ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->ПЛАТІЖНІ ДОРУЧЕННЯ

Банківське право України

ПЛАТІЖНІ ДОРУЧЕННЯ

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що міс­тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перераху­вання на рахунок отримувача.

На сьогодні, платіжні доручення є найпоширенішими платіж­ними інструментами. Відомі цивілісти О. Іоффе, С. Ландкоф, К. Флейшиц платіжне додочення розглядали як форму договірної конструкції доручення . Правова природа платіжного доручен­ня дійсно може розглядатися з декількох сторін. Безперечно, пла­тіжне доручення є платіжним інструментом в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». З іншого боку, платіжне доручення є документом на переказ, фор­ма якого встановлена Національним банком України. І з третього боку, платіжне доручення є правочином, що вчиняється клієнтом в межах та на виконання договору про розрахунково-касове об­слуговування між ним та банком.

Так, С. С. Алєксєєв розглядав, зокрема, доручення кредитора банку інкасувати суму вимоги як односторонню угоду, яка пов' язана з односторонньою угодою платника при акцепті ним платіжної вимоги. Ці угоди, однак, не зливаються в єдиний юри­дичний факт (двосторонню угоду): угода кредитора є умовою ви­конання зобов' язання платника по акцепту платіжної вимоги, а угода платника — основним юридичним фактом складу вико­нання грошового зобов' язання[212].

З С.С. Алєксєєвим цілком погоджується і Н.А. Яхніна, яка, роз­глядаючи правову природу інкасо, зазначала, що інкасо з точки зору загального вчення про юридичні факти є односторонньою угодою, оскільки вона зобов'язує банк виконувати доручення гос­подарюючого суб'єкту незалежно від волевиявлення банку. Банк не може відмовитися, так як обов'язок виконувати доручення він взяв на себе відповідно до договору банківського рахунку[213]. Та­ким чином, на нашу думку, логіка вчених є цілком прийнятною для аналізу платіжного доручення у сучасній його формі.

В рецензії на монографію К.А. Флейшиц, присвячену розра­хунковим та кредитним правовідносинам, В.К. Райхер погоджу­ється з К.А. Флейшиц в тому, що угоди, які направлені на інкасу­вання коштів на рахунок чи на списання коштів з рахунку, є не договорами, а односторонніми угодами власника банківського рахунку, виконання яких є обов'язком банку, і цей обов'язок за­снований на договорі банківського рахунку2 1.

Статтею 1089 ЦК України передбачені загальні положення про розрахунки з застосуванням платіжних доручень. За платіж­ним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника пе­реказати певну грошову суму коштів, що розміщені на рахунку платника у цьому банку, на визначений платником рахунок фізи­чної або юридичної особи (одержувача) у цьому чи в іншому ба­нку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ді­лового обороту.

Платіжне доручення має свої корені в переказному векселі та переказний білет 52 Термін «переказ» застосовувався в двох зна­ченнях: так називався договір між клієнтом і банком про виплату грошей та документ, за допомогою якого він виконувався. Кре­дитна установа, що прийняла доручення здійснити переказ, зо­бов'язувалася сплатити певну суму грошей за рахунок свого кон­трагента. Контрагент або вносив відповідну суму готівкою, або вона списувалася з його рахунка. Платіж здійснювався певній особі, якою міг бути сам контрагент або інша особа. В останньо­му випадку особа, що зазначена у якості одержувача, не набувала права вимоги від кредитної установи щодо здійснення платежу.

За міжнародною класифікацією безготівкові розрахунки поді­ляються на кредитовий переказ та дебетовий переказ. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень відносяться до кредитового переказу.

Сутність кредитового переказу полягає у тому, що платник (дебітор) ініціює переказ коштів у банківській системі шляхом надання банку розпорядження кредитувати рахунок отримувача (кредитора).

Є.С. Компанієць та Полонський Е.Г. називали платіжними до­рученнями письмову пропозицію власника рахунку банку прове­сти безготівковий платіж певної суми грошей підприємству вка­заному в дорученні.253

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових доку­ментів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

Банк не має права робити виправлення у платіжному доручен­ні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Платіжне доручення платника приймається банком до вико­нання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не вста­новлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен пере­рахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зара­хування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжно­го доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових опера­цій виконуючим банком, відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Платіжне доручення оформляється платником за формою, на­веденою в додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою прав­ління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, не менше ніж у двох примірниках.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату ва­лютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника не приймає пла­тіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Якщо дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першо­го робочого дня, наступного за днем, який визначений датою ва­лютування.

Платник до настання дати валютування може відкликати кош­ти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформ­лення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручен­ня від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо не­має/недостатньо коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та ви­конання передбачено договором між банком та платником.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перераху­вання заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати праців­ників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або до­кументального підтвердження їх сплати раніше.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платі­жним дорученням на повідомлений цією особою відповідний ра­хунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перераху­вання відповідної суми на рахунок з переказних операцій підпри­ємства зв'язку.

Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

■  на ім'я окремих фізичних осіб — коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відря­дження, авторський гонорар тощо);

■  підприємствам — коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарсь­кої продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

ПЛАТІЖНА ВИМОГА-ДОРУЧЕННЯ

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів та нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про спи­сання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перераху­вання її на рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів за формою, наведеною в Інструкції про безготівкові роз­рахунки в Україні в національній валюті, і передається безпосе­редньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її ни­жню частину (від руки чи із застосуванням технічних засобів — не­залежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині ви- моги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, як­що сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протя­гом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем. При­чини неоплати платником вимоги-доручення з' ясовуються безпо­середньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Платіжні вимоги-доручення застосовуються переважно у тих сферах народного господарства, де суму платежу сторони не можуть визначити при укладенні договору. Так, платіжні вимоги доручення широко вико­ристовуються у сфері електро-, тепло— та водопостачання, де сума що­місячного платежу визначається обсягами спожитих послуг.

При цьому, виставлення платіжної вимоги-доручення являє собою юридичний факт пред'явлення вимоги виконання цивіль­ного зобов'язання в розуміння статті 530 Цивільного кодексу України, з пред'явленням якої закон пов'язує початок перебігу семиденного строку виконання боржником обов' язку у випадку, якщо термін його виконання не визначений договором або визна­чений моментом пред'явлення вимоги.

ПЛАТІЖНА ВИМОГА

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовір- ність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відпо­відальність згідно із законодавством України. За списання коштів за документами, оформленими з порушенням вимог законодавст­ва, відповідальність несе банківська установа.

Для примусового списання коштів стягувач оформляє не ме­нше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу. У реквізиті «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач зазначає на­зву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого до­кумента. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги про­тягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягу- вача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на ра­хунку платника і не має права повертати її в разі неподання стя- гувачем реєстру платіжних вимог.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк вико­нує платіжну вимогу в межах залишку коштів.

Банк не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє пла­тника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунку, якщо умова про таке повідомлення перед­бачена договором банківського рахунку цього платника (у по­рядку, передбаченому договором).

Стягувач може відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунку платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача.

Банк платника не має права на списання коштів з рахунку пла­тника коштів за платіжною вимогою після отримання листа про її відкликання. Якщо всупереч отриманому листу про відкликання платіжної вимоги її суму списано з рахунку платника та перера­ховано стягувачу, то повернення цієї суми платник здійснює в судовому порядку. Банк, що не виконав лист про відкликання або прострочив строк його передавання банку платника, несе відпо­відальність згідно із законодавством України.

Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковують­ся кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного каз­начейства України в порядку, установленому Кабінетом Мініст­рів України.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Держа­вне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

У разі списання коштів з реєстраційних рахунків бюджетних установ, з вини яких виникли відповідні зобов' язання, протягом місяця з часу проведення такої операції розпорядники бюджет­них коштів повинні впорядкувати свої зобов'язання з урахуван­ням безспірного списання коштів і привести їх у відповідність з бюджетними призначеннями на відповідний бюджетний період. При цьому безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліко­вуються кошти Державного бюджету України та місцевих бю­джетів, в рахунок погашення зобов' язань таких бюджетних уста­нов не допускається.

Порядок виконання Державним казначейством України рі­шень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянино­ві незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів визначений окремим нормативним актом 54

Примусове списання (стягнення) коштів загального фонду державного бюджету проводиться органом Державного казна­чейства в межах асигнувань на поточний рік, передбачених у за­твердженому кошторисі доходів і видатків, планів використання бюджетних коштів одержувачів, та при наявності на відповідних реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів коштів за відповідними кодами бюджетної класи­фікації. Примусове списання (стягнення) коштів зі спеціальних реєстраційних рахунків у частині власних надходжень установ та організацій здійснюється безпосередньо із загальної суми залиш­ку надходжень на відповідному спеціальному реєстраційному ра­хунку з подальшим віднесенням зазначеної суми на касові видат­ки в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків обліку ко­штів «Інші доходи спеціального фонду» (кошти, які мають цільо­ве призначення і надходять на спеціальний реєстраційний раху­нок установ з розбивкою за кодами економічної класифікації видатків) здійснюється у порядку, визначеному для коштів зага­льного фонду.

Примусове списання (стягнення) коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якщо б оплата була проведена не примусово[214]. Ця норма створює досить серйозні перешкоди ви­конанню рішень судів в частині стягнення заборгованості з бю­джетних установ, оскільки на момент одержання таких рішень бюджетні кошти на рахунках установ саме за відповідним кодом класифікації видатків, як правило, відсутні. Таким чином, зако­нодавча норма, створюючи не в повній мірі вмотивовані проце­суальні перешкоди для виконання основ цивільного та господар­ського законодавства, що полягають в обов' язковості виконання взятих на себе зобов' язань, забезпечує додатковий ґрунт для ко- рупційних діянь посадовців у цій сфері.

Так, згідно зі статтею 174 Цивільного кодексу України, дер­жава відповідає за своїми зобов' язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стяг­нення.

 

38