ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->4 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

Банківське право України

4 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

§1. Поняття банківського рахунку

В

ідповідно до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами мають здій­снюватися, як правило, у безготівковому порядку. Тобто відкриття банківського рахунку є обов' язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер, тобто характер загальнообов' язкового припису.

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції Національного банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у націо­нальній та іноземних валютах» за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в націона­льній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.[106] Тобто власник рахунку зобов'язаний вносити на банківський рахунок усі грошові кошти і здійснювати з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

Це зумовлено, насамперед, фіскальними цілями, оскільки, контроль руху безготівкових коштів на рахунку, значно поле­гшує відстеження сплати податків. Крім цього, це значно поле­гшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стяг­нення на погашення податкової заборгованості. У зв'язку з цим у законодавстві з' явилася норма, згідно з якою відкриття або закриття банківського рахунку зумовлює обов' язок банків­ської установи повідомити про це податковий орган (після від­криття банківського рахунку здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише після одержання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік)[107].

Таким чином, сторони договору банківського рахунку зо­бов'язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторо­на договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони — клієнта, перевіряючи наявність у клієнта права на відкриття рахунку, відповідність його правового статусу умо­вам, необхідним для відкриття рахунку. А зміст договору банків­ського рахунку зумовлюється правилами та інструкціями Націо­нального банку.

При цьому, після укладення договору банківського рахунку його учасники продовжують залишатися нерівноправними. Банк має ко­ло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це пра­во банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових докуме­нтів, стягнення у безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківського рахунку базу­ються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері від­носин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операції і зумовлені особливим статусом банку.

Незважаючи на те, що банк здійснює підприємницьку діяль­ність і основною метою цього суб'єкта є отримання прибутку, він фактично виступає як представник усієї банківської системи. Тобто, здійснюючи розрахунки за дорученням клієнта, банк вступає у відносини з органами державної влади, іншими креди­тними установами і навіть їх клієнтами. Таким чином, банк, ви­конуючи функцію із здійснення розрахунків, виступає не стільки як підприємець, скільки як елемент банківської системи, який за­безпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжно- розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.

З огляду на зазначене, спробуємо дати характеристику банків­ському рахунку як правовому інституту.

Є різні підходи щодо правового регулювання банківського ра­хунку.

П. 1.13.

Так, Є.М.Петрушев зазначає, що ознак цивільного договору у відносинах банку з клієнтом з приводу зберігання коштів на ра­хунку в банку немає[108].

І.А.Безклубий в своїй роботі «Банківські правочини: цивільно- правові проблеми» зазначає, що в інституті банківського рахунку в наявності всі ознаки приватно-правового регулювання. Відно­сини спрямовані на досягнення певної економічної мети, вини­кають за волевиявленням сторін та регулюються за допомогою методу юридичної рівності сторін. Імперативні норми в цьому ін­ституті виконують лише допоміжні охоронні та захисні функції.

О.М. Олійник вказує, що інститут банківського права за своєю правовою природою є комплексним та об'єднує в собі публічно- правові та приватно-правові елементи правового регулювання[109].

Аналізуючи наведені вище позиції не можна не погодитись з останнім твердженням, адже інститут банківського рахунку, як і інститут банківського права безперечно об'єднує як норми при­ватного так і норми публічного права. Водночас, з' ясувати необ­хідно саме питання які з цих двох груп норм є визначальними або складають основу правового регулювання відносин банківського рахунку.

Про наявність публічно-правового елементу у відносинах ба­нківського рахунку свідчить, зокрема, таке:

•    цілі правового регулювання відносин банківського рахунку є публічно — правовими та полягають в забезпеченні функціону­вання платіжної системи держави та грошового обігу;

•    банк у зазначених відносинах виступає не просто як контра­гент клієнта, а як представник банківської системи держави, зок­рема платіжної системи. Адже, нікого не цікавить банківський рахунок сам по собі (особливо поточний рахунок). Він є цікавим для клієнта банку з точки зору використання можливостей здійс­нення безготівкових розрахунків, які значно ускладнюються без наявності у особи банківського рахунку;

•    імперативні норми відіграють основну роль у правовому ре­гулюванні, адже вони регулюють, як кожний етап укладення дого­вору банківського рахунку, так і кожний етап подальшого викори­стання його. Навіть процедура укладення договору регулюється фінансовим законодавством. При цьому, у клієнта є лише вибір відкривати рахунок чи ні, але прийнявши рішення про відкриття рахунку клієнт чітко діє відповідно до алгоритму, визначеного за­коном (напр., повідомлення державної податкової служби). Імпе­ративні норми регулюють відкриття рахунку, порядок ідентифіка­ції клієнта, види безготівкових розрахунків, здійснення операцій за рахунком, навіть порядок зняття готівкових коштів з рахунку, зу­пинення видаткових операцій на рахунку тощо;

♦  яскравими прикладами відсутності рівності сторін у відно­синах банківського рахунку є право банку, реалізуючі повнова­ження, надані державою затримати операцію по банківському рахунку, або взагалі відмовити у здійсненні відповідної операції, банк виступає валютним агентом держави тощо;

♦  договір банківського рахунку є фактично публічним дого­вором в розумінні статті 633 ЦК України, адже відповідно до статті 1067 ЦК України «Банк зобов' язаний укласти договір бан­ківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією від­крити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким перед­бачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості при­йняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допу­скається законом або банківськими правилами».

Разом з тим, є норми диспозитивні (цивільно-правові), про що свідчить в першу чергу наявність відповідної глави 72 в Цивіль­ному кодексі України. Крім цього, про диспозитивність свідчить:

♦    договірний характер відносин між банком та клієнтом та їх можливість в межах, визначених законодавством, встановлювати свої права та обов'язки;

♦    здійснення банківських операцій банком, як правило, за до­рученням клієнта;

♦    відплатний характер послуг банку та нарахування банком відсотку на залишок коштів на рахунку клієнта;

♦    відсутність у банку права визначати та контролювати на­прями використання коштів на рахунку клієнта.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунку носять передусім публічно- правовий, а вже потім приватно правових характер. Передумо­вою для їх виникнення є публічно-правовий обов' язок підпри­ємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

Таким чином, банківський рахунок, як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають в процесі від­криття, використання та закриття банківських рахунків та ви­значають правовий статус грошових коштів, що перебувають у зберіганні банку.

Інше розуміння банківського рахунку полягає у розумінні його як форми підприємницької діяльності, яка має свої нор­мативи та правила здійснення. Ця діяльність є одним з елемен­тів виключної банківської діяльності. Такий підхід базується на тому, що згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську « на підставі банківської ліцензії банки мають пра­во здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних раху­нків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних ін­струментів та зарахування коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

При цьому, умови здійснення цього виду банківської діяльно­сті максимально стандартизовані та врегульовані законом.

Третє розуміння банківського рахунку полягає у сприйнятті його як фікції — облікового запису у бухгалтерських регістрах банку. З огляду на зазначений підхід не існує і не може існувати такого по­няття як власник рахунку у розумінні інституту права власності, адже згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України правом вла­сності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 179 Цивільного кодексу зазначає, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Рахунок не існує в дійсності, є нематеріальним, а отже щодо нього не може виникати право власності (ним не можна розпо­ряджатись, заповідати у спадок, адже навіть реорганізація юридичної особи передбачає необхідність відкриття нового рахунку).

Таким чином, банківський рахунок є обліковою одиницею, що застосовується у банківській справі з метою обліку прав грошо­вих вимог клієнта до банка, що виникають з договору банківсь­кого рахунку, а також для обліку процесу виконання цього дого­вору шляхом банківських операцій, передбачених для відповід­них категорій банківського рахунку .

Французькі вчені Гаральда та Стуфле визначають рахунок як таблицю боргових зобов'язань двох осіб — одна до одної. Бан­ківський рахунок як інструмент значно багатше. Рахунки є регу­люючим інструментом, що дозволяє здійснювати взаємні платежі методом наближеним до компенсації, є кредитним інструментом, коли банк кредитує клієнта, та рахунки використовуються для надання численних послуг (інкасація).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківські рахунки як рахунки, на яких обліковуються власні ко­шти, вимоги, зобов' язання банку стосовно його клієнтів і контра­гентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Зазначимо, що дещо невдалим є визначення рахунку через раху­нок. Більш прийнятним, на нашу думку, є визначення І.А.Безклубого, який розуміє банківський рахунок як документ, у якому на підставі розпоряджень клієнта та операцій банка здійснюється облік, зараху­вання, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимоги та зобов'язання банку стосовно клієнтів та їх контрагентів.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма оде­ржання, зберігання, використання і поширення інформації шля­хом фіксації її на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носієві[110].

Таким чином, некоректним є поняття «власник рахунку в бан­ку», що подекуди вживається в законодавстві та суперечить дійс­ній природі прав особи по відношенню до відкритого банківсько­го рахунку — особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.

Отже, враховуючи вищевикладене, характеризуючи банківсь­кий рахунок ми можемо зробити висновок про те, існує три ро­зуміння банківського рахунку — як правового інституту, як ви­ключної банківської діяльності, як облікового запису в бухгалтерських регістрах банку. Саме аналіз рахунку з точки зо­ру трьох зазначених розумінь надає можливість для найбільш по­вного розуміння його правової природи.

 

23