ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Гроші і кредит.Менеджмент->Содержание->(Яґема БІРЖОВЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Біржова діяльність

(Яґема БІРЖОВЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ

К

отирувальний комітет є основним біржовим підрозді­лом, який вирішує питання, пов'язані з ціноутворен­ням на біржові товари усіх видів. Котирування цін є спеціальною біржовою операцією, а біржа — центром «ціно­утворення».

У розвиненій економічній системі біржа набула функцій стра­хування цінового ризику на підставі виявлення цін за допомогою торгівлі ф'ючерсними контрактами. Загалом переважна більшість господарюючих суб'єктів є клієнтами біржі, оскільки вони цікав­ляться цінами, їх динамікою і завдяки цьому стають споживача­ми біржової інформації.

Для тих, кому необхідно приймати економічні рішення, знан­ня біржової ціни необхідне. У зрілій ринковій економіці ці ціни служать орієнтиром при складанні виробничих програм, оскільки від вартості, зокрема, сировини і напівфабрикатів в основному залежать умови збуту продукції.

В Україні, де, відповідно до Закону «Про біржі і біржову тор­гівлю», на біржах може продаватися і готова кінцева продукція, біржові ціни набувають додаткового сенсу.

У ході становлення ринкової економіки біржі, у першу чергу, виконують ціновиявляючу функцію, перетворюються на голов­ний барометр первинного виявлення співвідношення попиту та пропозиції.

За допомогою виявлення біржової ціни на товари протягом короткого періоду вдається з'ясувати межі купівельної спромож­ності на даний момент, максимальну ціну виробника і споживача. До цього її практично ніхто не знав.

У перехідний період біржа є своєрідною життєвою школою навчання підприємців у ринковій економіці. Всі вони, по-перше, позбулися страху перед зростанням цін. Виявилося, що ціни дій­сно високі, але не недоступні для багатьох. Тим більше, що спо­чатку можна купити на біржі, наприклад, дорогу сировину, а по­тім на ній же вигідно продавати готовий продукт. Клієнти, які активно включилися в біржову діяльність, раніше за інших пройшли сеанс цінової «шокотерапії». Вони отримали важливі уроки, ставши якщо не експертами в області цін, то достатньо досвідченими підприємцями. Іноді їхні оцінки можуть бути точ­ніші, ніж прогнози біржовиків. Чому?

Клієнт має свої переваги перед біржовиком. Будучи в основ­ному товаровиробником, він безпосередньо на собі зазнає впливу від змін. Саме йому доводиться перебудовуватися під нові умови, настання яких він передчуває краще, ніж біржовик, який менш знайомий з виробничим процесом і часто виступає реєстратором, а в кращому випадку — прогнозистом цінових зрушень. На бір­жах є інформація про ціни попиту та пропозиції, але немає само­го її джерела, а саме: реальних витрат у виробництві чи в продав­ця, конкретних платоспроможних потреб у покупця, якому власне виробництво диктує обсяг закупівель залежно від ціни. Тому представники біржових кіл звичайно співпрацюють зі свої­ми клієнтами на взаємоприбутковій основі. Обмеження інтересів кожної зі сторін загрожує втратою прибутку для кожної з них.

Щодо ланцюжка продавець—біржовий посередник—поку­пець існує чимало суперечок. Продавець прагне одержати високу ціну, покупець — низьку. Завдання посередників — знайти при­йнятну ціну для обох і не залишитися в накладі. Така схема діє в будь-якій ринковій економіці. Однак у нестабільній економіці протилежність інтересів продавця і покупця не дозволяє говори­ти про клієнтів як про єдину масу. У деяких випадках брокерські контори і біржі навіть позначають продавця термінами «клієнт», тобто сильна сторона, а покупця — «замовник», тобто слабкий партнер. Хоча продавець не є всесильним володарем на ринку, оскільки існують межі платоспроможного попиту, він все-таки має низку однобічних переваг.

Насамперед, він — товаровласник і в певних межах може дик­тувати ціну, якщо немає значної конкуренції з боку інших про­давців. Але і разом вони зацікавлені в утриманні ціни на рівні, що забезпечує прибуток, незважаючи на протиборство. До того ж, суперечити ціні у продавця при перевищенні попиту над про­позиціями практично неможливо. Недосвідчений продавець мо­же один раз продешевити, але вдруге він промаху не допустить.

Зі знаючим і досвідченим клієнтом посереднику і покупцю працювати ще складніше, проте при цьому досягається економія часу завдяки усуненню марних переговорів. До того ж, серед продавців, у свою чергу, є різні групи товаровласників, і їхні пе­реваги однакові. У країнах з розвиненою біржовою діяльністю ціноутворення відбувається за допомогою використання механі­зму торгів відкритого аукціонного типу. Більшості вітчизняних бірж така капіталомістка і складна система ведення торгів поки що не під силу. Найбільш близькою до прийнятої у світі системи є загальна оснащеність торгового процесу й особливо операцій­ного залу Київської товарно-сировинної біржі. Однак найбільш важливим сьогодні і, мабуть, у доступній для огляду перспективі є приведення в дію і налагодження механізму торгів відкритого аукціонного типу (ореп оиіегу) по типу наявного на розвинених західних біржах. Така процедура і є серцевиною процесу наро­дження реальної ринкової ціни. Аналогії торгів з якимось механі­стичним прообразом навряд чи доречні. Тут починається те, що можна з повною відповідальністю назвати творчим процесом, що не укладається в суто «об'єктивні» канони.

У біржових колах стикаються не якісь заздалегідь задані ве­личини, хоча, наприклад, витрати на виробництво товарів, які ко­тируються, є цілком прогнозованими. Справа в тому, що їхня ці­на в кожний даний момент, у кожному даному місці і за певних обставин може істотно відрізнятися від вкладених у них матеріа­льних та інших видів ресурсів. Ціна буває і набагато вищою, і на­багато нижчою. Саме ця обставина і не враховувалася командно- адміністративною системою. Установлювалася не довільна, а за­стигла ціна, що не відбивала ні короткочасних, ні довгострокових змін, хоча останні, у кінцевому підсумку, змушували вдаватися до реформи оптових цін.

Біржове ціноутворення є більш гнучким і мобільним. Ціни в різні сезони значно коливаються, на різних біржах вони також рі­зні на аналогічні товари, умови збуту варіюються. Все це є ре­зультатом взаємодії трьох компонентів: часу, біржового конкрет­ного ринку і даних обставин, що вкрай рідко прогнозувалися існуючою системою ціноутворення. У сучасній транзактивній економіці є і перекоси, і явне безглуздя, але ключем до їх усу­нення є (у нашій країні також) проведення справді біржових то­варів через кільце.

У біржових колах знаходить своє вираження закон попиту та пропозиції, ціни складаються під впливом особистих оцінок фа- хівців-брокерів. їхні судження про необхідність того чи іншого товару вписуються в рамки моделі, відомої під назвою теорії гра­ничної корисності.

Експертні оцінки учасників, які достатньо обізнані з пробле­мами товарознавства, не можуть сильно різнитися. Тому гранич­на, тобто найменша, ціна з усього ряду запропонованих товарів існує лише у разі, якщо є один продавець (монополія) і один по­купець (монопсонія), і навпаки.

Такий варіант вважається або монополістичною монопсонією, або монопсонною монополією. Це означає, що потреба в даному товарі незначна, і більшість учасників торгу не включається у змагання за володіння ним. Навпаки, найбільш ходові товари притягують багатьох, і ймовірність виявлення суспільно визнаної ціни, яку іноді називають «справедливою», різко зростає.

Біржові торги за своєю природою мають бути цивілізованим засобом обміну думками про можливу ціну того чи іншого това­ру або контракту. Це не словесна перепалка чи протистояння протилежних точок зору. Це є механізмом їх зближення, пошук, притому швидкий, компромісу й у кінцевому рахунку, як це при­йнято сьогодні говорити, консенсусу. При цьому мова торгів ду­же лаконічна: або голосне оголошення ціни, або абетка жестів. Він запозичений від голосного і німого засобів ведення аукціонів, які були попередниками біржових торгів.

На початкових етапах розвитку біржової торгівлі вони мало чим відрізняються від аукціону на зниження.

Ціни пропозиції такі високі, що змагання набуває однобічного характеру. Покупці, які стоять чи сидять на вітчизняних біржах перед ведучим торги, звичайно «б'ються» за зниження ціни.

Але роль продавців є пасивною, тому що вони особисто не беруть участі ні в оголошенні ціни, ні у прийнятті пропозицій, а лише можуть передати заявку ведучому. Вони повідомляють йому мінімально прийнятну ціну. Мабуть, єдина різниця з аукці­оном полягає в тому, що на таких торгах більшість заявок зніма­ється. Часто на наших біржах погоджені в кільці угоди складають не більше одного відсотка від запропонованих до торгу заявок. Причому з погоджених тільки близько 30-40 відсотків дійсно ви­конуються.

Торги бувають неефективними, оскільки збити ціни вдається рідко. Перехід торгу в суто аукціонний режим з появою «цікаво­го» товару трапляється частіше, але аж ніяк не як правило.

На відміну від «голландського» аукціону, в якому починають з високої ціни і повільно рухаються до її зниження, у вітчизняній практиці прийняття розумно високої ціни з побоювань втратити «цікавий» лот трапляється вкрай рідко. Найчастіше починається нестримна гонка, а значить — штучне підвищення ціни. На україн­ських біржах переважає простий покупний аукціон, подібний до привізного ринку, на якому попит змушений шукати пропозицію.

Щоб активізувати роль брокерів-продавців, біржові торги по­винні поступово відходити від моделі чистого аукціону і забезпе­чувати учасникам свободу маневру. Для цього треба зробити так, щоб кожний міг виходити поперемінно на поміст з пропозиціями і коментарями з приводу товару, який продається, а ведучий допов­нював би інформацію, намагаючись одночасно стимулювати торг. Тоді машина торгів починає працювати швидше й ефективніше.

Нерідко буває так, що остаточна ціна угоди трохи піднімаєть­ся над запитуваною. Але й поступливість брокерів-продавців зростає. Якщо брокеру доводиться виходити на поміст два-три рази за торгову сесію з тим самим товаром, бажання реалізувати його зростає, і він стає більш зговірливим. Перебоїв, тобто неви­конаних угод, тепер може бути менше, ніж на початковій стадії. Але часові втрати великі. Поки оголошуються заявки і очікують­ся відповіді, брокер-продавець сам як покупець брати участь у торгах не може. А це недоотриманий, втрачений дохід. Таким є механізм ротаційного продажного торгу, в якому пропозиція знаходить попит, як на потоковому ринку. Організація торгів на біржах України багато в чому нагадує такий зразок.

Однак часті простої і перебої в роботі даної моделі привели до розробки нового виду, який дозволяє прискорити торговий про­цес та інтенсифікувати контакти контрагентів.

Організація біржових торгів може проходити на принципах інтенсивного продажного-покупного аукціону. У щільному ото­ченні своїх колег, брокер, який виступає одночасно як продавець і покупець, повинен швидко знайти тих, хто згодний купити чи продати товар за шуканою ціною. Іноді вже недостатньо гучного голосу, тоді на допомогу приходить мова жестів, що заощаджує дорогоцінний час перебування в колі.

При цьому не тільки цей брокер шукає потенційного контра­гента, а всі роблять те саме.

Час концентрується у вузькому просторі. Брокер-оператор, що з'явився в біржовому колі, оголошує свій ліміт, який він може змінювати у певному діапазоні залежно від доручень клієнтів. Це відбувається доти, доки хто-небудь із його колег не акцептує за допомогою жестів пропозицію, що надійшла. Можливий також інший варіант: сам брокер-продавець прийме умови купівлі, ра­ніше висунуті іншими учасниками торгів. При купівлі товару брокером-оператором спостерігається зворотні, але однаково швидкі й ефективні дії.

Девіз «час — гроші» набуває дещо незвичного змісту. По суті, виграш у часі складання угоди є важливішим для брокера, ніж додаткові вторговані гроші в ході тривалого обговорення і «ви­бивання» ціни, що мали місце при ротаційно-організованому тор­зі. Угода миттєво укладається з тим, хто прийняв висунуту про­позицію. Тим самим виключається сама можливість продовження торгу навіть на більш вигідних умовах.

При такій організації торгів аукціонний принцип здобування найвищої ціни і спонукання учасників до конкуренції з приводу величини виграшу в біржовому колі відходить на другий план. Це зміна кардинального характеру, подальше нагнітання ціни вже не є власне метою. Змагання ведеться з приводу швидкості прийняття вже майже готової ціни. Торг у споконвічному сенсі цього слова поступається місцем миттєвому узгодженню заздале­гідь більш-менш відомої ціни. Але така поступливість поясню­ється прагненням здійснити за рахунок зекономленого від веден­ня тривалих дебатів часу якомога більшої кількості угод, збільшити оборот і заробити в такий спосіб набагато більше в аб­солютному вимірі. Виграний час є дорожчим за дріб'язкове «ви­канючування» ціни. Втрата норми прибутку на окремому товарі компенсується її масою за рахунок частоти входження в ринок.

На цей час в практиці роботи склалися основні біржові прави­ла «відкриття ціни». Прагнення не гаяти час на марні торги обу­мовило два з них.

Перше полягає в тому, що будь-який новий брокер-покупець, який вступає в біржове коло, не має права оголосити ціну нижчу за ту, яку запропонували раніше. Іншими словами, збивати вже досягнуту іншими ціну не можна. її можна тільки збільшити, але робити це треба оперативно.

Друге правило забороняє брокеру-продавцю, який знову включився в торг, ставити ціну вищу за ту, яку вдалося домогти­ся іншим. Штучно «роздувати» ціну і тим самим перехоплювати у конкурентів покупців, які завжди побоюються переплатити, породжуючи в останніх недовіру до колег, теж не дозволяється.

Такими є непорушні норми кодексу честі на цивілізованій бір­жі. Кожна досягнута в ході торгів ціна перетворюється в біржовий закон, який як при купівлі, так і продажу зворотної сили не має.

 

16