ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 6.Правове регулювання банківського вкладу

Банківське право України

§ 6.Правове регулювання банківського вкладу

Р

озглянемо нормативно-правове регулювання поняття бан­ківського вкладу.

Згідно з законом України «Про банки і банківську дія­льність» вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготів­ковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розмі­щені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних за­садах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодав­ства України та умов договору.

Закон розуміє банківський вклад як кошти. Як зазначалося, згід­но зі статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошо­вих знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Таким чином, закон розуміє вклад як певну суму коштів.

Водночас, банківський вклад слід розуміти і як вид виключної банківської діяльності, адже згідно зі статтею 47 Закону «Про ба­нки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії бан­ки мають право здійснювати таку банківську операцію як при­ймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Стаття 1058 Цивільного кодексу України зазначає, що за дого­вором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову су­му (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладнико­ві таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умо­вах та в порядку, встановлених договором.

Правова природа договору банківського вкладу викликає не менше дискусій, ніж природа банківського рахунку.

Мозолін В.П. визначає банківський вклад, як договір іррегу­лярного зберігання[135]. При цьому, в обґрунтування своєї позиції автор посилається на розуміння депозиту у Римі. Сьогодні не можна погодитись з цим твердженням, адже зміст поняття бан­ківського вкладу є ширшим.

Єфімова Л.Г. визначає банківський вклад як різновид догово­ру позики[136]. Російський вчений Шершеневич також зазначав, що в договорі вкладу є дві риси договору позики: (1) сума позики надходить у розпорядження позичальника; (2) сума позики підля­гає поверненню на законну вимогу позикодавця. Агарков М.М. визначав договір банківського вкладу як змішаний правовий ін­ститут, в якому присутні ознаки одразу декількох угод 56.

Водночас, найбільш слушною, на нашу думку, є позиція О. Іоффе, який визнавав за договором банківського вкладу само­стійну правову природу з тих же підстав, з яких вчений визначав окрему, самостійну правову природу кредитного договору. Адже договір банківського рахунку має достатньо особливих правових характеристик та ознак, які дозволяють нам стверджувати його самостійну правову природу.

Про це наявно свідчить коротка характеристика правового ре­гулювання банківського вкладу, що пропонується нижче.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається доде- ржаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим за­коном, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківсь­кої діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банків­ського вкладу цей договір є нікчемним.

Отже, укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом під­тверджуються ощадною книжкою. Необхідно зазначити, що ощадна книжна є лише формою укладення договору між банком та фізичною особою, факт укладання якого може бути підтве­рджений правочином у іншій письмовій формі.

В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнахо­дження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а та­кож залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вка­зані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником.

Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і вико­нання розпоряджень вкладника про перерахування грошових ко­штів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред' явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втра­чено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Окремим документом, що використовується у відносинах ба­нківського вкладу є ощадний (депозитний) сертифікат, що під­тверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (во­лодільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та про­центи, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов 'язаний виплачува­ти проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Таким чином, проценти в договорі банківського вкладу, хоч і є істотною умовою договору, однак визначається безпосе­редньо законом. Отже, відсутність в договорі визначення процен­ту не може бути підставою для визнання його неукладеним.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повід­омлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не вста­новлено договором.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зме­ншений банком, якщо інше не встановлено законом. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем над­ходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передба­чають нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкла­ду, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкла­ду, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу випла­чуються усі нараховані до цього моменту проценти.

На рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім' я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошо­вих коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про раху­нок за вкладом.

Фізична або юридична особа може укласти договір банківсь­кого вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред' явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад.

Визначення імені фізичної особи або найменування юридич­ної особи, на користь якої зроблений вклад, є істотною умовою договору банківського вкладу. Якщо особа, на користь якої зроб­лено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір бан­ківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім' я.

Закон визначає два види банківських вкладів:

•    на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу);

•    на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого до­говором строку (строковий вклад).

Однак, закон не виключає можливість внесення грошової су­ми вкладу на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов' язаний видати вклад або його частину на першу вимо­гу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. При цьо­му, в практиці правозастосування існує проблема щодо визна­чення строку повернення вкладу банком після одержання першої вимоги клієнта (вкладника). Згідно зі статтею 530 Цивільного ко­дексу України, якщо строк виконання зобов'язання не визначе­ний в договорі, боржник повинен виконати зобов' язання протя­гом 7 днів з моменту пред'явлення вимоги. Водночас, згідно зі статтями 1049, 1058 та 1059 Цивільного кодексу цей термін для договорів позики становить 30 днів. Таким чином, вирішення означеної проблеми залежить від того, яким чином кваліфікувати договір банківського вкладу. Якщо як самостійний правочин, то до відповідних спірних правовідносин слід застосовувати статтю 530 Цивільного кодексу України, а якщо виходити з розуміння договору банківського вкладу як різновиду договору позики (Єфімова Л.Г.), то до відносин слід застосувати статтю 1049 ко­дексу.

Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад пове­ртається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до на­стання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимо­гу, якщо договором не встановлений більш інший процент.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкла­ду зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин до­говір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

В Україні створений та діє Фонд гарантування вкладів фізич­них осіб, правовий режим якого визначається законом. Фонд га­рантує кожному вкладнику банку — учасника (тимчасового уча­сника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недосту­пності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залеж­но від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вклад­ників банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

У разі розміщення вкладником в одному банку — учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кількох вкладів, Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, у розмірі загальної суми вкладів за станом на день настання не­доступності вкладів, але не більше розміру, встановленого зако­нодавством. Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню. Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перера­хування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Націона­льного банку України на день настання недоступності вкладів.

Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміще­ними:

1)  членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комі­сії банку, вклади в якому є недоступними;

2)  працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;

3)   акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутно­го капіталу банку;

4)   третіми особами, які діють від імені зазначених вище вкла­дників;

5)    вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;

6)  вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Під вкладом (депозитом), на які поширюються гарантії законо­давства, розуміються кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які відповідно до законодав­ства України розміщені вкладником на договірних засадах на ви­значений строк зберігання або без зазначення такого строку на іменних рахунках у банку — учаснику (тимчасовому учаснику) Фо­нду гарантування вкладів фізичних осіб, чи залучені таким банком у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від­шкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності. Фонд від­шкодовує вклади лише фізичних осіб.

Підставою для відшкодування вкладів є їх недоступність, тоб­то неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вище наведене, лише основні положення правового режиму ба­нківського рахунку, що деталізуються на рівні підзаконних актів[137].

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, до ознак догово­ру банківського вкладу можна віднести наступні:

1.   Договір банківського вкладу, в якому стороною є фізична особа, є публічним договором.

2.  Договір банківського вкладу є реальним договором.

3.   Договір банківського вкладу є, як правило, відплатним до­говором.

4.    Правовий режим договору банківського рахунку регулю­ється нормами як цивільного, так і фінансового права.

5.   Предметом депозитних відносин є виключно гроші та бан­ківські метали.

6.  Однією з сторін договору є банківська установа.

7.  Обов' язковість письмової формами договору.

8.  Законодавчо встановлена гарантія компенсації банківського вкладу фізичним особам.

9.  Договір банківського вкладу є формою здійснення одного з виключних видів банківської діяльності.

10. Договір банківського вкладу є одностороннім договором.

Закриття банківських рахунків

Поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

•    на підставі заяви клієнта;

•    на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідацій­ної комісії, управителя майна тощо);

•   у разі смерті власника рахунку — фізичної особи та фізичної особи — підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадко­ємця);

•   зміни рахунків банківською установою;

•   на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Такими підставами згідно зі статтею 1075 банк має право ви­магати розірвання договору банківського рахунка:

1)   якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передба­ченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження бан­ком про це;

2)  у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3)  в інших випадках, встановлених договором або законом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунку ( в

позасудовому порядку) та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого спеціально уповноваженим органом з пи­тань державної реєстрації в порядку, установленому законодав­ством України, який підтверджує державну реєстрацію припи­нення юридичної особи.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи — підприємця, визнання в установле­ному порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізи­чної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою, банк за­криває рахунки таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої вла­ди з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків. За­лишки коштів за такими рахунками перераховуються на окремі аналітичні рахунки, що відкриті за балансовим рахунком, визна­ченим Національним банком для обліку кредиторської заборго­ваності за операціями з клієнтами банку. У разі ненадходження протягом семи робочих днів розпоряджень від спеціально упов­новаженого органу виконавчої влади з питань фінансового моні­торингу або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк зараховує ці кошти на балансовий раху­нок, визначений Національним банком для обліку коштів за не­діючими рахунками клієнтів.

У разі припинення юридичної особи (унаслідок злиття, приєд­нання, поділу, перетворення), зміни її найменування або зміни імені фізичної особи (прізвища/імені/по батькові) поточний ра­хунок закривається. Законодавство не передбачає можливості на­ступництва прав на рахунок, що є черговим підтвердженням ро­зуміння рахунку як фікції. Для відкриття нового поточного рахунку подаються звичайні документи, що подаються для від­криття рахунку вперше.

У разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації, для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначе­ний комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісі­єю тощо). Закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, здійснюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) на підставі заяви про закриття рахунку, підписаної особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про ліквідацію юри­дичної особи, призначена ліквідатором (за умови проведення іде­нтифікації), та копії рішення учасників, суду або органу юридич­ної особи, уповноваженого на це установчими документами про ліквідацію юридичної особи, засвідченої нотаріально або орга­ном, який прийняв таке рішення.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюєть­ся на підставі його заяви про закриття рахунку.

За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перера­хування залишку коштів на підставі платіжного доручення на ін­ший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої опе­рації за цим рахунком день.

Якщо на рахунку власника немає залишку коштів, а заява по­дана в операційний час банку, то датою закриття рахунку є день отримання банком цієї заяви. У день закриття рахунку банк зо­бов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строко­вих вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі за­лучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу, вклад­ний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахун­ку суб'єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повід­омляє про це відповідний орган державної податкової служби. Повідомлення про закриття рахунку надсилається електронною поштою Національного банку з використанням засобів захисту інформації Національного банку. Отримання органом державної податкової служби такого повідомлення підтверджується фай- лом-квитанцією, що надсилається цим органом до банку. Файл- квитанція на паперовому носії зберігається в справі з юридично­го оформлення рахунку.

 

28