ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 2. Банківська таємниця як окремий вид інформації з обмеженим доступом

Банківське право України

§ 2. Банківська таємниця як окремий вид інформації з обмеженим доступом

Д

осить цікавим та неоднозначним з теоретичної точки зору та з точки зору правозастосування є визначення місця бан­ківської таємниці серед видів інформації з обмеженим до­ступом.

Зі змісту Глави 10 Закону України «Про банки і банківську дія- льність»299 не досить зрозумілим є співвідношення банківської тає­мниці з іншою правовою категорією — категорією конфіденційної інформації. Аналіз положень частин другої та третьої статті 61 За­кону України «Про банки і банківську діяльність» дають можли­вість зробити висновок про те, що конфіденційна інформація спів­відноситься з банківською таємницею як загальне та окреме.

Так, назва статті 61 звучить: «Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці», а в частині третій цієї статті зазначається, що приватні особи та організації, які при виконанні своїх функ­цій або наданні послуг банку безпосередньо або опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов' язані не розголошу­вати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що законодавець розглядає банківську таємницю не як окремий вид інформації з обмеженим доступом, а як підвид кон­фіденційної інформації. З цим погодитись не можна виходячи по- перше із сутності цього правового явища яке має зовсім інший режим правового регулювання, а по-друге, із змісту чинного за­конодавства.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про інформацію», за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформа­цію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація ж з обме­женим доступом в свою чергу поділяється на таємну та конфіде­нційну інформацію (стаття 30 Закону). Конфіденційна інформа­ція — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширю­ються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію»300 громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією профе­сійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої за­коном таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встано­влюють для неї систему (способи) захисту.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що інформація, яка становить банківську таємницю, не відноситься до категорії конфіденційної виходячи з наступного.

Перш за все банківська таємниця є таємницею, тобто вона відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» нале­жить до категорії таємної інформації в силу самої своєї назви.

По-друге, поширення конфіденційної інформації здійснюється за бажанням юридичних та фізичних осіб у володінні, користуван­ні або розпорядженні яких така інформація перебуває. І навпаки, поширення (або розголошення) банківської таємниці здійснюється у чітко встановлених законодавством межах, порядку та на належ­ним чином оформлений запит належних суб'єктів. Власник конфі­денційної інформації самостійно визначає режим доступу до неї. В той же час, правовий режим та зобов'язання по збереженню бан­ківської таємниці чітко визначені законодавством.

По-третє, чітку різницю між цими поняттями проводить сам законодавець. Так, Глава 10 Закону України «Про банки та бан­ківську діяльність»[237] має назву «Банківська таємниця та конфі­денційність інформації». В статті 91 Закону зазначається, що «з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора ... відомості про фінансове становище банку пере­стають бути конфіденційними чи становити банківську таємни­цю». В пункті 39.2 статті 39 Закону України «Про платіжні сис­теми та переказ грошей в Україні» [238] зазначається, що до банківської таємниці належить інформація, визначена Законом України «Про банки і банківську діяльність»[239], а до конфіден­ційної інформації — інформація, що визначається іншими зако­нами. Вживання у текстах закону понять конфіденційної інфор­мації та банківської таємниці одного поряд з іншим зумовлює висновок про те, що ці поняття ніяким чином не можуть співвід­носитись як загальне та окреме.

Не повинні викликати сумніви положення частини четвертої статті 30 Закону «Про інформацію», які встановлюють винятки з правила частини третьої цієї ж статті щодо права визначення ре­жиму доступу до конфіденційної інформації, включаючи належ­ність її до категорії конфіденційної, та встановлення для неї сис­теми (способів) захисту. Такі винятки законом встановлюються, зокрема, для інформації, що має характер комерційної та банків­ської. Однак, банківська таємниця не включена до переліку видів інформації, зазначеного в частині третій цієї статті, оскільки банк хоч і володіє інформацією яка відноситься до банківської таєм­ниці, однак не одержує цю інформацію за власні кошти. Така ін­формація не є і предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу банку. Крім цьо­го, частина третя статті 30 Закону «Про інформацію»30 прово­дить розмежування поняття конфіденційної інформації та таєм­ниці, зазначаючи, що конфіденційна інформація не повинна «порушувати передбаченої законом таємниці».

Наведене вище дає змогу зробити ще один досить цікавий ви­сновок. Так, оскільки банківська таємниця відповідно до чинного законодавства не є різновидом конфіденційної інформації, захист від розголошення відомостей, передбачених статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може здійснюва­тись на підставі статті 32 Конституції України[240] відповідно до якої не допускається (. ) використання та поширення конфіден­ційної інформації про особу без її згоди.

Не виключеною, звичайно, є ситуація, за якою відомості, що мали статус конфіденційної інформації про фізичну або юридич­ну особу, передаються банку на реалізацію певних актів законо­давства або угоди сторін. Однак, з моменту передачі такі відомо­сті будуть мати статус банківської таємниці. Тому, якщо передбачити ситуацію за якої певні відомості (скажімо, про уго­ди, що укладались громадянином) були передані на зберігання до банку і, звичайно, залишились у володінні, користуванні та роз­порядженні громадянина, то відомості, передані на зберігання до банку будуть захищатися відповідно до норм права про банківсь­ку таємницю, а ці ж самі відомості, що перебувають у володінні громадянина будуть захищатися відповідно до статті 32 Консти­туції України та Закону України «Про інформацію» як конфіден­ційна інформація. Тому і позовні вимоги громадянина при розго­лошенні такої інформації банком повинні обґрунтовуватись статтями 60 — 62 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», а вимоги громадянина до іншого суб'єкта, винного у зби­ранні та розголошенні цієї ж інформації, яка перебувала у його володінні, повинні базуватись на нормах законодавства про кон­фіденційну інформацію.

Таким чином, як видно з вищенаведеного, банківська таємни­ця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація.

Необхідно розмежовувати поняття банківської таємниці та конфіденційної інформації банку.

Враховуючи положення статті 30 Закону України «Про інфо­рмацію» та зважаючи на норми частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [241], відповідно до яких банківською таємницею є та інформація, розголошення якої може завдати шкоди клієнту банку, до конфіденційної інформа­ції, якою володіють банки, відноситься будь-яка інформація, не­правомірне розголошення якої може завдати шкоди безпосеред­ньо банку. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»[242] банки самостійно визначають пе­релік такої інформації. Таким чином, в статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» йдеться про два види інфор­мації з обмеженим доступом — банківську таємницю та конфіде­нційну інформацію банку.

З практичної точки зору досить цікавим є порівняння банків­ської таємниці з іншим різновидом таємної інформації — комер­ційної таємниці. Правовий режим зазначеного виду інформації регламентується Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про господарські товарис- тва»[243] та деякими підзаконними нормативними актами. Незва­жаючи на спільну правову природу банківської та комерційної таємниці, на нашу думку, з практичної точки зору досить важли­вим є проведення чіткого розмежування цих двох категорій.

Системний аналіз чинного законодавства дає підстави виділи­ти наступні принципові відмінності між банківською та комер­ційною таємницями:

■ на відміну від комерційної таємниці, зміст і обсяг якої вста­новлюється керівником підприємства на власний розсуд, перелік відомостей що складають банківську таємницю встановлений За­коном України «Про банки і банківську діяльність». Саме це, до речі, і поєднує банківську та державну таємницю, оскільки зміст і обсяг останньої також визначений на рівні закону;

■ банківську таємницю складають чужі відомості, тобто відо­мості про клієнтів та кореспондентів банку, які перебувають у банку на правовому титулі володіння. Тому банк не має права використовувати та розпоряджатись такими відомостями без спеціальної згоди клієнта. В той же час відомості, що складають комерційну таємницю перебувають у власності банку.

■ правовий режим комерційної таємниці визначається Госпо­дарським кодексом України та Цивільним Кодексом України, в той же час, як правовий режим банківської таємниці визначається Законом «Про банки і банківську діяльність».

З вищенаведеного можна зробити висновок, що банківська та комерційна таємниці є самостійними різновидами таємної інфо­рмації, які, між тим, тісно пов' язані між собою.

Взаємозв' язок банківської та комерційної таємниць зумовлю­ється тим, що перелік відомостей, що відносяться до цих таєм­ниць є досить схожим.

Враховуючи встановлений статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перелік відомостей, що становлять банківську таємницю (до якого, до речі, включається і комерційна таємниця), можна стверджувати, що банківська таємниця охоплює набагато ширше коло відомостей, ніж таємниця комерційна.

Іншим питанням, на яке закон не дає відповіді, є строк збері­гання віднесеної до банківської таємниці інформації. На нашу думку, на рівні закону необхідно було б встановити, що така ін­формація має зберігатись безстроково. В будь-якому разі мініма­льним терміном зберігання інформації, що належить до банківсь­кої таємниці, повинен бути термін в 10 років. Крім цього доцільним є закріплення зобов' язання працівників банку та конт­ролюючих органів зберігати банківську таємницю в незалежності від того чи продовжує особа працювати у банківській сфері чи ні.

 

42