yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->§ 4. Матеріальна і фінансова основи організації та діяльності

Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні

§ 4. Матеріальна і фінансова основи організації та діяльності

органів державної влади, органів влади Автономної

Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

Матеріально'фінансова основа — це майно та грошові кошти, що

використовують органи публічної влади в поточній діяльності, при

здійсненні своїх функцій і повноважень. Матеріально-фінансова основа

органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та

місцевого самоврядування в Україні має як спільні, так і відмінні риси.

Для матеріально-фінансової основи всіх органів публічної влади в Україні

характерні такі риси.

65

Первинними суб’єктами права власності на об’єкти, що становлять

матеріально-фінансову основу будь-яких органів публічної влади в

Україні, є колективні суб’єкти — Український народ чи окремі тери-

торіальні громади. Тому органи публічної влади лише виконують управ-

ління цим майном від імені первинних суб’єктів.

Матеріальна основа діяльності всіх органів публічної влади скла-

дається з природних ресурсів, а також рухомого і нерухомого майна.

Фінансова основа складається переважно з бюджетних коштів, тобто з

тих фінансових ресурсів, які акумулюються і витрачаються згідно з вста-

новленими нормативами. Головне джерело бюджетних надходжень — це

податки і збори, сплата яких у порядку і розмірах, встановлених зако-

ном, є конституційним обов’язком кожного.

Переважна більшість питань, пов’язаних з матеріально-фінансовою

основою організації та діяльності органів публічної влади, визначається

тільки законами України. Так, згідно зі ст. 92 Конституції, виключно за-

конами України визначаються засади використання природних ресурсів,

виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, ор-

ганізації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку, правовий

режим власності, засади зовнішньоекономічної діяльності, митної спра-

ви. Крім того, виключно законами України встановлюється Державний

бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування,

податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошо-

вого, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти;

порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон,

що мають економічний режим, відмінний від загального.

В Україні застосовується виключно казначейська форма обслугову-

вання усіх бюджетів (Державного бюджету України, бюджету Автоном-

ної Республіки Крим, місцевих бюджетів), що передбачає здійснення

Державним казначейством України та його територіальними органами:

1) операцій з бюджетними коштами; 2) розрахунково-касового обслу-

говування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних

повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та

проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності

про виконання відповідного бюджету (статті 48, 78 Бюджетного кодек-

су України).

В Україні існує єдина бюджетна класифікація (Класифікація доходів

і видатків Державного та місцевих бюджетів України, затверджена на-

казом Міністерства фінансів України № 35 від 16 липня 1992 року, з

наступними змінами).

Водночас між матеріально-фінансовою основою діяльності органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місце-

вого самоврядування існує низка відмінностей. Насамперед відріз-

няється правовий статус об’єктів, що становлять матеріально-фінансову

66

основу: для державних органів — це об’єкти загальнодержавної влас-

ності, для органів влади Автономної Республіки Крим — це власність

автономії, а для органів місцевого самоврядування — комунальна

власність.

За чинним Цивільним кодексом України в державній власності є

майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від

імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно

органи державної влади (ст. 327). У комунальній власності перебуває

майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній гро-

маді, а управління цим майном здійснюють безпосередньо громада та

утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327).

Згідно зі ст.34 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року

№697-XII, загальнодержавну (республіканську) власність становлять:

земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утво-

рюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів держав-

ної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби

України; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транс-

порту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загаль-

нодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського

бюджету; республіканський національний банк, інші державні рес-

публіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси;

республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і се-

редніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств;

об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить ма-

теріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та

соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності

може перебувати також інше майно, передане у власність України інши-

ми державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує

діяльність відповідних місцевих рад і утворюваних ними органів; кош-

ти місцевих бюджетів, комунальний житловий фонд, об’єкти житлово-

комунального господарства; майно комунальних навчальних закладів,

закладів культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговуван-

ня; майно комунальних підприємств; місцеві енергетичні системи,

транспорт, системи зв’язку та інформації; а також інше майно, не-

обхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку від-

повідної території. У комунальній власності перебуває і майно, пере-

дане у власність територіальним громадам іншими суб’єктами права

власності.

Майно, передане органам публічної влади для забезпечення їхньої

діяльності, перебуває на балансі цих органів і має використовуватися за

цільовим призначенням. До такого майна належать адміністративні

67

будинки, споруди, меблі, офісна техніка, бібліотечний фонд, обладнан-

ня, інвентар, транспорт, засоби зв’язку тощо. Загальна кількість майна,

що може бути на балансі певного органу публічної влади, нормативно

не обмежується, однак суми витрат на їх придбання, як правило, жор-

стко лімітуються (для органів державної влади — постановою Кабінету

Міністрів України від 4 квітня 2001 року № 332, для органів місцевого

самоврядування — рішеннями відповідних місцевих рад).

Матеріальну основу діяльності органів публічної влади може стано-

вити не тільки власне (державне чи комунальне) майно, але й те, яке

передане їм на підставах та в порядку, що передбачені Законом України

«Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від

3 березня 1998 року.

За Законом України «Про джерела фінансування органів державної

влади» від 30 червня 1999 року фінансова основа цих органів обмежена

коштами Державного бюджету України. Органам державної влади забо-

ронено створювати будь-які позабюджетні рахунки або використовува-

ти кошти, одержані за здійснення ліцензійно-реєстраційної діяльності

інакше, як шляхом їх зарахування до Державного бюджету.

За чинним Бюджетним кодексом України бюджет — це план фор-

мування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань

і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами вла-

ди Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядуван-

ня протягом бюджетного періоду. Бюджети в Україні поділяються на два

види: державний і місцеві. У свою чергу, місцеві поділяються на бюджет

Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, а також бю-

джети місцевого самоврядування.

Бюджети (як державний, так і місцеві) використовуються для регу-

лювання соціально-економічних і фінансово-правових завдань певної

території, тому їх можна розглядати як правовий акт, згідно з яким орга-

ни виконавчої влади дістають легітимне право на розпорядження певни-

ми фондами грошових ресурсів, а також як план (кошторис) доходів і

видатків відповідного органу державної влади чи місцевого самовряду-

вання. Держава та органи місцевого самоврядування приймають відпо-

відні акти в галузі бюджету. Проте, якщо раніше очевидним був цент-

ралізований порядок вирішення основних питань правової організації

доходів бюджету, то нині ми можемо спостерігати децентралізацію цього

порядку, виходячи хоча б з позицій побудови ієрархічної бюджетної сис-

теми країни, яка складається з окремих самостійних ланок1.

Фінансове забезпечення бюджетів в Україні побудоване за ієрар-

хічною системою: бюджети ¨районний  ¨обласний  ¨державний

місцевого самоврядування (територіальних громад). При цьому існує

1 Див.: Музика О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодав-

ством. – К.: Атіка, 2004. – С. 48.

68

прямо пропорційна залежність одного рівня від бюджету іншого, як

правило, вищого рівня, але вже немає колишньої підпорядкованості всіх

місцевих бюджетів державному бюджету.

Єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансуван-

ня бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності,

організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до законодавства

України та міжнародних стандартів називається бюджетною класифі-

кацією. Вона застосовується для здійснення контролю за фінансовою

діяльністю органів публічної влади, інших розпорядників бюджетних

коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, організаційних,

функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загаль-

нодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Згідно зі ст. 8 Бюджетного кодексу України, бюджетна класифікація

має чотири складові частини: 1) класифікація доходів бюджету; 2) кла-

сифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням пога-

шення) бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) кла-

сифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові

надходження — передбачені податковими законами України загально-

державні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі; 2) непо-

даткові надходження — доходи від власності та підприємницької діяль-

ності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та

побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження; 5) доходи від операцій з капіталом;

6) трансферти — кошти, одержані від інших органів державної влади,

органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря-

дування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та

безповоротній основі.

Кошти Державного бюджету є державною власністю і належать

Українській державі. Кошти місцевих бюджетів є об’єктами права ко-

мунальної власності (ст. 35 Закону України «Про власність») і належать

відповідним територіальними громадам (ст. 60 Закону «Про місцеве са-

моврядування в Україні»). Територіальні громади можуть об’єднувати на

договірних засадах на праві спільної власності кошти місцевих бюджетів

для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утри-

мання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України, доходи Державного

бюджету України включають три групи надходжень: 1) доходи, що отри-

муються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові

платежі; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні

трансферти з місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 63 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»,

доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних доходів, ви-

69

значених законом, а також закріплених у встановленому законом поряд-

ку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Доходи бюджетів районних у місті рад формуються відповідно до обся-

гу повноважень, що визначаються відповідними міськрадами. У дохід-

ній частині бюджету окремо вирізняються доходи, необхідні для вико-

нання власних повноважень, і доходи для виконання делегованих зако-

ном повноважень органів виконавчої влади. З державного бюджету

передаються кошти у вигляді трансфертів, які розподіляються обласни-

ми радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного зна-

чення в розмірах, необхідних для формування дохідних частин не ниж-

че мінімальних розмірів місцевих бюджетів. Ці кошти використовуються

й для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіаль-

них громад.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконан-

ня органами місцевого самоврядування наданих їм законом повнова-

жень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних

соціальних потреб.

70

 

 

20