yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Гроші і кредит.Менеджмент->Содержание->А.1. Концептуальні засади терміна «Бухгалтерський облік»

Бухгалтерський облік

А.1. Концептуальні засади терміна «Бухгалтерський облік»

                                                                                  А.1.1. Вступні зауваження

Д

 
ля нормального функціонування будь-якої ланки ринко­вої економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рі­шення, мали правдиву та об’єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи — прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення (на підставі попередніх даних) як на своєму підприємстві, так і в партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік як самостійна галузь знань формувався протягом тисячоліть (близько 8 — 9 тис. років).

Розвиток класичних ринкових відносин змусив бухгалтер­ський облік сформуватися науково та юридично (приблизно в ХII — ХV ст.) як засіб управління (керування) діяльністю торговельних компаній і банків. Власників уже не задовольняв при­мітивний облік у прибутково-видаткових книгах, які були поширені протягом тривалого часу. Для управління торговельними компаніями та банками потрібний був суцільний і безперервний облік, який давав би необхідну інформацію і забезпечував пов­сякденний контроль за наявністю і рухом вкладеного капіталу та визначення стосунків з партнерами. Бухгалтерський облік пов­ністю не задовольняв вимог, які ставилися до нього зростаючим товарним виробництвом і бурхливим розвитком торговельного капіталу.

Управлінські функції бухгалтерського обліку в процесі його розвитку весь час поглиблювалися й удосконалювалися. Бухгалтерський облік став засобом розумового узагальнення сучасного способу виробництва, перетворився на об’єктивну необхідність.

Сфера застосування бухгалтерського обліку — підприємства, організації, установи виробничої, комерційної, кредитно-банків­ської та інших видів діяльності, а через узагальнення даних бухгалтерського обліку та звітності — ті чи інші галузі, економіка окремих країн, світова економіка в цілому.

Бухгалтерський облік сьогодні — це система безперервного, суцільного і взаємозв’язаного спостереження за створенням (і грошовим вираженням) суспільного продукту і пов’язаними з ним процесами обміну, розподілу та перерозподілу, за наявністю і рухом майна господарства, його майновими відносинами. Мета такого обліку — здобути та систематизувати інформацію, потріб­ну для управління діяльністю господарства будь-якого масштабу та рівня. Можна сміливо констатувати, що сьогодні бухгалтерський облік став складовою управлінської системи світової економіки. Без нього неможливе управління будь-якою ланкою світової економіки. Недаремно бухгалтерський облік називають «мовою бізнесу».

Бухгалтерський облік використовується в усіх сферах підпри­ємницької діяльності — виробничій, комерційній, банківській, страховій, в усіх галузях та підгалузях господарювання — про­мисловості, сільському господарстві, будівництві тощо. У кожній сфері (виді) діяльності, у кожній галузі господарювання бухгалтерський облік має специфічні особливості. Проте вихідні положення бухгалтерського обліку єдині, спільні для всіх видів діяльності і в усіх галузях господарювання.

Бухгалтерський облік як інформаційна система поділяється на відкриту, таку, що може бути опублікованою, та закриту, яка становить комерційну таємницю підприємства. Перша формує поняття фінансового обліку, друга — внутрішньогосподарського (управлінського, виробничого) обліку. Що ж до вихідних положень, то вони єдині, спільні як для фінансового, так і для внутрішньогосподарського бухгалтерського обліку.

 

                                                                  А.1.2. Теоретичні та методологічні засади

 

Теоретичною засадою бухгалтерського обліку є загальна економічна теорія, яка вивчає закони суспільного виробництва і процеси обміну та розподілу матеріальних благ на різних ступенях розвитку людського суспільства.

Бухгалтерський облік відбиває цей процес, спираючись на закони суспільного виробництва, оскільки без знання цих за­конів не можна економічно правильно відобразити процес ви­робництва, обміну, розподілу та перерозподілу матеріальних благ. Отже, бухгалтерський облік організує відображення процесу створення та обміну суспільного продукту згідно із законами суспільного виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Ці закони розкриває економічна теорія, що є теоретичним під­грунтям, засадою бухгалтерського обліку.

Методологічною засадою бухгалтерського обліку є діалектич­ний метод пізнання природи, суспільства та людського мислення, який розглядає всі явища природи і суспільства у взаємо­зв’язку й взаємозалежності, у безперервному русі та змінах.

Діалектичний метод пізнання дає змогу кожне питання бухгалтерського обліку розглядати у взаємозв’язку й взаємозалеж­ності з іншими питаннями цієї або інших наукових дисциплін. Положення бухгалтерського обліку розглядаються як такі, що змінюються під впливом розвитку науки, техніки та практики, визначення й формулювання їх дедалі вдосконалюються. Такий підхід до вивчення питань курсу «Основи бухгалтерського об­ліку» забезпечує їх всебічний розгляд на широкій і міцній науковій основі.

 

А.1.3. Сутнісна характеристика                                                                                                                                                              терміна «облік»

 

Словосполучення «бухгалтерський облік» потребує сутніс­но­го (змістовного) визначення термінів, що його утворюють, за лін­гвістичними ознаками. Оскільки головним у цьому словосполученні є слово «облік», розглянемо спочатку його.

Облік (взагалі) — це процес (робота), який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів, процесів, подій природи або суспільного життя.

Спостереження — це початковий стан емпіричних дос­лі- джень, який полягає в цілеспрямованому сприйнятті предметів, явищ дійсності для здобуття безпосередніх чуттєвих даних про об’єкт пізнання.

Сприйняття — це чуттєве відображення предметів та явищ об’єктивної дійсності в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей у разі безпосередньої дії їх на органи чуття. Це означає, що сприйняття зводиться до визначення змістовної характеристики об’єкта обліку (що має бути обліковане), тобто розкриття предметної сутності об’єкта обліку.

Вимірювання — це вираження об’єкта обліку в певних одиницях вимірювання (натуральних, уречевлених, трудових або вартісних).

Для безперервного спостереження, вимірювання і відобра­ження процесів суспільного виробництва облік користується натуральними, трудовими і грошовими вимірниками.

Натуральні вимірники — це різні одиниці вимірювання (ваги, обсягу тощо), застосовувані в народному господарстві, за допомогою яких обліковується кількість наявних у господарстві ма­теріальних цінностей і виконаних робіт. Такими вимірниками є міра довжини (метр, сантиметр), маси (кілограм, тонна), об’єму (метр, кубічний метр) і т.ін.

Застосування того чи іншого вимірника залежить від фі­зичних властивостей обліковуваного предмета або процесу. Так, наприклад, об’єм здобутої деревини вимірюється в кубічних метрах, а видобутого твердого палива — у центнерах або тоннах, обсяг виробленої продукції машинобудівних заводів — верстатів, агрегатів, машин — у штуках тощо.

Використання в обліку натуральних вимірників дає змогу підвищувати точність врахування наявності та руху матеріальних цінностей і виконаних робіт, посилюючи контроль за їх збе­ріганням. Окрім того, за допомогою цих вимірників можна конкретніше відображувати обсяг матеріальних цінностей і виконаних робіт. Проте сфера застосування натуральних вимірників обмежена, оскільки кожний з них призначений лише для обліку певного виду матеріальних цінностей. У жодному натуральному вимірнику (наприклад, тоннах, метрах або літрах) не можна відобразити всі матеріальні засоби господарства. Отже, серед цих вимірників немає загального, тобто такого, яким можна було б виразити всі згадані засоби будь-якого підприємства, галузі, всього народного господарства. Цим натуральні вимірники від­різняються од будь-яких інших.

Трудовий вимірник — це виражена в часі одиниця ви­мірювання людської праці — година або робочий день певної тривалості. Цей вимірник відбиває кількість праці (у полі­те­ко­номічному розумінні слова), затраченої на виконання певних робіт. Трудовий вимірник має велике значення в економічному житті країни. Користуючись ним, визначають продуктивність та інтенсивність праці, обліковують кількість праці, затраченої на виконані роботи. За цим самим вимірником обраховують і трудові ресурси міст, населених пунктів, економічних районів і країни в цілому. Тому трудовий вимірник широко використовують в обліку, плануванні та різних економічних дослідженнях. Він є різновидом натурального.

Грошовий вимірник — це одиниця вимірювання вартості. Грошовий вимірник, на відміну від натуральних, є загальним  (спільним для всіх) вимірником. У ньому можна виразити всі ресурси господарства: матеріальні засоби (основні засоби, сировина, матеріали, продукти тощо), затрати на виробництво про­дукції, виконані роботи і послуги (затрати праці і матеріальних засобів), кошти в розрахунках.

У бухгалтерському обліку поряд з натуральним вимірником застосовують і грошовий, причому останній є основним, оскіль­ки за його допомогою в бухгалтерському балансі можна узагальнити весь обсяг засобів господарства і виконаних робіт. За цим вимірником можна визначити і виміряти затрати на виробництво продукції, вартість робіт і послуг; визначити собівартість про­дукції; розподілити суспільний продукт і результати діяль­ності господарства, а також визначити ряд інших економічних явищ і процесів.

Грошовий вимірник зумовлений існуванням грошей і товарно-грошових відносин.

Усі три вимірники використовуються як самостійно, так і по одному.

Реєстрація (фіксація) — це закріплення даних про предметну сутність (властивість) господарського факту — об’єкта обліку, оди­ниць його вимірювання та інших характеристик на техніч­ному носії, папірусі, папері, перфораційній картці, магнітній стріч­­ці, магнітному диску тощо.

Отже, облік можливий лише тоді, коли існує деякий факт. Тобто передумовою обліку є факт (від лат. factum — зроблене, справжня подія, тобто істина). Зміст щойно сказаного ілюструє рис. А.1.1.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. А.1.1. Сутність обліку як лінгвістичного поняття

Якщо процес обліку відбувається (здійснюється) над об’єк­тами господарського характеру, то такий облік називають господарським обліком. Отже, потрібне проміжне визначення терміна (поняття) «господарський облік».

 

                                                                                                                           А.1.4. Господарський облік

 

Господарський облік — це спостереження, сприймання, ви­мірювання та реєстрація господарських фактів, які являють собою або дійсні, не вигадані явища (споруда, трактор, хліб тощо), або дійсний процес (купівля, виготовлення продукту, виконання роботи, надання послуги тощо) господарювання (рис. А.1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. А.1.2. Сутність господарського обліку  як лінгвістичного поняття

Проте господарський облік реєструє не всі явища природи і суспільства, а лише господарську діяльність людей, спрямовану на добування, перетворення і пристосування продуктів природи до потреб людського суспільства. Ця діяльність людей і є мате­ріальним виробництвом. Матеріальне виробництво — основа суспільного життя, оскільки саме воно забезпечує існування сус­пільства. Щоб існувати, люди, насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, а щоб мати ці матеріальні блага, не­обхідно їх виробляти, тобто здійс­нювати матеріальне виробниц­тво. У процесі матеріального виробництва постає потреба в об­ліку кількості добутих засобів іс­нування, а пізніше — і кількості предметів, необхідних для виробництва тієї чи іншої кількості продуктів. З розвитком матеріального виробництва потрібним стає облік міри праці і міри споживання.

Матеріальне виробництво зародилося з появою людини, але потреба вести облік виникла значно пізніше.

Отже, господарський облік виник у процесі матеріального виробництва тільки на певному щаблі культурного розвитку люд­ського суспільства.

Оскільки процес матеріального виробництва притаманний всім типам суспільства, то й господарський облік існував у всіх соціально-економічних формаціях. На найнижчих ступенях розвитку людського суспільства (первісний і рабовласницький лад) облік був надзвичайно примітивним як щодо техніки, так і щодо обсягу обліковуваних елементів процесу виробництва. Як правило, обліковувалися лише кінцеві результати людської праці: кількість вироблених продуктів, яка фіксувалася у вигляді зарубок на деревах, крапок на глиняних дощечках, вузлів на кін­ському волоссі та ін.

З розвитком людського суспільства господарський облік ускладнювався і вдосконалювався, підвищувались його значення і роль у господарському житті суспільства. Облік повніше охоплював процес матеріального виробництва і перетворювався на обов’язкову функцію господарського управління процесами виробництва, обміну, розподілу і споживання або (за висловлюванням К. Маркса) на засіб мисленого розумового узагальнення всього процесу виробництва та його контролю.

Господарський облік використовується насамперед для спостереження, вимірювання і реєстрації елементів процесу суспі­льного відтворення: предметів праці (сировини, матеріалів тощо), з яких виготовляється продукція, затрат живої праці на виготовлення суспільного продукту, готової продукції, виготовленої у процесі виробництва, її наявності, руху і використання, а також у розрахункових і кредитних відносинах, що виникають при цьо­му. Отже, відбувається кількісне відбиття господарських явищ, з яких складається процес суспільного відтворення (вироб­ницт­ва, розподілу, обліку і споживання), а також подається якісна характеристика згаданих явищ, що розкриває їхні особливості в певній суспільній формації. Господарський облік має на меті дістати інформацію, необхідну для суспільного відтворення і уп­равління відповідними процесами.

Отже, господарський облік — це кількісне відображення і якісна характеристика процесу суспільного відтворення з метою управління ним.

Господарський облік довго не поділявся на окремі види і не мав науково обгрунтованих специфічних ознак. Господарський облік у розумінні спостереження, сприймання, вимірювання та фіксування господарських фактів, явищ і процесів господарської діяльності провадився у вигляді простих підрахунків і деяких не­складних групувань обліковуваних явищ. З переходом сус­пільс­тва до прогресивніших способів виробництва господарський облік у своєму початковому вигляді перестав задовольняти по­треби суспільства. Особливо відчутним це стало в епоху ринкових відносин, у період відокремлення ремесла від землеробства, виникнення і розвитку міст, швидкого зростання торгівлі і розширення торговельних зв’язків між країнами.

Постійне ускладнення господарського життя спричинилося до диференціації господарського обліку. Сьогодні в економічній теорії господарський облік поділяють за різними ознаками. Найважливішим слід вважати поділ за видами, згідно з яким роз­різ­няють оперативний, статистичний та бухгалтерський облік. На­звані три види господарського обліку всебічно охоплюють складний і багатогранний процес суспільного відтворен­ня, забезпечуючи облік наявності і руху майна, тобто економічні відносини, а також правові відносини суб’єктів господарювання.

Iнформаційні потреби безпосереднього — щогодинного, що­змінного, щодобового тощо — управління, коли потрібне гнучке маневрування, постійне регулювання, контроль та оцінювання ходу робіт — забезпечує оперативний облік.

Аби дістати інформацію про показники, які характеризують закономірності та тенденції розвитку господарства, застосовують статистичний облік.

З метою відшукання узагальнюючих даних (інформації) про стан того чи іншого господарства, про його складові елементи в суспільному житті, про зміни, які у ньому відбувалися, про стан взаємозв’язків та взаємовідносин господарства з іншими господарствами і визначення на цій підставі результатів господарювання провадять бухгалтерський облік. Але слово (термін) «бух­галтерський» сам по собі нічого економічного не характеризує в наведеному щойно тексті. Це слово замінює інше поняття, а саме «облік суспільних економіко-правових ринкових відносин». Отже, словосполучення «бухгалтерський облік» рівнозначне словосполученню «облік ринкових економіко-правових (суспільних) відносин». Переконаємося, що це так, розглянувши сутність  рин­ку та ринкових відносин.

Передумов побудови бухгалтерського обліку багато. Розглянемо найістотнішу — вихідну. Такою передумовою бухгалтерського обліку є розуміння термінів «ринок» та «ринкові відно­сини». Спинимося на цьому докладніше.

 

                                                                                            А.1.5. Ринок і бухгалтерський облік

 

Слово «ринок» у нас часто тлумачать дуже спрощено, розуміючи його як «базар». Насправді термін «ринок» означає відносини людей у господарському житті. Оскільки термін «господарство» грецькою мовою означає «економіка», то йдеться про економічні відносини. Водночас економіка має справу з людьми, і тому слід взяти до уваги, що економічні дискусії тісно пов’язані з політичними дебатами, причому межа між ними дуже рухлива. Не дивно, що вирішення економічних питань мають прямі політичні наслідки. Економічна постановка питання про те, як розробити та розподілити матеріальні блага, зачіпає основи відносин у житті. Тому питання і відповіді по-різному оціню­ються окремими людьми та різними соціальними групами.

Проте коли абстрагуватися від цих аспектів, то лишається головне. Люди живуть не ізольовано, а в суспільстві (товаристві). У цьому товаристві історично сформувалася залежність однієї людини від іншої, зокрема й під час її економічної діяльності.

Ця залежність розкривається у виробництві якогось продукту праці (виробу, роботи, послуги), який обмінюється на продукт праці іншого. I чим більше людина виробляє продукту праці, тим більше вона може придбати іншого продукту праці.

Отже, центральним моментом у відносинах між людьми в суспільстві є обмін. Люди обмінюються тим, чим володіють на правах власності — результатами своєї праці, що їх вони мають у своєму розпорядженні, і одержують щось на заміну від інших. Володіти можна фізичними чи розумовими здібностями, знаннями, навичками, грошима, будинками, машинами, землею тощо. Тобто володіти можна працею, результатами праці, грошима, природними ресурсами.

Ринкові, тобто економічні, відносини людей сформувалися внаслідок розподілу праці в суспільстві. Ці відносини пов’язані з рухом передумов, засобів і результатів виробництва, а також матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Зовнішні прояви праці особи (групи людей — під­при­ємства), якою виготовлено продукт не для власного споживання, а для обміну на продукт праці іншої особи (чи підпри­ємст­ва), є товаром.

Цей процес не залежить від соціально-економічної формації (феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). У будь-якому разі від­буватиметься обмін продукту праці на продукт праці, тобто товару на товар.

Оскільки ринок — це обмін, то головним є ось що: для того щоб товари (речі, послуги і т.ін.) могли обмінюватися, вони мають задовольняти людські (виробничі та інші) потреби, тобто люди (колектив людей, підприємство) повинні хотіти (підкреслю — хотіти) віддати за них в обмін інший продукт праці, гроші тощо. Здійснюючи обмін, учасники підходять до нього, як правило, раціонально — постійно порівнюючи ступінь задоволення своїх потреб, якого їм вдається досягти завдяки тій чи іншій ви- траті, з неминучими при цьому «жертвами».

Отже, в основі ринкових відносин лежить товарний обмін, де виникають та реалізуються відносини двоїстого характеру. З одного боку — це обмін товару на товар (продукту праці на продукт праці), а з іншого — зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (по­купця). А це означає, що обмін як факт має попередника — діяльність, яка підтверджує право власності на об’єкт обміну, та наступника — сам обмін, що спричинюється до зміни права власності.

Ринкові відносини можуть формуватися між трьома учасниками:

фізичними особами (людина, сім’я);

юридичними особами (підприємства різних форм власності, масштабу, організаційних структур тощо);

державою як юридичною особою, яка виражає суспільні інтереси, та згаданими щойно особами.

Об’єктів обміну (товарів) сьогодні налічується понад двадцять мільйонів назв. Чим ширша географія обміну, тим більше учасників. Тому процес цих відносин, цього обміну повинен мати певний порядок.

Цей порядок визначається законами. Законів багато: про май­но, товариство, підприємницьку діяльність і т. ін. Але всі ці закони мають бути пов’язані в один вузол через щось. Це «щось» наші предки «придумали» вже давно, понад десять тисяч років тому.

Що ж воно таке?

Оце і є бухгалтерський облік. Тобто облік усіх об’єктів — носіїв ознак вартості та суб’єктів — носіїв права власності на об’єкти вартості, які є елементами ринку. Облік суцільний та без­перервний має два аспекти: вартості — «що обмінюється», а також власності — «хто обмінює», тобто хто втрачатиме право власності на об’єкт обміну та набуватиме права власності на обміняний об’єкт.

Наведені щойно відомості узагальнює рис. А.1.3.

Ринкові відносини можуть набирати трьох основних форм:

чиста ринкова економіка (немає регулювання);

чиста планова економіка (усе регулюється);

змішана економіка (часткове регулювання).

 

Рис. А.1.3. Об’єкти і суб’єкти ринку та ринкових відносин

 

4