ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->2 КОНСТИТУЦІЙНО- ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Банківське право України

2 КОНСТИТУЦІЙНО- ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

§ 1. Поняття банківської системи

В

 будь-якій державі незалежно від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин, банків­ська система відіграє ключову роль. Недарма банківську систему часто порівнюють з кровоносною системою економіки держави. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух капіталу, розра­хунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а та­кож реалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Без розви­нутої банківської системи не можливо навіть уявити собі розви­нену економіку держави.

Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки проводя­чи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів істотно підвищують за­гальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продук­тивності суспільної праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З' явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і мето­ди обслуговування клієнтів.

Тому банківська система України сьогодні — це один із най­розвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утво­ренні оптимального середовища для мобілізації й вільного пере­ливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудо­ви економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом:

•    стабільності національної грошової одиниці;

•   забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

•   розробки та забезпечення способів управління ризиками;

•    забезпечення механізму об' єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

•    забезпечення безперебійного функціонування платіжних си­стем, зокрема шляхом вдосконалення способів клірингу та здійс­нення розрахунків, що сприяють торгівлі;

•    забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що до­зволяє координувати децентралізований процес прийняття рі­шень в окремих галузях економіки[37].

Банківська система є складовою кредитної системи держави.

Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвиненої економіки, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових:

1)  банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями;

2)  банківські системи з невеликою кількістю банків із багать­ма відділеннями;

3)  банківські системи з багатьма банками, пов'язаними учас-

никами[38].

Поняття банківської системи в науці фінансового права не ді­стало однозначного визначення.

Відповідно до навчального посібника «Банківське право України» за загальною редакцією А.О. Селіванова, банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо орга­нізовану, взаємопов' язану, об' єднану загальною метою сукуп­ність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України[39].

О.А. Музика розуміє під банківською системою сукупність банків різних видів і банківських інститутів, за допомогою яких акумулювання коштів та надання клієнтам різноманітних послуг із приймання вкладів та надання кредитів[40].

О.А. Костюченко розуміє під банківською системою розгалу­жену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово- кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово- кредитного механізму на чолі з центральним банком і йому під- порядковуються[41]. Вчений відносить до банківської системи і фі­нансово-кредитні установи, що не мають статусу банку.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа — це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг[42] та яка внесена до відповід­ного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи нако­пичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Кредитною установою є фі­нансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Таким чином, вчений відносить до банківської системи прак­тично весь фінансовий ринок держави. Зазначену позицію під­тримують і автори підручника «Банківське право російської Фе-

••• 46

дерації» .

З таким твердженням не погоджується О.П. Орлюк з тих під­став, що за таких обставин ототожнюються банківська система і кредитна система держави, що є неприпустимим, оскільки перша є частиною другої[43].

В Україні існує легальне визначення банківської системи, але яке чомусь мало помічається науковцями. Так, згідно зі статтею 334 Господарського кодексу України банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону[44].

Однак, для того, щоб визначитись із складовими частинами банківської системи, перш за все, необхідно дослідити таке по­няття як «система» взагалі.

Так, В. Г. Афанасьєв писав, що під системою розуміється су­купність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегратив­ні, системні) якості не притаманні її складовим. Найважливішою особливістю системи є наявність в ній інтегративних, системних якостей, що зводяться до суми ознак компонентів які її утворю- ють[45]. Саме в цьому реалізується основна ознака системи — її ці­лісність.

Ознаками системи є також її структурність (можливість опису системи через визначення її структури, тобто зв'язків всередині системи), взаємозв' язок системи та зовнішнього середовища (си­стема формує та проявляє властивості у взаємодії із зовнішнім середовищем), ієрархічність (кожний з компонентів системи мо­же розглядатись як система, а система, яка розглядається, є ком­понентом більш широкої системи), множинність опису системи (складність системи потребує її опису з різних сторін, для розу­міння її сутності).

Таким чином у будь-якому випадку віднесення до системи простої сукупності установ, що здійснюють діяльність на ринку банківських послуг (Національний банк та інші банки) є щонай­менше хибним.

Безперечно, вірним є твердження д.ю.н. О.П. Орлюк, що до банківської системи не включається інші фінансово-кредитні установи, які за своїм статусом не є банками. Посилання в цьому контексті на те, що ці установи фактично частково здійснюють банківську діяльність не може бути сприйняте як аргумент щодо включення їх до банківської системи України, оскільки в тій чи іншій мірі практично всі установи, що входять до кредитної сис­теми, здійснюють фінансову діяльність, передбачену статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чи­ном, включення фінансово-кредитних установ до банківської си­стеми спотворить її сутність. Зазначене не стосується включення до предмету банківського права як учбової дисципліни правового статусу фінансово-кредитних організацій. Їх статус повинен без­перечно охоплюватись банківським правом в першу чергу вихо­дячи з предмету діяльності фінансових установ. Водночас, до ба­нківської системи не можна не включити окремі фінансово- кредитні установи, предметом діяльності яких є виключно на­дання окремих банківських послуг, що відносяться до тріади ба­нківської діяльності (прийняття вкладів, надання кредитів та роз­рахунково-касове обслуговування), адже діяльність зазначених установ напряму впливає та є тісно пов'язаною з діяльністю бан­ків. До таких установ, зокрема, належать платіжні організації.

Однак, визначення наведене О.П. Орлюк, на нашу думку, та­кож не є у повній мірі досконалим. Так, як зазначає автор, бан­ківська система виступає складовою кредитної системи держави і являє собою сукупність різних за організаційно-правовою фор­мою та спеціалізацією національних банківських установ, що іс­нують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово- кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історич­ний період)50.

Банківська система містить всі або більшість необхідних еле­ментів в потрібних пропорціях. З цих же підстав і перелік скла­дових банківської системи, що міститься в Господарському коде­ксі України, є неповним.

Не є достатньо повним перелік складових і в Законі України «Про банки і банківську діяльність», згідно якого банківська сис­тема України складається з Національного банку України та ін­ших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень названого Закону.

Відповідно до Російської банківської енциклопедії банківська система являє собою сукупність банків, банківської інфраструк­тури, банківського законодавства, банківського ринку[46].

Водночас і цей перелік не є бездоганним. Так, варто погоди­тись з рядом російських науковців які зазначають, що банківське законодавство є не елементом банківської системи5,2 а способом, формою, інструментом державного управління нею52. Безспірною є також необхідність включення до банківської системи банків­ських об' єднань, спілок та асоціацій, перелік та правовий статус яких встановлюється Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, згідно статті 9 Закону України «Про банки і ба­нківську діяльність» банки мають право створювати банківські об' єднання таких типів: банківська корпорація, банківська хол­дингова група, фінансова холдингова група.

Відповідно до статті 13 цього ж Закону, з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформацій­ного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій що­до банківської діяльності банки мають право створювати непри­буткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися бан­ківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути ство­рені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є до­говірним об' єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

На нашу думку, не є достатньо обґрунтованим включення до складу банківської системи банківського ринку. Адже, відсут­ність легального визначення цього поняття породжує доволі різні наукові підходи до визначення його змісту. Навіть на рівні зако­нодавства ринок як такий визначається як багатофункціональна система[47], система відносин[48]. Тому, більш коректним буде включення до банківської системи такого обов' язкового елемен­ту, як зв'язки та взаємовідносини між іншими елементами бан­ківської системи. Зазначені зв'язки існують у двох площинах: ве­ртикальні — зв'язки між Національним банком України та іншими суб'єктами банківських відносин, та горизонтальні — зв'язки між банками, а також між банками та Національним бан­ком України у відносинах, в яких останній виступає як суб'єкт господарювання.

Безперечним елементом банківської системи є Фонд гаранту­вання вкладів фізичних осіб, який є державною спеціалізованою установою що виконує функції де4р4жавного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб44.

Основу банківської системи становлять банки України та іно­земні банки, що здійснюють діяльність на території України че­рез належним чином зареєстровані представництва. Закон Украї­ни «Про банки і банківську діяльність» відносить до складу банківської системи саме філії (представництва) банків- нерезидентів, що, на нашу думку, є принципово невірним врахо­вуючи в першу чергу ту обставину, що попри окрему реєстрацію Національним банком України, представництва банків- нерезидентів не здійснюють діяльність від власного імені.

До банківської системи включається також так звана банків­ська інфраструктура — тобто сукупність організацій та установ, що безпосередньо забезпечують функціонування банківської сис­теми.

З огляду на вищевикладене, ми можемо зробити висновок, що банківська система України — це складова кредитної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України) та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, банківську інфрастру­ктуру, а також зв'язки та взаємовідносини між ними.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури, що діє в економіці країни, визначається двома основ­ними групами причин:

1)  причини пов'язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження коме­рційних інтересів окремих банків із державними та суспільними інтересами — забезпеченням стабільності національної валюти і стабільної роботи всіх кредитно-фінансових посередників;

2)  причини пов'язані з функціонуванням грошового ринку, за­безпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Звідси виникає висновок про подвійну мету діяльності банків­ських установ, які повинні керуватися у своїй діяльності не тіль­ки комерційним інтересами, а й вимогами системи, до якої вони включені.

Головне завдання державного регулювання банківською сис­темою полягає у поєднанні дерегулювання та механізмів забезпе­чення стабільності функціонування банківської системи для по­долання системних прорахунків з ефективним регулюванням та наглядом виконавчих осіб фінансових органів. При цьому мож­ливі підходи у виборі механізмів регулювання залежать від вибо­ру монетарного режиму та режиму валютного курсу[49].

Розрізняють одно— та дворівневу банківські системи.

Однорівнева банківська система передбачає переважно го­ризонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Цей принцип побудови характерний для країн з адмініс­тративно-командною системою.

Дворівнева банківська система будується на взаємовідноси­нах між банками у двох площинах: по вертикалі та по горизонта­лі. По вертикалі відносини підлеглості між центральним банком (як керівним, управляючим) і низовими ланками — комерційни­ми банками. По горизонталі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. У дворівневій структурі бан­ківської системи повинні чітко розрізнятися нормативно- регулюючі та контрольні функції центрального банку з одного боку, і функції комерційних банків — з іншого.

В Україні існує дворівнева банківська система.

До функцій банківської системи можна віднести:

1) створення грошей і регулювання грошової маси;

2)  трансформаційну;

3)  стабілізаційну.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси реалізу­ється шляхом оперативної зміни маси грошей в обігу залежно від іс­нуючого попиту. При цьому, звичайно, керівне місце відведено цен­тральному банку, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. Встановлення облікових ставок, ризиків, емісія грошей, регулювання касових розрахунків — усе це відноситься до реалізації зазначеної функції. Зрозуміло, говорячи про зазначену фу­нкцію не слід обмежувати кількість її носіїв лише центральним бан­ком. Усі елементи фінансово-банківської системи істотно впливають на питання регулювання грошової маси. В Україні спостерігається постійний процес нарощування грошової маси, в першу чергу через емісійні випуски Національного банку України.

Щодо трансформаційної функції, то її реалізація залежить від рівня розвитку ринку позичкових капіталів в країні. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств та населення (зок­рема шляхом прийняття депозитів) та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб'єктів господарювання, впливаючи таким чином на величину, якість, вартість та строки грошових капіта­лів. Отже, відбувається трансформація фінансових ринків. На відміну від більшості розвинених банківських систем, в Україні залишається незадовільною ситуація по залученню коштів від юридичних осіб порівняно із населенням.

Говорячи про трансформаційну функцію потрібно розуміти, що мова йде не лише про трансформацію ризиків банківської ді­яльності, а й пор трансформацію строків. Оскільки більшість вкладників надає перевагу пов'язуванню свого капіталу на коро­ткі строки, а фінансування капіталовкладень в економіці вимагає тривалих термінів, банки повинні забезпечити узгодженість між різним поглядами щодо строків зв'язування капіталу.

Ще одним завданням трансформації банків є адаптація вкладів різних розмірів один до одного, так як можливо, що велика кіль­кість невеликих вкладів протиставляться невеликій кількості ве­ликих вкладів, а також навпаки — для фінансування цілого ряду невеликих кредитів у розпорядженні є невелика кількість круп­них вкладів. Трансформація ризиків, строків і розмірів вкладів є центральною функцією банків в економіці.

Щодо останньої, стабілізаційної функції, то вона є однією з сут­тєвих характеристик банківської системи в цілому. Вона характери­зує сталість банківської діяльності та грошового ринку і залежить від ризиків, які є достатньо високими для банківської діяльності. Фактично банки як посередники грошового ринку беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх по­зичальників.

Саме стабілізаційна функція найбільш врегульована на зако­нодавчому рівні, оскільки її виконання регламентується прави­лами діяльності всіх ланок банківської системи та встановлюєть­ся чітка система банківського регулювання та нагляду, яку переважно реалізує центральний банк[50].

 

5