ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Гроші і кредит.Менеджмент->Содержание->ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ БІРЖ

Біржова діяльність

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ БІРЖ

Т

оварні та валютні біржі з'явилися у XV — XVI століт­тях в Іспанії. Розвиток їх на Заході проходив одночас­но із загальним становленням ринкових відносин. Ко­ли виникли перші біржі, визначити складно. Такі торгові органі­зації існували вже на початку першої половини першого тисячо­ліття.

У сучасному вигляді товарна біржа з'явилася у XVI столітті. Цьому сприяв бурхливий розвиток торгівлі у зв'язку з відкриттям Америки та зміцненням капіталістичних відносин у Європі.

У саме слово «біржа» спочатку вкладали три змісти:

•    великий торговий центр міста;

•    проміжок часу, протягом якого відбувалися торги;

•    торгові збори.

Слово «біржа» походить від назви площі в бельгійському міс­ті Брюгге, що знаходилося на перетині багатьох європейських торгових шляхів і називалося «маклером християнських наро­дів». Тут збиралося для торгів купецтво. Площа названа ім'ям маклерської фірми «Уап йе Вигза», яка володіла тут великим бу­динком. На ньому висів герб із зображенням трьох шкіряних га­манців у вигляді мішків, які називалися «Ше Ьиегзе».

Біржова діяльність тісно пов'язана з купецтвом, яке було за­сновником більшості товарних бірж. Перша біржа, механізм тор­гів якої близький до сучасного, була заснована в Антверпені у 1531 році. Сучасники називали її «нескінченним ярмарком». Саме від неї походять сучасні форми біржової торгівлі. У 1549 році виникає Ліонська біржа.

Відкриття у 1608 році Амстердамської біржі, було найважли­вішою подією в історії біржового руху. На довгі роки вона стає своєрідною законодавицею мод у торговому світі. Тут уперше з'явилася торгівля за зразками і пробами товарів, а потім були встановлені якісні середні норми для них. На основі цих внутріш- ньобіржових стандартів і ведеться торгівля на біржах.

В Амстердамі уперше були введені в обіг акції, з яких і поча­лася біржова спекулятивна гра. Пізніше вона перекинулася і на товари. З 1720 року набувають поширення так звані термінові (ф'ючерсні) угоди, які сьогодні переважають у біржовому світі.

У період розквіту товарної біржі в Амстердам приїздить мо­лодий російських цар Петро І. Вже у 1705 році в Санкт-Петер­бурзі був відбудований спеціальний будинок, у якому проводи­лися біржові збори купецтва. Імператор організував біржу за типом Амстердамської і мав намір створити їх по всій країні.

Купецькі збори біржового характеру відбувалися в Росії ще в епоху Великого Новгорода. У XVII столітті вони були започат­ковані й у Москві, Нижньому Новгороді та інших містах. Перша регулярна біржа виникла у Санкт-Петербурзі в 1703 році. Майже століття Петербурзька біржа була єдиною офіційно визнаною то­варною біржею в Росії. На ній здійснювався також обіг векселів та іноземної валюти.

Друга біржа виникла в Одесі в 1796 році, третя — у Варшаві в 1816 році. Четвертою була Московська біржа, заснована у 1839 ро­ці. У 60-х роках минулого століття відкрилися біржі в Самарі, Києві, Казані, Ризі. Найбільш інтенсивно цей процес відбувався на початку XX століття. Тільки з 1905 по 1911 рік виникло більше 40 бірж. На початку 1914 року у Росії їх функціонувало вже 115.

У цілому для Росії характерним був поділ бірж на загальні (універсальні) і спеціалізовані. На універсальних біржах (Петер­бурзька, Московська, Варшавська), як правило, торгівля товара­ми та цінними паперами відбувалася під одним дахом за наявно­сті спільних органів управління. При великих оборотах тут створювалися два відділи: один — для операцій з валютою, век­селями і цінними паперами, другий — для інших (головним чи­ном товарних) операцій.

Регламентація біржової діяльності здійснювалася в законода­вчому порядку. Загальні її основи були викладені в Торговому статуті. Але основними документами, які регламентували роботу бірж, були біржові статути, що надавали учасникам біржових торгів значну автономію і господарську самостійність. При недо­статній розвиненості біржового законодавства в Росії особливо важливим при організації діяльності бірж було суворе дотриман­ня ділових звичаїв і традицій. Основою їх була правосвідомість російського купецтва, тому запис не посилював їхньої правової дії. Проте норми ділової етики часто викладалися в письмовій формі і видавалися у вигляді правил або посібника при укладанні та виконанні угод.

За своєю структурою й організацією операцій російські біржі мали багато спільного з іноземними, головним чином німецьки­ми. У Росії вони керувалися біржовими зборами і комітетом. Збори складалися із виборних осіб, які представляли всіх учасни­ків біржових торгів, усе біржове співтовариство. Вони встанов­лювали правила торгівлі, обирали біржовий комітет і посадових осіб, розглядали кошторис біржі і звіти біржового комітету, підт­римували зв'язок з урядом та громадськістю. На біржовий комі­тет, який був виконавчим органом, покладалися найбільш широкі завдання з організації та керування біржовою діяльністю. У бір­жовій торгівлі брали участь лише члени біржі, які торгували за власні кошти, і біржові посередники — маклери.

Всі учасники біржі поділялися на кілька категорій:

1)  дійсні члени біржі (які сплатили за «першу гільдію» або ви­купили промислове посвідчення 1-го розряду й були обрані дійс­ними членами біржі загальними зборами), а також їхні уповно­важені, або прикажчики. Ці особи мали право укладати угоди як між собою, так і з біржовими посередниками, а на фондовій бір­жі — з банками. Ціни по здійснених членами біржі угодах мали бути на їхню вимогу включені в котирувальні бюлетені;

2)  постійні відвідувачі біржі (особи, які викупили промислове посвідчення 1-го розряду і внесли певні кошти за відвідування біржі). Вони могли здійснювати на біржі різні операції не інакше як за посередництва маклерів. Безпосередніх угод, як між собою, так і з третіми особами, вони укладати не могли;

3)  гості біржі, які мали право на відвідування біржі за рекомен­дацією дійсних членів. Вони не могли здійснювати жодних угод.

Однією із центральних фігур на російських біржах був мак- лер-«звідник», тобто посередник при укладанні біржових угод. Маклери були монополістами, ніхто більше не допускався до здійснення посередницьких функцій. За правильністю їхніх дій слідкували гоф-маклери та біржовий комітет. Щоб стати макле­ром, належало відповідати певним вимогам, які були викладені в Торговому статуті та статутах бірж і спеціальних інструкціях. Найбільш загальними були такі вимоги:

1) російське підданство;

2)  досягнення 25-30-літнього віку;

3)  належність до купецького (рідше — міщанського) стану;

4)  грамотність, наявність професійних знань та досвіду;

5)  добропорядність (так, необхідне було свідчення про те, що кандидат не був оголошений неспроможним, а якщо був, то від­новлений судом у правах займатися торгівлею).

Маклер обирався на посаду довічно, але не користувався при цьому правом незамінності. Це означало, що він міг бути звіль­нений з посади не тільки за рішенням суду, а й в адміністратив­ному порядку.

У 60-70-х роках XIX століття на центральних російських бір­жах (насамперед Петербурзькій) зменшується обіг товарів і зрос­тає роль торгівлі цінними паперами. При допуску паперів на бір­жу діяла сувора процедура контролю й експертизи. Клопотання акціонерного товариства про допуск його паперів до обігу на бір­жі мало ґрунтуватися на детальній інформації про його діяль­ність. За недостовірність наданої інформації встановлювалася майнова відповідальність осіб, які подавали клопотання. За зако­ном 1902 року особи, які надали неправдиву інформацію про цінні папери, зобов'язувалися відшкодувати покупцю різницю між початковим і дійсним курсом або ж придбати ці папери у нього за початковим курсом. Надання завідомо неправдивих ві­домостей з корисливою метою розглядалося як карний злочин.

Для російських бірж характерною була активна участь у їхній діяльності представників державної адміністрації. Заснування бі­ржі відбувалося лише з дозволу уряду. Вищим органом керуван­ня і нагляду за діяльністю бірж був відділ торгівлі міністерства торгівлі і промисловості, за винятком фондового відділу Петер­бурзької біржі, який перебував у віданні міністерства фінансів. При загальній порівняно широкій самостійності його автономія була «звужена до меж можливого». Найближчим наслідком тако­го жорсткого контролю було те, що багато акцій не котирувалися у фондовому відділі біржі (у той же час як вони котирувалися на Паризькій і Брюссельській біржах) і виштовхувалися в позабір- жовий обіг. Із загальної кількості існуючих у 1911 році в Росії 1617 акціонерних компаній акції тільки 173 з них котирувалися у фондовому відділі біржі Санкт-Петербурга.

У період непу товарні біржі і фондові відділи при них проіс­нували усього кілька років: з 1921 — товарні, з 1923 — фондові відділи до лютого 1930 року. Проте вони відіграли важливу роль у стабілізації економічної ситуації в країні і прискоренні еконо­мічного зростання, наприклад, при проведенні грошової реформи 1922-1924 рр., при введенні в звертання золотого червінця і пе­реході до конвертованості карбованця. У них йшла торгівля іно­земною валютою, як у готівці, так і траттами, чеками, банкнота­ми, державними цінними паперами, допущеними радянською владою до обігу, акціями і паями акціонерних і пайових това­риств, благородними металами в злитках. Фондові відділи знахо­дилися у віданні Наркомату фінансів, який встановлював правила здійснення угод, а також мав право в порядку нагляду скасовува­ти постанови загальних зборів членів фондового відділу, право ревізії, призначення маклерів і т. ін. Він видавав дозволи держав­ним, кооперативним і кредитним установам на здійснення опера­цій з іноземною валютою та цінними паперами в тому випадку, якщо це право не було передбачено статутом установи.

Членами фондового відділу і його постійними відвідувачами мо­гли бути кредитні установи, представники Держбанку, Наркомфіну, Наркомату зовнішньої торгівлі, інших органів, яким за законом на­давалося право ведення фондових біржових операцій, а також ко­оперативним союзам, частині торгових і промислових підприємств, якщо їх власники сплачували промисловий податок не нижче 7-го розряду по промисловості і 5-го — по торгівлі, фізичним особам, які мали промислове посвідчення не нижче 5-го розряду.

Фондові відділи мали такі органи керування:

а) загальні збори членів фондового відділу;

б) біржовий комітет або раду.

Крім того, створювалася ревізійна комісія, порядок обрання якої регламентувався біржовим статутом. Біржові операції з ва­лютно-фінансовими цінностями на біржових зборах мали право проводити члени фондового відділу (особисто чи через упов­новажених представників), постійні відвідувачі через фондових маклерів і, нарешті, маклери — відповідно до особливого поло­ження про біржових фондових маклерів. Разові відвідувачі, які допускалися на ці збори, також користувалися правом здійснення угод через маклерів.

Починаючи з другої половини 20-х років XX ст. (особливо пі­сля криз 1926-1927 і 1928-1929 рр.) у СРСР почалася політика обмеження приватнопідприємницької діяльності, у рамках якої біржа виявилася зайвою. До 1930 року всі біржі в СРСР були лік­відовані.

У світовій історії біржової торгівлі неоднозначну роль відіграє держава. Можна виділити в цьому зв'язку три основних типи бірж.

В Англії та Америці переважали біржі, які мали приватнопра­вовий характер (вільні корпорації, приватні об'єднання). Держава ніяк не втручалася в їхню діяльність.

Німецькі біржі — діаметрально протилежний варіант. Саме держава засновувала їх і здійснювала всебічне регулювання бір­жової діяльності. Такі біржі іменуються «публічними».

Але найбільшого поширення у світі набув третій тип біржі, що характеризується обмеженим державним втручанням. Це в більшо­сті випадків відображається в створенні біржового законодавства та інших аналогічних актів, що регламентують біржову торгівлю. Отже, скоріше не втручання, а підтримання державою біржової діяльності, тому що саме завдяки їй на законодавчому рівні гарантується і за­безпечується виконання біржових угод, а також уніфікація правил торгівлі на біржі. Саме такий тип бірж і переважає нині на Заході.

 

7