ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->2.2. Характеристика Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

2.2. Характеристика Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу

 

 

 

Відповідно до п. 4 Положення про дитячий будинок сімейного типу, на підставі рішення про створення такого будинку, між батьками-вихователями і органом, який ухвалив рішення про його створення, укладається Угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Слід зауважити, що законодавець пропонує оформляти правовідносини між батьками-вихователями і органом опіки та піклування Угодою, хоча фактично укладається договір, тобто двосторонній правочин. На наш погляд, усе ж таки доцільно застосовувати до вказаного документа термін “договір” для того, щоб підкреслити правову природу цього юридичного факту. Крім того, слід звернути увагу на те, що у новому ЦК України застосовується термін не “угода”, а “правочин”, тобто доцільним є подальше використання терміна “договір” для позначення того факту, який має місце при організації діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Сторонами Договору є орган опіки та піклування і батьки-вихователі (батько-вихователь). Договір передбачає права і обов’язки сторін, порядок матеріального забезпечення дитячого будинку сімейного типу та соціального забезпечення його вихованців.

У доктрині цивільного права термін “Договір” розглядається з трьох точок зору: по-перше, як підстава виникнення правовідносин (юридичний факт), по-друге, як самі правовідносини, що виникли з цієї підстави і, по-третє, як форма, якої набувають відповідні правовідносини [17, с. 10; 38, с. 495; 55, с. 18-19]. Для досягнення мети даного дослідження необхідно, треба чітко встановити, про яке значення терміна йтиме мова. Для цього необхідно розглядати договір як – юридичний факт і як правовідносини. Чітке розмежування цих понять має велике теоретичне і практичне значення, оскільки договір як юридичний факт служить підставою виникнення договору як правовідносин. Але після укладення договору, він як юридичний факт, переходить до підстав договірних правовідносин, а виконуються та припиняються саме договірні правовідносини. На цю обставину вже вказувалося в літературі і при цьому наголошувалося на тому, що “до тех пор пока законодательство не будет изменено и в нем не будет устранена нечеткость терминологии можно и нужно анализировать два аспекта договора: договор как юридический факт и договор как правоотношение” [48, с. 29]. Далі поняття “договір” буде розглядатися як юридичний факт, який тягне за собою виникнення певних правовідносин.

Правову природу Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу визначити досить важко, оскільки нез’ясованим залишається питання, чи правомірно віднести договір, у якому однією із сторін є орган управління, до публічного права чи він повністю відноситься до сфери регулювання приватного права. З’ясування цього питання має дуже важливе значення, бо від цього залежить, яке договірне право застосовується (приватне чи публічне, цивільне чи адміністративне), які діють засоби регулювання, які є можливості для здійснення управлінських дій і який правовий шлях вирішення спорів у галузі управління вибрати. Як вірно зазначив Ю.М. Старілов, якщо однією стороною договору або навіть обома сторонами є суб’єкти публічно-правових адміністративних дій, то це зовсім не означає, що у даному випадку укладається адміністративний Договір [158, с. 46].

Теорія адміністративного права у різні часи намагалася визначити певні особливості адміністративних договорів [116; 192]. Доктриною адміністративного права були розроблені і певні  їх ознаки, за допомогою яких можна відмежувати адміністративні договори від інших видів договорів [116, с. 42-45; 158, с. 46]. Визначені нею характерні риси адміністративних договорів можна розглянути для з’ясування того, чи має Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу публічно-правовий характер, тобто є адміністративним договором, чи він усе ж таки є цивільно-правовим договором, а отже регулює відносини, що належать до приватної сфери.

Розглядаючи ознаки адміністративного Договору, можна зробити висновок, що деякі з них дійсно притаманні Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Так, однією із сторін цього Договору є державний орган, який, згідно з Договором, має відповідний обсяг владних повноважень: орган опіки та піклування має право здійснювати контроль за умовами проживання вихованців у дитячому будинку сімейного типу (п. 7 Положення про дитячий будинок сімейного типу) та за належним використанням коштів і матеріальних цінностей. Таким чином, орган управління зберігає владні повноваження відносно батьків-вихователів, але батьки-вихователі цьому органу не підпорядковуються, однак за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків вони можуть нести відповідальність у адміністративному порядку.

Таким чином, Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу властиві деякі ознаки адміністративного договору, але він не є адміністративним договором, оскільки сфера відносин, що ним регулюється, є приватно-правовою, спори, які виникають під час його дії, регулюються у судовому порядку. Однак, незважаючи на це, Договір усе ж таки породжує певні адміністративно-правові відносини – це відносини з контролю за знаходженням у сім’ї батьків-вихователів вихованців дитячого будинку сімейного типу, які регулюються саме адміністративними нормами, а не Договором, і органи опіки та піклування у цих відносинах виявляють саме свої владні повноваження по відношенню до батьків-вихователів, і між ними відсутня та рівноправність, що властива цивільно-правовим договорам. Отже, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу можна вважати приватно-правовим із публічно-правовими елементами. По-перше, до сфери публічного права належить, один з його суб’єктів – орган опіки та піклування; по-друге, публічно-правовий характер має його зміст - обов’язок вказаного органу здійснювати нагляд за проживанням вихованців у дитячому будинку сімейного типу.

Крім відносин щодо виховання та утримання дітей, Договір регулює відносини з виплати батькам-вихователям грошового утримання. За своєю правовою природою ці відносини є трудовими. Праця батьків-вихователів з вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, взятих ними у власну сім’ю, прирівнюється до праці педагогічних працівників. Завдяки цьому Договір набуває деяких ознак трудового договору. Але чи можна ототожнювати його з трудовим договором?

Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути ознаки, притаманні трудовому договору. Із визначення трудового договору[2] зазвичай виводять дві основні ознаки, що відрізняють його від цивільно-правових договорів. По-перше, це підкорення працівників внутрішньому трудовому розпорядку, а, по-друге, регулювання трудовим договором процесу праці, у той час як цивільно-правовий договір укладається щодо результатів праці. Але обидві ці ознаки були піддані критиці у науковій літературі. М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський вказали на те, що “необхідність підкорятися волі іншої сторони повністю укладається в межі будь-якого цивільно-правового зобов’язання взагалі і цивільно-правового договору зокрема” [17, с. 23]. Крім того, існують трудові договори, які не передбачають підкорення працівника внутрішньому трудовому розпорядку, наприклад, договір з надомним працівником. Щодо передачі власникові результатів праці, то ніхто не забороняє укладати цивільно-правовий договір, за яким ніякий результат праці замовнику не передається, оскільки послуга, що надається за таким договором, невіддільна від самого процесу її надання.

У зв’язку з цим у літературі запропоновано формально-юридичний критерій розмежування цивільно-правового і трудового договорів. При укладенні цивільно-правового договору слід зважати на те, що підрядник (виконавець, автор тощо) виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги по соціальному страхуванню. Навпаки, при укладанні трудового договору працівник підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, про прийняття його на роботу видається наказ, працівник має право на одержання допомоги по соціальному страхуванню [105, с. 145]. Крім того, трудові відносини регулюються, за загальним правилом, імперативними нормами, а тому угода між сторонами трудового договору можлива тільки з питань, які не врегульовані законодавством, а також у випадках, коли нормами права прямо чи непрямо надається диспозитивне значення. Цивільно-правові відносини, навпаки, регулюються у переважній більшості диспозитивними нормами, а імперативне регулювання для цивільно-правових відносин є винятком.

Положення про дитячий будинок сімейного типу містить як імперативні, так і диспозитивні норми. Слід зазначити, що диспозитивному регулюванню підлягає матеріальне забезпечення діяльності дитячого будинку сімейного типу, а імперативному – немайнові права та обов’язки, що виникають між сторонами Договору та між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу.

Таким чином, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу не можна повністю ототожнювати з трудовим договором, незважаючи на те, що він призводить до виникнення відносин щодо матеріального забезпечення батьків-вихователів, а такі відносини за своєю правою природою є трудовими.

Та обставина, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу служить підставою виникнення відносин, які за своєю правовою природою належать до різних галузей права, дає змогу стверджувати, що Договір має комплексний характер.

На жаль, у цивілістичній літературі питання комплексних договорів розроблено недостатньо і, разом з тим, склалася думка про такі договори як про нетипові відносини [120, с. 4-7; 136, с. 33-37]. Проте проблема комплексних договорів значуща не тільки для класифікації існуючих договорів, хоча і цей аспект досить важливий. Їх виділення має також практичне значення, бо у зв’язку з цим виникають найбільші труднощі при застосуванні норм зобов’язального права [146, с. 62]. Відсутність достатньої чіткості у термінах, що застосовуються в юридичній літературі, нерідко призводить до змішування понять комплексного і змішаного договорів [18]. Іноді ж поняття “змішаний” та “комплексний” договір використовуються як синоніми. Так, О.Е. Щербініна договір про участь у торговельно-промисловій виставці характеризує то як комплексний, то як змішаний Договір [188, с. 6, 10].

Критерій для розмежування понять “комплексний” та “змішаний” договір був запропонований О.М. Садіковим. На його думку, комплексні правові явища (у тому числі й договори) є сполучення різногалузевих елементів, а змішані договори містять елементи різних договорів одногалузевої належності [136, с. 34,36]. За визначенням А.О.Собчака комплексні договори служать підставою виникнення двох і більше зобов’язань, об’єднаних єдиною господарською метою. Необхідність координації зобов’язань, що виникають, їх пристосування до досягнення єдиної господарської мети в межах правовідносин, що породжуються комплексним договором, викликає до життя організаційні відносини. Поєднання організаційних та майнових відносин – відмінна риса комплексного договору, яка визначає багатосторонній характер регулювання вказаних відносин. У літературі комплексні договори розглядаються як різновид господарських договорів, що застосовуються у відносинах між організаціями [146, с. 64]. Але є підстави вважати, що загальна конструкція комплексного договору може бути поширена не тільки на господарські договори за участю юридичних осіб, але й на інші види договорів. Зокрема, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу також має ознаки, притаманні комплексним договорам.

По-перше, цей Договір є підставою виникнення цілої низки правовідносин як майнового, так і немайнового характеру, по-друге, правовідносини, що виникають унаслідок укладення цього Договору, є предметом регулювання різних галузей права, і, по-третє, зобов’язання, що виникають із цього Договору, об’єднані єдиною метою – створення найкращих умов для забезпечення особистих і майнових прав дітей, позбавлених батьківського піклування, і максимальне наближення цих умов до сімейних.

Перші дві ознаки Договору розглядаються у наступних підрозділах дисертаційного дослідження. А зараз слід докладно зупинитись на третій ознаці Договору.

Певний час питання про мету договору в радянській юридичній літературі спеціально не розглядалося. У роботах радянських цивілістів розроблене більш загальне питання про мету у зобов’язаннях [2, с. 81-84, 108-170; 115, с. 60-65]. Питання про мету договору було піднято Р.О. Халфіною, яка наголосила, що «цель договоров в советском социалистическом гражданском праве едина. Она заключается в выполнении планов социалистических организаций и в удовлетворении материальных и культурных потребностей граждан» [176, с. 116]. Але, зважаючи на те, що сьогодні, у зв’язку зі змінами в суспільстві, і, як наслідок, змінами в законодавстві, метою договорів не може бути виконання народно-господарських планів організаціями, в самому загальному вигляді метою договору все ж таки залишається забезпечення матеріальних і культурних потреб громадян.

          Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН Про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Захищаються права дитини і внутрішнім законодавством України. Так, ст. 51 Конституції проголошує, що дитинство охороняється державою. Відповідно до п. 1 Положення про дитячий будинок сімейного типу метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Батьки-вихователі, які є сторонами у Договорі виступають законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів у всіх установах і організаціях, включаючи судові, і не можуть використовувати надані права всупереч інтересам дітей.

          Таким чином, можна зробити висновок, що безпосередньою метою Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є саме охорона і захист прав та інтересів дітей, які приймаються для виховання та спільного проживання у дитячий будинок сімейного типу.

          Про необхідність захищати інтереси дитини, охороняти їх, забезпечувати йдеться і у новому Сімейному кодексі України, Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року та в інших нормативно-правових актах, спрямованих на захист неповнолітніх осіб. Але незрозуміло, що саме має на увазі законодавець, вживаючи термін “інтереси дитини”. Комплексних досліджень з цього питання доки що не існує. Разом з тим питанню інтересу в праві взагалі присвячено дуже багато робіт [23; 24; 43; 91; 114; 141; 169], але єдиної думки з цього приводу доки що не існує. На нашу думку слід приєднатися до визначення В.О. Рясенцева, який під інтересом дитини розумів збереження її здоров’я, нормальний фізичний та психічний її розвиток, виховання в ній тих якостей, що вимагаються від людини [155, с. 153].

          На відміну від українських та російських науковців в галузі сімейного права, західні вчені досить докладно розробили теорію інтересу дитини в праві [194, с. 198-199]. Крім того, на Заході при застосуванні на практиці законодавства, яке захищає і охороняє права неповнолітніх, усі справи вирішуються саме з огляду на якнайкраще забезпечення інтересу дитини.       

Серед положень комплексного договору завжди можна виділити основне, навколо якого групуються інші. Саме це основне положення і покликане забезпечувати досягнення тієї мети, яка викликала до життя договір. У даному випадку основними правами і обов’язками, передбаченими Договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, є обов’язок батьків-вихователів виховувати дітей, піклуватися про їх здоров’я, духовний, моральний і фізичний розвиток, навчання, підготовку до праці. Інші правовідносини, що породжуються цим комплексним договором, мають допоміжний характер, але акцесорними у традиційному сенсі їх назвати не можна, оскільки вони можуть існувати самостійно, незалежно від основного зобов’язання [146, с. 64]. Таким чином, весь комплекс правовідносин, що породжується Договором, групується навколо сімейних правовідносин батьків-вихователів і вихованців дитячого будинку сімейного типу та обслуговує їх, сприяючи досягненню основної мети Договору – створенню найкращих умов для забезпечення особистих та майнових прав неповнолітньої дитини.

У доктрині цивільного права існує загальноприйнята система класифікації договорів: залежно від розподілу прав і обов’язків між сторонами – односторонні, двохсторонні та багатосторонні; залежно від опосередкованого договором характеру переміщення матеріальних благ – відплатні, безвідплатні; залежно від способу укладання – реальні, консенсуальні; залежно від того, хто може вимагати виконання за договором – на користь їх учасників, на користь третіх осіб.

Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу теж потребує визначення свого місця у вищенаведеній класифікації.

Вказаний Договір є взаємним договором. За взаємним договором кожна із сторін набуває прав і одночасно несе обов’язки по відношенню одна до одної. Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу орган, який ухвалив рішення про створення такого дитячого будинку, та батьки-вихователі як сторони Договору мають певний обсяг обов’язків по відношенню одна до одної, кожному з яких відповідає певне право вимагати виконання цього обов’язку.

Договір є відплатним. Але в літературі по-різному визначається поняття відплатності. Так, професор Д.В. Боброва зауважує, що угода є платною тоді, коли “дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію” [178, с. 143]. М.Д. Єгоров зазначає, що відплатним слід уважати “договір, за яким майнове надання однієї сторони обумовлює зустрічне майнове надання від іншої сторони” [38, с. 509]. Визначення Д.В. Бобрової свідчить, що на користь сторони в угоді виконуються певні дії, які є засобом задоволення інтересів іншої сторони в угоді, у той час як для останньої можуть мати значення не тільки дії, а й результати дій, певні речі, а також майнові права, якими вона може скористатися. Платність в угоді може виражатись у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг, виконанні робіт тощо [40, с. 85]. Тому визначення Д.В. Бобрової є дещо спірним. Визначення М.Д. Єгорова теж має недолік. Як одна сторона правочину, так і інша можуть здійснювати не тільки майнове надання, а й дії немайнового характеру (наприклад, надання юридичних послуг, здійснення представництва у суді тощо.). У цьому випадку слід погодитися з визначенням Є.О.Харитонова, що “відплатним є правочин, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певну дію відповідає зустрічний обов’язок іншої сторони з надання матеріального або іншого блага” [40, с. 85]. Отже, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є відплатним, оскільки в ньому обов’язку батьків-вихователів виховувати дитину протистоїть обов’язок відповідного виконавчого комітету надавати грошове утримання дитині та батькам-вихователям. У цьому випадку немайновим обов’язкам батьків-вихователів з виховання, навчання та захисту інтересів вихованців дитячого будинку сімейного типу відповідає майновий обов’язок органу опіки та піклування щодо здійснення утримання дітей та забезпечення коштами батьків-вихователів.

За способом укладення даний Договір є ускладнено консенсуальним. Консенсуальним визнається правочин, для здійснення якого досить досягнення згоди про його укладення. Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу може вважатися укладеним, коли виконавчим комітетом прийнято рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, а також підібрані діти для передачі в дитячий будинок сімейного типу та узгоджені всі істотні умови даного Договору. Але відповідно до ч. 1 ст. 638 нового ЦК України Договір є укладеним, якщо з усіх істотних умов договору сторонами досягнуто згоди в належній формі. Отже, даний Договір уважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

Незважаючи на те, що сторонами у Договорі є батьки-вихователі і орган опіки та піклування, всі їхні права і обов’язки спрямовані на забезпечення належного виховання та утримання дітей, які залишилися без батьківського піклування і є вихованцями дитячого будинку сімейного типу. Таким чином, складається триланкова система договірних зв’язків, тобто батьки-вихователі мають взаємні права і обов’язки щодо органу опіки та піклування, а також певні права і обов’язки щодо вихованців дитячого будинку сімейного типу. У цьому випадку можна стверджувати, що по відношенню до батьків-вихователів і органу опіки та піклування вихованці дитячого будинку сімейного типу є третіми особами в Договорі.

У теорії цивільного права треті особи розглядаються як “участники гражданских правоотношений, находящиеся в определенной правовой связи с одной из сторон правоотношения, приобретающие в силу этого некоторые права и обязанности по данному правоотношению и выполняющие определенные дополнительные (вспомогательные) функции” [161, с. 126]. При укладенні Договору у вихованців не виникає жодних обов’язків ні щодо батьків-вихователів, ні щодо органів опіки та піклування: вони мають лише певні права. Але разом з тим між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу виникає правовий зв’язок, формою якого є правовідносини щодо виховання дітей. Зміст цих правовідносин складають права і обов’язки батьків-вихователів і права вихованців. Отже, можна говорити в даному випадку про те, що одним з суб’єктів договірних правовідносин є треті особи.

Існує дві великі групи договорів за участю третьої особи – це договори на користь третьої особи і договори про виконання третій особі. Ці два види договорів відрізняються один від одного. Договір на користь третьої особи визначається як договір, укладений між двома сторонами, за яким право вимоги виконання зобов’язання має як кредитор, так і вказана в договорі третя особа (щодо якої кредитор не є представником) [115, с. 138]. В. Вітрянський виділяє дві характерні ознаки, притаманні будь-якому договору на користь третьої особи: по-перше, у такому договорі має бути передбачено, що боржник зобов’язаний виконати своє зобов’язання не кредиторові, а третій особі, яка зазначена чи не зазначена у договорі; по-друге, третя особа, на користь якої повинно бути здійснене виконання, наділяється самостійним правом вимоги по відношенню до боржника, яке випливає з договірного зобов’язання [25, с. 22-23]. До цих ознак ще необхідно додати, що третя особа – це особа, яка не бере участі у договорі ні прямо( в якості контрагента), ні опосередковано (через представника) [67, с. 99]. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 636 нового ЦК України виконання їй зобов’язання може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої обумовлене виконання.

У літературі вже неодноразово підкреслювалося, що договір на користь третьої особи необхідно відрізняти від договору про виконання третій особі [38, с. 508; 68, с. 112; 79, с. 22; 115, с. 139]. На перший погляд, виконання зобов’язання третій особі нагадує відносини щодо договору на користь третьої особи. Але від договору на користь третьої особи фактичне виконання третій особі відрізняється тим, що у першому випадку особа зазвичай одержує право вимагати виконання поряд із кредитором, тоді як у другому випадку виконання здійснюється третій особі замість виконання кредиторові. При цьому третя особа не стає стороною у договорі і не набуває права вимагати від боржника виконання [79, с. 22].

Таким чином, повертаючись до Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, можна сказати, що йому притаманні ознаки договору про виконання третій особі.

Аналіз Положення про дитячий будинок сімейного типу засвідчує, що діти, які передаються на виховання у такий будинок, не є учасниками Договору, а також не наділяються самостійним правом вимоги щодо виконання умов Договору по відношенню до органу опіки та піклування, але як батьки-вихователі, так і органи опіки та піклування мають конкретні обов’язки з відшкодування по відношенню до вихованців дитячого будинку сімейного типу.

Через те, що третя особа при укладенні договору не є його стороною, але пов’язана певним правовим зв’язком з однією із сторін договору, відносини за участю третьої особи характеризуються наявністю вихідних внутрішнє відносин (між сторонами) і зовнішніх, які встановлюють зв’язок із третьою особою [161, с. 124]. Разом з тим, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, як комплексний, породжує декілька рівнів правовідносин, що виникають між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу, між батьками-вихователями і органом опіки та піклування, між вихованцями дитячого будинку сімейного типу і органом опіки та піклування і регулюється, як уже зазначалося, нормами різних галузей права. Отже, можна погодитися з висловленою у літературі думкою про те, що “одно из двух правоотношений с участием третьих лиц могет быть гражданско-правовым, а другое – административно-правовым, семейно-правовым и т.п.” [162, с. 58].

Таким чином, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу має ознаки договору про виконання третій особі і породжує низку правовідносин як зовнішніх – між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу, а також між вихованцями і органом опіки та піклування, так і внутрішніх – між органом опіки та піклування і батьками-вихователями. Ці правовідносини мають різногалузеву природу.

Суттєве значення для характеристики Договору про передачу дитини для виховання та спільного проживання в дитячий будинок сімейного типу має аналіз його змісту. У доктрині неодноразово відмічалося, що “когда говорят о содержании договора в его качестве правоотношения, имеют ввиду права и обязанности контрагентов. В отличие от этого содержание договора-сделки составляют договорные условия” [17, с. 238; 36, с. 346; 77, с. 10; 152, с. 451]. Отже, надалі мова піде про зміст договору як юридичного факту, а зміст договору як правовідносин, що породжуються фактом укладення Договору, тобто права та обов’язки батьків-вихователів та органу опіки та піклування (сторін Договору), буде розкрито у наступному розділі.

Зміст будь-якого договору – юридичного факту – як відомо, складає сукупність договірних умов. Договірні умови прийнято поєднувати у певні групи. Традиційно більшість авторів розподіляє договірні умови на три групи: істотні, звичайні та випадкові [38, с. 499-502; 55, с. 29-32; 150, с. 407-408]. Для характеристики Договору про організацію діяльності дитячий будинок сімейного типу за основу буде взятий традиційний поділ договірних умов на істотні, звичайні та випадкові.

Випадковими прийнято вважати такі умови договору, що погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, взагалі не врегульованих законодавством [55, с. 31]. Досі не існує випадкових умов у Договорі про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу з декількох причин: по-перше, Додаток до Положення про дитячий будинок сімейного типу містить типову форму Угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, і практичні працівники органів, що займаються влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування, при передачі дитини у дитячий будинок сімейного типу користуються саме цією формою, ніяк її не змінюючи. По-друге, більшість дитячих будинків сімейного типу було створено ще до введення в дію Положення про дитячий будинок сімейного типу від 27.04.1994 року, яке передбачило укладання цього Договору, а тому ще немає достатньої практики укладання таких договорів.

Звичайні умови – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору [55, с. 30].

Звичайні умови Договору містяться у Положенні про дитячий будинок сімейного типу і будуть обов’язковими для сторін унаслідок самого факту укладення Договору.

Але не всі умови, які містяться у Положенні, є звичайними. І завдання цього підрозділу полягає у виокремленні з Положення про дитячий будинок сімейного типу саме тих умов, без яких Договір про передачу дитини для виховання та спільного проживання у дитячий будинок сімейного типу не може вважатися укладеним, тобто істотних умов.

Відповідно до ст. 638 нового Цивільного кодексу України істотними умовами є 1) умови про предмет договору; 2) умови, що визначені законом як істотні; 3) умови, необхідні для договорів даного виду; 4) всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Основною і конститутивною істотною умовою будь-якого договору є його предмет, під яким, як правило, прийнято розуміти матеріальне чи нематеріальне благо щодо якого виникають правовідносини [168, с. 164]. А оскільки, як ми впевнились, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним і відповідно виступає підставою виникнення низки різногалузевих правовідносин, то його можна вважати багатопредметним. Кожна група дій, яка вчиняється суб’єктами цих правовідносин спрямована на різні матеріальні або нематеріальні блага.

Так, як уже зазначалося, центральними правовідносинами, що виникають із Договору, є правовідносини з виховання дітей, переданих у дитячий будинок сімейного типу. За своєю природою ці відносини є сімейно-правовим. Тут благами, на які спрямовані дії суб’єктів, тобто батьків-вихователів і органу опіки та піклування, виступають дії щодо забезпечення здоров’я, фізичного, психічного і морального розвитку дітей, узятих для виховання та спільного проживання в дитячий будинок сімейного типу. Усі інші відносини, незалежно від їх галузевої належності, спрямовані на обслуговування саме цих центральних правовідносин, але кожні з них мають свій предмет.

Відповідно до п. 25 Положення дитячому будинку сімейного типу надається у користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу місця розташування будинку. У цьому разі між органом опіки та піклування і батьками-вихователями виникають земельні правовідносини, предметом яких стає земельна ділянка.

Відповідно до цього ж пункту дитячому будинку сімейного типу надається автомобільний транспорт і виникають майнові правовідносини, предметом яких є автотранспорт.

Відповідно до п. 24 Положення дитячому будинку сімейного типу щомісячно виділяються кошти на харчування дітей; придбання для них одягу, взуття, м’якого інвентарю; предметів домашнього вжитку; особистої гігієни; іграшок, книжок; господарського обслуговування приміщень, оплати тепло-, електро- і водопостачання, побутових послуг і послуг зв’язку. Із зазначених дій виникають правовідносини щодо соціального забезпечення, предметом яких є кошти, що надаються для вказаних цілей.

Таким чином, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу має декілька предметів і щодо кожного з них він має містити чітко визначені умови: здоров’я, фізичний, психічний та моральний розвиток дітей; земельна ділянка; автомобільний транспорт; утримання вихованців дитячого будинку сімейного типу; кошти, призначені для утримання квартири (будинку).

Оскільки Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є відплатним, то наступною його істотною умовою є ціна Договору, яка визначається розміром грошового утримання батьків-вихователів. У Договорі необхідно вказати розмір грошового утримання батькам-вихователям, а також порядок його виплати – готівкою чи шляхом перерахування на особистий рахунок батьків-вихователів.

Істотною умовою також можна вважати умову щодо строку дії Договору, тобто строку, на який дитина передається в дитячий будинок сімейного типу.

Велике значення також мають строки виконання певних обов’язків органами опіки та піклування: строки виплати батькам-вихователям грошового утримання, а також строки виплати батькам-вихователям коштів на утримання вихованців дитячого будинку сімейного типу, строки надання земельної ділянки і транспортного засобу. Від цого залежить якість виконання батьками-вихователями своїх обов’язків, а відповідно і досягнення мети створення дитячого будинку сімейного типу. Але найголовнішим є те, що встановлення і дотримання строків сприяє забезпеченню інтересів вихованців дитячого будинку сімейного типу.

У Договорі мають бути визначені права і обов’язки сторін. Якщо для підтримання здоров’я, фізичного або духовного розвитку дитини необхідні додаткові заходи (періодичні консультації з лікарями-спеціалістами, зайняття лікувальною фізкультурою, відвідування гуртків тощо), то перелік заходів, їх періодичність, терміни проведення, а також фінансування мають передбачатися у Договорі.

Крім того, відповідно до п. 20 Положення про дитячий будинок сімейного типу батьки-вихователі є законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, а це означає, що вони мають права та несуть обов’язки цивільно-правових та процесуальних представників вихованців дитячого будинку сімейного типу відповідно до чинного цивільного та процесуального законодавства. Ця обставина теж має бути відображена у Договорі.

Якщо Договором передбачається надання земельної ділянки, то необхідно вказати її площу і цільове призначення.

Якщо батькам-вихователям надається автотранспорт, то необхідно визначити, на чиє ім’я він має бути зареєстрований, а також хто – орган опіки та піклування чи батьки-вихователі – буде сплачувати відповідний збір як володілець транспортного засобу. А головне, у Договорі необхідно передбачити умови користування наданим транспортним засобом – відплатність чи безвідплатність.

Договір має передбачати порядок ведення бухгалтерського обліку і звітності перед органом опіки та піклування про використання коштів, що надаються батькам-вихователям для утримання вихованців дитячого будинку сімейного типу, утримання наданого житлового приміщення і оплату комунальних послуг. Необхідно встановити періодичність перевірок органами опіки та піклування належного використання коштів і матеріальних цінностей у дитячому будинку сімейного типу та сумлінності виконання батьками-вихователями своїх обов’язків із виховання дітей, а також порядок і форми здійснення такого контролю.

Договір має містити вказівку на порядок виплати батькам-вихователям коштів для утримання вихованців, утримання житлового приміщення, оплати комунальних послуг – готівкою чи шляхом перерахування на рахунок батьків-вихователів.

Таким чином, якщо передбачити у Договорі названі умови можна уникнути у майбутньому спорів щодо правового режиму вказаного майна. Крім того, правочини з названими предметами відповідно до чинного законод

 

14