ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 2. Зміст валютних відносин

Банківське право України

§ 2. Зміст валютних відносин

В

алютні відносини займають визначальне місце серед фі­нансових відносин, що існують в будь-якій державі. Тим більше зростає значення валютних відносинах у державах з економікою, що розвивається. Адже вплив іноземної валюти мо­же різко негативно вплинути на економічні процеси в державі із слабкою валютою. Саме для мінімізації негативного впливу іно­земних валют (читати економік) на економічну безпеку держави застосовується режим валютного регулювання.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави в особі центрального банку, що спрямована на регламентацію між­народних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійс­нення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізи­чним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезен­ня, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність на­ціональної валюти.

Валютне регулювання в державі, будучи нормативним, здійс­нюється шляхом укладення міжнародних валютних угод та ви­данням нормативних актів у сфері валютних відносин. Валютне регулювання відіграє значну роль у проведенні державою відпо­відної валютної політики, в організації валютних відносин і ви­значенні правового режиму операцій з валютними цінностями.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визна­чити як режим валютних обмежень або режим валютного регу­лювання та контролю. Зазначений режим є менш суворим, ніж режим державної валютної монополії та більш суворим, ніж ре­жим вільної конвертованості валют, що майже не передбачає ва­лютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адмініст­ративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з ва­лютою або валютними цінностями. Введення валютних об­межень може диктуватися економічними або політичними при­чинами.

У цілому валютні обмеження — це система нормативних пра­вил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностя­ми. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавст­вом. Основним завданням цих заходів є:

регулювання платіжного балансу;

підтримання валютного курсу;

концентрація валютних цінностей у руках держави для розв' язання поточних та стратегічних завдань.

Валютні обмеження частіше за все застосовуються при здійс­ненні контролю за рухом капіталу, в тому числі за повнотою та вчасністю повернення в країну валютної виручки, за регламента­цією вивезення валюти громадянами, які їдуть у туристичні по­дорожі, за регламентацією порядку вивезення нерезидентами прибутків, отриманих від іноземних інвестицій тощо. Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, тому що сприя­ють перерозподілу валютних цінностей на користь держави та великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основними принципами валютних обмежень, що визначають їхню сутність, є:

♦  централізація валютних операцій у Національному та упов­новажених банках;

♦  ліцензування валютних операцій і, в першу чергу, вимога попереднього дозволу органів валютного контролю на придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

♦  повне або часткове блокування валютних рахунків;

♦  обмеження конвертованості валют, а саме введення різних категорій валютних рахунків.

Залежно від сфери застосування валютних обмежень відріз­няються і їхні форми. Так, за поточними операціями частіше за все використовуються такі форми валютних обмежень:

♦    блокування виручки іноземних експортерів від продажу то­варів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

♦    обов' язковий продаж валютної виручки експортерів повніс­тю або частково Національному чи уповноваженим банкам, що мають валютну ліцензію Національного банку;

♦    обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявністю дозволу органу валютного контролю або за умови вне­сення попереднього депозиту в банк у національній валюті);

♦    обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

♦   заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

♦    заборона оплати імпорту деяких товарів за національну ва­люту;

♦   заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

♦    регулювання строків платежів за експортом та імпортом в умовах нестабільності валютних курсів;

♦    численність валютних курсів — диференційовані валютні курси за різними видами операцій, товарними групами та регіо­нами.

Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюють­ся в сфері міжнародних економічних відносин у відповідності із поточними і стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу. Форми і методи проведення валютної політики залежать від кон­кретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, також внутрішньої та зовнішньої політи­ки держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, від­носять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ре­вальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режи­му валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції395.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валю­тою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний кон­троль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокуван­ня валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту гро­шової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до ва­лют інших країн, що здійснюється державою в офіційному по­рядку. Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валю­ти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли краї­на зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі націона­льної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іно­земної та продаж національної валюти.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотова­лютними резервами держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

•    Державний валютний фонд України;

•    Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

♦  Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

♦  Золотовалютні резерви Національного банку України, осно­вою яких є офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство включає до структури золотовалютного резерву НБУ:

♦   монетарне золото;

♦   спеціальні права запозичення;

♦   резервну позицію в МВФ;

♦    іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

♦    цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній ва­люті;

♦    будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності .

У квітні 1992 року на прохання України Міжнародний ва­лютний фонд прийняв рішення про членство України у відпо­відних фінансових організаціях. З червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентст­ва по гарантіях інвестицій». 3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. Міжнародний валютний фонд в своїй діяльності керується міжнародною угодою країн-членів, що має назву «Статті угоди про МВФ». З цього часу Україна підтримує ак­тивні ділові відносини з МВФ та зобов'язана виконувати взяті на себе із підписанням «Статей угоди про МВФ» зобов'язання. Основні зобов' язання, що стосуються валютного регулювання в середині країни містяться в статті 8 Угоди та стосуються ре­гламентації валютних обмежень, що їх можуть вводити країни- члени на власних територіях[302]. Основний зміст статті, цитата якої міститься нижче зводиться до неможливості введення будь-яких істотних валютних обмежень державою-членом на

Раздел 2. Обязательство избегать ограничений по текущим платежам

a)  В рамках положений статьи VII, раздел 3 «Ь», и статьи XIV, раздел 2, ни одно го- сударство-член не налагает ограничений на производство платежей и переводов по те- кущим международньїм операциям без утверждения Фондом.

b)  Исполнение валютних контрактов с использованием валюти любого государства- члена, которьіе идут вразрез с правилами валютних операций такого государства-члена, сохраняемьім или вводимьім согласно настоящему Соглашению, не может бить обеспе- чено на территориях ни одного государства-члена. Кроме того, государства-членьї по взаимному согласию могут сотрудничать в применении мер, направленньїх на повише- ние действенности правил валютних операций любого из них, при условии, что такие мерь и правила не противоречат настоящему Соглашению.

Раздел 3. Обязательство избегать дискриминационной валютной практики

Ни одно государство-член не участвует и не позволяет никаким из своих фискаль- них агентств, упомянутих в статье V, раздел 1, участвовать в каких-либо дискримина- ционних валютних соглашениях или использовать практику множественних обменних курсов, независимо от того, попадают или нет такие действия в предель , предусмотрен- ние статьей IV, и являются ли они предписанними Дополнением С или по нему, за ис- ключением действий, санкционированних настоящим Соглашением или одобренних Фондом. Если такие соглашения или практика существуют на дату вступления в силу настоящего Соглашения, соответствующее государство-член проводит с Фондом кон- сультации относительно постепенного их устранения, если они не сохраняются или вво- дятся по статье XIV, раздел 2, и в последнем случае применяются положення раздела 3 указанной статьи.

Раздел 4. Конвертируемость остатков валютьі, хранящихся за границей

a)   Каждое государство-член обязано произвести покупку остатков своей валюти, имеющейся у другого государства-члена, если последний, обращаясь с просьбой относи- тельно такой покупки, представляет заявление о том, что

i)   остатки валюти, подлежащие покупке, били недавно приобретени в результате проведения текущих операций; либо

ii)  их обмен необходим для производства платежей по текущим операциям.

Государство-член, являющееся покупателем, может произвести платеж по своему

вибору либо в специальних правах заимствования, при условии виполнения положений статьи XIX, раздел 4, либо в валюте государства-члена, виступившего с рассматривае- мой просьбой.

b) Обязательство по вишеприведенному подразделу «а» не возникает, когда

i)  конвертируемость рассматриваемих остатков валюти била ограничена в соответ- ствии с разделом 2 настоящей статьи или в соответствии с разделом 3 статьи VI;

ii)   рассматриваемие остатки накопились в результате сделок, осуществленних до устранения государством-членом ограничений, сохраняемих или вводимих по статье XIV, раздел 2;

iii)  рассматриваемие остатки били получени способом, противоречащим правилам валютних операций государства-члена, которому предлагается их купить;

іу) валюта государства-члена, которое обращается с просьбой относительно покуп­ки, била обьявлена дефицитной по статье VII, раздел 3 «а»;

V) государство-член, которому предлагается произвести запрос на покупку, по ка- кой-либо причине не имеет права покупать у Фонда валюти других государств-членов за свою собственную валюту.

власній території без погодження такої дії з МВФ. Таким чи­ном, після приєднання України до статті VIII Статуту Міжна­родного валютного фонду вона не може обмежувати проведен­ня розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточ­ними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому, органи валютного контролю для реа­лізації економічної політики держави змушені вживати адміні­стративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

 

52