ГоловнаЗворотній зв'язок

Банківське право України

АКРЕДИТИВ

Історія акредитива нараховує не одне тисячоріччя. У своєму розвитку акредитив історично пройшов кілька етапів, змінюючи свою форму та функції. Спочатку терміну «документальний ак­редитив» у комерційній практиці передував термін «кредитний лист», що вперше з'явився в XVII столітті у Франції (Ьеіїег о£ сгедії) Купець, що мав труднощі з одержанням грошей в іншому місті, куди він відправлявся, одержував у свого банкіра лист із проханням до банкіра в місті, куди він прямував, виплатити пев­ну суму грошей. Банк купця відшкодовував дану суму банку- платнику в попередньому або наступному порядку.

Використання кредитного листа в розрахунках аж до середини XIX століття, коли з'явився документарний акредитив, рідко практикувалося у зв'язку з тим, що: по-перше, сума підлягала сплаті тільки названій в листі особі (тобто лист не був оборот­ним); по-друге, у випадку платежу протест не здійснювався; по- третє, лист був відкличним — емітент міг відмовитися від свого зобов'язання шляхом повідомлення власника листа або банку- платника. Трохи пізніше, в XIX столітті, у практиці торговців з'явилися так звані комерційні акредитиви (сошшегсіо Іеіїег о£ сге^іі), які припускали виплату ціни проти надання продавцем у банк комерційних документів, що свідчать про відвантаження то­вару покупцеві, або векселя з метою його акцепту або негоціації банком.

Починаючи із четвертої чверті XIX століття комерційний ак­редитив, істотно змінився, зокрема, акредитив стали відкривати на користь продавця-бенефіціара. Такий акредитив володів тією перевагою, що бенефіціар вступав тепер у безпосередні відноси­ни з банком-емітентом і більше не був просто третьою особою, з яким банк-емітент мав контакт лише в результаті відкриття акре­дитиву на користь покупця. 256

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку- емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акре­дитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов' язаний виконати платіж на користь бе- нефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити

цей платіж[215].

Стаття 2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів визначає акредитив, як будь-яку угоду, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені: повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриман­ні строків та умов акредитива.[216]

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зов­нішньоекономічними операціями визначає акредитив як умовне грошове зобов' язання, що надається банком-емітентом за дору­ченням та з інструкціями особи — наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені, здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або ак­цептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі (тратти) проти передбачених доку­ментів з урахуванням дотримання умов акредитива.[217]

В науці правова природа акредитиву є дискусійною. В цілому можна виділити декілька концепцій.

Так, на думку, Л.Г. Єфімової[218], правовідносини, що склада­ються в процесі використання акредитива, охоплюються конс­трукцією договору комісії, де клієнт банку-емітента є комітен­том, а банк — комісіонером. Ці відносини не існують окремо від договору банківського рахунку й включаються в нього в якості одного з елементів. Разом з тим, платіжні зобов'язання за основ­ним контрактом лежать на боржнику. Можливість пред'явлення особою вимоги до банку, у якому був відкритий акредитив, у зв'язку із цим фактом не позбавляє її права пред'явити позов про оплату, наприклад, поставленого товару, виконаних робіт або по­слуг, наданих покупцеві або замовникові, з яким він пов'язаний контрактом. Прихильником зазначеної теорії був, зокрема і Г.Ф Шершеневич26 .

Теорія «договору доручення» представлена англійцями Гатте- риджем й Меграхом[219] Ця теорія виходить із того, що імпортер доручає своєму банку здійснення ряду дій від імені й за рахунок імпортера, як то: одержання товарних документів і платіж по них. У розвиток цієї теорії банк розглядається як уповноважений або агент імпортера, що несе перед останнім відповідальність за сумлінне виконання доручення.

Родоначальником теорії «відкритої оферти» є американсь­кий юрист Омер Херши2 3. Відповідно до положень теорії між банком-емітентом і одержувачем коштів укладається контракт шляхом направлення одержувачеві платежу оферти, що міс­тить всі умови представленої платником у банк-емітент заяви на акредитив, і її акцепту одержувачем коштів, причому банк- емітент не вступає у цей контракт як агент платника. Проте те­орія не пояснює безвідкличність акредитива (континентальне право) і не вирішує проблеми зустрічного задоволення (англо­саксонське право).

Теорія «договору поручительства» у закордонній доктрині підтримується Харфилдом[220] Ця теорія має своєю підставою за­гальні риси, що поєднують акредитив з банківськими гарантіями, зокрема, однаковий суб'єкт — банк, однакова підстава — зовні­шньоторговельна операція; подібність змісту — платіж експорте­рові за умови подання документів, тобто документарність. Проте існує й цілий ряд відмінностей акредитивів від банківських гара­нтій. Зокрема, насамперед варто вказати на те, що безвідкличний акредитив є самостійним зобов'язанням банку, у той час як гара­нтії носять акцесорний характер. При наявності акредитива екс­портер, надаючи в банк документи, відразу одержує платіж в обумовленій формі. При наявності гарантії експортер направляє документи на інкасо імпортерові й тільки у випадку неплатежу заявляє вимогу по гарантії.

Основоположником теорії «договору на користь третьої осо­би» був Мак Керді (Мс Сигду)[221]. Відповідно до цієї теорії нака- зодавець укладає з банком договір на користь бенефіціара. Дого­вір вважається укладеним в момент відкриття акредитива, що пояснює безвідкличність акредитива. Недоліком даної теорії є непояснення умовного характеру акредитивного зобов'язання банка, оскільки право третьої особи на одержання платежу вини­кає відразу ж у момент укладання договору, та самостійність і незалежність зобов'язання банку від волевиявлень імпортера.

Існує також теорія «акредитива як особливого роду правого явища зиі депегіз», яка полягає в тому, що множинність суб'єктів акредитивних відносин, особливості економічних цілей, перепле­тіння елементів різних юридичних інститутів перетворюють ак­редитив у складний інститут сучасного банківського права, на розвиток якого все більший вплив роблять специфічні форми й методи участі системи банків[222].

На нашу думку, такий підхід до розуміння правової природи акредитиву є найбільш мотивованим. Разом з тим, ми не можемо не погодитись з Н.В.Агафоновою, яка у своєму, без перебільшен­ня блискучому дисертаційному дослідженні зазначає, що понят­тя акредитиву може вживатися в наступних значеннях: форма (вид) безготівкових розрахунків, банківська угода, платіжне зо- бов 'язання банку, розрахунковий документ та валютна цін­ність261

Щодо видів акредитивів в літературі також відсутня узгодже­ність.

Ю Лисенков, І. Педь наводять таку класифікацію видів акре­дитиву:

•    в залежності від підстав виникнення: товарний акредитив, резервний, чистий (грошовий), змішаний;

•    за способом виконання: акредитив платіжний, акредитив ак­цептний, акредитив з негоціацією тратт;

•   за можливістю відкликання: відкличний та безвідкличний акредитиви;

•   за наявністю покриття: покритий, непокритий;

•   за наявністю підтвердження: підтверджений, непідтверджений;

•    за можливістю переказу: переказний, непереказний, компен­саційний;

•    за можливістю відновлення: відновлювальний (револьвер­ний), невідновлюваний.268

Водночас, ми скільки завгодно можемо класифікувати акреди­тив за різними підставами, однак, єдиною легальною класифіка­цією буде завжди класифікація наведена в Інструкції про безготі­вкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Серед видів акредитивів інструкція визначає:

•      покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

•      непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітен- том за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлен­ня бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передба­чених договором, дострокової відмови банком-емітентом від га­рантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов' язань банку-емітента перед бенефіціаром.

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише че­рез банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпоря­дження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, як­що банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідом­лення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або ану­лювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акреди­тива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулюван­ня акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти доку­ментів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акреди­тива, банк-емітент зобов'язаний відшкодувати втрати виконую­чому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Бенефіціар може подати пропозиції про внесення змін до умов акредитива, звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який в разі згоди вносить зміни до акредитива через банк- емітент, який надсилає повідомлення виконуючому банку.

У відносинах щодо розрахунків акредитивом приймають участь декілька сторін, серед яких можна виділити такі:

•    банк-емітент — це банк, що відкрив акредитив;

•    виконуючий банк — це банк, який за дорученням банку- емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акре­дитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком;

•    авізуючий банк — це банк, який за дорученням банку- емітента авізує (сповіщає) акредитив бенефіціару без будь-якої відповідальності за його оплату;

•    бенефіціар — це особа, якій призначений платіж або на ко­ристь якої відкрито акредитив;

•    заявник акредитива — це платник, який подав обслугову­ючому банку заяву про відкриття акредитива.

Відносини між банком-емітентом та авізуючим та/або вико­нуючим банком у разі необхідності регулюються договорами.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента за­яву про відкриття акредитива, та в разі відкриття покритого акре­дитива — відповідні платіжні доручення. Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевіри­ти документально.

Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов' язковими (крім реквізиту «Додаткові умови»), і якщо немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб ви­конання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бу­хгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бе- нефіціару про відкриття та умови акредитива.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про від­криття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що перед­бачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акреди­тива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 ро­бочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку по­трібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і, в разі по­рушення хоча б однієї з умов, не проводить виплати за акреди­тивом, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів піс­ля відправлення повідомлення або надходження негативної від­повіді, виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірни­ка реєстру документів за акредитивом причини повернення до­кументів і засвідчивши цей запис підписами відповідального ви­конавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку. Не приймаються до оплати за акреди­тивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Умовами акредитива може бути передбачений акцепт заявника акредитива — напис за встановленою формою, що здійснюється за­явником акредитива на документах, що пред'являються бенефіціа­ром у виконуючий банк. Акцепт акредитиву — це згода заявника акредитиву на здійснення платежу за таким акредитивом.

У виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє наявність акцептного напису та відповідність його поданому зра­зку. Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акре­дитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закін­чення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, перед­бачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати конт­роль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві.

У разі необгрунтованої відмови у виплаті або неправильної ви­плати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення вико­нуючим банком умов акредитива, виконуючий банк несе відповіда­льність перед банком-емітентом. У разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвід­кличного акредитива, відповідальність перед платником може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк.

Відповідно до статті 1098 ЦК України акредитив закривається у разі:

1)  спливу строку дії акредитива;

2)   відмови одержувача грошових коштів від використання ак­редитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умова­ми акредитива;

3)  повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно по­вертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платни­ка. У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньо­вані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня перера­ховує кошти в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли.

Про закриття непокритого акредитива у зв'язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку- емітенту електронною поштою або іншими засобами зв'язку, що передбачені договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для об­ліку акредитивів.

Міжнародною банківською практикою та міжнародними нор­мативними актами з питань фінансів визначаються окремі різно­види акредитивів.

Револьверний акредитив — це акредитив, за допомогою якого відповідно до його умов сума відновлюється без необхідності внесен­ня в нього спеціальних змін. Економічним призначенням даного ак­редитива служить фінансування довгострокових поставок товарів з відвантаженням вроздріб. Юридичною же підставою автоматично поновлюваного акредитива служить постійна інструкція покупця бан- ку-емітенту. Револьверні акредитиви можуть бути поновлюваними відносно суми й строку. Поновлюваний по сумі акредитив означає, що його сума відновлюється в міру використання її протягом загаль­ного певного строку. Поновлюваний за часом акредитив означає, що сума відновляється в якийсь певний час. Такі акредитиви можуть бути кумулятивними й некумулятивними. Якщо сказано, що він «кумуля­тивний», то будь-яка сума, не використана протягом першого періоду, переходить і може бути використана протягом наступного періоду. Якщо він «некумулятивний», то будь-яка сума, не використана за цей період, уже не надається, тобто не переходить на наступний період.

Резервний акредитив — це безвідкличне, безумовне, доку­ментарне, тверде зобов' язання емітента акцептувати і сплатити переказні векселі (трати), виставлені бенефіціаром, виконати платіж негайно чи з розстрочкою на користь бенефіціара без пра­ва регресу проти передбачених акредитивом документів за до­тримання обумовлених термінів та умов.269

Незважаючи на схожість між документарними та резервними акредитивами, між ними існує і суттєва різниця, що проявляється в трьох аспектах: інституційному, функціональному та операційному.

Інституційна різниця між документарним та резервним акре­дитивами полягає в ролі банків у акредитивній схемі. Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акре­дитивів, емісія акредитива є прерогативою виключно банків. Право здійснювати авізування. надавати додаткову гарантію до зобов'язання емітента, тобто підтвердження виконання акреди­тива в «Уніфікованих правилах» фактично також закріплене за банківськими установами, що відображає традиції, які склалися у практиці використання документарних угод.

Операції з резервними акредитивами, тобто як емісію, так і обслу­говування усього акредитивного циклу, в принципі, можуть здійсню­вати не лише банки, а й фінансові і нефінансові компанії, що петр ед- бачено «Міжнародними правилами для резервних акредитивів».2

Інша відмінність між документарними та резервними акреди­тивами полягає у їх функціональному призначенні. Загалом акре­дитив — це документ, яким емітент засвідчує або гарантує пла­тоспроможність заявника. Документарний акредитив є зобов'язанням банку фінансувати трансакцію, тобто, по суті, це засіб платежу та похідна від торговельних відносин. Резервний акредитив — це угода, за якою банк здійснює платіж лише в разі неплатоспроможності або несумлінності заявника. Таким чином, відповідальність банку полягає у поверненні бенефіціару грошей, позичених або авансованих аплікату, здійсненні виплат у разі не­платоспроможності заявника або невиконання ним узятих на себе зобов'язань, як правило, пов'язаних із борговими відносинами (випуск векселів), виконанням контрактів щодо будівельних ро­біт тощо. Резервний акредитив є, так би мовити, еквівалентом фі­нансової гарантії або страховки, який запускає механізм угоди.

Інший аспект, що характеризує функціональну відмінність двох видів акредитивів, полягає у ступені ризику, генерованого кожним із них.

Різниця між документарними та резервними акредитивами полягає також в особливостях реалізації акредитивної угоди. До­кументарний акредитив — це засіб отримання продавцем плате­жу від покупця, тому його умови з метою забезпечення інтересів всіх сторін (тобто надання експортеру гарантій отримання вчасно та повній сумі належних йому платежів, а імпортеру — гарантій отримання товару і кількості, якості та в терміни, передбачені угодою) містять вимоги щодо розкриття акредитивної суми на користь бенефіціара тільки в разі надання останнім транспортних документів і коносаментів, транспортних накладних тощо, які підтверджують відвантаження товару на адресу імпортера чи йо­го довіреної особи.

Резервний акредитив покликаний убезпечити бенефіціара від невиконання іншою стороною своїх обов'язків фінансових та не фінансових, тому ним, як правило, не передбачається надання то­варно-транспортних документів. Проте, доктрина суворої відпо­відності, яка поширюється на всі види акредитивних форм розра­хунків, та принцип документарності резервного акредитива вимагають, щоб банк здійснив платіж тільки проти надання на­лежним чином оформлених документів, передбачених акредити­вом. Серед таких документів найчастіше застосовуються «вимоги здійснити оплату», векселі, рішення судів чи виконавчих органів.

Саме тому чи не головна відмінність, яка різнить документарний та резервний акредитиви, полягає в тому, що резервний акредитив в торговому обороті виконує переважно функцію забезпечення, а до­кументарний — платежу, кредитування та забезпечення271.

 

39