ГоловнаЗворотній зв'язок

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, підсумовуючи дослідження цивільно-правового становища такого виду квазі-сімейної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитячий будинок сімейного типу, необхідно підкреслити наступне.

Незважаючи на більш ніж десятирічний досвід існування дитячих будинків сімейного типу, правове регулювання тих правовідносин, що виникають у процесі створення і діяльності дитячого будинку сімейного типу, є досить недосконалим і потребує перегляду. З огляду на це у даному дисертаційному дослідженні автором проведено аналіз правових засад діяльності дитячого будинку сімейного типу і на підставі цього аналізу надано рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства, яке забезпечує функціонування зазначеного виду влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому дістали подальшого розвитку теоретичні положення науки цивільного права.

У першу чергу слід наголосити на тому, що дитячий будинок сімейного типу не є сім’єю, але не є він і юридичною особою. Через це батьки-вихователі мають розглядатися як самостійні суб’єкти цивільних правовідносин і правовідносин іншої галузевої належності, що виникають під час створення і діяльності дитячого будинку сімейного типу. При цьому самостійним, а також рівним із батьками-вихователями суб’єктом цивільних правовідносин виступає орган опіки та піклування. Урахування цього положення буде сприяти застосуванню до регулювання відносин, що виникають між названими суб’єктами, норм і принципів здебільшого цивільного, а не адміністративного права.

Підставою виникнення дитячого будинку сімейного типу є комплекс юридичних фактів, який об’єднаних у неподільний юридичний склад, кожен із елементів якого має самостійне юридичне значення. Тобто кожен із цих елементів може спричинити юридично значущі наслідки, а саме – виникнення окремих правовідносин, які можна назвати “проміжними”. Усі ці проміжні правовідносини є організаційними і покликані “організувати” ті правовідносини, що виникатимуть під час діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Кожен з елементів зазначеного юридичного складу виникає в чітко визначеній послідовності, яка не може бути змінена. Це сприяє захисту прав і законних інтересів усіх суб’єктів дитячого будинку сімейного типу – батьків-вихователів, вихованців, органу опіки та піклування, оскільки, не маючи статусу батьків-вихователів, кандидати у батьки-вихователі не мають і не повинні мати того обсягу прав і обов’язків, який мають батьки-вихователі.

Після ухвалення рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, він уважається створеним, і між органом опіки та піклування і батьками-вихователями виникають правовідносини щодо діяльності дитячого будинку сімейного типу з надання батькам-вихователям житлового приміщення для спільного проживання з дітьми та щодо добору дітей, які будуть передані для виховання та спільного проживання в дитячий будинок сімейного типу.

Основна група правовідносин щодо діяльності дитячого будинку сімейного типу виникає на підставі Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного тип. Цей Договір має комплексний характер.

Незважаючи на те, що теорію комплексних договорів було розроблено стосовно господарських договорів, вона може бути застосована і до Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, змістом якого є, перш за все, обов’язок батьків-вихователів немайнового характеру – обов’язок виховувати дітей, позбавлених батьківського піклування. Цей обов’язок є сімейно-правовим, а тому конструкція зазначеного Договору є досить нетиповою для цивільного права. У дисертації, таким чином, уперше розглядаються сімейно-правові обов’язки батьків-вихователів з точки зору зобов’язального права.

Юридична характеристика Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу дозволяє віднести його до двосторонніх, відплатних, консенсуальних договорів про виконання третій особі.

На підставі Договору виникають як майнові, так і особисті немайнові цивільні правовідносини, суб’єктами яких є батьки-вихователі, члени їх сім’ї, вихованці дитячого будинку сімейного типу, орган опіки та піклування.

Особливістю майнових правовідносин, що складаються у дитячому будинку сімейного типу, є велика кількість об’єктів і суб’єктів цих правовідносин.

Об’єкти майнових правовідносин у дитячому будинку сімейного типу можна розподілити на дві групи: 1) об’єкти, правовий режим яких не змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу; 2) об’єкти, правовий режим яких змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу.

До першої групи відноситься майно, що знаходиться у власності вихованців дитячого будинку сімейного типу і залишилося за місцем їх постійного проживання, аліменти і пенсії, на які вони мають право, а також житлове приміщення, яким вони мають право користуватися. До цієї ж групи належить і майно батьків-вихователів, що належить їм на праві власності і не використовується в діяльності дитячого будинку сімейного типу.

До другої групи належить майно вихованців і батьків-вихователів, яке використовується у діяльності дитячого будинку сімейного типу. Кожен із суб’єктів дитячого будинку сімейного типу має рівні права на користування цим майном.

Наукове значення наведеного поділу полягає у чіткому розмежуванні правових режимів майна вихованців і батьків-вихователів з метою ефективнішого правового регулювання майнових відносин, що виникають у дитячому будинку сімейного типу.

Інакше вирішується питання відносно майна, право власності на яке виникає під час діяльності дитячого будинку сімейного типу. Підставами виникнення права власності на це майно може бути спільна діяльність суб’єктів дитячого будинку сімейного типу, а також договори про надання йому благодійної допомоги. Майно набуте спільною працею суб’єктів дитячого будинку сімейного типу, є їх спільною сумісною власністю, а майно, що передається за договором про надання благодійної допомоги, – спільною частковою власністю.

Особисті немайнові права батьків-вихователів є похідними від батьківських, оскільки батьки-вихователі, з огляду на природу деяких батьківських прав, не можуть мати той же обсяг прав і обов’язків щодо дитини, який мають рідні батьки дитини. Отже, деякі з батьківських прав і обов’язків покладаються на батьків-вихователів, серед них - обов’язок виховувати переданих їм на виховання дітей, бути їх представниками, право визначати місце їх проживання, забирати дитину із закладу охорони здоров’я. Тобто батьки-вихователі є законними представниками вихованців дитячого будинку сімейного типу і захисниками їх інтересів. Усі інші особисті немайнові права належать тільки власним батькам дитини і не можуть бути передані батькам-вихователям під час вміщення дитини, позбавленої батьківського піклування, в дитячий будинок сімейного типу. Обмеження обсягу прав і обов’язків батьків-вихователів порівняно з правами і обов’язками рідних батьків пояснюється правовою природою батьківських прав, які мають невідчужуваний характер.

Припинення правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу, може здійснюватися на підставі як правомірної поведінки суб’єктів, так і неправомірної їх поведінки. Неправомірна поведінка спричиняє притягнення батьків-вихователів до кримінальної, адміністративної та цивільно-правової відповідальності.

Особливостями цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу є такі: по-перше, основним її видом є позадоговірна відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров’ю вихованців унаслідок неналежного здійснення або нездійснення батьками-вихователями свого обов’язку щодо виховання цих дітей, незважаючи на те, що цей обов’язок передбачений Договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; по-друге, за заподіяння шкоди майну вихованців дитячого будинку сімейного типу батьки-вихователі також будуть нести позадоговірну відповідальність; по-третє, умовами договірної відповідальності батьків-вихователів є їх вина і протиправна поведінка, у разі відсутності шкоди, заподіяної кредиторові за Договором; по-четверте, формами цивільно-правової відповідальності є заходи як майнового (відшкодування шкоди), так і адміністративного характеру (посилення контролю за проживанням і вихованням дітей у дитячому будинку сімейного типу, використанням батьками-вихователями коштів, що виділяються органом опіки та піклування на утримання вихованців, а також припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу).

На батьків-вихователів також покладається обов’язок нести відповідальність за протиправну поведінку вихованців дитячого будинку сімейного типу. Але ця відповідальність може бути покладена на батьків-вихователів тільки у випадку наявності в їх діях (бездіяльності) складу цивільного правопорушення, яке полягає в неналежному вихованні дітей, позбавлених батьківського піклування, що призвело до їх протиправної поведінки.

Оскільки батьки-вихователі при скоєнні цивільного правопорушення несуть відповідальність за власне діяння, то вони мусять відповідати за рахунок власного майна, а не майна вихованців дитячого будинку сімейного типу.

Припинення правовідносин, пов’язаних із діяльністю дитячого будинку сімейного типу, може здійснюватися також на загальних підставах, що передбачені гл. 50 нового ЦК. Адже підставою виникнення більшості правовідносин під час діяльності дитячого будинку сімейного типу є Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Але не всі підстави припинення зобов’язань, передбачені в законі, можуть служити підставами припинення тих правовідносин, що виникають під час діяльності дитячого будинку сімейного типу. Останні можуть припинятися на підставі належного виконання Договору, за домовленістю сторін, неможливістю виконання, смертю батьків-вихователів.

Аналіз правових засад діяльності дитячого будинку сімейного типу сприятиме більш ефективному застосуванню норм чинного цивільного законодавства до регулювання правовідносин, що виникають при організації діяльності та в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Крім того, сформульовані висновки можуть служити підгрунтям для внесення змін і доповнень у Цивільний та Сімейний кодекси України, крім того вони обгрунтовують необхідність розробки нового Положення про дитячий будинок сімейного типу.

 

24