ГоловнаЗворотній зв'язок

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

 

 

 

2.1. Характеристика правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу

 

 

 

Процес створення дитячого будинку сімейного типу обумовлений його правовою природою. Оскільки, як вже зазначалося, дитячий будинок сімейного типу належить до квазі-сімейної форми влаштування дітей і має ознаки як сімейної, так і інтернатної форм улаштування, а також і самостійні ознаки, створення дитячого будинку сімейного типу має певну специфіку. Крім того, дитячий будинок сімейного типу не є самостійним суб’єктом права, що також зумовлює особливості виникнення та розвитку правових зв’язків між батьками-вихователями, вихованцями дитячого будинку сімейного типу і органом опіки та піклування, які є самостійними суб’єктами. Суттєву специфіку мають також і правовідносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу.

          Так, підставою виникнення правовідносин при створенні дитячого будинку сімейного типу є юридичний склад, який включає три елементи: письмову заяву особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім’ю; письмовий висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді; рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Усі ці елементи в сукупності породжують виникнення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу. Особливістю наведеного юридичного складу є те, що, по-перше, не один з його елементів не може бути виключений з нього, а, по-друге, вони повинні мати чітку послідовність настання, визначену законодавством. Але при цому виникає запитання: чи мають правове значення ті наслідки, що тягне за собою кожен з цих елементів? У літературі немає одностайної відповіді на це запитання. Існує декілька точок зору.

Ряд теоретиків права вважають, що кожний з юридичних фактів, який входить до юридичного складу, може мати самостійне значення, але юридичні наслідки може викликати тільки юридичний склад в цілому [34, с. 145; 130, с. 261].

Дещо іншої точки зору дотримується В.О.Тарасова На її думку, факти, що входять до юридичного складу відіграють неоднакову роль. Вона поділяє елементи фактичного складу за ознакою їх значення: а) на власне юридичні факти; б) юридично значущі обставини; в) юридично значущі передумови. При цьому під власне юридичними фактами розуміються “ті обставини, які обумовили виникнення саме даного виду правовідносин”. Із власне юридичними фактами пов’язується, як правило, існування даних правовідносин у часі. До юридично значущих обставин відносяться ті юридичні факти, що входять в юридичний склад і виникають до появи інших обставин, які входять в зазначений склад і викликають рух правовідносин. Всі інші обставини В.О. Тарасова відносить до юридично значущих передумов [164, с. 16-17].

Третьої точки зору належить С.Ф. Кечекьяну. Він стверджує, що “не весь фактичний склад, передбачений гіпотезою правової норми, є юридичним фактом. Виникнення, зміна і припинення правовідносин пов’язується з певною частиною цього складу” [66, с. 161]. На його думку, тільки останній факт цього складу є юридичним і тільки він породжує правові відносини.

Існує й четверта точка зору, прихильники якої стоять на тій позиції, що кожний факт окремо, поза зазначеною сукупністю, не має самостійного значення [60, с. 630; 73, с. 68]. Так, О.С. Іоффе відмітив, що “у той час як повний фактичний склад обумовлює виникнення прав та обов’язків, його частина, що настала, створює лише можливість для їх виникнення” [60, с. 630].

Нарешті, існує п’ята точка зору, згідно з якою у праві потрібно розрізняти декілька категорій юридичних складів: 1) склади, елементи, яких мають самостійне правове значення, іншими словами, є юридичними фактами; 2) склади, що являють собою сукупність фактів, які набувають юридичного значення тільки у момент завершення юридичного складу [45, с. 37; 119, с. 307]. Ця точка зору здається найбільш раціональною, але з деякими уточненнями. Навряд чи є підстави не надавати статусу юридичних фактів тим життєвим обставинам, які породжують правовідносини і набувають юридичного значення тільки в момент завершення юридичного складу. Такі життєві обставини теж мають називатися юридичними фактами, оскільки вони тягнуть за собою виникнення правовідносин. Але такі факти набувають свого юридичного значення тільки в сукупності, і це свідчить про те, що кожен з них окремо не має свого самостійного юридичного значення.

Таким чином, пропонується поділяти юридичні факти на два види: а) факти, які мають самостійне правове значення, тобто тягнуть за собою виникнення проміжних правовідносин; б) факти, які не мають самостійного значення, але включаються до юридичного складу як його невід’ємна частина.

Саме такий теоретичний підхід буде застосовано для подальшого висвітлення питання про юридичний склад, який породжує виникнення правовідносин при створенні дитячому будинку сімейного типу. Серед вищеназваних юридичних фактів, що входять до юридичного складу, необхідного для створення дитячого будинку сімейного типу, самостійне правове значення мають лише два перші: заява особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім’ю; висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді. Останній елемент складу, а саме – рішення про створення дитячого будинку сімейного типу – відноситься до юридичних фактів другого типу. Цей факт не має самостійного юридичного значення, не породжує проміжних правовідносин і входить в юридичний склад як його невід’ємна частина.

Необхідно більш детально розглянути кожен із названих вище видів юридичних фактів.

Не можна не помітити, що кожен юридичний факт першого виду (факти, що мають самостійне правове значення) тягне за собою виникнення окремих, відносно самостійних правовідносин. Так, юридичний факт подання до відділу у справах сім’ї та молоді заяви про бажання взяти в сім’ю дитину для виховання та спільного проживання є підставою виникнення перших правовідносин щодо надання претендентами на статус батьків-вихователів відповідних документів. Ці правовідносини триватимуть до тих пір, поки державний орган не розгляне подані документи. Правоприпиняючим фактом для цих правовідносин є ухвалення висновку відділом у справах сім’ї та молоді щодо відповідності кандидатів у батьки-вихователі вимогам закону. Але цей факт є правоприпиняючим тільки для даних відносин, а для наступних відносин він є правоустановлюючим. Тобто з ухваленням відділом у справах сім’ї та молоді висновку виникають нові правовідносини, за яких претенденти на батьків-вихователів будуть мати інший правовий статус, тобто інші права й обов’язки. Відділ у справах сім’ї та молоді та орган опіки та піклування також набувають нових прав і обов’язків по відношенню до кандидатів у батьки-вихователі. Одночасно цей факт є елементом того юридичного складу, який приведе до виникнення дитячого будинку сімейного типу, а точніше, до тих правовідносин, які виникнуть у процесі його діяльності. Він є правоустановлюючим для наступних правовідносин, за час існування яких батьки-вихователі проходять курс навчання та попередньої підготовки. Водночас цей факт є наступним елементом юридичного складу, який викликає правовідносини щодо діяльності дитячого будинку сімейного типу. У правовідносинах щодо навчання батьки-вихователі і орган опіки та піклування мають інший обсяг прав і обов’язків, ніж у попередніх правовідносинах, тому ці правовідносини можна визнати самостійними, але вони не є незалежними від попередніх, оскільки, по-перше, підставою їх виникнення є той же юридичний факт, який був підставою припинення попередніх правовідносин, а, по-друге, суб’єктами цих правовідносин є ті ж самі особи, що і попередніх правовідносин - батьки-вихователі, як фізичні особи, та виконком, як юридична особа, але з іншим обсягом прав і обов’язків. Зазначені правовідносини припиняються фактом ухвалення органом опіки та піклування рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Але цей факт одночасно є останнім фактом юридичного складу, який викликає виникнення всіх тих правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Те, що кожні з правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу є відносно самостійними та вже сформованими, підтверджується тим, що кожні з них характеризуються, по-перше, власним суб’єктним складом; по-друге, специфікою правового статусу осіб, які бажають взяти у свою сім’ю дитину для виховання та спільного проживання; по-третє, певним змістом тих прав і обов’язків, яких набувають їх суб’єкти; по-четверте, особливістю юридичних фактів, що є підставою виникнення та припинення правовідносин; по-п’яте, особливим об’єктом, на який вони спрямовані.

Крім того, слід зазначити, що вищенаведені правовідносини не можуть виникати у довільному порядку, вони повинні виникати тільки у певній послідовності.

Таким чином, можна зробити висновок, що правовідносини в дитячому будинку сімейного типу виникають за наявності юридичного складу, в якому кожний елемент призводить до юридично значущих наслідків, а саме – до виникнення окремих правовідносин, які можна назвати “проміжними” в процесі накопичення елементів того чи іншого юридичного складу.

Хоча юридичні факти, що мають самостійне значення, обумовлюють виникнення проміжних правовідносин, їх правова роль на цьому не закінчується. Більше того, можна сказати, що головне їх призначення полягає все ж таки в тому, що в своїй сукупності вони є юридичним складом, що породжує вже не проміжні, а основні правовідносини – правовідносини між суб’єктами дитячого будинку сімейного типу. У цьому сенсі кожний із “самостійних” юридичних фактів не є самостійним і не може бути відокремлений від юридичного складу, оскільки без кожного з них не може виникнути дитячий будинок сімейного типу.

Питання значущості наслідків, які спричиняються елементами юридичного складу, та тих правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, має також практичне значення. Юридичні факти і правовідносини, що виникають на їх підставі при створенні дитячого будинку сімейного типу, мають обов’язково виникати у чіткій послідовності, передбаченій Положенням про дитячий будинок сімейного типу. Оскільки майбутні батьки-вихователі у кожних з цих правовідносин мають різний правовий статус, набутий завдяки адміністративним актам відповідних державних органів, вони не мають права здійснювати на попередніх стадіях ті свої права, які вони мають отримати тільки на наступній стадії. Так, на практиці бувають випадки, коли кандидати у батьки-вихователі починають вибирати дітей, які будуть взяті ними в дитячий будинок сімейного типу для виховання та спільного проживання, ще до прийняття рішення про створення такого дитячого будинку. Проте, як свідчить аналіз норм Положення про дитячий будинок сімейного типу, вони не мають права цього робити аж доти, поки не прийнято рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, тобто поки не виникне наступний елемент того юридичного складу, який приводить до виникнення такого дитячого будинку.

Для визначення засад регулювання правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу слід з’ясувати також питання правової природи тих відносин, що виникають при цьому.

У праві розроблено теорію організаційних правовідносин. З урахуванням висновків цієї теорії можна виділити два підходи до визначення організаційних правовідносин: цивілістичний та адміністративний. У цивільному праві у 60-ті роки минулого століття професор О.О. Красавчиков визначив організаційні відносини як “побудовані на засадах координації або субординації соціальні зв’язки, спрямовані на впорядкування (нормалізацію) інших суспільних відносин, дій їх учасників чи на формування соціальних утворень” [74, с. 56]. Дещо інше визначення організаційних правовідносин зустрічається в Т.І. Ілларіонової. Під організаційними правовідносинами вона розуміє “зв’язки, у які вступають рівні суб’єкти з метою впорядкування своїх основних майнових та немайнових відносин” [36, с. 8]. Іншими словами, Т.І.Ілларіонова не припускає субординації, навіть в організаційних відносинах, що регулюються цивільним правом. Але це твердження є спірним, оскільки державні органи, здійснюючи свої повноваження, завжди діють владно. Інше питання, на кого їх владні дії спрямовані та яку мету переслідують.

Наука адміністративного права визначає як організаційні адміністративно-правові відносини [3, с. 73; 4, с. 48; 94, с. 39]. «Организационный характер административно-правовых отношений определяется сущностью управления, отношения, в сфере которого нормы административного права регулируют» [94, с. 39]. Державне управління, в галузі якого формуються адміністративно-правові відносини, взагалі зводиться до здійснення функцій, які забезпечують організацію спільної діяльності людей, що прямо випливає з його соціальної природи і призначення. Таким чином, організаційними вважаються також і правовідносини, що виникають у галузі державного управління. Сукупність управлінських відносин, що складаються у сфері державного управління є предметом адміністративного права [71, с. 53].

Необхідність розглядати ці два підходи виникає через те, що й досі у цивілістичній літературі залишається дискусійним питання належності організаційних відносин до предмета цивільного права. Ряд вчених однозначно заперечують це, вказуючи на те, що “як би тісно вони не були пов’язані з майново-вартісними відносинами, вони регулюються нормами адміністративного права, у якому застосовується метод влади-підпорядкування” [20, с.44; 38, с. 13]. Інші вказують на те, що “у праві цивільному… є чимало організаційних норм, які регулюють відповідні організаційні відносини і належність яких до предмета адміністративного права виключена” [74, с. 52; 186, с. 25-26].

У науці адміністративного права існує також думка, що адміністративно-правові відносини є тільки різновидом організаційних відносин, у межах яких здійснюється влаштування, впорядкування, об’єднання в єдине ціле всіх найважливіших сторін державно-управлінського життя [3, с. 73].

Ті вчені, які визнають належність організаційних відносин до предмета цивільного права, частіше за все розглядають організаційні відносини стосовно до зобов’язального права [20; 64; 74; 95]. Крім того, підкреслюється, що становище, що склалося, не дозволяє правильно зрозуміти сутність відносин, які складаються до моменту, з яким законодавство пов’язує визнання цивільно-правового договору укладеним і виникнення цивільно-правового зобов’язання, а також забезпечити належне їх правове регулювання [64, с. 43].

Правовідносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, у своїй більшості регулюються саме договором, а договір є однією з підстав виникнення зобов’язань. Виникає запитання: до якого виду віднести правовідносини, що виникають із моменту подачі заяви особами, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання, відділу у справах сім’ї та молоді, і до моменту, з якого Угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу вважається укладеною? Ці відносини не можна вважати зобов’язальними, оскільки Угоди ще не існує. Тому слід зробити висновок, що ці відносини подібні за своєю природою до тих, які виникають при підготовці до укладення звичайних цивільно-правових договорів, і, отже, можуть бути віднесені до організаційних відносин, які, як відмічається в науковій літературі, теж можуть бути включені до предмета цивільного права [74, с. 53]. Основним аргументом на користь цього твердження є те, що поняття організації, як діяльності, значно ширше поняття управління, а саме управління, управлінська діяльність є предметом адміністративного права. Організаційні ж відносини присутні не тільки у тих сферах людського буття, де здійснюється управління. Організації потребують і інші відносини, в тому числі майнові, особисті немайнові, які є предметом цивільного права. Крім того, і самими вченими-адміністративістами визнається, що поняття управлінських відносин є більш широким, і лише частина з них, визначена в законодавстві, регулюється адміністративним правом, а отже і входить до предмета останнього [80, с. 3].

Організаційні відносини спрямовані на впорядкування майбутніх правовідносин та виникають ще до їх появи. Таким чином, слід визнати, що відносини, які передують укладенню Угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, теж потребують особливого правового регулювання.

З визначення, яке дає О.О. Красавчиков, можна зробити висновок, що організаційні відносини мають певні ознаки. По-перше, одним із суб’єктів цих відносин є певний державний орган, діяльність якого спрямована на координацію дій іншої сторони. При створенні дитячого будинку сімейного типу – це відповідний відділ у справах сім’ї та молоді, який коригує діяльність кандидатів у батьки-вихователі, надаючи їм інформацію про їх права та обов’язки у даних правовідносинах, та маючи при цьому власні права та обов’язки як суб’єкт будь-яких правовідносин. По-друге, безпосередньою метою організаційних правовідносин є впорядкування тих правовідносин, що організуються. Тобто всі дії за організаційних правовідносин спрямовані, на, так би мовити, “підготування” майбутніх правовідносин і мають своїм об’єктом роботу з метою створення умов для виникнення або припинення основних правовідносин. Таким чином, організаційні правовідносини мають допоміжний характер. Правовідносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, спрямовані на підготовку до укладання Угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, а також на впорядкування тих численних правовідносин, які породжує зазначена Угода. Без організаційних правовідносин неможливе створення дитячого будинку сімейного типу. По-третє, організаційні відносини завжди виникають до появи тих відносин, на створення яких вони спрямовані. Так, правовідносини щодо створення дитячого будинку сімейного типу обслуговують майбутні правовідносини, що будуть виникати у процесі його діяльності після укладання Угоди. І нарешті, по-четверте, зв’язки між суб’єктами цих відносин будуються на засадах координації та (або) субординації. Виконуючи свої повноваження, відділ у справах сім’ї та молоді і орган опіки та піклування координують діяльність кандидатів у батьки-вихователі, даючи вказівки щодо оформлення та надання необхідних документів, порядку проходження медичного огляду та стажування, а також шляхом прийняття певних правозастосовчих актів, які змінюють статус кандидатів у батьки-вихователі. А кандидати у батьки-вихователі у свою чергу зобов’язані виконувати всі вказівки цих органів, але мають певні права щодо їхніх дій.

Таким чином, за своєю правовою природою відносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, є організаційними, оскільки вони спрямовані на впорядкування майбутніх правовідносин, що виникають після укладення Угоди. Одним з їх суб’єктів є державний орган, який координує діяльність кандидатів у батьки-вихователі на засадах певної вищості, але не на владних засадах, оскільки ці суб’єкти не підлеглі один одному, а діють як відносно рівні.

 

13