ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->6 БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ

Банківське право України

6 БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ

§ 1. Поняття безготівкових розрахунків

З

 виникненням необхідності зниження витрат на зберігання й перевезення готівки, а також убезпечення торгівельного обо­роту від ризиків втрат коштів внаслідок крадіжок виникли безготівкові розрахунки. Здійснювалися вони, як правило, через по­середників — мінял. В основі такого платежу перебували докумен­ти особливого роду — листи мінял один до одного, тобто спеціаль­на система цінностей, що не співпадала ні з товарами у власному розумінні слова, ні із грошима. Такі документи одержали назву від­критих (Іеіїег раіепіез) або обмінних (Іеііег де сашЬіо), або кредитних (Іеіїег де сгедії) листів, ставши прообразом сучасних цінних паперів. Відкриті листи, як правило, носили абстрактний характер, тобто не були пов'язані зі змістом угоди, з якої виходили.[173]

З метою спрощення порядку передачі права вимоги по відкрито­му листу, уступку права стали оформляти не на окремому докумен­ті, а на звороті самого листа, що привело до виникнення індосамен­ту. В XI -X ст. в Італії, наприкінці ХШ ст. — у Франції, з'явилися переказні листи, що містили застереження «на пред'явника», які, поряд із вказівкою заплатити конкретному кредиторові, мали альте­рнативний припис платити пред'явникові документа. Пізніше, на­прикінці XVII та початку XVIII ст. поширилася такого роду переда­ча права як бланковий індосамент. З метою вирішення проблеми належного виконання наказу, що містилась в листі, торговельними звичаями відкриті та обмінні листи були оголошені абстрактними і строго формальними документами. Їм дали назву «вексель», що по­винна була зазначатися в тексті листа. Вексель надавав право на прискорений судовий розгляд спорів та можливість швидкого стяг­нення грошей із платника[174].'

Розвиток економічних відносин призвів до вдосконалення форм безготівкових розрахунків. Розпорядження клієнтами бан­ків своїми сумами за допомогою адресованих у банк записок призвело до виникнення чеків. Оскільки механізм розрахунків по чеках був схожий на платіж по векселях, до нього також ста­ли застосовувати індосамент. Для здійснення розрахунків між банками в 1775 році в Лондоні була заснована перша розрахун­кова палата.

Переказний лист міг бути використаний і для одержання кре­диту. У такому випадку він являв собою переказний вексель, який боржник видавав на самого себе. Векселя, видані банком та забезпечені всім його майном, стали прообразом банкнот. Відсу­тність ім'я кредитора надавало їм значення коштів обігу й плате­жу. Пізніше цим же механізмом стала користуватися держава. Функція кредитування в банкнотах відходить на другий план, і основне значення набуває використання їх як коштів обігу. Замі­няючи собою монети, банкноти уповноважених державою банків визнаються офіційними грошовими знаками.[175]

Виникнення векселя, чека, банкнот, паперових грошей — сприяло появі й закріпленню в практиці наступної юридичної фі­кції: була визнана речовою правова природа деяких видів зо­бов'язань. Незважаючи на чітке визначення грошових знаків в якості «боргу держави»,202 або «безумовних зобов'язань» упов­новаженого державою банку, правове регулювання грошових відносин у різні періоди історії розвитку права здійснювалося виходячи із презумпції речової природи готівкових коштів.

Перехід від «товарних» грошей до «зобов'язальних» сприяв зна­чному росту господарського обороту, а також його якісній зміні.

Відповідно до п. 34 ст. 2 Закону України «Про банки та бан­ківську діяльність» розрахункові банківські операції — це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпоря­дженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону при­звели до зміни права власності на активи.[176]

Визначення правої природи відносин, що виникають при здій­сненні безготівкових розрахунків, варто здійснювати через кате­горію розрахункових відносин, складовою частиною яких вони є, а також через категорію переказу грошей.

Проблема визначення місця інституту безготівкових розраху­нків в системі права України не має однозначного вирішення в межах правової дискусії. Існують такі точки зору на зазначену проблему:

1.  Розрахункові відносини розглядаються як вид цивільних правовідносин;

2.  Розрахункові відносини розглядаються як вид господарсь­ких правовідносин;

3.  Розрахункові відносини розглядаються як відносини, що мають комплексний характер.

Прихильники цивілі стичного підходу, серед яких Р.Н. Мінче- нко2 4, І. А. Безклубий[177] вважають, що розрахункові відносини мають цивільно-правову природу.

Л.Г. Єфімова стверджує, що зобов'язання із здійснення роз­рахунків за цивільно-правовим договором залишаються елеме­нтом відповідного цивільного зобов' язання у всіх випадках і не перетворюється на розрахункові правовідносини в резуль­таті посередництва банка, який є юридично рівним партнером, а тому вони цілком охоплююся конструкцією договору дору­чення чи комісії, а наказ клієнта про здійснення платежу роз­глядається Л.Г. Єфімовою не як новий договір, а як проста ін­струкція клієнта банку з виконання договору банківського рахунку.206

В.Ф. Кузьмін вважає, що за своєю природою, метою, об'єктом розрахункові відносини є господарськими і регулюються норма­ми господарського права, оскільки їх не можливо виділити із си­стеми господарських правовідносин та розкласти на цивільні, фі­нансові та інші елементи.[178] Він визначає розрахункові право­відносини як організовані та врегульовані нормами права само­стійного виду грошові відносини, що існують в умовах товарного виробництва та обміну між соціалістичними організаціями, для здійснення грошових платежів через установи банку в процесі господарської діяльності.[179]

Прихильниками даної позиції є В.В, Лаптєв,[180] В.С. Щерби­на .

З.І. Шкундін розглядає всі розрахунки, які здійснюються через банк, в якості «розрахункових угод». Це — «допоміжні» або кау­зальні угоди, і вони є як би «угодами виконання» договору бан­ківського рахунку. Розрахункові угоди можуть бути як односто­ронніми, так і взаємними[181].

До точки зору З.І. Шкундіна певною мірою приєднується О.С. Іоффе, який в той же час підкреслює, що договір банківського рахунку, як і ряд деяких інших договорів в цивільному праві, ви­конується шляхом виконання нових угод[182]. Таким чином, розра­хункові угоди вважаються ними взаємними (двосторонніми), тобто договорами, оскільки будь-яка одностороння вимога клієн­та до її виконання перевіряється банком з точки зору законності цієї вимоги і може бути виконана тільки за згодою банку.

На думку Л.В. Бричко, розрахункові правовідносини слід роз­глядати як сукупність цивільно-правових і фінансових елементів, оскільки їх штучний поділ може призвести до викривлення спра­вжньої природи цих правовідносин.[183]

На комплексність правового регулювання розрахункових від­носин вказує також Н. В. Агафонова[184].

Із зазначеною думкою може погодитись лише прихильник те­орії комплексних галузей права,[185] яка є доволі поширеною сьо­годні. Водночас, якщо аналізувати зміст правових норм, що регу­люють безготівкові розрахунки, то можна прийти до висновку про те, що переважна більшість цих норм є імперативними фі­нансово-правовими нормами, що встановлюють особливі прави­ла здійснення безготівкових розрахунків, встановлюють норма­тиви їх здійснення.

У вітчизняній цивілістичній літературі тривалий час правовий аналіз безготівкових розрахунків здійснювався в нерозривному зв'язку з аналізом відповідних економічних відносин, а отже і цивільно-правових відносин. Це сформувало два підходи до сут­ності безготівкових розрахунків як виду зобов' язальних право­відносин, а саме:

■  безготівкові розрахунки є двосторонніми зобов'язальними правовідносинами, що виникають із приводу передачі певних не- грошових цінностей за умови одержання за них певного майно­вого еквівалента, тобто, головним чином, грошей[186] («безготівко­ві розрахунки несамостійного характеру»);

■  безготівкові розрахунки є двосторонніми зобов'язальними правовідносинами за участю третьої особи (банку) на стороні кожної зі сторін, що виникають із приводу передачі певних не- грошових цінностей з умовою одержання за них грошового екві­валента й регламентованими спеціальним законодавством[187](«безготівкові розрахунки самостійного характеру»).

До числа авторів, що відстоюють першу точку зору, належать К. Флейшиц[188], Н.Я. Яхніна[189], Л. Г. Єфімова[190], а також С.С. Алєксєєв[191].

До числа прихильників іншої точки зору можна віднести, зок­рема Є.С. Компанєєца.

Водночас, на нашу думку, прихильники і першої і другої по­зиції не беруть до уваги ту обставину, що умовами виникнення відносин безготівкових розрахунків є передусім фінансово- правові норми, отже зазначені відносини за своєю природою не можуть бути цивільно-правовими, адже лише частина зазначених відносин має своїм змістом виконання цивільно-правового гро­шового зобов'язання.

Фактично, диспозитивність відносин, що складають зміст безготівкових розрахунків завершується тоді, коли клієнт при­ймає рішення, чи вступати йому у зазначені відносини чи ні. Дії ж банку на виконання доручення клієнта по перерахуванню коштів, певна свобода у прийнятті окремих рішень щодо за­тримки та перевірки законності платежу, є нічим іншим, як ви­явом оперативної самостійності сторін, що можливо не є хара­ктерним для жорсткої імперативності фінансово-правового методу владних приписів, однак жодним чином не виходить поза його межі. Навіть більшість норм, що регулюють розра­хункові відносини в Цивільному кодексі України, є також за своєю природою імперативними, а отже публічно-правовими (наприклад, норми статей 1071, 1090, 1091, 1092 Цивільного кодексу України).

На публічно-правовий елемент в регулюванні безготівко­вих розрахунків звертав увагу М.Л. Коган, який зазначав, що в процесі розрахунків використовуються адміністративні ме­тоди в формі організаційно-владних норм чи ненормативних актів. Тобто в конкретних розрахункових правовідносинах організаційні елементи органічно поєднуються з майновими, і, таким чином, не можна стверджувати, що розрахункові від­носини мають цивільно-правову природу. М.В. Карасьова ж повністю обґрунтовано вважає, що розрахункові відносини

включаються в предмет правового регулювання фінансового права[192].

Л. В. Бричко вважає, що розрахункове правовідношення треба розглядати як сукупність цивільно-правових і фінансово- правових елементів, і штучний їх поділ може призвести до ви­кривлення справжньої природи цього правовідношення.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що безготівкові відносини за своєю природою є комплексними правовідносинами з безперечною перевагою публічно-правового (фінансово-право­вого) елементу.

Відповідно до статті 1087 Цивільного кодексу України розра­хунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитись також готівкою, якщо інше не встановлене законом.

Стаття 1088 кодексу зазначає, що безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — бан­ки), в яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків.

Відповідно до статті 198 Господарського кодексу України пла­тежі за грошовими зобов' язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, законодавство передбачає можливість виконан­ня грошових зобов' язань як в готівковій так і в безготівковій фо­рмі. При цьому, обсяг здійснення безготівкових операцій не об­межується законодавством на відміну від готівкових.

Визначення безготівкових розрахунків відсутнє на рівні зако­ну. Разом з тим, відповідне визначення надають акти Національ­ного банку України. Так, безготівкові розрахунки — це перера­хування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за доручен­ням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки про­водяться банком на підставі розрахункових документів на папе­рових носіях чи в електронному вигляді[193].

При цьому, якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахун­ку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перера­хування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізич­них осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

Разом з тим, поняття безготівкових розрахунків, попри на­явність легального визначення, є також неоднозначним в пра­вовій науці.

А. Н. Самцова трактує безготівкові розрахунки як дії боржни­ка, спрямовані на погашення грошового зобов' язання шляхом сплати боргу в безготівковому порядку, тобто за допомогою пе- ре2рахування коштів на рахунок кредитора в кредитній устано­ві 4 Разом з тим, такий підхід відображає лише цивілістичну сторону правової категорії та не характеризує сутність поняття безготівкових розрахунків в повній мірі.

З цієї ж позиції характеризує безготівкові розрахунки і В .А. Бєлов, який розуміє безготівкові розрахунки як умовне ви­конання грошового зобов' язання, що тягне його припинення. При цьому, ця умовність, на його думку, головним чином полягає в тому, що при безготівкових розрахунках відсутня фізична пере­дача (переміщення) готівки від боржника до кредитора, а прова­диться зміна записів по банківських рахунках кредитора, борж­ника й обслуговуючих їхніх банків.[194].

На думку В. В. Вітрянського, безготівкові розрахунки — це розрахунки по цивільно-правових угодах з використанням для цього залишків коштів на банківських рахунках; безготівкові розрахунки визнаються реальними платежами, що погашають грошові зобов' язання[195]. Недоліком такого підходу є обмеження кола підстав для здійснення безготівкових розрахунків.

А.В. Шамраєв характеризує безготівкові розрахунки як само­стійний вид грошових відносин, пов'язаних зі здійсненням пла­тежів через установи банку з метою погашення грошового зо­бов'язання боржника перед кредитором[196].

Водночас, правову категорію безготівкових розрахунків не можна розглядати поза правовою категорією переказу коштів, оскільки в такому випадку втрачається фінансово-правова сторо­на цього явища, що є визначальною для відносин в цілому.

 

34