ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 4. Види і форми безготівкових розрахунків

Банківське право України

§ 4. Види і форми безготівкових розрахунків

В

изначення поняття форм або видів безготівкових розраху­нків відсутнє на рівні законодавства України. Тому, понят­тя вказаної категорії ми можемо вивести лише із змісту чинного законодавства, в якому «форми безготівкових розрахун­ків» вживаються у доволі різних значеннях.

В статті 341 Господарського кодексу зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, пла­тіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіж­них карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Водночас, в Цивільному кодексі поняття «форми безготівкових розрахунків» відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття види безготівкових розрахунків. Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву «види безготівкових розрахунків», при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, перед­бачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обо­роту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безго­тівкових розрахунків на свій розсуд.

Стаття 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», яка має назву «форми та види розрахунків, що застосо­вуються при проведенні переказу» підтримує позицію Цивільно­го кодексу України. Відповідно до зазначеної статті для прове­дення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків ви­значаються законами та прийнятими на їх основі нормативно- правовими актами Національного банку України.

Цим же шляхом пішла й інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», згідно з пунктом 1.2 якої встановлюється загальні пра­вила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, законодавством визначаються дві форми розра­хунків — безготівкові та готівкові розрахунки. В свою чергу без­готівкові розрахунки поділяються на види. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що зміни до Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» були внесені після прийняття Господарського кодексу України, колізію між статтею 341 Господарського та статтею 1088 Цивільного кодексу слід ви­рішувати на користь останньої. Отже, видами безготівкових роз­рахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, ак­редитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими пра­вилами та звичаями ділового обороту.

Однак, принциповим є встановлення змісту поняття «вид без­готівкових розрахунків».

На думку Л.Г. Єфімової, під формою[200] розрахунків слід вва­жати врегульовані законодавством способи виконання через бан­ки грошових зобов'язань організацій.[201] І.А. Шкарінов розуміє під формою безготівкових розрахунків установлені законодавст­вом і банківською практикою способи належного виконання грошових зобов'язань у порядку безготівкового переказу кош­тів[202]. Д.А. Медведєв визначає форму безготівкових розрахунків як різновид зобов'язання клієнта й обслуговуючого його банку по виконанню (одержанню) безготівкового платежу[203].

Разом з тим, такі визначення навряд чи можуть вважатися слуш­ними, виходячи передусім з того, що автори визначення беруть за основу цивілістичну сторону безготівкових розрахунків, уникаючи аналізу їх фінансово-правової природи. Використання у визначенні терміну «зобов'язання» не є доречним, зважаючи передусім на те, що не всі безготівкові розрахунки спрямовані на виконання зо­бов'язань. Найяскравішим прикладом саме таких розрахунків є пе­реказ коштів з одного рахунку клієнта на інший його рахунок.

В.Ф.Кузьмін вбачав у формах розрахунків сукупність норм, які визначають зовнішні ознаки і реквізити розрахункових доку­ментів, порядок і прийоми їх заповнення, операційної обробки, руху за встановленою схемою документообігу, способи пересил­ки, реєстрації, обліку тощо.[204]

Таке визначення, на нашу думку, є більш наближеним до пра­вової природи видів безготівкових розрахунків, однак, не є без­доганним сьогодні, зважаючи на те, що воно не враховує існуючі на сьогодні положення законодавства.

Л.А. Новосьолова відзначає, що під формою безготівкових розрахунків слід розуміти «урегульовані законодавством умови виконання через банк грошових зобов' язань, що відрізняються порядком зарахування коштів на рахунок кредитора2,3 6видом роз­рахункового документа й порядком документообігу»[205].

В .А. Бєлов розглядає форму безготівкових розрахунків насампе­ред через реалізацію повноважень, як спосіб документального офо­рмлення й підтвердження волевиявлення власника банківського ра­хунку на перерахування грошових сум, що значаться на банківському рахунку[206]. Однак, не всі безготівкові розрахунки здійснюються за волевиявленням «власника банківського рахунку».

Найбільш вдалим є визначення Н.І. Соловьяненко, відповідно до якого безготівкові розрахунки — це передбачені правовими нормами або банківською практикою способи переказу коштів через кредитні організації, що відрізняються видом розрахунко­вого документа, порядком документообігу, умовами надання ко­штів у розпор23я8дження одержувача, у тому числі зарахування на його рахунок[207].

Досить цікавою в контексті критеріїв для класифікації видів розрахунків є позиція М.Л. Когана, що спеціально не визначає форми безготівкових розрахунків, виділяючи призначення платі­жних документів, виходячи з обов' язковості або необов' язковості їх акцепту. На його думку, поряд з акцептною формою розрахун­ків (платіжними вимогами, акредитивами, чеками, платіжними дорученнями) існує й безакцептна (безперечне списання на осно­ві розпоряджень стягувачів, оформлених на бланку платіжних вимог, і на основі інкасових доручень із прикладеними виконав­чими документами й прирівняними до них документами)[208].

Визначення поняття виду безготівкових розрахунків немож­ливо здійснити без аналізу такої правової категорії як платіжний інструмент — засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює пе­реказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних ін­струментів відносяться документи на переказ та спеціальні пла­тіжні засоби.

Документ на переказ — це електронний або паперовий доку­мент, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами — членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Форми розрахункових документів, документів на переказ го­тівки для банків, а також міжбанківських розрахункових докуме­нтів встановлюються Національним банком України. Форми до­кументів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперо­вих документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Документи за операціями із застосуванням спеціальних платіж­них засобів та інших документів, що використовуються в платіж­них системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними.

Електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Відповідальність за достовірність інфор­мації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе осо­ба, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом.

Електронний документ на переказ, що не засвідчений електро­нним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при прийманні електронних документів на переказ має бути дотри­мана відповідна процедура перевірки електронного цифрового під­пису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірно­сті електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа — член платіжної системи несуть відпові­дальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу240.

Спеціальний платіжний засіб (в т.ч. платіжна картка) — платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а та­кож здійснюються інші операції, передбачені відповідним дого­вором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіж­них засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.

Спеціальний платіжний засіб може існувати у будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати ін­формацію, необхідну для ініціювання переказу.

Спеціальний платіжний засіб має дозволяти ідентифікувати його держателя. Спеціальний платіжний засіб може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту в порядку, ви­значеному договором з емітентом. Держатель спеціального пла­тіжного засобу зобов' язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емі­тентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

У разі втрати спеціального платіжного засобу його держатель повинен негайно повідомити про це емітента. У противному разі емітент не несе відповідальності за переказ коштів, ініційований до отримання такого повідомлення за допомогою цього спеціаль­ного платіжного засобу, якщо інше не передбачено договором.

Торгівці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які від­повідно до закону повинні використовувати реєстратори розра­хункових операцій, зобов' язані забезпечити можливість здійс­нення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціаль­них платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем). Однак, зазначене пра­вило запроваджується поступово.

До документів на переказ відносяться розрахункові докумен­ти, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові до­кументи, клірингові вимоги та інші документи, що використову­ються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Таким чином, згідно зі статтею 1088 Цивільного кодексу України та Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в

Україні»[209], платіжні інструменти є засобами здійснення безготі­вкових розрахунків.

Водночас, деяку невизначеність створює вже згадана рані­ше стаття 341 Господарського кодексу України, згідно з якою безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі пла­тіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Таким чином, за кодексом, скажімо, платіжні доручення самі по собі є формою безготів­кових розрахунків. Однак, зазначене суперечить не тільки зга­даним статтям Цивільного кодексу та Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», але й здоровому глузду. Адже платіжний інструмент не може бути нічим іншим як за­собом здійснення розрахунків.

Так, безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів кош­тів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів[210]. Отже, під безготівковими роз­рахунками в будь-якому випадку розуміється певний процес, а не документ. Тому, ототожнення понять форми (види) розраху­нків та платіжних інструментів не має будь-якого платіжного підґрунтя, а частина 3 статті 341 Господарського кодексу України потребує суттєвого доопрацювання або виключення з тексту кодексу.

Платіжними інструментами відповідно до чинного зако­нодавства є: меморіальний ордер; платіжне доручення; платі­жна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; інші платіжні інструменти визначені законодавст­вом. Відповідно до статті 1088 ЦК України при здійсненні без­готівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосу­ванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, перед­бачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Серед інших форм безготівкових розрахунків можна виділити клірингові розрахунки та розрахунки векселями.

Правове регулювання вексельного обігу здійснюється Зако­ном України «Про обіг векселів в Україні», Уніфікованим за­коном про переказні векселі та прості векселі, який запрова­джено Женевскою конвенцією 1930 року, Женевською конвенцією 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів, що приєднали Україну до Женев­ської вексельної сисмети, та іншими нормативно-правовими актами. А.А. Вишневський вважає, що сам вексель не є розра­хунковим документом. Якщо йдеться про проведення оплати векселя однією особою на користь іншої юридичної особи, на­явність акцептованого векселя не є для банку підставою для списання сум із рахунку платника на користь вексельного кре­дитора. Для оплати векселя необхідно використовувати ті роз­рахункові документи, які відповідно до законодавства є під­ставою для перерахування (списання) коштів із банківських рахунків243. Тому, питання про віднесення вексельних розра­хунків до виду розрахунків є доволі дискусійним.

Доволі спірною є і позиція щодо можливості здійснення без­готівкових розрахунків за платіжними інструментами, передба­ченими звичаями ділового обороту. Адже, відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Наці­онального банку України. Таким чином, передумовою для здійс­нення розрахунків є закріплення відповідного платіжного ін­струменту в законодавстві, що саме по собі нівелює значення звичаю ділового обороту як джерела права, що врегульовує сус­пільні відносини в галузі безготівкових розрахунків та повністю відповідає публічній (фінансово-правовій) природі безготівкових розрахунків.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що під видом безготівкових розрахунків, на нашу думку, слід ро­зуміти визначений законодавством спосіб переказу коштів через кредитні організації, що характеризується використанням пев­ного платіжного інструменту, порядком документообігу та умовами надання коштів у розпорядження одержувача.

Необхідно зазначити, що в правовій науці виділяють досить велику кількість критеріїв для класифікації безготівкових розра­хунків на види.

На думку О.П. Подцерковного організаційно виправданим є поділ форм 44 безготівкових розрахунків на дві групи — інстру­ментальні форми розрахунків та інтегративні (комплексні) форми розрахунків, залежно від самостійності правомочностей суб'єктів на здійснення прийому-передачі грошового еквівалента, оскільки

245

це дозволяє досягнути внутрішньої єдності класифікації.

Першій групі форм безготівкових розрахунків властива заве­ршена здатність без залучення інших форм реалізовувати завдан­ня платіжної операції, тобто переводити кошти з рахунку плат­ника на рахунок одержувача.

Другій групі — інтегративним (комплексним) формам розра­хунків така цілісна самостійність, на його думку, не властива. Вони являють собою надінструментальні утворення й можуть бу­ти остаточно реалізовані переважно з підключенням у відповідні відносини інструментальних форм розрахунків.

Як наступну підставу класифікації можна виділити час пере­дачі коштів. Розрахунки за цією підставою поділяються на:

♦  негайні (розрахунки в режимі «реального часу» — оп-1іпе при електронних розрахунках);

♦  розрахунки з відстроченням платежу з наданням кредиту або без надання такого (за принципом: «ргаезепз оЬІідаііо, іп дієш ииіеш діїаіа зоїиііо» (зобов'язання є, але платіж відстрочений).

Всі розрахункові операції, що здійснюються комерційними банками, можна класифікувати за різними ознаками:

♦    за складом учасників розрізняють операції: міжбанківські; клієнтські; внутрішньобанківські;

♦    за видом платіжних документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; векселями; картками;

♦    за формою проведення : перекази; акредитивні; інкасові; клірингові. 46

І. А. Безклубий пропонує також додати такий критерій класи­фікації, як підстави виникнення безготівкових розрахунків, про­понуючи розрізняти розрахунки, що виникли на підставі: одно­стороннього правовочину, договору, рішення суду, закону[211].

 

37