yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Гроші і кредит.Менеджмент->Содержание->А.2. Предмет бухгалтерського обліку  та його об’єкти  (за принципом двоїстості)

Бухгалтерський облік

А.2. Предмет бухгалтерського обліку  та його об’єкти  (за принципом двоїстості)

А.2.1. Загальне поняття про предмет                                                                                                                                      бухгалтерського обліку

О

 
дним із основних питань загальної теорії бухгалтерського обліку є визначення його предмета. Правильне тлумачення цього поняття має принципове значення, оскільки залежно від того, що відображується і в якому масштабі, розглядаються всі питання теорії і практики бухгалтерського обліку.

Визначення і розкриття предмета бухгалтерського обліку потребує системного та історичного підходу. З огляду на загальні положення про предмет науки доходимо висновку: визначення предмета бухгалтерського обліку має охоплювати все найзагальніше для бухгалтерського обліку в усіх сферах суспільного виробництва. Це загальне має бути і найістотнішим для бухгалтерського обліку і водночас відбивати функції, завдання і роль обліку в суспільстві.

На підставі сутнісного визначення обліку, зумовленого економічною та правовою природою системи господарювання, а також узагальнення світової теорії і практики обліку основним його змістом, предметом можна вважати процес створення (ви­робництва) суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання в умовах ринкових відносин. Суспільний продукт — це продукт будь-якого господарюючого суб’єкта, виготовлений для обміну, тобто для ринку.

Об’єкти і суб’єкти ринку та ринкових відносин протистоять одне одному як рівнозначні величини, адже все, що має вартість (об’єкт), з одного боку, має також свого правовласника (суб’єкта права власності) — з іншого. А це означає, що в основі ринку та ринкових відносин лежить теорія двоїстості. Згідно з нею кожна величина в бухгалтерському обліку одночасно виражається у двох значеннях — як вартість і як власність.

Суспільний продукт містить у собі всі матеріальні та культур­ні блага — продукти харчування, одяг, взуття, житло, паливо, знаряддя й предмети праці тощо, вироблені суспільною працею за певний період часу (рік). У виготовленні суспільного продукту беруть участь усі сфери суспільного відтворення (діяльності): виробнича, комерційна та банківська. Уречевлений суспільний про­дукт створюється у сфері виробництва, яка охоплює такі галузі: промисловість (добувна, обробна), сільське господарство, будівництво. Крім того, існують самостійні галузі промисловості, де продукт процесу виробництва вже не є новим речовим продуктом. Це такі галузі, як вантажний транспорт і зв’язок, що об- слуговують виробництво.

Для здійснення процесу відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання) кожна ланка сфери суспільного від­творення (господарство) має певну кількість засобів виробницт­ва, предметів обігу та споживання, які становлять її майно. Майно (праця минулих років, уречевлена в матеріальних благах — засобах виробництва, предметах обігу і споживання, крім особистого майна населення) є власністю окремих ланок економіки. Господарюючі структури використовують майно як матеріальну основу своєї діяльності. Контроль за наявністю та рухом цього майна (у будь-якій із можливих форм) здійснює бух­галтерський облік.

На виробництво суспільного продукту затрачається речовина і сила природи — жива і уречевлена праця — сировина, матеріали, паливо, запасні частини, енергія, обладнання, праця робітників і службовців; доводиться вдаватися й до інших затрат. Бух­галтерський облік відображує всі затрати, пов’язані з процесом створення суспільного продукту. На підставі здобутих показників визначається собівартість новоствореного продукту, а також відображується його наявність і рух. Усе це становить зміст бухгалтерського обліку в ланках сфери виробництва.

Створений продукт обмінюється або споживається на місці, тобто одна його частина використовується для обміну та по­дальшого відтворення, друга — для суспільного і особистого спо­живання та створення різних резервів і страхових фондів. Структура обміну та розподілу визначається структурою виробництва. Обмін та розподіл самі є продуктом виробництва — не лише за змістом (адже обмінюватися та розподілятися можуть виключно результати виробництва), а й за формою (певний спосіб участі у виробництві визначає особливу форму обміну та розподілу).

Форма, в якій беруть участь учасники в обміні та розподілі, завжди відповідає економічним законам ринку. Обмін та розподіл суспільного продукту мають суворо контролюватися. Контроль за наявністю і рухом суспільного продукту, що обмінюється та розподіляється згідно з відповідними розрахунками між суб’єктами господарювання, і покликаний здійснювати бухгалтерський облік. Через ланки сфери обігу (торгівля) відбувається перерозподіл — подальший обмін початково обміняного суспільного продукту.

Процес обліку затрат обігу, пов’язаних із просуванням сус­пільного продукту, облік наявності і руху суспільного продукту в грошовій і натуральній формах, а також правові відносини (зобов’язання та розрахунки), що супроводжують його рух від виробника до споживача, від одного власника до іншого — усе це є змістом бухгалтерського обліку в ланках сфери обігу (ко­мерційній діяльності).

Зі сфери обігу (обміну) суспільний продукт надходить до сфери виробничого, невиробничого і особистого споживання.

Виробниче споживання є власне процес виробництва.

Невиробниче споживання відбувається у сфері освіти, охорони здоров’я, загального управління і т.ін., на утримання якої витрачається значна частка суспільного продукту. Після неви­робничого споживання предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо) споживаються остаточно, вибувають з ринку і далі не функціонують як матеріальні предмети процесу обміну.

Облік спожитого ланками невиробничої сфери суспільного про­дукту, тобто облік затрат на їх утримання, а також облік запасів суспільного продукту в цих ланках і розрахунки, пов’язані з їх діяльністю, є основним змістом бухгалтерського обліку в ланках бюджетної сфери. Суспільний продукт, який проданий зі сфери обігу в особисте споживання членам суспільства, виходить за межі згаданого обліку.

У процесі створення, обміну, розподілу і споживання сус­пільного продукту виникають різні правові — розрахункові, кредитні та інші відносини. Облік і контроль за цими відносинами також здійснює бухгалтерський облік.

Перелічимо найістотніші складові елементи бухгалтерського обліку, які визначають зміст його предмета.

1. Наявність і рух майна господарства, що є матеріальною основою діяльності.

2. Процес створення (виробництва, добування) суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання.

3. Правові — розрахункові, кредитні та інші — відносини, зобов’язання, що виникають у процесі обміну між суб’єктами господарювання.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є майно суб’єктів господарювання і його рух у процесі виробництва, обміну, роз­поділу і споживання суспільного продукту, а також правові відносини (тобто зобов’язання розрахункові, кредитні, бюджетні і т. ін.), що виникають при цьому між суб’єктами господарювання.

Таке визначення відповідає тим вимогам, що облік має відображувати стан майна господарства, його обмін і розкривати найзагальніші та найістотніші елементи бухгалтерського обліку у всіх ланках системи ринкового господарювання, що становлять його основний зміст і призначення. Крім того, сам зміст предмета розкриває значення бухгалтерського обліку, його роль у системі ринкових відносин в усіх країнах світу.

 

А.2.2. Визначення меж, в яких бухгалтерський облік _____________________________ відображає свій предмет

 

При визначенні меж, в яких бухгалтерський облік відображає свій предмет, слід виходити з концептуальної сутності бухгалтерського обліку як скелета управління економікою в умовах ринку та функціональних завдань, покладених на нього в системі господарювання, тобто підприємницької діяльності.

Підприємництво, як самостійна ініціатива, систематичне: той, хто, ризикуючи, провадить діяльність з виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт (зайняття торгівлею, кредитно-банківською діяльністю), згідно з чинним законодав- ством має бути оформлений як юридична особа.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути як громадяни (які не обмежені законом у право- або дієздатності), так і особи усіх форм власності, установлених законом.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від її виду (виробнича, комерційна, кредитно-банківська), зобов’язані провадити бухгалтерський облік своєї діяльності відповідно до встановленого законом порядку.

Основними формами організації підприємницької діяльності є підприємства та організації.

У суспільстві крім підприємницької виконується значна не­підприємницька діяльність. До неї належать загальне та муніци­пальне управління, охорона інтересів та незалежності держави тощо. Основною формою діяльності цієї сфери є міністерства, освітянські установи, бібліотеки, школи, інститути тощо.

Усі перелічені (а також будь-які інші) установи зобов’язані провадити бухгалтерський облік своєї діяльності за встановленими законом правилами.

Отже, основною обліковою ділянкою в суспільстві є кожний окремий господарюючий суб’єкт: підприємство, організація, установа.

Бухгалтерський облік у межах кожного господарюючого суб’єкта — підприємства, організації чи установи — є засобом, за допомогою якого здійснюється подальший облік суспільного виробництва у межах корпоративних формувань (трестів, управ­лінь, міністерств тощо) і в державі в цілому, а також у масштабах світової економіки в системі національних рахунків.

 

А.2.3. Конкретизація предмета бухгалтерського обліку                                                                                        в об’єктах — господарських фактах

 

А.2.3.1. Загальне зауваження

 

Термін «об’єкт» буквально означає те саме, що й «предмет». Але для глибшого розуміння змісту словосполучення «бухгал­терський облік» терміни «предмет» і «об’єкт» слід уживати більш конкретно. Під об’єктом розумітимемо частину цілого, тобто частину предмета. Це дасть змогу краще розібратися в такій складній науці як бухгалтерський облік.

 

А.2.3.2. Що відображає бухгалтерський облік

 

Як уже зазначалося, у бухгалтерському обліку відобра­жаються не всі господарські факти-явища та процеси. Постає запитання, які господарські факти потрапляють в орбіту бухгалтерського обліку? Щоб відповісти на нього, насамперед потрібно з’ясувати зміст господарських фактів.

Будь-яке господарство — виробниче (промислове, сільсько­господарське, будівельне тощо) або комерційне (надання послуг, торгівля, банківське або побутове обслуговування тощо) як складова суспільного виробництва в умовах ринку позначене тією самою двоїстістю, що й саме суспільство, тобто має два боки. Один характеризує господарство як сукупність матеріально-речових елементів (майна) процесу суспільного виробництва у вартості (актив), інший — як сукупність виробничих відносин, тобто показує, кому належить те майно за правом власності (пасив). Отже, з одного боку, господарство — це сукупність продуктивних елементів носіїв вартості, а з іншого — це сукупність правових відносин, характеристик суб’єктів права власності на об’єкти (активи) (рис. А.2.1).

Процес господарювання характеризується динамічністю. Засоби як сукупність майна та правові відносини перебувають у постійному русі і безперервно змінюються, через що можна констатувати різні господарські факти. З одного боку, ці процеси мають виробничий (постачання, виготовлення продукту, надання послуг, реалізація), а з іншого — правовий (купівля, залучення до процесу робочої сили, продаж) характер. Сукупність цих процесів позначена тією самою двоїстістю (подвійністю), що й стан господарства, тобто має продуктивний (рис. А.2.2) характер.

Рис. А.2.1. Двохаспектне подання стану господарських  фактів-явищ

Рис. А.2.2. Двохаспектне подання змін стану господарських  фактів-процесів

В обох випадках (характеризуючи стан фактів господарства згідно з рис. А.2.1 або процеси господарювання, що їх унаочнює рис. А.2.2) господарство потрібно розглядати одночасно в двох аспектах (з двох боків) — виробничому та правовому. При цьому обидва боки (аспекти) мають вартісне, тобто грошове, вираження (у гривнях, рублях, доларах тощо). По суті виражається одна й та сама величина — вартісна сукупність, але в різних аспектах. Тому підсумкові дані цих двох аспектів, оскільки вони виражаються у вартості, однакові за величиною, тобто рівні (рис. А.2.3).

У бухгалтерському обліку продуктивний (виробничий) аспект групування засобів та процесів називають активом, а правовий — пасивом.

                                                                     А.2.4. Класифікація господарських фактів

 

Господарських фактів-явищ і фактів-процесів, навіть у невеликому господарстві, налічується кілька сотень, а іноді й тисяч. Вони є самостійними об’єктами господарювання, а отже, й обліку. Для того щоб дістати систематизоване уявлення про стан гос­подарства, господарські факти-явища і факти-процеси групують (класифікують) за різними ознаками.

Первинну економіко-правову класифікацію засобів господарювання як явищ та процесів з погляду теорії двоїстості (тобто в продуктивному та правовому аспектах) у контексті суспільного виробництва унаочнено на рис. А.2.3. Така двоїстість означає, що у процесі господарювання господарські факти-явища та факти-процеси одночасно мають два аспекти: продуктивний та правовий. При цьому, оскільки характеристики обох аспектів подаються у вартісному вираженні (грошах), то це забезпечує по­стійну їх рівність.

Об’єктом бухгалтерського обліку є лише такий господар­сь­кий факт-явище або факт-процес господарювання, який: а) здій­снився, відбувся; б) змістовна характеристика якого задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночасно обидва; в) дістав вартісне (грошове) вираження.

Коли деякий господарський факт-явище або факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх трьох розглянутих щойно ознак, то він не є об’єктом бухгалтерського обліку. На­приклад, укладання трудового контракту (угоди). Факт господарський, має грошове вираження, але не здійснився. Тому він не є об’єктом бухгалтерського обліку, тобто в системі такого обліку не зафіксується.

 

Рис. А.2.3. Двоїстість — два аспекти способу суспільного виробництва — предмет бухгалтерського обліку в межах одного підприємства

 

А.2.4.1. Господарські факти-явища як об’єкти бухгалтерського обліку

 

1. Класифікація активів

Активи господарства поділяються на нематеріальні та мате­ріальні. Матеріальні активи, у свою чергу, поділяються на дві групи — засоби праці та засоби обігу (обороту).

1) Нематеріальні активи

Під нематеріальними активами розуміють умовну вартість об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також певні права, які називають об’єктом права власності конкретного під­приємства. Основні характерні риси нематеріальних активів такі:

відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

використання протягом тривалого часу;

здатність бути корисним для підприємства;

високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

До нематеріальних активів належать:

а) різні права підприємства на об’єкти власності — патенти (пра­ва на винахідництво), товарні знаки, торгові марки, автор­ські права, ліцензії, права користування землею та іншими природними ресурсами;

б) програмні забезпечення ЕОМ;

в) організаційні витрати;

г) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР);

д) ноу-хау («знаю як» — з англ.);

є) ділова репутація або ціна фірми — goodwill («добра воля» — з англ., рис. А.2.4).

Рис. А.2.4. Види нематеріальних активів

Право власності на нематеріальні активи полягає в тому, що підприємство на свій розсуд володіє, користується та розпо­ряджається об’єктами, які йому належать. Підприємство має пра­во здійснювати щодо даного об’єкта будь-які дії, які не суперечать закону. Ці активи можуть бути використані для здійс­нення будь-якої господарської або іншої діяльності, яка не забо­ронена законом.

2) Матеріальні активи

Майно як об’єкт бухгалтерського обліку. Усе майно підприєм­ства (тобто уречевлена праця минулих років, окрім особистого майна власників) є його матеріально-технічною базою. Обсяг май­на визначається масштабами і характером діяльності підприємства.

Залежно від функціональної ролі майно в ланках сфери під­приємницької діяльності (виробничої, комерційної і банківської) відіграє роль засобів виробництва й обігу, а в ланках бюджетної сфери — засобів споживання (тривалого і одноразового) характеру.

Засоби виробництва в будь-якому процесі виробництва, за яких би суспільних умов він не відбувався, завжди поділяються на засоби праці та предмет праці.

Засоби праці — це речі або комплекс речей, за допомогою яких працівник впливає на предмети праці. Це машини, обладнання, інструменти, пристрої, інвентар і т. ін. Крім того, до за­собів праці в широкому розумінні належать усі матеріальні умови, необхідні для того, щоб процес праці міг узагалі відбуватися. Це земля, виробничі споруди, будівлі, транспортні засоби (заліз­ничні, автомобільні, повітряні тощо), а також решта матері­альних умов, без яких процес праці або зовсім неможливий, або дуже недосконалий.

Засоби праці відрізняються від решти засобів такими двома ознаками: 1) вони використовуються у процесі діяльності як предмети, за допомогою яких людина впливає на предмет праці (сировину, матеріали тощо), або як матеріальні умови, необхідні для вдосконалення процесу праці; 2) свою вартість вони частинами (у міру зношування) переносять на новостворений продукт, у виробництві якого ці засоби праці брали участь. При цьому вони зберігають свою споживчу форму весь час, до остаточного спрацювання. Завдяки таким особливостям засоби праці набирають форми основних засобів господарства.

Для спрощення планування, фінансування й обліку, тобто з практичних міркувань, не всі засоби праці відносять до основних засобів. Не належать до основних такі засоби праці, строк служби яких менший за один рік або вартість менша від встановлено­го ліміту за одиницю (за винятком дорослих тварин, сільсько­господарських машин і знарядь, які відносять до основних за­собів незалежно від строку служби і вартості). Ці засоби утво­рюють окрему групу, яка називається «Малоцінні і швидкозношувані предмети». До неї належать також (незалежно від вартості і строку служби) спеціальні інструменти, пристрої, а також спец­одяг, взуття і постільні речі.

Предмети праці — це всі матеріальні засоби, на які людина впливає за допомогою засобів праці для виробництва суспільного продукту та доведення його до споживача. Частина предметів праці існує у природі у готовому вигляді (руда, вугілля, нафта, деревина тощо). Ці предмети є даром природи. Предмети праці, створені або попередньо профільтровані працею людини, називаються сировим матеріалом.

Сирові матеріали, залежно від їх участі в технологічному про­цесі виробництва суспільного продукту, поділяються на ос­новні та допоміжні.

До основних матеріалів належать такі предмети праці, які ста­новлять основний зміст виробленого продукту, тобто утворюють його головну субстанцію. Наприклад, метал для виготовлення машин, лісоматеріали для виготовлення меблів тощо. Предмети відповідно до такої участі їх у технологічному процесі сіль­сь­когосподарського виробництва і добувної промисловості назива­ють не основними матеріалами, а сировиною.

Допоміжні матеріали — це такі предмети праці, які споживаються засобами праці (пальне, мастила для роботи машин, корми для робочої худоби тощо) або приєднуються до основних матеріалів (кокс для виплавлення металу, фарба для тканин тощо), або допомагають виконанню процесу праці (паливо для освітлення і опалення робочих приміщень і т. ін.).

Предмети праці — це також напівфабрикати і незавершене виробництво, що якісно відрізняються від основних і допоміж­них матеріалів.

Напівфабрикати — це продукти праці, які пройшли одну або кілька стадій обробки, але для завершення виробництва готового продукту мають пройти на даному підприємстві ще певні виробничі процеси (чавун на металургійному заводі, пряжа на ткаць­кій фабриці і т. ін.). Напівфабрикат одного підприємства може бути готовим сировинним матеріалом (основним або допоміж­ним) для іншого підприємства. Наприклад, чавун для металур­гійного заводу є напівфабрикатом, а для сталеплавильного — цілком готовим сировинним основним матеріалом.

Незавершене виробництво — це предмети праці і жива праця, затрачені на виробництво певного продукту, процес створення якого ще не завершено.

Засоби обігу. Усі засоби обігу залежно від їх функціональної ролі у процесі відтворення поділяються на три групи: предмети обігу, кошти в розрахунках, кошти (гроші готівкою).

Предмети обігу функціонують лише в ланках сфери виробництва та обігу у вигляді готової продукції і товарів.

Усі предмети обігу через ланки сфери обігу (торговельні під­приємства) надходять від виробників до підприємств-споживачів (промислових, сільськогосподарських, будівельних тощо), до ланок невиробничої сфери (освіта, охорона здоров’я, загальне уп­равління, оборона тощо), а також використовуються для особистого споживання працюючих. Предмети обігу, що надійшли до споживача, у сфері виробництва відіграють роль засобів і пред­метів праці, а в ланках невиробничої сфери — засобів споживання (тривалого і разового).

У ланках сфери обігу предмети споживання також є засобами і предметами праці.

Кошти в розрахунках. В умовах ринкових відносин господарюючі суб’єкти вступають між собою в господарські розрахункові відносини. Розрахунки зумовлені, як правило, тим, що передача виробником виробленої продукції до ланок сфери обігу або споживачеві не завжди збігається з моментом оплати, або тим, що належні окремим підприємствам чи особам кошти виплачуються їм не відразу, а дещо пізніше (наприклад, виплати до бюджету і органів соціального страхування, працюючим — заробітної плати і т. ін.). Через це виникає заборгованість одного суб’єкта господарювання іншому: отже, завжди якась частина коштів господар­ства може перебувати в розрахунках, тобто в тимчасовому корис­туванні інших господарств або осіб. Кошти в розрахунках є в усіх ланках сфери виробництва, обігу, невиробничого споживання.

Кошти (гроші готівкою). У будь-якому господарстві сфери ви­робництва, обігу та невиробничого споживання завжди є вільна частина засобів — гроші готівкою, оскільки виручка від реалізації продукції, робіт і послуг або кошти, одержані від різних під­приємств, організацій, не завжди одразу і повністю витрачаються на придбання нових засобів виробництва, предметів споживання, оплату праці і т.ін. Гроші готівкою зберігаються в касі або банку на розрахунковому та іншому рахунках, що сприяє безперебій­ності процесу відтворення.

Засоби споживання. Усі елементи майна в ланках непід­при­ємницької бюджетної сфери (освіта, охорона здоров’я, мистецтво тощо) споживаються у формі послуг, тобто споживається споживна вартість праці, корисної саме як безпосередня діяльність.

У деяких ланках непідприємницької (бюджетної) сфери (тран­спорт, зв’язок, комунальні підприємства) послуги споживаються безпосередньо в процесі виробництва. Надані послуги не обліко­вуються окремо від процесу виробництва, оскільки «тут оплачу­ється і споживається самий процес виробничої діяльності».

Отже, в усіх ланках непідприємницької — бюджетної сфери предмети споживаються або в готовому вигляді (продукти, паливо, медикаменти тощо), або у вигляді послуг одночасно з їх наданням. Їх вартість не переноситься на інший продукт, а вибуває із суспільного кругообороту, тобто «зникає». Тому в цих ланках кругообороту вартості предметів немає, оскільки їх кругооборот закінчується споживанням (наприклад, бензин, використаний автомобілем для перевезення хворих, медикаменти, спожиті в установах охорони здоров’я, і т. ін.).

Предмети споживання непідприємницької — бюджетної сфери поділяються на предмети тривалого і разового споживання. До предметів тривалого споживання належать будівлі, споруди житлово-комунального і культурно-побутового призначення (житлові приміщення, школи, театри, санаторії тощо), їх обладнання, транспортні засоби, інвентар, бібліотечні цінності і т. ін. Ці предмети у процесі споживання зношуються поступово, збе­рігаючи тривалий час свою початкову фізичну форму. Щодо цього вони подібні до основних засобів, але не є засобами ви­робництва, оскільки не беруть участі у здійсненні виробничого процесу і за їх допомогою не створюються нові продукти праці.

Такі предмети споживання становлять групу засобів тривало­го споживання, а в практиці їх називають невиробничими ос­новними засобами.

Вартість засобів тривалого користування споживається частинами і в міру зношування вибуває із суспільного кругообороту. Облік цієї вартості необхідний для визначення вартості наданих і спожитих послуг, а в ланках, що перебувають на утриманні бюджету (школи, лікарні, загальне управління тощо), — для визначення фактичного обсягу спожитих вартостей, що вибули із су- спільного кругообороту.

Предмети разового споживання — це всі матеріальні засоби (крім засобів тривалого користування), які потрібні для забезпечення нормальної діяльності непідприємницької сфери (продук­ти, матеріали, паливо, ліки тощо).

Вартість предметів разового споживання повністю вибуває із суспільного кругообороту протягом одного споживчого акту. Що­до цього такі предмети подібні до оборотних засобів, але їх не можна віднести до оборотних засобів, оскільки останні пов­ністю переносять свою вартість на новостворений продукт і в цій новій формі продовжують свій кругооборот у суспільному відтворенні, а предмети разового споживання вибувають з кругообороту засобів у міру споживання. У цьому принципова різниця між оборотними засобами і предметами разового споживання ланок непідприємницької сфери. Тому предмети разового споживання становлять самостійну групу засобів.

Розглянуті засоби виробництва, обігу та непідприємницького (бюджетного) споживання використовуються в усіх ланках сус­пільного відтворення. Для успішного використання своїх основних функцій кожна ланка змушена частково брати на себе функ­ції ланок інших сфер суспільного відтворення, а тому повинна мати не тільки властиві їй засоби, а й засоби, властиві іншим сферам, у розмірі, що задовольняв би її потреби.

Отже, засоби виробництва в усіх ланках групуються в одні й ті самі групи, проте склад їх різний, і в господарстві вони роз­міщуються за своїм значенням.

Майно групується не лише за його функціональною роллю у процесі відтворення, а й за способом передавання вартості новоствореному продуктові. За цією ознакою групують тільки засоби виробництва й обігу, незалежно від сфери їх функціонування.

За способом передавання своєї вартості засоби виробництва і обігу поділяються на три групи: основні засоби, оборотні засоби і засоби обігу.

Основними називають такі засоби, які у процесі їх використання передають свою вартість частинами (у міру зношування) новоствореному за їх допомогою продукту, зберігаючи при цьому свою споживну вартість до остаточного спрацювання.

До основних засобів належать усі засоби праці (крім малоцінних і швидкозношуваних предметів), незалежно від того, в якій сфері суспільного відтворення вони використовуються, крім предметів тривалого користування.

Оборотними називаються такі засоби, які у процесі одного виробничого циклу повністю (а не частково, як це відбувається із засобами праці) переносять свою вартість на новостворений суспільний продукт (лісоматеріали повністю передають свою вар­тість на виготовлені з них меблі, а обладнання, за допомогою якого виготовляються меблі, — лише частину своєї вартості, у мі­ру зношування). Завдяки такій властивості передавання вартості новоствореному продукту ці засоби набирають форми оборотних.

До оборотних засобів відносять всі предмети праці незалежно від сфери їх функціонування. Як різновид предметів праці до них також відносять молодняк тварин і тварини на відгодівлі, ма­лоцінні та швидкозношувані предмети. Хоч останні за способом передачі вартості новоствореному продуктові треба було б віднести до основних засобів, але для спрощення планування, фінансування й обліку їх умовно відносять до оборотних засобів.

Молодняк тварин і тварини на відгодівлі по суті перебувають у процесі виробництва, оскільки до них щоденно прикладається жива й уречевлена праця для одержання приросту. Тому їх можна розглядати як різновид незавершеного виробництва особливого виду, яке в будь-який час може бути завершеним, оскільки в будь-який час тварини можуть бути використаними на м’ясо. З огляду на це молодняк тварин і тварини на відгодівлі вирізняють як самостійну групу.

Засоби обігу за способом перенесення своєї вартості на новостворений продукт принципово відрізняються від оборотних засобів, речовим вираженням  яких є предмети обігу. На відміну від предметів праці засоби обігу у процесі кругообороту не переносять своєї вартості на новостворений продукт, а лише змі­нюють форму свого існування, перетворюються з товарної форми на грошову, прямо або через кошти в розрахунках, а з грошової форми — знову на предметну (товари, засоби виробництва та предмети споживання), прямо або через кошти в розрахунках. Далі, у процесі використання засоби виробництва (за­соби праці й предмети праці) свою вартість переносять на предмети, у виробництві яких вони брали участь, а предмети споживання споживаються і вибувають із суспільного кругообороту. Предмети з такою формою обігу вартості утворюють групу засобів обігу, і їх не можна ототожнювати з оборотними засобами.

Усе майно за його функціональною роллю в суспільному відтворенні і за способом передачі вартості на новостворений продукт можна наочно подати так, як показано на рис. А.2.5.

Майно одної людини, колективу, держави, муніципалітету в усіх формах свого існування в сфері суспільного відтворення підприємницької діяльності є найважливішим об’єктом бухгалтерського обліку. За його допомогою дістають вичерпну інфор­мацію про наявність, рух і використання майна господарства, на підставі якої відбувається контроль за збереженням і ефективним використанням цього майна. Лише завдяки цій своїй функції бух­галтерський облік стає невіддільною частиною управління будь-яким господарством.

Рис. А.2.5. Класифікація активів — майна господарства

 

5