ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->До критеріїв автономії центрального банку можна віднести:

Банківське право України

До критеріїв автономії центрального банку можна віднести:

1)  залежність центрального банку від інших органів державної влади;

2)   фінансові відносини між урядом і центральним банком;

3)   процедуру призначення на посаду голови та членів керів­них органів;

4)   строк повноважень голови та членів керівних органів;

4) стабільність посад голови та членів керівних органів;

6) «інтерналізацію» керівних органів банку[55].

Так, Національний банк та Кабінет Міністрів України прово­дять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Державні органи обмінюються інформацією. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію що­до монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національ­ного банку України надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк України підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпе­ченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку, або за його дорученням один із його заступників, можуть брати участь у засіданнях Кабінету Мі­ністрів України з правом дорадчого голосу.

У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Національний банк України має право подавати Кабінету Мі­ністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо зако­нодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання фу­нкцій Національного банку України.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верхо­вній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

1)  призначення на посаду та звільнення з посади Голови Наці­онального банку Верховною Радою України за поданням Прези­дента України;

2)  призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

3)  призначення та звільнення Верховною Радою України по­ловини складу Ради Національного банку;

4)  доповідь Голови Національного банку України Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5)  надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк України має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчо­го врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій На­ціонального банку України.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконав­чої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повнова­жень Ради Національного банку чи Правління Національного ба­нку інакше, як в межах, визначених цим Законом.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування ви­трат Державного бюджету України.

Щодо статусу керівника центрального банку, то Конституція України в статті 85 закріплює, що призначає на посаду та звіль­няє з посади Голову Національного банку України Верховна Рада України за поданням Президента України. Цим підтверджується ефективність статусу керівника і значимість самого центрального органу державного управління. Строк повноважень Голови Наці­онального банку України визначається згідно зі статтею 18 Зако­ну «Про Національний банк України» і становить 5 років. У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запро­понованої Президентом України, питання керівництва Націона­льним банком, а також порядок внесення нової кандидатури ре­гулюються Законом України «Про тимчасове виконання обов'яз­ків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верхов­ної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України»[56]. Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.

Звільнення з посади Голови НБУ також здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках:

•    закінчення строку повноважень;

•    набрання законної сили обвинувальним вироком суду — у скоєні кримінального злочину;

•    у зв'язку з заявою про відставку за політичними або особис­тими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;

•    смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

•    припинення громадянства або виїзду за межі України на по­стійне місце проживання;

•    за поданням Президента України в межах його конституцій­них повноважень.

Важливим для автономії є й інтерналізація[57] керівних органів банку.

Принципу інтерналізації в повній мірі відповідає організація Правління Національного банку і абсолютно не відповідає поря­док формування Ради НБУ. Голові, членам Правління та службо­вцям Національного банку України заборонено бути народними депутатами України, членами Уряду України займатися підпри­ємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям Національного банку забо­роняється входити до керівних органів та бути акціонерами ко­мерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кре­дитних установ, за винятком Національного банку.

Такі обмеження встановлені для запобігання тиску на керів­ників і службовців Національного банку України з боку будь- яких органів держави або кредитно-фінансових установ. У той же час на службовців цен6т6робанку поширюється Закон України «Про державну службу»[58], а також нормативно-правові акти, що регулюють статус державного службовця.

В особливому становищі в порівнянні з працівниками Націо­нального банку, членами його Правління, знаходяться члени Ра­ди НБУ. Члени Ради НБУ здійснюють свої повноваження на гро­мадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку. Отже, можна зробити висновок, що члени Ради НБУ не можуть розглядатися як його службовці. Вони можуть займати інші державні посади, займатися іншими видами діяльності. Та­ким чином, створюються реальні підстави для зовнішнього втру­чання в організацію та проведення монетарної політики центро-

банку[59].

До складу Ради Національного банку входять члени Ради На­ціонального банку, призначені Президентом України та Верхов­ною Радою України. Голова Національного банку, який призна­чається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного бан­ку за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття від­повідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

За Законом «Про Національний банк України» Рада Націона­льного банку очолюється Головою якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом ради може бути громадянин Украї­ни, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів, і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах в органах центральної виконавчої влади, або ж наукової роботи за фінансо­вою чи економічною тематикою.

Рада Національного банку аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить рекомендації Правлінню НБУ стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціаль­ного розвитку України, грошово-кредитної політики, політики курсоутворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяль­ності, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, визна­чає порядок покриття збитків та порядок відрахування доходів Державного бюджету тощо.

Рада Національного банку може вносити рекомендації прав­лінню Національного банку України. Рекомендації Ради Націо­нального банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п' яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов' язане надіслати Раді Наці­онального банку вмотивовану відповідь. Рада Національного ба­нку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку.

Крім цього, Рада Національного банку застосовує відкладаль- не вето. У випадку прийняття відкладального вето щодо рішення Правління, таке рішення набирає чинності лише при його підтве­рдженні двома третинами від загальної кількості членів Правлін­ня Національного банку не пізніше п' ятиденного строку від дня застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Націо­нального банку, воно вважається таким, що не набрало чинності. У разі коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, його дія зупиняється на період розгляду Правлінням Наці­онального банку відкладального вето.

Необхідно відзначити колізію в законодавстві, оскільки згідно з Законом «Про Національний банк України» основні засади грошово-кредитної політики розробляються Радою НБУ і пода­ються для інформування до Верховної Ради України до 15 верес­ня разом із проектом закону «Про Державний бюджет України» на наступний рік; згідно з Бюджетним кодексом України їх по­дання передбачено до 15 червня.

Стаття 19 Закону «Про Національний банк України» встанов­лює одноосібну відповідальність Голови Правління перед Верхо­вною Радою України за діяльність Національного банку (а відпо­відно і за діяльність Ради як вищого органу управління Національним банком України). Таким чином порушується адре­сність відповідальності та неспівпадіння її за суб'єктивним скла­дом, що суперечить загальноприйнятій концепції юридичної від­повідальності. Адже, Голова Нацбанку несе відповідальність за рішення, прийняті Радою Нацбанку, вплив на прийняття яких у Голови обмежений.

Іншим керівним органом Національного банку України є Пра­вління.

Відповідно до статті 16 закону «Про Національний банк України» очолює Правління Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Вер­ховної Ради України строком на п'ять років. Кількісний та пер­сональний склад Правління затверджується Радою Національно­го банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за по­садою.

Повноваження Правління Національного банку України ви­значені в законі.

Згідно зі статтею 22 Закону «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат; філії (територіаль­ні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські на­вчальні заклади; інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національною банку.

Науковці визначають також принципи системи Національного банку України.

Принципи системи Національного банку України можна ви­значити як закріплені в законі, обов'язкові для виконання осно­воположні ідеї й положення, які найбільш повно і всебічно відо­бражають особливості побудови НБУ та правовідносин, що ви­никають у зазначеній сфері. До принципів відносять такі.

1.  Принцип законності. Згідно з цим принципом НБУ є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Кон­ституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. У відповідності із прин­ципом законності, НБУ виконує лише ті функції, які визначені законодавством.

2.  Принцип нормотворчості центрального банку. Підзакон- ні нормативно-правові акти з питань регулювання банківської ді­яльності, проведення банківських операцій, здійснення банківсь­кого нагляду тощо можуть прийматися виключно Національним банком України і є обов' язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, органі­зацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізи­чних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень, правил і не можуть супе­речити законам України та іншим законодавчим актам України, а також не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом' якшують або скасовують відповідальність. Однією з гарантій дотримання законності є вимога обов' язкової державної реєстрації актів НБУ в Міністерстві юстиції України.

3.  Принцип незалежності НБУ. Саме наявність владних пов­новажень є однією з найсуттєвіших ознак центрального банку. Вона свідчить про закріплення за Національним банком України права встановлювати формально-обов' язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Відповідно з принципом незалежності НБУ:

•    в межах наданої йому компетенції є незалежним

•    не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ра­ди НБУ чи Правління інакше, як в визначених Законом межах (стаття 53 Закону України «Про Національний банк України»).

В якості гарантій самостійності НБУ можна розглядати поло­ження розділу IX Закону України «Про національний банк України», який визначає правові засади взаємовідносин банку з Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів.

Щодо взаємовідносин центробанку з урядом країни, то Націо­нальний банк України та Кабінет Міністрів України, як зазнача­лось вище, проводять взаємні консультації з питань грошово- кредитної політики розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Обов'язком НБУ є надання уряду на його запит інформації щодо монетарних процесів. У свою чергу, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади повинні надати інфо­рмацію, що має вплив на стан платіжного балансу, на запит центробанку.

4.  Принцип економічної самостійності. Відповідно до нього Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвер­дженого кошторису, а у визначених законодавством випадках — також за рахунок Державного бюджету України. В межах вико­нання зазначеного принципу Нацбанк може виконувати такі опе­рації для забезпечення своїх функцій, як:

•    надання кредитів комерційним банкам та іншим фінансово- кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ;

•    здійснення дисконтних операцій з векселями і чеками;

•    купівля та продаж на вторинному ринку цінних паперів тощо.

В той же час існує обмеження діяльності банку, яке полягає в

забороні Нацбанку:

•    бути акціонером або учасником банків та інших підпри­ємств, установ;

•    здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності банку та його установ;

•    здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу дія­льність, яка не відповідає його функціям.

5.  Принцип організації НБУ на базі державної власності. Матеріальною базою для функціонування банку є наявність ста­тутного фонду. Статутний капітал НБУ є державною власністю, і він складає, як зазначалось вище, 10 мільйонів гривень, але може бути змінений за рішенням Ради НБУ. Враховуючи те, що Націо­нальний банк є юридичною особою, він наділений всіма ознака­ми, характерними для юридичних осіб, в тому числі й наявністю відокремленого майна, що є об' єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні (статті 3, 4 За­кону України «Про національний банк України»).

6.  Принцип здійснення діяльності без мети отримання прибутку. До основних принципів, що забезпечують економічні засади здійснення діяльності банку, слід віднести і цей принцип.

Натомість саме можливість отримання доходів і надає Націо­нальному банку подвійної правової природи — з одного боку як суб'єкта господарської діяльності, з іншого — як особливого ор­гану державного управління. Планові доходи та витрати НБУ ві­дображаються в кошторисі його доходів і витрат. НБУ вносить до Державного бюджету України відповідного року, наступного за звітним роком, позитивну різницю на покриття дефіциту бюдже­ту, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за ра­хунок Державного бюджету України, наступного за звітним року (стаття 5 Закону України «Про національний банк України»).

7.  Принцип централізації. У статті 22 Закону «Про Націона­льний банк України» зазначено, що структура Національного ба­нку будується за принципом централізації з вертикальним підпо­рядкуванням. Національний банк наділений правом самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорга­нізації структурних підрозділів та установ НБУ, його підпри­ємств, затверджувати їх статути та положення. Зрозуміло, що фі­лія центрального банку не може мати статусу юридичної особи і не може видавати нормативні акти, а уповноважена діяти від іме­ні НБУ в межах отриманої від нього компетенції на підставі за­твердженого положення.

8.  Принцип вертикальної структури управління системою Національного банку закріплений законом. Даний принцип озна­чає, що призначення посадових осіб та їх підзвітність можуть здійс­нюватися виключно за встановленою законом вертикаллю.

Говорячи про правовий статус філій (територіальних управ­лінь) Національного банку України, можна стверджувати, що во­ни є найважливішими структурними елементами системи цент­рального банку. До складу територіальних управлінь централь­ного банку належать Головні управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим, у містах Києві і Севас­тополі, а також управління НБУ у всіх областях України. Отже, можна говорити, що в основі розташування територіальних управлінь центрального банку держави лежить адміністративно- територіальний устрій України.

Говорячи про правовий режим діяльності територіальних від­ділень НБУ слід зауважити, що їх діяльність повинна розглядати­ся як виконання частини основних функцій центрального банку в сфері грошово-кредитної політики, валютного регулювання та банківського регулювання й нагляду. Крім цього слід наголосити, що філії НБУ організують свою роботу в режимі обмеженої са­мостійності, коли більшість рішень приймається виключно на рі­вні центрального апарату НБУ. До компетенції Правління НБУ відноситься вирішення питань щодо створення, реорганізації та ліквідації філій центрального банку.

Керівництво філією здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї наказом Голови Національного банку. Відповідно, начальник територіального управління за­тверджує згідно з типовою структурою і затвердженим коштори­сом, а також фондом оплати праці штатний розпис територіаль­ного управління, видає накази та розпорядження, а також затверджує Положення про структурні підрозділи територіально­го управління.

9.  Принцип єдності системи центрального банку передба­чає, що всім елементам системи притаманні спільність цілей, за­вдань, єдність організаційної побудови та здійснюваних функцій, а також методів їх здійснення та форм реагування на порушення чинного законодавства. У випадку прийняття центральним бан­ком рішення кожний елемент системи у разі необхідності може замінити інший.

10. Принцип державної служби. Відповідно до законодавст­ва, службовці Національного банку України є державними служ­бовцями. Нижчестоящі службовці підпорядковуються лише ви­щестоящим органам НБУ і не підпорядковуються місцевим органам влади або управління.

11.  Принцип колегіальності управління. Вищим органом управління Національного банку України є Рада Національного банку. Керівним органом виступає Правління Нацбанку. Обидва органи є колегіальними. За законом Рада Національного банку України складається з 14 осіб. Голова Національного банку вхо­дить до неї за посадою. Кількісний та персональний склад Прав­ління затверджується Радою Національного банку України за по­данням Голови Нацбанку, який, в свою чергу, обирається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на п' ять років.

12.  Принцип дотримання банківської таємниці. У вичерп­ному розумінні цей принцип означає:

1)  закріплення в діючих законодавчих актах переліку відомос­тей, що складають банківську таємницю;

2)  право клієнта фінансово-кредитної організації або центра­льного банку на збереження в таємниці та нерозголошення зазна­чених відомостей;

3)  обов'язок фінансово-кредитної установи та центрального банку в повній мірі забезпечити дотримання відомостей, що складають банківську таємницю, а також відповідальність за їх розголошення68.

 

8