ГоловнаЗворотній зв'язок

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

 

 

 

На сьогодні в Україні склалася досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає влаштування дітей як сім’ю, так і в державні навчально-виховні заклади. Разом з тим правове регулювання відносин, що виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є недосконалим і має суттєві прогалини. На практиці це призводить до порушення прав і законних інтересів неповнолітніх, які й без того мають глибокі душевні травми через своє соціальне становище. Сказане безпосередньо стосується і правового регулювання діяльності дитячих будинків сімейного типу. По-перше, незважаючи на багаторічний досвід існування таких будинків, регулювання їх діяльності ще й досі не одержало свого закріплення на рівні закону. По-друге, хоча чинне Положення про дитячий будинок сімейного типу існує вже у третій редакції, воно не регулює всі ті численні відносини, що виникають під час створення, діяльності та припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу. По-третє, залишається невизначеним правовий статус дитячого будинку сімейного типу і через це не можна з упевненістю сказати, яке саме законодавство, крім Положення про дитячий будинок сімейного типу, треба застосовувати при вирішенні питань, неврегульованих Положенням.

Одним із сучасних принципів сімейного права України є принцип пріоритету сімейного виховання дітей: і тих, які мають батьків, і тих, які з різних причин залишилися без батьківського піклування. Цей принцип безпосередньо закріплено в новому СК України. Відповідно до ч.3 ст. 5 СК держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини, бо право дитини на виховання у родині це її невід’ємне та природне право, і ніде крім сім’ї дитина не зможе одержати ту турботу і те тепло, які потрібні їй для нормального розвитку. Це треба враховувати також і при влаштуванні дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. Передача їх в сім’ю має розглядатися як пріоритетна форма влаштування дитини, і тільки у випадках, коли це неможливо, мова може йти про забезпечення прав та інтересів дитини іншими способами. Традиційною альтернативою сімейного виховання є передача дитини в дитячі інтернатні заклади. Якщо раніше така передача була вимушеним, але практично єдиним шляхом улаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, то останнім часом становище поступово змінюється. Здійснюються активні пошуки моделей відносин, які б, з одного боку, брали все позитивне із сімейної форми влаштування дитини, а з іншого – мали необхідну державну підтримку, тобто ті риси, які притаманні інтернатній формі влаштування неповнолітніх. Річ у тім, що в багатьох випадках передачу дитини в сім’ю унеможливлюють чинники суто економічного порядку: фізичні особи мають бажання взяти дитину на виховання, надати їй умови сімейного життя, але з фінансових та економічних причин змушені від цього відмовлятися. У таких випадках виникає потреба у створенні нових, комбінованих форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

          Аналіз чинного законодавства України дає підстави для виокремлення трьох форм улаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків:

1)    сімейна форма (улаштування дітей у сім’ю);

2)    інтернатна форма (улаштування в навчально-виховні заклади);

3)    квазі-сімейна форма (влаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки).

У рамках кожної з названих форм існують власні види влаштування дітей, що характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування.

До сімейної форми (улаштування дітей у сім’ю) з урахуванням норм чинного та перспективного законодавства України можна віднести такі види влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення дитини (гл. 18 СК); опіка та піклування над дитиною (гл. 19 СК); фактичне виховання (ст. 269 СК).

Інтернатна форма (влаштування до навчально-виховних закладів) має такі види: будинки дитини (для дітей від народження до трьох років); інтернатний заклад для дітей дошкільного віку; інтернатний заклад для дітей шкільного віку; інтернатний заклад змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку; загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільним відділенням).

Квазі-сімейна форма (влаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки) включає патронат і прийомну сім’ю.

Першою і пріоритетною формою влаштування дітей є сімейна форма. Улаштування дітей в сім’ю має на меті створення дитині умов сімейного виховання, збереження можливості її проживання в сім'ї родичів чи інших осіб, які б виховували дитину та здійснювали за нею догляд, тому ця форма безумовно є пріоритетною. Улаштування дітей в сім’ю забезпечується різними способами і здійснюється за допомогою різних правових механізмів. Кожен з них має свої характерні риси і дає можливість ураховувати особливості відносин, що виникають між дитиною та особою, яка її виховує.

Усі види сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, мають спільні ознаки, які дають змогу, по-перше, об’єднати їх в одну групу, а, по-друге, стверджувати, що між суб’єктами цих форм виникають суто сімейні правовідносини. Суб’єктами цих правовідносин є виключно фізичні особи, пов’язані спільністю проживання та побуту, веденням спільного господарства. Державні органи не є суб’єктами правовідносин, що виникають між усиновителем та всиновленою дитиною, між опікуном (піклувальником) та підопічним, фактичним вихователем та вихованцем. Наведені ознаки дають змогу твердити, що всиновлені діти, діти, які передані під опіку чи піклування, або які знаходяться на фактичному вихованні, та їх усиновителі, опікуни (піклувальники), фактичні вихователі складають саме сім’ю у тому сенсі, в якому її розуміє законодавець (ст. 3 СК) та більшість учених-юристів [14, с. 34; 51, с. 44; 102, с. 42; 110, с. с. 8-9; 153, с. 50; 154, с. 48; 155, с. 43]. Інші ознаки, що характеризують сімейну форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, будуть проаналізовані нижче з урахуванням предмета даного дисертаційного дослідження.

Другою формою влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, як уже зазначалося, є влаштування їх до навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ця форма може застосовуватися тільки у тих випадках, коли немає можливості надати дитині умови сімейного виховання, тобто залучити один із видів улаштування дитини в сім’ю. Державні організації, що безпосередньо опікуються дітьми, діють на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 13.05.1993 № 137.

Третя форма влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування - квазі-сімейна – поєднує в собі ознаки як сімейного, так і інтернатного влаштування дітей і включає прийомну сім’ю і патронат. Ця форма є найменш розвинутою як у теоретичному і законодавчому сенсі, так і з точки зору практики влаштування дітей.

Прийомна сім’я є відносно новим інститутом сімейного права України, але за принципами, покладеними в основу її діяльності, вона має ознаки як сімейної так і інтернатної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомна сім’я – це сім’я, що добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання та спільного проживання. Загальна кількість дітей у такій сім’ї рахуючи рідних та прийомних, як правило, не повинна перевищувати 5 осіб (п. 2 Положення про прийомну сім’ю). Діти до прийомної сім’ї передаються на підставі Угоди про влаштування дітей до прийомної сім’ї на виховання та спільне проживання. Оскільки цей інститут улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є новим, грунтовних досліджень з цього питання в науці сімейного права України поки що не існує.

          СК України передбачає ще один вид улаштування у сім’ю дітей, позбавлених батьківського піклування – патронат. Цей вид не є зовсім новим, але законодавче закріплення на рівні Кодексу він одержала уперше. Відповідно до ст. 252 СК України за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

Зазначені види квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, до сімейної форми наближає те, що діти передаються на виховання особам (прийомним батькам, патронатним вихователям), які до досягнення дітьми повноліття постійно сумісно з ними проживатимуть та вестимуть спільне господарство, виховуючи їх. Але, на відміну від правовідносин, що складаються в сім’ї тільки за участю фізичних осіб, при влаштуванні дітей до прийомних сімей або під патронат складаються своєрідні тристоронні правовідносини, суб’єктами яких є ще й держава в особі органу опіки та піклування, що бере на себе обов’язок з утримання переданих на виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Таким чином, сьогодні в Україні існують три альтернативні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, кожна з яких має свої особливості, свої позитивні та негативні риси. Але незважаючи на те, що найбільш бажаним є влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, в сім’ю, дуже часто сім’ї не мають економічних і фінансових можливостей утримувати таку дитину, навіть коли вони цього бажають. З огляду на це, уявляється необхідним всебічний розвиток квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом удосконалення нормативної бази і розширення практики застосування, оскільки оптимальним є сполучення фінансової підтримки з боку держави пересічних громадян, які мають бажання виховувати знедолених дітей, але не мають для цього необхідним матеріальних засобів, та виховання у сімейному оточенні дітей, позбавлених батьківського піклування.

Перелік наведених форм і видів улаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, не є вичерпним. Останнім часом здійснюється пошук нових видів улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Підтвердженням цьому є процес створення дитячих будинків сімейного типу. 23 жовтня 1989 року наказом Державного комітету СРСР з народної освіти було уведено в дію Тимчасове положення про дитячі будинки сімейного типу. Однак поза Положенням залишилося багато питань, які стосувалися взаємовідносин між батьками-вихователями і вихованцями дитячих будинків сімейного типу, а також між батьками-вихователями, вихованцями і місцевими державними органами. Тому процес створення дитячих будинків сімейного типу став проходити повільно. Серйозним випробуванням для цього процесу став розпад Радянського Союзу, разом з яким припинив своє існування і Радянський дитячий фонд імені В.І. Леніна, який здебільшого і здійснював фінансування дитячих будинків сімейного типу. Ці події спричинилися до значного зменшення кількості дитячих будинків сімейного типу в Україні, а у Російській Федерації – до заміни їх прийомними сім’ями.

У незалежній Україні перше Положення про дитячий будинок сімейного типу було прийняте постановою Кабінету Міністрів України № 267 від 27 квітня 1994 року, але його редакція теж мала значні недоліки. Пізніше і ця постанова втратила чинність.

Нині дитячі будинки сімейного типу діють на підставі Положення про дитячий будинок сімейного типу у третій редакції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 267 від 26 квітня 2002 року, яка затвердила.    

Незважаючи на те, що перші дитячі будинки сімейного типу були створені понад десять років тому, а також на те, що сьогодні в Україні функціонує ціла низка таких будинків, досі не проводилось грунтовних наукових досліджень відносин, які виникають у процесі створення, існування та припинення діяльності цих будинків. Важко визнати досконалим і стан нормативного регулювання діяльності дитячого будинку сімейного типу, а також практику застосування існуючих норм. Тому виникає потреба в науковому аналізі природи дитячого будинку сімейного типу і створенні адекватної правової форми для відносин, що виникають між дітьми, які потребують піклування та особами, які беруть на себе обов’язок з їх виховання.

Питання про правову природу дитячого будинку сімейного типу та про його місце у системі форм та видів улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть бути вирішене шляхом проведення порівняльного аналізу всіх існуючих в Україні форм улаштування дітей, а вирішувати питання про сутність дитячого будинку сімейного типу можна тільки в загальному контексті заходів, спрямованих на піклування про дітей.

Перш за все необхідно визначити до якої форми влаштування дітей належить дитячий будинок сімейного типу (сімейної, інтернатної або квазі-сімейної). Стосовно цього питання склалися дві основні концепції. Згідно з першою, дитячий будинок сімейного типу являє собою сім’ю [109, с. 125]. Друга концепція полягає у визнанні дитячого будинку сімейного типу інтернатним закладом. Вона підтримується практичними працівниками, які займаються влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує іще одна думка відповідно до якої дитячий будинок сімейного типу є самостійною формою сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [65, с. 13].

Для того щоб дійти певного висновку, необхідно проаналізувати наведені концепції, з’ясувавши особливості сімейних форм влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, а також характерні ознаки навчально-виховного закладу як форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Визначення правової природи дитячого будинку сімейного типу потребує грунтовного аналізу підстав виникнення та припинення правовідносин, що виникають між суб’єктами зазначеної форми влаштування покинутих дітей, характеру і обсягу тих прав та обов’язків, що виникають між цими суб’єктами, та порівняння їх з іншими існуючими способами влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Цей аналіз дозволить зробити висновок про те, до якої саме форми влаштування – сімейної чи інтернатної – віднести дитячий будинок сімейного типу.

Першою ознакою, яка дасть змогу визначити місце дитячого будинку сімейного типу в системі форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є підстави виникнення правовідносин між суб’єктами цих форм.

Так, підставою виникнення дитячого будинку сімейного типу є комплекс юридичних фактів, який включає в себе: 1) бажання особи чи осіб взяти для виховання та спільного проживання в сім’ю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яке виражається в письмовій заяві; 2) письмовий висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді про наявність умов для створення дитячого будинку сімейного типу; 3) рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, яке ухвалюється місцевими органами виконавчої влади.

Діти до дитячого будинку сімейного типу передаються на підставі Угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, у зв’язку з чим виникає питання: з якого моменту дитячий будинок сімейного типу вважається створеним? З моменту прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу місцевими органами виконавчої влади, чи з моменту підписання зазначеної Угоди? Від відповіді на це питання буде залежати, чи вважати факт укладання Угоди однією з підстав створення дитячого будинку сімейного типу чи ні. А також залежатиме і момент виникнення певних взаємних прав і обов’язків у батьків-вихователів і органу опіки та піклування. На нашу думку, дитячий будинок сімейного типу можна вважати створеним з моменту прийняття рішення про його створення місцевими органами виконавчої влади, оскільки зі змісту Положення про дитячий будинок сімейного типу випливає, що він може деякий час існувати і без дітей, наприклад, у період його комплектування при створенні, а також тоді, коли всі діти з нього вибули з якихось причин, а нових ще не набрано.

Підставами виникнення прийомної сім’ї є: письмовий висновок відділу у справах сім’ї та молоді; а також рішення про утворення сім’ї, що ухвалюється відповідними місцевими органами виконавчої влади. Підстави виникнення патронатного виховання у законі чітко не вказуються, але з огляду на підстави виникнення правовідносин між суб’єктами інших форм улаштування покинутих дітей можна припустити, що підставами виникнення правовідносин патронатного виховання є, по-перше, факт залишення дитини без піклування батьків; по-друге, заява особи, яка виявила бажання взяти цю дитину в сім’ю, по-третє, рішення відповідного органу державної влади, по-четверте, Договір про патронат. Підставами виникнення опіки та піклування є: факт залишення дитини без піклування батьків і рішення органів опіки та піклування про встановлення опіки (піклування) над дитиною. Підставами виникнення фактичного виховання є: факт залишення дитини без піклування батьків і волевиявлення будь-якої особи взяти дитину на виховання. Підставами виникнення усиновлення є: факт залишення дитини без піклування батьків, волевиявлення будь-якої особи усиновити дитину, яке викладається у формі заяви і рішення суду про усиновлення, що набрало чинності.

Підставами для вміщення дитини у навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є: факт залишення дитини без піклування батьків; рішення державної виконавчої влади за місцем проживання дитини про необхідність направлення її в заклад; путівка відповідного органу державної виконавчої влади, у віданні якого знаходиться заклад.

Таким чином, за підставами створення дитячий будинок сімейного типу наближається до сімейної форми влаштування дітей, оскільки виникнення правовідносин між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу однаковою мірою залежить і від бажання тих осіб, які будуть у ньому працювати, тобто майбутніх батьків-вихователів, що не має місця у навчально-виховному закладі, і від рішення державних органів, що здійснюють добір кандидатів.

          Другою ознакою, яка дає можливість відрізнити дитячий будинок сімейного типу від інших форм та видів улаштування дітей є характер прав і обов’язків учасників відносин і, в першу чергу, факт збереження чи, навпаки, припинення правового зв’язку між дитиною, яка передається на виховання, та її рідними батьками.

При передачі дитини до дитячого будинку сімейного типу правовий зв’язок її з рідними батьками не припиняється. Діти, які виховуються у дитячому будинку сімейного типу, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду, мають право підтримувати контакти з рідними батьками та іншими родичами (п. 16 Положення про дитячий будинок сімейного типу). Вони також мають право на раніше призначені аліменти, пенсії, допомогу, які перераховуються на особисті рахунки, відкриті на їх ім’я в установах банку (п. 14 Положення про дитячий будинок сімейного типу).

Не припиняється правовий зв’язок між батьками та дітьми і в разі передачі дитини до прийомної сім’ї ( п. 13 Положення про прийомну сім’ю), на патронатне виховання, при призначенні над дитиною опіки чи піклування, при фактичному вихованні. Правовий зв’язок з батьками та родичами дитина втрачає тільки при її усиновленні, але теж не у всіх випадках [1]. Не припиняє правові зв’язки з батьками та іншими родичами за походженням дитина, позбавлена батьківського піклування, при передачі її до інтернатного закладу.

Із цього можна зробити висновок, що при кожній формі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, правовий зв’язок дітей з батьками та родичами за походженням зберігається, і дитячий будинок сімейного типу не є виключенням із цього правила.

Наступною ознакою сімейних правовідносин відповідно до ч.2 ст.3 СК є взаємність прав і обов’язків їх суб’єктів. Наявність або відсутність цієї ознаки у правовідносинах між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу дає змогу віднести цей вид улаштування покинутих дітей до однієї з трьох форм. Через це доцільно з’ясувати, чи мають взаємний характер правовідносини між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу.

Правовідносини між усиновителем та всиновлюваною особою мають двосторонній характер, оскільки, згідно зі ст. 232 СК з моменту всиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому – між її дітьми і внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають щодо дитини її батьки. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Ця ознака робить ці правовідносини максимально схожими на сімейні правовідносини між рідними батьками та дітьми.

При фактичному вихованні двосторонній взаємний характер має тільки обов’язок фактичних вихователів та їх вихованців по утриманню у випадку, якщо вихованці не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати за умови , що фактичні вихователі постійно виховували дитину як члена власної родини та надавали їй систематичну матеріальну допомогу (ст.ст. 269, 271 СК).

Не має місця взаємність при опіці або піклуванні, оскільки опікун не зобов’язаний утримувати свого підопічного (ст. 249 СК). Взаємності також немає і при квазі-сімейній формі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки прийомні батьки та патронатні вихователі мають щодо прийомної дитини тільки обов’язки, а прийомна дитина щодо них – тільки права.

При передачі дитини, позбавленої батьківського піклування, до інтернатного закладу, вихованці навчально-виховного закладу по відношенню до його працівників, а також і до власника цього закладу ніяких прав та обов’язків не мають.

За цією ознакою дитячий будинок сімейного типу подібний саме до інтернатної форми влаштування дітей: на батьків-вихователів законом та Договором покладаються певні обов’язки щодо вихованців дитячого будинку сімейного типу, а вихованці щодо прийомних батьків мають певні права. Батьки-вихователі мають більший обсяг прав та обов’язків щодо дітей, які знаходяться у них на вихованні, у порівнянні з навчально-виховним закладом, але він все ж таки менший у порівнянні з батьківськими правами та обов’язками.

Для з’ясування природи різних форм улаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, важливим є вирішення питання щодо відплатності або безвідплатності дій вихователів. Тому буде доречним проведення порівняльного аналізу різних форм та видів улаштування дітей під таким кутом зору.

Згідно з п. 22 Положення про дитячий будинок сімейного типу батькам-вихователям такого дитячого будинку виплачується грошове утримання, розмір якого визначається згідно з чинним законодавством. Відплатний характер має також виконання своїх обов’язків патронатними вихователями (ст. 254 СК).

Виходячи із суті Положення про прийомну сім’ю, прийомні батьки виконують свої обов’язки безвідплатно. Безвідплатний характер має і виконання обов’язків із опіки чи піклування (ст. 249 СК). Також безоплатний характер має виконання обов’язків всиновлювачів щодо всиновлених дітей. Це положення прямо у законі не закріплене, але воно випливає з правової природи стосунків між батьками і дітьми та між усиновителями і всиновлюваними дітьми. Фактичні вихователі також безвідплатно здійснюють виховання та утримання дитини. Крім того, не можна вважати відплатністю обов’язок повнолітніх вихованців утримувати осіб, з якими вони проживали однією сім’єю до досягнення повноліття.

За виконання своїх обов’язків директор закладу, заступник директора по навчально-виховній роботі, вихователь-методист, учителі, вихователі, медичний персонал навчально-виховного закладу, які знаходяться у трудових відносинах із закладом, одержують заробітну плату.

Таким чином, виховання дітей, позбавлених батьківського піклування може здійснюватися як на відплатній, так і на безвідплатній основі. При сімейній формі влаштування вихователі не одержують від держави ніякого грошового утримання, що пояснюється максимальним наближенням умов виховання дітей до сімейних. Дитячий будинок сімейного типу за цією ознакою схожий на інтернатну форму, але батьки-вихователі не знаходяться у трудових відносинах з органом, який ухвалював рішення про його створення.

Для з’ясування природи різних форм влаштування дітей велике значення має питання про розподіл прав і обов’язків стосовно дітей між особами, які здійснюють виховання. Але мова про розподіл прав і обов’язків може йти тільки тоді, коли осіб, які виховують дитину, мінімум дві. А у випадках передачі дитини під опіку (піклування), на патронатне виховання, при фактичному вихованні, іноді при усиновленні, дитину виховує одна особа і мову про розподіл прав і обов’язків вести потреби немає. Тому далі увагу буде приділено тільки тим видам улаштування дітей, за яких має місце виховання дітей двома особами.

По відношенню до всиновленої дитини усиновителі, якщо ними є подружжя, мають рівні права і обов’язки.

Якщо стати батьками-вихователями виявили бажання подружжя, тоді є підстави вважати, що вони мають виконувати свої обов’язки по відношенню до вихованців дитячого будинку сімейного типу на засадах рівності.

Відповідно до п. 2 Положення про прийомну сім’ю, прийомними батьками можуть бути подружжя, однак питання про розподіл прав та обов’язків між прийомними батьками в Положенні не вирішене.

Значною специфікою відзначається питання прав і обов’язків у другій формі влаштування дітей – інтернатній. Розподіл прав і обов’язків між особами, які працюють у навчально-виховних закладах визначається посадовими інструкціями, що розробляються відповідно до типових кваліфікаційних характеристик з урахуванням умов роботи закладу.

Із цього можна зробити висновок, що за аналогією з батьківськими правами необхідно встановити рівність прав та обов’язків батьків-вихователів щодо дітей, які виховуються в дитячому будинку сімейного типу, якщо батьками-вихователями є подружжя. Таким чином, за цією ознакою дитячий будинок сімейного типу подібний до сімейної форми влаштування.

Для виявленні характерних ознак тієї чи іншої форми влаштування покинутих дітей також має значення строковість виконання суб’єктами своїх прав і обов’язків. Слід зазначити, що строковий характер виконання обов’язків із виховання дітей, позбавлених батьківського піклування має місце за всіх трьох форм улаштування дітей. І при всіх формах він триває, за загальним правилом, до досягнення дитиною вісімнадцяти років. Винятком з цього правила є обов’язок з утримання, який може тривати і після досягнення дитиною повноліття, але цей обов’язок мають тільки усиновителі та фактичні вихователі.

Згідно з ч. 3 п. 2 Положення про дитячий будинок сімейного типу вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному або вищому навчальному закладі I – IV рівнів акредитації – до його закінчення. Через це права і обов’язки батьків-вихователів можуть мати більш тривалий характер, ніж батьківські.

Тому можна стверджувати, що виконання батьками-вихователями своїх прав і обов’язків має строковий характер, але строк перебування у дитячому будинку сімейного типу може не обмежуватися досягненням повноліття особою, яка знаходилася у ньому на вихованні. Отже, права і обов’язки батьків-вихователів тривають у деяких випадках довше ніж батьківські обов’язки та державне піклування.

Оскільки діти, позбавлені батьківського піклування, є вже ображеними долею, їх права і обов’язки потребують більшої уваги, охорони і захисту. Усі три форми влаштування таких дітей мають певні механізми захисту їх прав та інтересів. З’ясування таких механізмів є додатковим критерієм для визначення природи дитячого будинку сімейного типу. Так, захисту прав і законних інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, сприяє конкурсний відбір вихователів.

Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу здійснюється відбір кандидатур батьків-вихователів органом опіки та піклування (п. 18 Положення про дитячий будинок сімейного типу). На конкурсній основі органами опіки та піклування відбираються також і прийомні батьки (п. 16 Положення про прийомну сім’ю), усиновителі, опікуни та піклувальники.

Вказівок щодо відбору патронатних вихователів органами опіки та піклування закон не містить. Але, на нашу думку, було б доцільно з метою захисту прав і законних інтересів дітей, які передаються під патронат, здійснювати добір патронатних вихователів на конкурсних засадах.

При фактичному вихованні мають місце відносини, які спочатку складаються між фактичними вихователями та вихованцями, а потім уже потребують визнання державою, тому відбір фактичних вихователів не здійснюється ніким.

Працівники навчально-виховних закладів відбираються відповідно до трудового законодавства.

Майже для кожного виду влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, і дитячий будинок сімейного типу тут не виняток, державні органи здійснюють відбір майбутніх вихователів дитини з метою не допустити порушення її прав та інтересів.

Кожен із видів улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується певним способом, яким здійснюється припинення виховання дитини. Ці способи полягають у накопиченні певних юридичних фактів, що тягнуть за собою припинення правовідносин між суб’єктами влаштування. Аналіз способів припинення правовідносин за тієї чи іншої форми влаштування покинутих дітей має сприяти вирішенню питання про місце дитячого будинку сімейного типу в системі форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Правовідносини між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу можуть бути припинені за ініціативою батьків-вихователів, за ініціативою місцевого органу виконавчої влади, який приймав рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, за рішенням суду, а також при досягненні вихованцями вісімнадцятирічного віку або закінченні вищого навчального закладу I – IV рівнів акредитації вже після досягнення повноліття.

Між суб’єктами першої форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, правовий зв’язок теж може припинитися як за ініціативою самих суб’єктів, так і за ініціативою відповідних державних органів. Припинятися цей зв’язок може також і при настанні юридичних фактів у вигляді подій (досягнення дитиною певного віку, смерть одного з суб’єктів тощо).

Прийомна сім’я припиняє своє існування теж за бажанням одного з її суб’єктів: за ініціативою прийомних батьків, за ініціативою місцевого органу виконавчої влади, який приймав рішення про створення прийомної сім’ї або при досягненні дитиною повноліття.

Патронатне виховання припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла віку чотирнадцяти років, за згодою сторін або за рішенням суду.

Правовідносини дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з навчально-виховними закладами можуть припинятися при досягненні дитиною повноліття, передачі дитини на усиновлення, під опіку або піклування, під патронат, до прийомної сім’ї або до дитячого будинку сімейного типу.

Таким чином, за будь-яких форм улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ю, особи, які займаються вихованням та утриманням цих дітей, мають право в установленому законом порядку у будь-який час відмовитися від здійснення цих прав і виконання обов’язків. Такий стан речей зумовлений тим, що в основі відносин між зазначеними особами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, лежить не біологічний зв’язок, не походження одного від іншого, а законодавчий припис, відповідно до якого за рішенням органу державної влади встановлюються ці відносини.

Права і обов’язки батьів-вихователів припиняються у разі ліквідації дитячого будинку сімейного типу і не можуть бути поновлені, тоді як за першої форми влаштування дітей права і обов’язки її суб’єктів можуть мати поновлюваний характер (наприклад, поновлення усиновителів у батьківських правах), а у деяких випадках тривати безстроково (наприклад, опіка над особами, які є недієздатними і визнані такими після досягнення ними 14-річного віку і до досягнення повноліття).

Таким чином, підставами припинення правовідносин між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу можуть бути як ті юридичні факти, що необхідні для припинення сімейної форми влаштування, так і ті, що призводять до припинення правовідносин за інтернатної форми.

Дослідження особливостей виникнення та припинення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу, а також характеру прав і обов’язків дітей та їх вихователів дає підстави для наступних висновків.

1. Дитячий будинок сімейного типу має ознаки, властиві сімейній формі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування:

-       підстави виникнення правовідносин;

-       рівність прав та обов’язків суб’єктів дитячого будинку сімейного типу.

2. Дитячий будинок сімейного типу також має ознаки, властиві інтернатній формі влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

-       відсутність взаємних прав та обов’язків батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу;

-       відплатність обов’язків батьків-вихователів.

3. Крім того, правовідносини у дитячому будинку сімейного типу припиняються за наявності як тих юридичних фактів, що необхідні для припинення правовідносин при сімейній формі влаштування, так і тих, що призводять до припинення правовідносин за інтернатної форми.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати наступне: оскільки дитячому будинку сімейного типу притаманні особливості як сімейної, так і інтернатної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, він є особливим видом влаштування зазначеної категорії дітей з метою уникнути їх “одержавлення” та створення їм належних умов для виховання та проживання, а також для матеріальної, методичної та моральної підтримки сімей, які виявили бажання виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Отже, дитячий будинок сімейного типу – це вид влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, який відноситься до квазі-сімейної форми влаштування, всім видам якої притаманні ознаки як сімейної, так і інтернатної форми влаштування покинутих дітей.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дати таке визначення дитячого будинку сіме

 

8