yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Банківське право України

ІІ.

Досить цікавим є аналіз таких уповноважених на розкриття інформації, віднесеної до банківської таємниці, суб'єктів як банки.

Так, у статті 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» за­значається, що банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необ­хідних при наданні кредитів, банківських гарантій. При цьому, банк має право передавати не всю інформацію, що становить ба­нківську таємницю, а лише загальну. Критерієм загальності ін­формації є обсяг інформації, що становить банківську таємницю, необхідний при наданні кредитів, банківських гарантій, тобто фактично законом не визначений.

З метою підвищення надійності комерційних банків, зміцнен­ня довіри до банків та банківської системи, зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні клієнтів, Національним бан­ком України було прийнято рішення про створення за участю комерційних банків єдиної інформаційної системи обліку пози­чальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками. Постановою Прав­ління Національного банку України від 27.06.2001 №245, затвер­джено Положення про єдину інформаційну систему «Реєстр по-

зичальників»325.

Відповідно до зазначеної Постанови Єдина інформаційна сис­тема «Реєстр позичальників» (далі — ЄІС «Реєстр позичальни­ків») створюється і функціонує на добровільних (договірних) за­садах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб (далі — клієнти) у комерційних бан­ках України внаслідок неповної інформації про клієнта. ЄІС «Ре­єстр позичальників» забезпечує облік клієнтів комерційних бан­ків України, які мають прострочену заборгованість за кредитами, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповно­важених осіб банків до інформації про клієнта. Доступ до ЄІС «Реєстр позичальників» можуть мати керівник банку (філії, обла­сної дирекції) та уповноважені ним особи, а також працівники структурних підрозділів Національного банку України, яким від­повідний структурний підрозділ банківського нагляду надав до­звіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи. Функціонування ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечують такі структурні підрозділи Національного банку України:

•    Генеральний департамент банківського нагляду, який здійс­нює координацію роботи учасників ЄІС «Реєстр позичальників», методологічне супроводження системи, методичне та організа­ційне її забезпечення;

•    Департамент інформатизації, який здійснює розроблення та експлуатацію програмних засобів, забезпечує розроблення та екс­плуатацію засобів захисту інформації від несанкціонованого досту­пу на всіх технологічних ланках ЄІС «Реєстр позичальників».

Національним банком України безпосередньо забезпечується збирання, збереження інформації, що надходить від банків, ве­дення інформаційної системи та доступ до неї лише вповноваже­них осіб комерційних банків. Зазначені функції здійснює спеціа­льний підрозділ Національного банку України — адміністратор ЄІС «Реєстр позичальників». Адміністратор також відповідає за експлуатацію програмно-апаратного комплексу ЄІС «Реєстр по­зичальників».

В Положенні про єдину інформаційну систему «Реєстр позича­льників»326 не дається конкретного визначення інформації, що має заноситись до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників», які саме ві­домості вона містить. Дуже обмежено дається визначення вхідної інформації як інформації, що надсилається від комерційного банку (філії, обласної дирекції) до бази даних ЄІС «Реєстр позичальни­ків» та вихідної інформації як інформації, що надсилається до ко­мерційного банку (філії, обласної дирекції) від бази даних ЄІС «Реєстр позичальників». Про зміст вхідної та вихідної інформації можна судити виходячи із додатків до Положення, що містять фо­рму інформації про позичальників (боржників), які мають про­строчену заборгованість за кредитами, наданими комерційним ба­нком, та форму звіту, за яким банки отримуватимуть інформацію про позичальників (боржників), які мають прострочену заборгова­ність за кредитами, з ЄіС «Реєстр Позичальників». Так, вхідна ін­формація містить назву позичальника (боржника), його ідентифі­каційний код (номер), країну місця реєстрації (резидент/нере­зидент), відмітку про правовий статус (юридична/фізична особа) позичальника або боржника, номер кредитної угоди, дату надання кредиту, код валюти кредиту, суму простроченої заборгованості, дату виникнення простроченої заборгованості. Схожий зміст вихі­дної інформації, що надається у вигляді звіту учаснику ЄІС «Ре­єстр позичальників»: назва позичальника (боржника), його іден­тифікаційний код (номер), сума простроченої заборгованості, код валюти кредиту, умовна назва банку (філії, обласної дирекції), да­та виникнення простроченої заборгованості.

Учасниками ЄІС «Реєстр позичальників» є комерційні банки (їх філії, обласні дирекції), що уклали договір з Національним банком України про надання послуг через цю систему. Діяльність учасників ЄІС «Реєстр позичальників» координується Генераль­ним департаментом банківського нагляду. Положенням також визначається порядок роботи в ЄІС «Реєстр позичальників». Так, після підключення до ЄІС «Реєстр позичальників» комерційний банк та ліквідатор (ліквідаційна комісія) регулярно надають по­трібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників» і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації. Інформація під час завантаження має проходити логічний та семантичний контроль, після чого комерційному банку видається квитанція, згідно з якою у разі потреби комерційний банк здійснює коригу­вання і повторне завантаження правильної інформації. Після за­вантаження інформації комерційний банк має право коригувати або доповнювати дані тільки за кредитними угодами, укладеними безпосередньо з цим банком. Для використання інформації з бази даних ЄІС «Реєстр позичальників» уповноважені особи комер­ційного банку формують запити в затверджених форматах пере­давання даних і надсилають їх до Національного банку до про­грами оброблення запитів. Запит комерційного банку проходить перевірку щодо повноважень, виконуються пошук даних і попе­реднє оброблення, після чого програмним шляхом формується стандартний звіт. Звіт надсилається до вповноваженої особи ко­мерційного банку, яка несе повну відповідальність за викорис­тання інформації, що міститься у цьому звіті.

На жаль, викладені вище положення нормативного акту міс­тять більше запитань, ніж відповідей. Так, не зовсім зрозумілим є перед ким та яку саме відповідальність несе уповноважена особа банку, яка отримала інформацію з реєстру про клієнта: перед На­ціональним банком України, перед учасниками ЄІС «Реєстр по­зичальників» чи безпосередньо перед особою, інформацію про яку використано банком (уповноваженою особою), клієнтом яко­го вона не є? Адже уповноважена особа банку діє від імені банку, тому відповідальність за всі заподіяні нею під час виконання службових обов'язків збитки несе банк. Не зовсім зрозуміло та­кож чи має право клієнт пред'явити позов щодо відшкодування збитків, завданих незаконним або/та таким, що порушує його права та інтереси, використанням інформації. До кого він може пред'явити такий позов — до Національного банку України, до банку або уповноваженої особи, що як учасник ЄІС «Реєстр По­зичальників» використала цю інформацію або до банку, який на­дав інформацію до ЄІС про свого клієнта?

В пункті 7.3 Положення[255] зазначається, що інформація, яка збе­рігається в ЄІС «Реєстр позичальників», становить банківську та­ємницю. Відповідно до норм Положення, Національний банк та ба­нки — учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призна­ченням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Однак, цільове при­значення використання такої інформації не визначено Положенням. Необхідно, на нашу думку, законодавчо визначити цільове призна­чення використання інформації з ЄІС «Реєстр позичальників», оскі­льки інше використання такої інформації може завдати юридичним і фізичним особам, інформацію про яких занесено до ЄІС «Реєстр позичальників», майнової та моральної шкоди. Відповідно до Зако­ну «Про банки та банківську діяльність»[256] банк має право переда­вати іншим банкам загальну інформацію, що становить банківську таємницю, в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Цим визначається зміст інформації, що міститься в ЄІС або може передаватись іншим банкам іншим способом (не через ЄІС), а також цільове призначення існування ЄІС. Але цільове при­значення саме використання інформації з ЄІС її учасниками є неви- значеним. Більш того, передумовою використання інформації з ЄІС банком (філією, обласною дирекцією) не є надання доказів підстав для запиту такої інформації, зокрема формальних підстав для цільо­вого використання інформації з ЄІС (наприклад, заява особи до пе­вного банку про надання кредиту тощо), що на нашу думку, надає можливість для зловживання використанням інформації, що містить банківську таємницю.

В разі якщо інформація про клієнта, що міститься в ЄІС, стано­вить банківську таємницю, то ця інформація є власністю виключно клієнта щодо якого акумулюється в ЄІС така інформація, оскільки учасники є тільки користувачами цієї інформації та законодавством покладається особливий режим використання та відповідного захи­сту інформації, що становить банківську таємницю. В світлі цієї проблеми, Національним банком України, на нашу думку, не випа­дково рекомендується банкам під час укладення угод про надання кредитів, гарантій, поручительств передбачати, що в разі несвоєчас­ного погашення заборгованості за угодою і зарахування її до про­строченої або сумнівної інформація про цього позичальника та його заборгованість надаватиметься до ЄіС «Реєстр позичальників». От­же, більш юридично зваженим є передача інформації про позичаль­ника (боржника) до ЄІС «Реєстр позичальників» на підставі його письмового (договірного) погодження.

Аналогічна ситуація спостерігається при проведенні валютних аукціонів Національного банку. Так, відповідно до пункту 9.1 Тим­часових правил проведення валютних аукціонів Національного бан­ку України від 3 березня 1994 року №7-94[257], учасники аукціону зо- бов' язані подавати Аукціонному комітету на його вимогу інформацію про обсяг угод купівлі іноземної валюти за рахунок клі­єнтів та за свій рахунок. Навіть встановлене цим же пунктом прави­ло відповідно до якого вся інформація про валютні операції учасни­ків Аукціону є банківською таємницею не може забезпечити збереження відповідної інформації у повній мірі, оскільки статус Аукціонного Комітету, рівно як і його зобов'язання по збереженню банківської таємниці є невизначеними чинним законодавством.

До ще однієї, так би мовити, «внутрішньої» можливості обмі­нюватися інформацією всередині банківської системи можна від­нести надання комерційними банками інформації, що містить ба­нківську таємницю, Національному банку України. Так, в статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»[258] зазна­чається, що обмеження стосовно отримання інформації, що міс­тить банківську таємницю, передбачені в названій статті, не по­ширюються:

1) на службовців Національного банку України;

2)  або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, на­даних Законом України «Про Національний банк України», здійс­нюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Право на отримання будь-якої інформації, в тому числі і такої, що містить банківську таємницю, надається Національному банку України також відповідно до статті 57 Закону України «Про Націо­нальний банк України»331. В ній для здійснення своїх функцій Наці­ональному банку надане право безоплатно одержувати від банків, банківських об' єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій, а також від осіб, стосовно яких Національний банк здійснює нагля­дову діяльність відповідно до Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», інформацію про їх діяльність та пояснення стосов­но отриманої інформації і проведених операцій. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, пе­редбачених законодавством України, в тому числі і статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 64 Закону України «Про Національний банк України» службовцями Національного банку вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій На­ціонального банку та займають посади, передбачені штатним розписом.

Стаття 66 Закону України «Про Національний банк України» встановлює, що службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію, що становить державну таємницю, банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених законодавством України. Цікавим є перетворення статусу банківської таємниці у службову та правовий режим її охорони. Так, отримана від банків службовцями НБУ інформація, що містить банківську таємницю, набуває статусу службової, тоб­то такої, яка стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про Національ­ний банк України» членам Ради Національного банку забороня­ється розголошувати державну, банківську або службову таємни­цю, яка стала їм відома у зв'язку із здійсненням ними їх повноважень відповідно до Регламенту Ради Національного банку.

Таким чином, інформація, що відносилася до банківської тає­мниці, переходячи у встановленому чинним законодавством по­рядку від банку до службовців Національного банку перестає відповідати істотним ознакам банківської таємниці, наведеним в Законі «Про банки і банківську діяльність» (перш за все за суб'єктним складом), трансформуючись у таємницю службову. Внаслідок цього, правовий статус такої інформації визначається іншими нормами законодавства, ніж правовий статус банківської таємниці. Збереження та захист такої інформації здійснюється відповідно до статей 13, 66 Закону України «Про Національний банк України».

 

47