ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->§ 3 Окремі функції Національного банку України

Банківське право України

§ 3 Окремі функції Національного банку України

О

сновною функцією Національного банку є здійснення гро­шово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національ­ної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного росту, забезпечення зайнятості населен­ня та вирівнювання платіжного балансу країни. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошового пропонування з метою стабілі­зації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін[60].

Науковці визначають стратегічні, проміжні, тактичні цілі, які переслідує центральний банк розробляючи монетарну політику. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку є кінце­ві цілі загальноекономічної політики держави — досягнення та­кого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпе­чена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. Проміж­ними цілями монетарної політики є досягнення такого стану де­яких ключових економічних перемінних, який сприятиме досяг­ненню стратегічних цілей. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер, і покликані за­безпечити досягнення проміжних цілей[61].

Основними економічними засобами і методами грошово- кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1)  визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2)  процентну політику;

3)  рефінансування комерційних банків;

4)  управління золотовалютними резервами;

5)  операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що під­тверджують корпоративні права, у тому числі з казначейськими зобов' язаннями) на відкритому ринку;

6)  регулювання імпорту та експорту капіталу;

7)   емісія власних боргових зобов' язань та операції з ними.

Національний банк встановлює банкам норматив обов'язко­вого резервування коштів. При цьому:

1)  норматив обов'язкового резервування встановлюється єди­ним для банків в процентному відношенні до загальної суми за­лучених банком коштів в національній та іноземній валютах;

2)  для різних видів зобов' язань можуть встановлюватися різні нормативи обов' язкового резервування;

3)  рішення про підвищення нормативу обов' язкового резерву­вання набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк встановлює порядок визначення облікової, ломбардної та інших процентних ставок за своїми операціями.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом ку- півлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулю­вання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики статтею 100 Конституції України покладена на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її прове­денням. У Законі України «Про Національний банк України» (стаття 9) регламентуються основні показники, за якими здійс­нюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до статті 51 Закону України «Про національний банк України» Нац­банк двічі на рік повинен надавати Президенту України та Вер­ховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк має виключне право на емісію, тобто ви­пуск в обіг грошових знаків в усіх формах.

Теорія банківської справи визначає такі принципи організації емісійних операцій:

•    централізм у проведенні емісійних операцій полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівковими грошима, які надходять до їх кас, а емісію грошей проводять ли­ше в межах, встановлених вищестоящими установами централь­ного банку;

•    безумовне виконання завдань по вилученню грошей із обігу;

•    своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих по­треб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;

•    складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величини можливої емісії;

•    самостійне вилучення грошей із обігу у випадках, коли фак­тична сума грошей, які знаходиться в оборотній касі установ ба­нків, перевищує встановлену межову суму 1.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести:

•    політику обов'язкових резервів — з використанням уніфіко­ваної ставки резервування залучених коштів комерційними бан­ками як у національній, так і в іноземній валюті;

•    процентну політику, основою якої є використання облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за йо­го операціями як базової ціни національної валюти та одного з важелів стабілізації грошово-кредитного ринку;

•    здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитно­му, валютному[62] та фондовому ринках з метою дотримання ста­більності курсу національної валюти.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку заснована на переобліку або купівлі векселів, врахованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк із валюти векселя утримує дисконт, або обліковий процент, зміна якого впливає на обсяг кре­дитування в країні: при його збільшенні здійснюється жорстка полі­тика «дорогих» грошей, при пониженні — політика «дешевих» грошей, тобто політика кредитної рестрикції або кредитної експан­сії. Відповідно до статті 27 Закону України «Про Національний банк України» Нацбанк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Таким чином, встановлюючи найменшу процентну ставку в державі73 На­ціональний банк України фактично визначає вартість грошей, пози­чкового капіталу, що обертається в Україні. Згідно зі статтею 49 За­кону України «Про банки та банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процент­ної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Таким чином, одержуючи від Наці­онального банку кредитні ресурси в процесі рефінансування, банк може надати їх споживачам тільки за відсотком, що перевищує об­лікову ставку Нацбанку. Вартість кредитних грошей всередині дер­жави визначає вартість інвестицій, що надходять з-за кордону. От­же, наприклад, для залучення закордонних інвестицій Нацбанку необхідно підвищити облікову ставку, що в свою чергу потягне за собою уповільнення економічних процесів всередині країни внаслі­док подорожчання кредитних ресурсів.

Додатком до облікової політики є ломбардна (або закладна) політика. Вона заснована на наданні центральним банком пози­чок кредитним установам під забезпечення векселів, цінних па­перів та державних боргових зобов'язань.

На облікову й ломбардну політику покладено також виконан­ня так званої сигнальної функції, коли кредитні установи розгля­дають зниження офіційного дисконту як орієнтацію на проведен­ня політики кредитної експансії, а збільшення — як очікування політики кредитної рестрикції. В Україні спостерігається посту­пове зниження ставок по ломбардних кредитах та кредитах, що придбаваються банками на тендері74.

Досить важливою функцією Національного банку є здійснен­ня банківського регулювання. В юридичній літературі існують різні погляди на правову природу та види банківського регулю­вання, що здійснюється центральним банком держави.

73 облікова ставка Національного банку України — виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми

векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гр74оші;

4 О.П.Орлюк. Там же.

Так, на думку Н.Ю. Єрпилаєвої «банківське регулювання — це система специфічних правил поведінки нормативного харак­теру, сформульованих державними органами, іншими владними структурами, а також недержавними саморегулюючими органі­заціями, що мають своєю метою обмеження банківської активно­сті і головним чином банківських операцій»[63].

А.Г. Братко включає до банківського регулювання, крім право­вих норм також банківські норми та практику їх застосування[64].

Закон «Про Національний банк України» визначає банківське регулювання — як одну із функцій Національного банку Украї­ни, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяль­ність банків, визначають загальні принципи банківської діяльно­сті, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Саме зазначене визначення спростовує поширену в науці кла­сифікацію банківського регулювання на валютне регулювання і пруденціальне[65], що у сумнівній формі об'єднує різні за своїм предметом та цілями регулюючі процеси.

 

9