ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

Система догляду покинутих дітей ще з давніх часів розвивалася двома шляхами. Один із них – це утримання та виховання дітей у спеціально призначених для цього установах, а другий – це передача дітей-сиріт на виховання і утримання в сім’ї фізичних осіб.

Основними особливостями системи громадського піклування про дітей-сиріт були:

1)    становий характер піклування: згідно зі становою належністю дитину вміщували до того чи іншого закладу;

2)    притулки, виховні будинки та інші подібні заклади існували за рахунок змішаного фінансування: частину коштів на утримання закладу надавала держава, а інша частина надходила від різноманітних благодійників. Крім того, названі заклади існували і за рахунок власної комерційної діяльності;

3)    заклади у переважній більшості були розраховані на утримання дітей із середніх верств населення або дітей, які не мали власного майна, оскільки інші існували саме за рахунок власного майна під опікою родичів чи інших осіб;

4)    більшість закладів було розраховано на невелику кількість дітей;

5)    як самі заклади, так і їх вихованці мали певні пільги.

Різновидами сімейного влаштування дітей-сиріт були: усиновлення, опіка та піклування.

Форми громадського та сімейного влаштування дітей-сиріт і дітей, які були позбавлені батьківського піклування, до 1917 року розвивалися паралельно і не конкурували між собою. Якщо була можливість, дитину направляли до відповідного закладу, а якщо такої можливості не було, то майже завжди знаходилися добрі люди, які брали сироту у свою сім’ю для догляду, опіки чи з метою всиновлення. Або навпаки, якщо дитину не можна було віддати на виховання в сім’ю, її влаштовували у притулок або виховний будинок.

За радянських часів розмаїття форм сімейного і громадського піклування про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, змінили розгалужена мережа державних навчально-вихованих закладів та панування принципу громадського виховання цієї категорії дітей. Улаштування дитини у сім’ю стало скоріше винятком ніж правилом.

На сьогодні в Україні склалася система влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка передбачає влаштування дітей як у сім’ю, так і у державні навчально-виховні заклади. Діяльність цієї системи регулюється на законодавчому рівні і на рівні підзаконних актів. Згрупувавши ознаки всіх існуючих видів влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, можна виділити три окремі форми влаштування, кожна з яких має свої особливості:

4)    сімейна форма (улаштування дітей в сім’ю);

5)    інтернатна форма (улаштування дітей у навчально-виховні заклади);

6)    квазі-сімейна форма (улаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки).

Дитячий будинок сімейного типу займає в системі форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, особливе місце.

1. Дитячий будинок сімейного типу має ознаки, властиві сімейній формі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування:

-       підстави виникнення правовідносин;

-       рівність прав та обов’язків суб’єктів дитячого будинку сімейного типу.

2. Дитячий будинок сімейного типу також має ознаки, властиві інтернатній формі влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

-       відсутність взаємних прав та обов’язків батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу;

-       відплатність обов’язків батьків-вихователів.

3. Крім того, правовідносини у дитячому будинку сімейного типу припиняються за наявності як тих юридичних фактів, що необхідні для припинення правовідносин при сімейній формі влаштування, так і тих, що призводять до припинення правовідносин за інтернатної форми.

Дитячий будинок сімейного типу – це вид улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, що відноситься до квазі-сімейної форми, усім видам якої властиві ознаки як сімейної, так і інтернатної форми влаштування покинутих дітей.

Таким чином, можна дати таке визначення дитячого будинку сімейного типу: дитячий будинок сімейного типу є окремим видом квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, за якої подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, беруть для виховання та спільного проживання на умовах надання грошового утримання не менше п’яти дітей, позбавлених батьківського піклування, на підставі Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, що укладається між зазначеними особами та органом, який ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Під час діяльності дитячого будинку сімейного типу виникає складний комплекс правовідносин, що регулюються нормами різних галузей права і законодавства, та відрізняються підставами свого виникнення, суб’єктним складом, об’єктами, тривалістю існування тощо. Серед правовідносин, що виникають під час діяльності дитячого будинку сімейного типу центральними є цивільно-правові правовідносини. Окрім цивільно-правових відносин, у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу виникає ціла низка відносин, які за своєю природою не є цивільно-правовими і регулюються іншими галузями права. До них, зокрема, належать відносини адміністративно-правові, трудові, земельно-правові, а також відносини, що регулюються законодавством про соціальне забезпечення.

 

 

10