ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 2. Правовий режим безготівкових грошей

Банківське право України

§ 2. Правовий режим безготівкових грошей

Дискусія у правовій літературі щодо правового режиму гро­шей клієнта на рахунку в банку розпочалася досить давно і ще до цього часу не має однозначного вирішення в науці фінансового та цивільного права.

Однак, на нашу думку, вирішення цього питання на сьогодні відіграє досить принципове значення щодо застосування відпові­дних правових норм насамперед в правозастосовчій практиці.

Так, на практиці виникають питання щодо визначення право­вого титулу, на якому гроші належать банківській установі, яка розмістила грошові кошти на рахунку, про зміст прав клієнта ба­нку щодо зазначених коштів.

Сьогодні існує дві позиції щодо визначення правової природи безготівкових грошей.

Перша позиція полягає в тому, що гроші як речі, визначені родовими ознаками, є речами замінними (статті 184, 1046 Циві­льного кодексу України). При цьому, при передачі такої речі від її власника до іншої особи переходить і право власності на неї. Адже, родові речі, які належним чином не індивідуалізовані не можливо відділити від інших таких саме речей, що, власне кажу­чи, унеможливлює віндикацію щодо речей, визначених родовими ознаками.

Відносячи гроші до речей, визначених родовими ознаками науковці зазначають, що клієнт, вносячи гроші в банк втрачає право власності на них, автоматично отримуючи право вимоги щодо цих речей, яке є багато в чому за змістом схожим з пра­вом власності, хоча в будь-якому випадку не є йому тотожним.

Так, видатним представником першої концепції є Л.А.Лунц, який зазначав, що безготівкові розрахунки не змінюють грошово­го зобов' язання, об' єктом якого завжди залишаються готівкові гроші. При цьому, платіж безготівковими грошима являє собою лише модус виконання, при безготівкових розрахунках к12р9едитор замість готівкових коштів одержує право вимоги грошей[111].

Вітрянський В.В. зазначає, що так звані безготівкові кошти є за своєю природою зобов' язальними правами вимоги до банку (а не речами), і тому в принципі не можуть бути передані у влас­ність позичальника[112].

Суханов Е.А., аналізуючи кредитний договір, зазначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші. При цьому, більшість кредитів надаються в безготівковій формі, тобто предметом кредитних відносин стає право вимоги , а не гроші у вигляді грошових купюр (речей). Таким чином, предметом кре­дитного договору є безготівкові гроші («грошові кошти»), тобто права вимоги, а не речі[113].

Безклубий І.А. в своїй роботі «Банківські правочини: цивіль­но-правові проблеми» зазначає, що право користування грішми незалежно від того, у якій формі — готівковій чи безготівковій воно здійснюється, завжди пов' язане з їх витрачанням. Особа від свого імені вступає у договірні відносини, вона розраховується цими коштами за передане майно, виконані роботи, надані по­слуги. Витрачаючи гроші, фактично вирішує їх юридичну долю, особа розпоряджається ними. Таким чином, право користування грішми тісно пов'язане з правом розпорядження, і за таких об­ставин, присутніми є всі правомочності власника: володіння, ко­ристування та розпорядження. Отже, робить висновок автор, за таких обставин говорити про те, що гроші передаються лише в користування підстав немає.

Досліджуючи правову природу договору банківського вкладу, Є. Карманов зазначає, що з договору банківського вкладу (депо­зиту) в іноземній валюті виникає немов би ланцюг прав вимог: право вимоги клієнта до банку, право вимоги банку до клієнту — що створює фактично систему права вимог. І фінансовий ринок, заснований на банківських рахунках, характеризується вже як оборот прав вимог.

Представники другої концепції в той чи інший спосіб обґрун­товують існування речових прав власності клієнта на безготівкові грошові кошти на його банківському рахунку.

Так, Бабаскін А.Ю. в роботі «Правове регулювання договору банківського вкладу в цивільному законодавстві України» обґру­нтовує свою позицію щодо існування прав власності клієнта на безготівкові грошові кошти тим, що власник рахунку може за не­великим виключенням в будь-якому випадку на першу вимогу одержати вклад з банку. При цьому, на користь своєї позиції він наводить також можливість арешту коштів на рахунку клієнта. Також він вказує на неможливість застосування до банківських правочинів положень договору позики щодо переходу права вла­сності на її предмет[114].

В своїй роботі «Кредитний договір» Бабаскін А.Ю. зазначає, що грошові кошти за кредитним договором банк надає у користування, а за депозитним договором кошти надаються в управління[115].

В.Ф. Кузьмін взагалі не вбачає проблеми із кваліфікацією без­готівкових грошей, відзначаючи, що об' єктом безготівкових роз­рахунків завжди залишаються гроші у звичайному вираженні грошових знаків[116].

Аналогічної точки зору притримується і О.П.Подцерковний, який зазначає, що безготівкові гроші — це лише ступінь в розви­тку грошової системи «монети — паперові гроші — безготівкові гроші». «Використання кожного з вказаних засобів має особли­вості, але охоплюється єдиним поняттям грошей, визнаних дер­жавою в якості законного засобу платежу. Інше розуміння розри­ває єдність економічних і юридичних відносин в сфері грошового обігу і звужує поняття законного платіжного засобу». О.П.Под­церковний підтримує позицію І. Шкарінова і Ю.Мальцева про визнання в якості «встановленої законом аксіоми» того, що гро­ші, в тому числі і безготівкові є річ»[117].

Разом з тим, висновок О.П.Подцерковного про те, що катего­рія «готівкові гроші» є спеціальною по відношенню до категорії «гроші» у всьому законодавстві, на нашу думку, не в повній мірі відповідає чинному законодавству.

Так, згідно зі статтею 3 Закону України «Про платіжні систе­ми та переказ грошей в Україні» кошти існують у готівковій фо­рмі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі за­писів на рахунках у банках).

Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що ма­ють зазначену на них номінальну вартість.

Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усі­ма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Записи на рахунках в банках, звичайно, не можуть бути об' єктом права власності, адже вони лише посвідчують право вимоги клієнта до банку про вчинення передбачених законодав­ством операцій щодо коштів клієнта.

Цивільний кодекс України у статті 192 вживає термін «грошо­ві кошти», з одного боку ототожнюючи його з грошима, а з іншо­го, далі, у змісті кодексу, не роблячи жодного розмежування між готівковими та безготівковими грошовими коштами.

Разом з тим, необхідно зазначити, що законодавство України не містить однозначного розуміння поняття «кошти». Так, згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під коштами розуміється гривня або іноземна валюта[118].

Відповідно до Постанови Національного банку України «Про затвердження Інструкції з організації перевезення валютних цін­ностей та інкасації коштів в установах банків України» під кош­тами розуміються гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент[119].

Згідно Постанови Нацбанку «Про затвердження норматив­но-правових актів Національного банку України» від 10.08.2005 року №281 під коштами клієнта розуміються гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквіваленти, що об­ліковуються на поточних (у тому числі рахунках за спеціаль­ним режимом їх використання) та вкладних (депозитних) ра-

хунках[120].

Відповідно до постанови Національного банку «Про затвер­дження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті» від 21.01.2004 № 22, кошти грошові — це гро­шова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується на рахунках у банках[121].

Саме відсутність однозначних підходів до визначення понять «кошти», «грошові кошти», «безготівкові гроші» і породжує спо­ри між науковцями щодо правової природи та режиму правового регулювання цих категорій.

Так, Л.Г.Єфімова дійшла висновку про те, що «безготівкові гроші можуть бути об' єктом права власності внаслідок юридич­ної фікції, що існує в законодавстві»[122]. Л.Г. Єфімова пропонує розуміти під безготівковими грошима кредитові залишки різних рахунків клієнтури в банках і відносить їх до однієї з форм існу­вання грошей, а саме до квазіготівкових грошей або фікції готів- ки[123]. Позицію Л.Г. Єфімової розділяє О.М. Олійник, що одноча­сно розглядає кошти на рахунку як об' єкт права власності клієнта й залучених коштів комерційного банку[124].

Н. Ю. Рассказова критикує можливість застосування прийому юридичної фікції стосовно категорії грошових засобів: «Фікція для теоретиків нерідко замінює такі прийоми юридичної техніки, як аналогія, бланкетну норму, встановлення презумцій. Більше того фікції приписують магічну здатність закрити недостатність правового регулювання, в тому числі неузгодженість між ново- введеними та «старими» нормами... Викликає сумніви умовивід про те, що фіктивними можуть бути не фактичні обставини, а правові властивості об'єкта»1 3.

Найцікавіші погляди на проблему юридичної природи безго­тівкових грошей були висловлені в роботах С.В.Сарбаша й Л.А. Новосьолової. З. В. Сарбаш вважає, що безготівкові грошові засо­би — це «впорядковані законом і договором результати спеціа­льних математичних операцій (облікові записи), що дають пев­ним суб'єктам право одержати в обмін на здійснення цих операцій який-небудь об'єкт цивільного права (річ, роботу, по­слугу й т.д.), не сплачуючи за нього готівки. Розрахунки за допо­могою безготівкових коштів — по суті безгрошові розрахунки.

Враховуючи сказане вище, можна стверджувати, що відносно та­кого виду майна як безготівкові грошові засоби, а ргіогі не може виникнути права власності або будь-якого іншого речового пра- ва».[125] На думку Л. А. Новосьолової, при безготівкових розрахун­ках як кошти платежу використовуються майно у формі абстрак­тного, безумовного й не обмеженого строком права вимоги до банку про видачу (виплату) на першу вимогу грошей (право на гроші), зафіксованого за допомогою бухгалтерських записів, що ведуться банком»[126].

Досить цікавим є трактування С.А. Саперовим коштів як виду майна, що представляє собою право вимоги до кредитних організа­цій або до Центрального Банку Російської Федерації по грошових зобов'язаннях (борговим зобов'язанням)[127]. У якості комбінуючої кількох підходів може бути охарактеризована позиція А.В. Шамра- єва, що кваліфікує записи на рахунку як складний майновий ком­плекс (право змішаного характеру), у якому відображаються речо­винно-правові й зобов'язально-правові елементи.[128]

Заслуговує на увагу також підхід С. Тараканова, що визначає правову сутність безготівкових грошей через категорії докумен­тованої інформації (інформаційного ресурсу) і юридичної фікції готівки[129]. Його попередником можна назвати Д. Потяркіна, що розглядає безготівкові гроші як рід інформації, а саме як облікову інформацію[130].

Також цікавим є обґрунтування правової природи безготівко­вих грошей як об' єкта права власності з урахуванням порядку бух­галтерського обліку операцій з безготівковими грошима. Так, банк, одержавши розпорядження клієнта-платника та здійснюючи платіж, вступає в договірні відносини (від свого імені, але за раху­нок клієнта-платника) із системою електронних міжбанківських переказів Національного банку (СЕМП) або іншим комерційним банком. Керуючись розділом ІІ Інструкції про міжбанківський пе­реказ грошей в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.06р. №320, банк робить такі бухгалтер­ські проводки: дебет поточного рахунку платника, кредит корес­пондентського рахунку. СЕМП, що обслуговує банк платника, де­бетує кореспондентський рахунок банку та кредитує свій рахунок міжфілійних оборотів (МФО). У свою чергу СЕМП, що обслуго­вує банк одержувача коштів, дебетує свій МФО та кредитує коре­спондентський рахунок банку одержувача коштів. Банк, що обслу­говує одержувача коштів, списує гроші, що надійшли, зі свого кореспондентського рахунку та зараховує їх на поточний рахунок одержувача. Кошти, які перебувають на поточних рахунках госпо­дарюючих суб' єктів, не враховуються на кореспондентському ра­хунку банку. Останній відкривається одним банком іншому банку для проведення переказів грошей у безготівковій формі між бан­ківськими установами. Так безготівкові гроші потрапляють на ко­респондентський рахунок лише при проведенні переказу коштів від платника до одержувача, а кореспондентський рахунок вико­нує функцію «транзитного» при здійсненні переказу.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, на рахунках суб'єктів господарювання, що входять у другий клас Плану ра­хунків, враховуються кошти юридичних осіб і фізичних осіб- підприємців. Що стосується обліку «безготівкових грошей» у го­сподарюючих суб'єктів — платника й одержувача, то відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затвердженого наказом Міністерства фі­нансів України від 31.03.1999р. №87, на балансі відображається рух (надходження та вибуття) коштів господарюючого суб'єкта, до яких відносяться готівка, кошти на рахунках у банку та депо­зити «на вимогу». Отже, і банк, і платник, і одержувач кошти на рахунку враховують як кошти, але не як заборгованість банку пе­ред клієнтом або право вимоги. Переказ безготівкових грошей з рахунку на рахунок враховується за тими самими правилами, які могли б застосовуватися при передачі готівки.

На нашу думку, при визначенні правової природи коштів на рахунку в банку, вченим слід перш за все відмежуватись від еко­номічної сутності зазначеної категорії та застосувати для аналізу виключно правові підходи та методи. Дійсно, економічно сього­дні провести різницю між готівковими та безготівковими гроши­ма важко, адже і перші і другі виконують тотожні функції, біль­ше того їх вартість є рівною.

Разом з тим, відмінність у правовій природі зазначених кате­горій є принциповою.

Так, згідно зі статтю 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати циві­льні права та обов' язки.

Відповідно до статті 184 Цивільного кодексу України річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Готівкові гроші, як об'єкти, що належать до матеріального світу безперечно є речами. При цьому, до моменту їх належної індивідуалізації гроші є речами замінними, оскільки при передачі грошей від однієї особи до іншої передається тільки певний екві­валент вартості, що визначається їх номіналом, адже сам по собі грошовий знак як папірець з певним малюнком може цікавити сторін угоди виключно в якості предмету колекціонування (однак в останньому випадку гроші втрачають свою ознаку загального еквіваленту вартості). Таким чином, при передачі грошових зна­ків від однієї особи іншій разом із грошами переходить і право власності на конкретні грошові знаки. На нашу думку, такий ви­сновок не повинен викликати сумнівів.

Дещо складнішою є ситуація щодо визначення природи безготі­вкових грошей на рахунку в банку. На нашу думку, правова приро­да операції з внесення юридичною особою грошей в банк виглядає наступним чином. Особа, згідно з договором про розрахунково- касове обслуговування, інкасуючи гроші, передає грошові знаки ба­нківській установі, на які остання набуває права власності. При цьому, клієнт банку набуває певних (визначених змістом відповід­них правовідносин) прав вимоги по відношенню до банку. Внесені клієнтом грошові кошти відображаються на його банківському ра­хунку. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки — це рахунки, на яких обліковують­ся власні кошти, вимоги, зобов' язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів[131].

Таким чином, на банківському рахунку обліковуються не гро­ші, а лише «вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів». Звичайно, вимоги та зобов' язання важко віднести до предметів матеріального світу. Отже, вони не є речами. В зако­нодавстві відсутні положення, які б свідчили б про матеріальний зміст грошей на рахунку, про існування їх поза банківською уста­новою (банківською системою), обіг їх поза зобов'язаннями банку. Безготівкові кошти не підлягають обмінові на готівкові знаки (на­віть важко собі уявити подібний договір міни).

Таким чином, обґрунтованою є позиція яка полягає в тому, що безготівкові кошти не є предметом відносин права власності. Щодо них не можлива віндикація, а розпорядження зазначеними коштами з боку клієнтом завжди опосередковується певними ді­ями банківської установи. При цьому, безготівкові кошти завжди знаходяться у володінні банківської установи, а не клієнта (якщо термін володіння взагалі є доречним по відношенню до безготів­кових коштів). Безготівкові кошти не можна передати в заставу, адже у такому випадку предметом застави будуть не власне без­готівкові кошти, а права вимоги клієнта до банку, на рахунках якого відповідні записи відображені.

Враховуючи вищевикладене, безготівкові кошти на банківсь­ких рахунках не є речами, існують у формі записів та являють собою свідчення зобов' язального права вимоги клієнта до банку, зміст якого розкривається чинним законодавством, а також дого­вором банківського рахунку між банком та клієнтом.

Зазначений висновок породжує питання щодо правової при­роди безготівкових розрахунків. На перший погляд, досить слу­шною є наведена вище позиція Є.Карманова, який зазначає, що фінансовий ринок, заснований на банківських рахунках характе­ризується як оборот прав вимог. Клієнт, надаючи доручення бан­ку на перерахування певної суми коштів фактично переуступає право вимоги до свого банку щодо передачі цієї суми коштів тре­тій особі. При цьому, умовами правочину передбачається обо- в' язкове негайне виконання банком ініціатора платежу свого зо­бов'язання по оплаті коштів на користь третьої особи. Банк ініці­атора, виконуючи вказівку управненої особи (клієнта), переусту- пає свою вимогу до банку одержувача коштів на користь особі, яка такі кошти повинна одержати.

Однак, розуміння безготівкових розрахунків у викладений вище спосіб породжує цілий ряд проблемних питань. Так, зокре­ма чи поширюються положення Цивільного кодексу України що­до регулювання переуступки права вимоги (цесії) на відносини безготівкових розрахунків, або чи поширюються на зазначені відносини норми Цивільного кодексу України, що регулює дого­вір факторингу?

Питання є досить складним. Безперечно, норми Цивільного кодексу про цесію не поширюються на безготівкові розрахунки в частині, що суперечить Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», оскільки має місце колізія спеціальної та загальної норм права. Однак, чи поширюються на безготівкові розрахунки загальні норми Цивільного кодексу України, які не мають аналогів в спеціальному законодавстві?

В першу чергу тому, що відносини безготівкових розрахун­ків регулюються спеціальним законодавством України (Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»), згідно з яким переказ коштів (далі — переказ) — це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Закон передбачає особливі, спрощені механізми переуступки вимог клієнта до банку (пере­казу), які притаманні лише банківським операціям з безготівко­вих розрахунків. Механізм такої спрощеної переуступки факти­чно перетворив класичну цесію у цих відносинах на рух певних електронних записів, які відіграють роль «замінника гривні», запису, який сам по собі досить близький до перетворення на об' єкт прав.

Отже, закон надає особливого статусу коштам у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Хоча законодавчо і відокремлюються кошти від поняття грошей, чітко розмежову­ються готівкові і безготівкові кошти, однак, поряд з цим, законо­давець визначає безготівкові кошти як об' єкти здатні до руху (переказу), кошти можуть бути також об' єктом зберігання (стаття 7 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Викладене вище свідчить про ту обставину, що правове розу­міння безготівкових коштів виключно як прав вимог клієнта до банку поступово під впливом економічних відносин на рівні за­конодавчих актів трансформується у підхід до цієї категорії як до певної правової фікції.

Так як свого часу, правовий статус векселя з простої боргової розписки був трансформований у цінний папір, який має само­стійне значення та сам по собі є предметом правових відносин, існує окремо від первинного зобов'язання, більше того, емісія якого таке первинне зобов' язання припиняє, безготівкові кошти перетворюються законодавчо в окремий об' єкт цивільних та гос­подарських відносин, безперечно відмінний від грошей, однак такий, що має похідний від них характер та здатний до самостій­ного обігу.

Однак, необхідно зазначити, що на сьогодні безготівкові кош­ти навряд чи є самостійним об' єктом цивільних та господарських прав суб'єктів правовідносин, оскільки надто різним є законодав­ство, що здійснює правове регулювання статусу цієї категорії.

Між тим, необхідно зазначити, що безготівкові кошти вклю­чаються до складу майна клієнта, оскільки згідно зі статтею 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визна­ється сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематері­альні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та ві­дображаються в їх балансі або враховуються в інших передбаче­них законом формах обліку майна цих суб'єктів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства[132].

Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Таким чином, незалежно від підходу до правової природи без­готівкових коштів, вони у будь-якому випадку включаються до складу майна особи у розумінні як Цивільного, так і Господарсь­кого кодексів України.

З огляду на вищевикладене, необхідно підсумувати, що з еко­номічної точки зору закріплення за безготівковими грошима окремого статусу, відмінного від простих записів на рахунках ба­нку, який би виводив безготівкові гроші в окрему правову кате­горію є цілком виправданим. Сьогодні, технічна можливість за­безпечення схоронності відповідних записів на банківських рахунках вже практично реалізована в Системі електронних пла­тежів Національного банку України. Закріплення за безготівко­вими грошима особливого статусу дозволило б ввести цей об'єкт в цивільно-правовий оборот на рівні з паперовими грошима та цінними паперами, що дозволило б значно спростити цілий ряд операцій, що здійснюються з ними.

Водночас, на сьогодні, особливого статусу безготівкові гроші не мають, що саме по собі відносить «записи на банківських ра­хунках» до категорії вимог клієнта до банку та унеможливлює розпорядження ними як об' єктами права власності. Проблемати­ка правового статусу безготівкових коштів поглиблюється різним розумінням у різних нормативних актах правової природи цієї категорії, що є також неприпустимим та потребує негайного ви­правлення.

 

24