ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 3. Банківська таємниця як об'єкт правовідносин

Банківське право України

§ 3. Банківська таємниця як об'єкт правовідносин

В

 контексті аналізу такої правової категорії як банківська таємниця доцільно буде проаналізувати правовідносини, об'єктом яких є банківська таємниця (надалі — правовід­носини банківської таємниці).

Правові відносини у самому загальному сенсі можна визначи­ти як суспільні відносини, що врегульовані правом та знаходять­ся під охороною держави, учасники яких виступають в якості но­сіїв взаємно кореспондуючих одне одному юридичних прав та обов'язків. До складу правовідносин входять наступні елементи: суб'єкти, об'єкт, та зміст правовідносин, що включає в себе суб'єктивне право та обов'язок.

Екстраполюючи загальнотеоретичне визначення правовідно­син на правовідносини банківської таємниці можна відзначити, що правовідносини банківської таємниці — це врегульовані нор­мами фінансового права суспільні відносини, що складаються в процесі зберігання, використання та розкриття відомостей, що відносяться законодавством до банківської таємниці.

Характеризуючи правовідносини банківської таємниці необ­хідно зазначити, що ці правовідносини є відносними, з чітко ви­значеним суб'єктивним складом. Вони виникають виключно як правові відносини і в іншій якості існувати не можуть, тому яв­ляють собою особливий вид суспільних відносин. Специфічний характер обов' язку банку по утриманню від вчинення дій по роз­голошенню інформації зумовлює переважно пасивний характер правовідносин.

При визначенні суб'єкта правовідносин банківської таємниці виникає декілька серйозних проблем, пов'язаних в першу чергу з деякими прогалинами діючого законодавства. По-перше, мова йде про носія суб'єктивного обов'язку. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» носієм суб'єк­тивного обов' язку по збереженню банківської таємниці є банки, тобто юридичні особи, які мають виключне право на підставі лі­цензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення бан­ківських рахунків фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»309). Однак, поза ува­гою законодавця залишилися інші фінансово-кредитні установи, які у випадках та в межах, передбачених законодавством здійс­нюють діяльність, аналогічну банківській. Так, наприклад, зако­нодавство України для ломбардів та лотерейних організацій не містить будь-якої вказівки на їх обов' язок зберігати інформацію яка стала їм відомою внаслідок проведення ними своєї професій­ної діяльності. На нашу думку, зазначені прогалини законодавст­ва необхідно усунути, поширивши правовий режим банківської таємниці на відповідні правовідносини з приводу діяльності ін­ших, крім банків, фінансово-кредитних установ.

Крім банків, Закон України «Про банки та банківську діяль­ність» відносить до носіїв обов' язку про зберіганню банківської таємниці також керівників та службовців банку. З іншого боку, носіями права на збереження банківської таємниці є виключно дійсні клієнти банку. Про недоліки такого підходу законодавця до визначення цього кола осіб було описано вище.

І, нарешті, до суб'єктів правовідносин банківської таємниці на­лежать суди, органи прокуратури, Служби безпеки України, Мініс­терства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Державної виконавчої служби, Антимонопольного коміте­ту України, особи, зазначені власником рахунку в заповідальному розпорядженні банку, державні нотаріальні контори, приватні нота­ріуси, іноземні консульські установи у справах спадщини.

Об'єктом правовідносин банківської таємниці є відомості, пе­рераховані в статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», перелік яких наводився вище.

І нарешті, змістом правовідносин банківської таємниці є на­ступні обов' язки їх учасників:

1. Суб'єктивний обов'язок банку по забезпеченню збереження банківської таємниці, який здійснюється банком встановленими законодавством способами:

^ обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

^ організація спеціального діловодства з документами, що мі­стять банківську таємницю;

^ застосування технічних засобів для запобігання несанкціо­нованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

^ застосування застережень щодо збереження банківської та­ємниці та відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком та клієнтом.

Цілком слушними та обґрунтованими є положення перших трьох пунктів із наведеного переліку. Однак, четвертий спосіб забезпечення збереження банківської таємниці, на нашу думку, містить деякі недоліки. Так, вживання термінів «договори» та «угоди» не є виправданим, оскільки термін договір охоплюється терміном угода, адже відповідно до статті 626 Цивільного кодек­су України310 договором визнається домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав та обов' язків. Враховуючи те, що законодавець веде мо­ву про договори та угоди між банком та клієнтом, він звичайно не має на увазі односторонні угоди, тому слово угоди з тексту речення доцільно було б виключити.

Враховуючи виключність застосованої законодавцем юридичної конструкції, вжиття банком передбачених вказаним вище переліком заходів, на перший погляд, є достатньою правовою підставою для звільнення банку від відповідальності за незбереження банківської таємниці. Однак деякими іншими нормативними актами зо- бов' язання банку по збереженню банківської таємниці дещо розши­рюються. Так, Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»[244] передбачає, що електронні документи, що міс­тять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці повинні бути зашифрованими під час передавання їх за допомогою телеко­мунікаційних каналів зв'язку. Захист інформації забезпечується суб'єктами переказу грошей шляхом обов'язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з:

^ законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх правових актів суб'єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформаці­єю, а також відповідальність за порушення цих правил;

^ заходів охорони приміщень, технічного обладнання відпо­відної платіжної системи та персоналу суб'єкта переказу;

^ технологічних та програмно апаратних засобів криптографіч­ного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі.

Крім цього, обов' язки банку по вжиттю додаткових заходів по збереженню банківської таємниці можуть бути передбачені лока­льними нормативними актами банку (зокрема його статутом), а також укладеним між клієнтом і банком договором. При цьому, посилання банку на відсутність додаткових заходів, не передба­чених договором, у тексті статті 61 Закону передбачених перелі­ком[245], не може бути підставою для звільнення банку від відпові­дальності за не збереження таємниці.

2. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» покладає на банк та його клієнтів, які відповідно до статті 5 є суб'єктами переказу, обов'язок по повідомленню пла­тіжній організації відповідної платіжної системи про випадки по­рушення вимог захисту інформації.

3.  Суб'єктивний обов'язок банку по розкриттю банківської та­ємниці посадовим особам та органам, у порядку та в обсягах ви­значеним в законі.

4.  Суб'єктивний обов'язок працівників банку та його клієнта по збереженню банківської таємниці, що використовується в сис­темі захисту цієї інформації (пункт 39.4 статті 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

5.  Інші обов'язки банківських установ, що містяться в Прави­лах зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267[246].

Обов' язковим елементом будь-яких правовідносин є права учасників. У правовідносинах банківської таємниці ними є:

1.  Право клієнта банку вимагати збереження переданої банку інформації, що становить банківську таємницю у порядку та спосіб, що передбачений законодавством, локальними нормативними ак­тами банку, та договором між банком та клієнтом, а також відшко­дування збитків в тому числі моральної шкоди, заподіяних внаслі­док розголошення інформації, що становить банківську таємницю.

2.  Право осіб, зазначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»[247] вимагати надання їм інформації, що стано­вить банківську таємницю у спосіб та в межах, передбачених законом.

Звичайно, наведена вище характеристика змісту правовідносин банківської таємниці носить загальний характер. Суб'єктивні права та обов' язки учасників правовідносин реалізуються на практиці у конкретних правовідносинах з визначеним суб'єктивним складом.

 

43