ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->4.2. Порядок розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю банками

Банківське право України

4.2. Порядок розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю банками

Надання банками відомостей, що становлять банківську таємни­цю, посадовим особам органів державної влади і управління пови­нне здійснюватися за визначеними правилами, існування яких охо­плюється поняттям «порядок надання відомостей». Цей порядок складається з правових норм, що регулюють чотири напрямки пра­вовідносин між банками й органами держави[289]:

а) норми, що встановлюють матеріально-правові і процесуа­льні підстави для направлення запиту в банк;

б) норми, що визначають коло посадових осіб, уповноважених від імені того чи іншого органа робити цей запит;

в) норми, що пред'являють вимоги до форми запиту;

г)  норми про терміни і форму відповіді банку.

До компетенції деяких органів державної влади і управління віднесене право вимагати інформацію в різних суб'єктів господа­рювання, у тому числі і у банків. Але інформація про діяльність банку та його клієнтів по їх рахунках має додатковий захист у формі банківської таємниці, що означає, що такі відомості мо­жуть передаватися третім особам тільки у випадках, визначених спеціальним законом.

В цілому обов' язок надати яку-небудь інформацію про банків­ські операції у банка може виникнути тільки в тих випадках, коли дотримані наступні умови:

а) характер інформації має пряме відношення до здійснення функцій даного органа;

б) вимога пред'явлена уповноваженою посадовою особою, а не будь-яким працівником даного органа;

в) для пред'явлення вимоги існують установлені законом ма­теріально-правові підстави;

г)  дотримана п3р7о2 цедура і процесуально-правові норми реалі­зації такої вимоги[290].

Вимоги до запиту державного органу, який є підставою для надання банком інформації, віднесеної Законом до банківської

таємниці, викладені в частині другій статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»373. Так, вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банків­ську таємницю, повинна:

■  бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

■  бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

^ містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

^ містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Отже, запит державного органу в обов' язковому порядку по­винен бути оформлений на бланку цього органу встановленої форми за підписом керівника (в тому числі особи, яка тимчасово виконує його обов'язки), скріпленого гербовою печаткою. Оскі­льки запити, які надходять до банків в електронній формі, а та­кож ті, які підписані особою, яка не є керівником державного ор­гану, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить банківську таємницю. Пунктами 2 та 3 частини другої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що за­пит на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинен містити посилання на підстави для отримання такої ін­формації, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність», та на норми законів, на підставі яких відповідні дер­жавні органи мають право отримувати таку інформацію.

Підстави для отримання інформації, що містить банківську та­ємницю, передбачені частиною першою статті 62 Закону.

Слід відмітити, що інші державні органи, які не зазначені в переліку частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мають право отримати таку інформацію лише на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банку забороняється надава­ти інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. У зв'язку з цим на запити органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної по­даткової служби України банки повинні надавати інформацію про рух коштів на рахунку клієнта без зазначення відправника цих коштів та їх одержувача (які є як клієнтами іншого банку, так і клієнтами запитуваного банку).

На сьогодні постає проблема у застуванні на практиці норми закону, що містить вимогу щодо підписання запиту про розкрит­тя банківської таємниці, керівником державного органу (чи його заступником). Тобто не будь-яким працівником органу, що від­повідно зазначених вище законів, має право на запит щодо роз­криття інформації, а особою, яка є безпосереднім керівником державного органу (його заступником), що запитує відповідну інформацію. Існує і інша думка, про те, що поняття «керівник державного органу» слід тлумачити більш розширено: будь-яка керівна особа у складі структури державного органу (наприклад, начальник відділу, управління державного органу). Для розв' язання суті цього питання необхідно з' ясувати поняття «ке­рівник» або «керівна особа» в чинному законодавстві та, відпові­дно, які саме посади працівників державного органу є керівними та мають право вимагати від банків надання інформації, що ста­новить банківську таємницю в силу положення пункту 2 частини другої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяль-

ність»[291].

В чинному законодавстві відсутнє нормативне визначення по­няття «керівник» або «керівна посада». Натомість в тлумачних словниках даються наступні визначення: керівник — це особа, що керує ким-небудь, чим-небудь, спрямовує чию-небудь діяль­ність, стоїть на чолі чого-небудь[292], начальник — це посадова особа, що керує або завідує чим-небудь[293]. Зазначені тлумачення понять містяться також в додатку 2 до Довідника типових профе­сійних характеристик посад державних службовців (випуск 76), затвердженого наказом Головного управління Державної служби

України №65 від 01.09.1999 року[294]. Таким чином, враховуючи наведені визначення та професійні характеристики посад держа­вних службовців згідно Довідника, будь-яка особа, яка керує пе­вним колом осіб, що йому підпорядковані, є керівником (займає керівну посаду). Серед них: керівник сектору, начальник управ­ління у складі головного управління, управління, відділу у складі управління, підвідділу у складі самостійного відділу, керівник територіального управління, головного управління, управління, самостійного відділу, начальник департаменту, їх заступники .

Разом з тим, відповідно до Державного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003-95», затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27.07.1995 №257[295] до керівників не відносяться посади: прокурора (крім генерального прокурора, прокурора об­ласті, міста, району, начальнику відділу прокуратури, їх заступ­ників), його помічника, слідчого, старшого слідчого, слідчого по особливо важливим справам, судді (крім голів судів, їх заступни­ків, суддів Конституційного, Верховного, Вищого господарсько­го судів), його помічників. Не дивлячись на те, що суддя не є ке­рівником в розумінні чинного законодавства, за рішенням судді інформація, що містить банківську таємницю, має бути розкрита банком, оскільки суддя відповідно до Закону України «Про судо­устрій» здійснює правосуддя і уособлює суд.

Крім того, на наш погляд, інформація має бути також розкри­та в порядку передбаченому статтями 65, 86 Господарського процесуального кодексу України[296], за ухвалою суду. В цьому випадку Ухвала не повинна бути обов' язково підписана головою суду, адже відповідно до статті 13 Закону України «Про судо­устрій» суддя, який розглядає справу одноособово діє як суд, тобто, достатньо підпису лише судді, який одноособово розгля­дає дану справу.

Що стосується органів прокуратури, то вимагати від банків розкриття банківської таємниці мають право лише генеральний прокурор, прокурор області, міста, району, начальник відділу прокуратури, їх заступники. Вимоги інших працівників прокура­тури є безпідставними. По відношенню до органів Міністерства внутрішніх справ та Державної податкової служби, на наш по­гляд, слушною є думка, що їх запити (вимоги) щодо розкриття банками банківської таємниці мають бути підписані вищими державними службовцями або керівниками (заступниками) стру­ктурних одиниць зазначених органів (але ні в якому разі структу­рними підрозділами цих одиниць), а саме керівниками (заступни­ками) регіональних управлінь, адміністрацій, інспекцій, оскільки розширене коло осіб, які мають право вимагати розкриття бан­ківської таємниці внаслідок розширеного тлумачення положення пункту 2 частини 2 статті 62 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» «за підписом керівника державного органу (чи його заступника)» є порушенням прав власників інформації, що містить банківську таємницю.

Необхідно зазначити, що для здійснення своїх функцій Націо­нальний банк України має право безоплатно одержувати від бан­ків інформацію, що містить банківську таємницю, та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Банки зо­бов'язані надавати Національному банку інформацію, що містить банківську таємницю, у формі документів і копій документів — носіїв відповідної інформації (договори, установчі документи, виписки за рахунками тощо) як під час проведення інспекційних перевірок, так і на письмовий запит під час здійснення безвиїзно­го нагляду; пояснень щодо проведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку; звітності; тощо.

Запит Національного банку щодо надання інформації, що містить банківську таємницю, пояснень стосовно проведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку під час здійснення безвиїзного нагляду надсилається банку у формі листа поштою, у тому числі електронною. Такий запит може бути підписаний Головою або заступником Голови Національ­ного банку чи директором департаменту центрального апарату Національного банку, або начальником територіального управління Національного банку, або особами, які виконують їх обов' язки.

Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного ба­нку та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації, що містить банківську таємницю, під час здійснення перевірок банків, у тому числі вільний і повний доступ до документів, що ведуться в електронному вигляді у фо­рматі та режимі їх ведення (роботи з ними).

 

49