ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Всі функції Національного банку можна об'єднати у дві групи:

Банківське право України

Всі функції Національного банку можна об'єднати у дві групи:

1)   організаційні функції (організація й управління грошовим обігом);

2)   функції захисту інтересів вкладників і кредиторів[52].

Аналізуючи норми законодавчих актів, які визначають право­вий статус центробанків, можна дійти висновку про те, що центральні банки певною мірою об' єднують три функції:

•    нормотворчу (видання нормативних актів, що є обов'язковими для виконання всіма учасниками банківських відносин, за винятком випадків, коли вони суперечать законам);

•    виконавчу (здійснення державного регулювання банківської діяльності; реалізація грошово-кредитної політики; співпраця з Урядом);

•    попереджувально-карну (в аспекті юридичної відповідаль­ності, оскільки центробанки, як правило, спроможні самостійно застосовувати широкий спек6т0р санкцій за порушення учасниками банківського законодавства)60.

Питання про поєднання функцій трьох гілок державної влади в Національному банку України є дискусійним. В науці достат­ньо поширений погляд про недоцільність поєднання в рамках од­нієї установи (наприклад центрального банку) всіх гілок влади; є сенс створювати декілька органів, які будуть доповнювати один одного, забезпечуючи механізм противаг. Аналіз верхнього рівня банківської системи ряду розвинених країн, розгляд функціона­льних зв'язків між різними органами, що регулюють здійснення банківської діяльності, свідчать, що в державах із ефективно фу­нкціонуючими кредитно-грошовими системами на практиці, як правило, реалізований принцип полісуб' єктності верхнього рівня банківської системи. Розподіл обов' язків на верхньому рівні бан­ківської системи між різними органами забезпечує наявність ме­ханізму взаємних стримувань і противаг, що дозволяє страхувати банківську систему (отже, і економіку країни) від непродуманих рішень будь-якого із керуючих органів[53].

На нашу думку, є недоречним говорити про поєднання Націо­нальним банком функцій трьох гілок влади, адже Національний банк виконує ті функції, які за своєю правовою природою жод­ним чином не відрізняються від функцій інших центральних ор­ганів державної виконавчої влади. Так само як і Національний банк України Міністерство внутрішніх справ видає обов' язкові для виконання накази (нормотворча функція), здійснює регулю­вання певних видів життєдіяльності суспільства (виконавча) та застосовує штрафи (попереджувально-карна). Всі ці функції, як і функції Національного банку України реалізуються виключно в межах процесу державного управління та відповідають законода­вчому статусу Нацбанку, як «особливого центрального органу державного управління». Таким чином, Національний банк України належить до гілки виконавчої влади країни. Особливість же статусу Національного банку як державного органу полягає в особливості взаємозв'язків банку з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Президентом України, закріплених законодавчо.

Як правило не викликає суттєвої дискусії думка, що для управління банківською системою на верхньому рівні необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь яка гілка влади. Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку є те, що:

•    вона може і повинна носити виключно правовий характер і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк;

•    виходячи із своєї суті, соціального призначення, викону­ваних функції центральний банк не може бути необмежено не­залежним. Він являє собою головний грошово-кредитний дер­жавний орган, а це означає, що здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держа­ви та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших держа­вних органів, координувати з ними свою діяльність та підтри­мувати робочі відносини;

•    незалежність центрального банку — продукт достатньо три­валого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірні та значимі результати;

•    оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов' язана із загальною системою фінансів держави, то будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центра­льного банку, можуть проводитись лише після великої системної підготовчої роботи і повинні носити поступовий характер.

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку можна виділити основні напрямки, за якими відбувається взає­модія між центральним банком та банківською системою.

Такими напрямками є:

1) проведення грошово-кредитної політики;

2)  організація регулювання готівкового грошового обігу;

3)  рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції «банку банків» або останнього кре­дитора);

4)  здійснення банківського нагляду та банківського регулю­вання;

4) створення єдиної інформаційної мережі банківської систе­ми, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією.

Останній напрямок не є виразом конкретної функції центра­льного банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обмін6у2 інформацією або повну відсут­ність такого обміну неможливо[54].

Національний банк, здійснюючи банківське регулювання та банківський нагляд, не наділений компетенцією втручатися в оперативну діяльність банківських установ, які є самостійними суб'єктами підприємницької діяльності.

Виходячи із статусу незалежного органу та функціональних особливостей правового статусу, Нацбанк повинен бути єдиним емісійним центром, який, як публічна установа держави, корис­тується монопольним правом грошової емісії на території країни. Він повинен бути банком держави, який зобов' язується підтри­мувати загальнодержавні економічні програми якщо вони, зви­чайно, не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також по­винен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у випадках тим­часового дефіциту ліквідних коштів. Одночасно Національний банк України повинен залишатись органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі. Та­ким чином можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управ­ління в сфері банківської діяльності, а з іншого — займається го­сподарською діяльністю.

Ключовим для визначення правового статусу Національного банку є поняття його автономії.

До складу поняття автономії центрального банку включаєть­ся цілий ряд показників. Зокрема можна зазначити, що автоно­мія означає наділення центрального банку свободою дій, а та­кож забороною переглядати чи скасовувати рішення керівних органів центрального банку будь-якими органами законодавчої або виконавчої влади, за винятком оскарження таких актів в су­довому порядку.

 

7