ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 2. Переказ коштів

Банківське право України

§ 2. Переказ коштів

З

гідно з чинним законодавством переказом коштів визна­ється рух певної суми коштів з метою її зарахування на ра­хунок отримувача або видачі йому у готівковій формі[197]. Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

На перший погляд, переказ коштів є поняттям ширшим, ніж безготівкові розрахунки, адже, якщо слідувати змісту поняття, переказ включає в себе також «рух певної суми коштів з метою її . видачі йому у готівковій формі». Умовно кажучи, якщо буква­льно розуміти термін «переказ коштів» під таким переказом мо­жна розуміти і рух готівкових грошей з однієї кишені до іншої перед передачею їх іншій особі. Звичайно, текст правової норми потребує уточнення, однак, зміст зазначеного поняття, що роз­кривається в тексті закону, дозволяє встановити чіткі межі здійс­нення переказу коштів. Так, до переказу не можна віднести рух готівкових коштів поза банківськими рахунками.

З огляду на зазначене, зміст понять «безготівкових розрахун­ків» та «переказу коштів» майже повністю збігається. Таким чи­ном, визначення безготівкових розрахунків, що міститься в Ін­струкції Національного банку, потребує доповнення включенням у поняття також видачі отримувачу коштів в готівковій формі з банківського рахунку.

Суб' єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу грошей, є члени та учасники платіжних систем. Відно­сини між суб'єктами переказу регулюються на підставі догово­рів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

В розрахунках приймають участь такі сторони: отримувач — особа, на рахунок якої зараховується сума пе­реказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі;

ініціатор — особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу. Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законо­давством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом;

платник — особа, з рахунка якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом внесення до банку або іншої установи — члена платіжної системи документа на переказ готів­ки разом із відповідною сумою грошей;

стягувач — особа, яка може бути ініціатором переказу гро­шей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, ви­значених законом.

Крім цього, безперечно, учасниками безготівкових розрахун­ків є банки та їх філії, через які і здійснюються розрахунки, а та­кож Національний банк України, як орган, що, з одного боку, здійснює регулювання безготівкових розрахунків, а, з іншого бо­ку, забезпечує безперешкодну роботу загальнонаціональної сис­теми електронних платежів.

Адже, ще Ю.А. Ровінський зазначав, що основною особливіс­тю розрахункових правовідносин є суб'єктний склад цих право­відносин, а саме, — обов' язкова участь в них установи банку, платника і одержувача коштів. Також Ю.А. Ровінський підкрес­лював, що установа банку виступає в цьому правовідношенні як сторона, що наділена повноваженнями контролю за здійсненням розрахунків.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) — це державна система міжбанківських розрахунків. Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ є встановлення банком кореспондентських відносин з Національ­ним банком України шляхом відкриття кореспондентського ра­хунка в Національному банку України.

Порядок функціонування СЕП НБУ, прийняття і виключення з її членів, проведення переказу за допомогою цієї системи та ін­ші питання, пов'язані з діяльністю СЕП НБУ, визначаються На­ціональним банком України. Національний банк України регла­ментує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні че­рез неї міжбанківського переказу.

Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити від­повідність номера рахунка платника і його коду та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслу­говуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та досто­вірність цього розрахункового документа в порядку, встановле­ному Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Обслуговуючий отримувача банк зобов' язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифі­каційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в роз­рахунковому документі, та зараховувати гроші на рахунок отри­мувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для встановлення належного отри­мувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов' язаний пове­рнути гроші, переказані за цим документом, банку, що обслуго­вує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недо­тримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуго­вує отримувача. Банки виконують розрахункові документи від­повідно до черговості їх надходження та виключно в межах за­лишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.

Міжбанківський переказ здійснюється шляхом:

1)   проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України;

2)   проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Внутрішньобанківський переказ здійснюється в порядку, ви­значеному правилами відповідної внутрішньобанківської платіж­ної системи.

Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недо­статності) грошей на рахунках платників, якщо інше не пе­редбачено договором між банком та його клієнтом. Зазначена но­рма в черговий раз закріпила відміну так званої картотеки, що застосовувалась до підприємств до 2001 року. Картотека поляга­ла в обліку розрахункових документів про безспірне стягнення коштів з рахунку платника до моменту їх повного виконання ба­нком на єдиному або основному рахунку платника. Картотека мала вкрай негативний вплив на розвиток вітчизняної економіки, хоча на певному етапі забезпечувала дисципліну безготівкових платежів.

Принциповим є питання про терміни здійснення переказу коштів.

Банк зобов' язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операцій­ного часу банку, в день його надходження, якщо інше не вста­новлене в договорі з клієнтом.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до об­слуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зо­бов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, якщо інше не встановлене в договорі з клієнтом.

Банк зобов' язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Операційний день — це частина робочого дня банку або іншої установи — члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та можна за наяв­ності технічної можливості здійснити їх оброблення, передавання та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою — членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах. Операційний час — це час­тина операційного дня банку або іншої установи — члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на пе­реказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, пере­дані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою — членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

У разі одночасного надходження до банку кількох розрахун­кових документів, на підставі яких здійснюється списання гро­шових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій чер­говості:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рі­шення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2)  у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішен­ня суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (кон­трактом), а також виплати за авторським договором;

3)  у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4)  у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунко­вими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5)   у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розра­хунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми пе­реказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов' язаний зарахувати су­му переказу на рахунок отримувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування[198].

У разі неможливості здійснення банком отримувача виплати суми переказу, що має бути сплачена у готівковій формі, через неявку отримувача протягом тридцяти робочих днів з дня надхо­дження цієї суми банк отримувача зобов' язаний протягом трьох робочих днів переказати суму переказу ініціатору.

Термін виконання міжбанківського переказу, тобто переказу за участю двох або більше банків, становить до трьох операцій­них днів.

Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встано­влений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, зазначе­них вище строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов' язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кож­ний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений догово­ром між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Розрахункові документи можуть бути відкликані. Відкликання документу здійснюється ініціатором шляхом подання документа на відкликання до банку, що обслуговує ініціатора (крім платіж­ної вимоги-доручення, що подається отримувачем до обслугову­ючого його банку, та безвідкличних документів), у будь-який момент до списання суми платежу з рахунка платника. Розрахун­ковий документ може бути відкликаний тільки в повній сумі.

Документ на відкликання може бути як паперовим, так і елек­тронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засві­дчується ним у встановленому порядку.

У разі обґрунтованої підозри ініціювання переказу без закон­них підстав, банк, що обслуговує ініціатора, має право дати вка­зівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, у разі її зарахування, заблокувати на строк до п' яти робочих днів гроші у відповідному розмірі на рахунку отримувача до з' ясування всіх обставин.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов' язаний виконати вка­зівку банку, що обслуговує ініціатора, щодо зупинення зараху­вання суми переказу на рахунок отримувача або, у разі її зараху­вання, заблокувати гроші у відповідному розмірі на рахунку отримувача на строк до п' яти робочих днів.

У взаємовідносинах між банком та клієнтом досить часто ви­користовується договірне списання, тобто списання банком з ра­хунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручен­ня, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; наймену­вання отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з яко­го має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що пе­редбачає право отримувача на договірне списання; перелік доку­ментів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговую­чий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо).

Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Свої особливості мають правовідносини, що виникають в процесі функціонування платіжних систем інших, ніж СЕП Наці­онального банку України. Зазначені відносини є більш складни­ми з огляду на участь в таких відносинах набагато більшої кіль­кості учасників.

Вважається, що банківські кредитні картки були запроваджені Джоном С. Біггінсом, фахівцем зі споживчого кредиту з національ­ного банку Флетбуш у Нью-Йоркському районі Бруклін. В 1946 р. він організував роботу із кредитної схеми за назвою «Скагде — ії». Ця схема передбачала собою розписки, які приймалися від клієнтів місцевими магазинами за дрібні покупки. Після того, як покупка відбулася, магазин здавав розписки в банк, і банк оплачував їх з ра­хунків покупців. У Флетбуші був вперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, що використовується зараз в банківському картковому бізнесі повсюдно.

Першу банківську кредитну картку випустив в 1951 році Ргапкііп №ііопа1 Вапк. В другій половині 50-х років ряд крупних банків: Вапк о£ Ашегіса, Сказе МапЬаіїап і Магіпе МіШапгі Тгизі ввели в обіг власні кредитні картки. Вапк о£ Ашегіса, використо­вуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови найбільш широкого прийому своїх кредитних карток. Невеликі банки, які не витримали конкуренції на ринку пластикових карток, приєд­нались до його системи. В 1966 році Вапк о£ Ашегіса почав нада­вати ліцензії на свою систему як в США, так і в інших країнах. Однак форми контролю, які використовувались цією системою не влаштовували банки, які прагнули автономності і самостійно­сті в операціях з картками. Крім того, незадоволення викликало ще й те, що ім' я їх основного конкурента стояло на всіх картках системи. Це призвело до того, що в 1970 році Вапк о£ Ашегіса змушений був передати операції з кредитними картками компанії Каііопаї Вапк Ашегісаггі, Іпс.(КВІ), в якій він став одним із чле­нів. В 1977 році N81 отримала назву УІ8А И8А Іпс., а потім — УІ8А Іпіетагіопаї. Сьогодні УІ8А об'єднує більш 25000 банків, а її картка — найрозповсюдженіша в світі.

До кінця 1980 року число банківських карток перевищило 73 млн., а число відкритих рахунків Уіза складало 150 млн. з загаль­ним об'ємом продаж в 171 млрд. дол. в кінці 1991 року.

В 1967 році в США з декількох регіональних асоціацій, що випускали власні картки, виникла компанія ІпІегЬапк Саггі Аззосіаііоп, яка отримала пізніше назву МазІегСаггі Іпіегпаііопаї і яка є зараз одним з лідерів світового карткового бізнесу. До 1970 року членами системи Мазіег Скагде було більш як 5000 фінан­сових установ, які обслуговували приблизно 36 мільйонів влас­них карток. Оскільки організація стала транснаціональною, асо­ціація була в 1979 році перейменована в МазІегСаггі.

В 1980 році число карток МазІегСаггі, які були в обігу в США, зросло до 55 млн., а до кінця 1990 року — 90 млн. одиниць. В пе­ріод між 1980 і 1991 роками загальний обсяг покупок по системі МазІегСаггі зріс з 10,4 млрд. до майже 99 млрд. дол. Паралельно з нею в США (а потім і в усьому світі) почала діяти система, що випустила першу картку з пластику, — Атегісап Ехргезз.

Як УІ8А, так і МазІегСаггі з моменту встановлення прийняли рішення не допускати подвійного членства для банків-учасників. Однак, загострення конкуренції на ринку кредитних карток при­вело ці організації до визнання необхідності співпраці, і в 1984­1985 роках представники обох організацій узгодили ряд стандар­тів і почали випуск спільних списків заборонених до приймання карток.

В 1992 році європейські карткові компанії ЕигоСаггі, Еигоскеск, НоМіпд і Еигоскеск Іпіегпаііопаї утворили нову ком­панію Еигорау Іпіегпаііопаї, що означало створення нової об' єднаної європейської карткової платіжної системи, яка отри­мала права на управління торговими марками ЕигоСаггі і Еигоскеск. Пізніше права на ведення операцій в Європі були на­дані новій системі і з боку МазІегСаггі Іпіетагіопаї. Таким чином, банк, що приєднався до системи Еигорау, отримує можливість випускати і картки ЕигоСаггі, і картки МазІегСаггі.

Відносно недавно компанії МазІегСаггі і Еигорау з метою роз­ширення спектра пропозицій заснували на паритетних засадах нову систему Маезіго, що випускає однойменну дебетову картку. Компанія Еигорау Іпіегпаііопаї отримала права на діяльність у

Європі від Сіггиз — дочірньої компанії МазІегСаггі, що випускає картку для використання тільки в банкоматах.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та пере­каз коштів в Україні» платіжна картка — це спеціальний платі­жний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовуєть­ся для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з від­повідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і по­слуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, перед­бачених відповідним договором. Платіжні картки використову­ються в межах тієї чи іншої платіжної системи.

 

35