вказівка на додаткові послуги в договорі цесії свідчить про те, що має місце змішаний договір;

6.  Факторинг, на відміну від цесії, є фінансовою операцією.

7.    Особливий суб'єктний склад факторингових відносин, на відміну від відносин цесії.

З огляду на зазначене, слід погодитись з визначенням факторин­гового договору, що надає І.А.Безклубий у вже згаданій роботі. До­говір факторингу — це самостійний консенсуальний, двосторонній, відплатний цивільний правочин з надання фактором комплексних послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов' я- зання відступлення його права грошової вимоги до боржника[104].

 

20