ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->4.1. Суб'єкти, що мають право знайомитись з банківською таємницею

Банківське право України

4.1. Суб'єкти, що мають право знайомитись з банківською таємницею

Стаття 62 Закону «Про банки і банківську діяльність»[248] за­кріплює вичерпний перелік суб'єктів, які мають право знайо­митись з певним обсягом інформації щодо юридичних та фізи­чних осіб, що становить банківську таємницю. Такими суб'єктами є:

^ власник інформації, що належить до банківської таємниці, та треті особи з письмового дозволу власника такої інформації; ^ суд;

^ органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міні­стерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України;

^ органи Державної податкової служби України; ^ спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

^ органи державної виконавчої служби;

особи, зазначені власником рахунку (вкладу) в заповідаль­ному розпорядженні банку;

* державні нотаріальні контори або приватні нотаріуси, іно­земні консульські установи по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів);

^ службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України»[249], здійснюють функції бан­ківського нагляду або валютного контролю;

^ інші банки (крім банку, на який покладено відповідальність за збереження банківської таємниці);

^ інші органи, яким розкривається банківська таємниця у по­рядку, передбаченому законодавством з боротьби з легалізацією грошей, здобутих злочинним шляхом.

Зважаючи на досить неоднозначний викладений вище перелік, вважаємо за доцільне проаналізувати кожного суб'єкта (групу суб'єктів) окремо.

Включення до кола суб'єктів, які мають право знайомитися із ві­домостями, що складають банківську таємницю, власника інформа­ції на нашу думку, є певною тавтологією, адже банк зобов'язаний надати клієнту інформацію, що становить банківську таємницю і перебуває у власності клієнта (рівно як і іншим особам за вимогою (дозволом клієнта) в силу не тільки положень Закону України «Про банки і банківську діяльність»[250], але й цілого ряду нормативних ак­тів (включаючи і Конституцію України[251]), що врегульовують від­носини власності в нашій державі, незалежно від того у якій формі клієнт звертається до банку. Водночас, Національний банк передба­чає процедуру розкриття інформації з цієї підстави.

Письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізич­ної особи — клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її під­пис має бути засвідчений підписом керівника банку чи уповноваже­ною ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.

Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи — клієнта банку має бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Право на запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені під­стави та межі розкриття банком інформації, що становить банків­ську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю, або з його письмового до-

мацію в обсязі, визначеному в

 

Зовсім іншою є функція банку щодо розкриття інформації ін­шим суб'єктам, зазначеним у Законі. Тут банк відіграє функцію зберігача інформації, який повинен не допустити до ознайомлен­ня з нею третіх осіб.

При цьому, таке виконання банком обов' язків по зберіганню банківської таємниці умовно можна поділити на три рівні:

Перший рівень стосується збереження інформації всередині самої банківської установи та полягає у встановленні чіткого пе­реліку осіб — працівників банку, які мають доступ до банківської таємниці, а також у встановленні банком чітких правил.

Другий рівень полягає у виконанні банком цілого ряду функ­цій по недопущенню розголошення банківської таємниці всере­дині банківської системи. При цьому суб'єктами, що мають пра­во на ознайомлення з інформацією на зазначеному рівні, є інші банки, а також службовці Національного банку України або упо­вноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Зако­ном України «Про Національний банк України» 21, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

До третього рівня взаємовідносин банку з третіми особами слід віднести забезпечення банком збереження банківської таєм­ниці по відношенню до будь-яких інших осіб, не віднесених до перших двох рівнів.

З огляду на зазначене спробуємо зробити детальний аналіз кожного з наведених вище рівнів.

 

45