ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->2.3. Формалізація й доктрина договору перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні

Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні

2.3. Формалізація й доктрина договору перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні

 

Договір перевезень вантажів внутрішнім водним транспортом регулює відносини, які виникають у процесі перевезення. Він породжує для сторін, які вступають в нього, певні права та обов’язки. Зобов’язання, які він породжує, мають свої особливості. Ця категорія договірних зобов’язань охоплює досить широке коло їх різновидів: перевезення й страхуваня, розрахункові й кредитні зобов`язання, доручення, комісію та схов. Загальною ознакою є насамперед, об`єкт зобов`язань - послуги нематеріального (неречового) характеру, які надаються боржником кредитору. Цим вони відрізняються від найбільш близьких до них зобов`язань по виконанню робіт. Предмет останніх – це матеріальні послуги, втілювані в певному результаті діяльності виконавця-боржника[5]. Тут корисний результат дій послугодавця не набуває матеріально - речової форми, хоча і є товаром (наприклад, послуги по перевезенню, схову та страхуванню майна). Відповідно ці відносини товарообміну потребують особливого юридичного оформлення.

Однією з важливих ознак такого роду послуг є складна (комплексна) природа, яка поєднує в собі елементи простіших зобов`язань (з відчудження майна, виконання робіт). Так, перевізник за плату виконує роботу по переміщенню вантажів, надаючи під них вантажевідправникам перевізні засоби (контейнери, трюми тощо).

Отже, в транспортних правовідносинах можна виявити елементи договорів підряду, найму та схову. Однак у цілому вони є самостійним різновидом договірних зобов`язань, які не зводяться до того чи іншого набору вже відомих договорів чи їх елементів.

У свою чергу, зобов`язання з надання послуг можуть бути розділені на декілька груп, зокрема можна виділити чотири: по-перше, зобов`язання в галузі транспортної діяльності: з перевезення вантажів, транспортно-експедиційного обслуговування, які об`єднуються загальною сферою господарської діяльності й особливостями її організації. По-друге, зобов`язання грошово-кредитного характеру, предметом яких є гроші як особливий товар: страхування, договори банківського рахунку, розрахункові правовідносини, кредитування та позика.

По-третє, договорні зобов`язання з надання юридичних послуг, пов’язаних або з установленням, зміною чи припиненням цивільних прав та обов’язків одержувача послуг, або з наданням допомоги в здійсненні належних йому прав чи виконанні обов`язків, якими є доручення та комісія. І, нарешті, по-четверте - сюди включаються зобов’язання з надання послуг фактичного, а не юридичного характеру, до яких належать зобов`язання зі схову майна.

Послуги, які надаються внутрішнім водним транспортом, мають ту основну особливість, що не виступають у речовій (матеріалізованій) формі, бо споживаються одержувачами під час надання. Але переміщення вантажу в просторі, як головна транспортна послуга, має оплатний і товарний характер. Через це надання такої послуги, як правило, відбувається у формі цивільно-правового договірного зобов`язання, що виникає між транспорними організаціями та їхньою клієнтурою (одержувачами послуг).

Згідно зі ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу – договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Зазвичай цей договір є: двостороннім (як правило, на користь третьої особи), реальним, оплатним [20, с. 255].

Не є договором перевезення вантажу договір про надання власнику вантажу транспортних засобів для використання їх протягом певного терміну [144, с. 21]. За таким договором до обов’язку транспортної організації не входить доставка вантажу в пункт призначення. Транспортна організація обмежується наданням транспортних засобів і в разі необхідності - фізичної сили для обслуговування цих засобів. Вантаж залишається під наглядом власника вантажу.

Підтвердження цієї думки знаходимо при розгляді матеріалів справ №№ 5/3/275-00 [117] про повернення об’єкта договору фрахтування та 5/2/535-00 про стягнення збитків та упущеної вигоди [116][6]. Суд правильно вирішив справу, відмежувавши договір користування транспортним засобом від договору перевезення (лист 59 справи № 5/2/535 – 00).

Зазвичай укладення договору перевезення збігається з моментом прийому перевізником вантажу. Цим договір відрізняється від інших договорів, які виконуються не відразу ж після їх укладення, і тому є реальним договором.

Правовідносини перевізника та власника вантажу з матеріальної відповідальності за зберігання вантажу та своєчасну його доставку можуть виникнути лише в тому випадку, коли вантаж прийнятий до перевезення й оформлений договором.

Сторонами договору є відправник вантажу та перевізник (пароплавство), хоча в пункті призначення в правовідносини вступає третя сторона - одержувач вантажу, яка не бере участі в оформленні цього договору в пункті відправлення.

Накладна, як обов’язкова письмова форма договору та основний документ, який визначає права сторін за договором перевезення, є доказом цього договору при пред’явленні та розгляді претензій та позовів. Вона є не стільки доказом укладення договору, скільки підтверджує факт виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань [24, с. 240].

Накладна є формою договору перевезення вантажу на всіх видах транспорту, крім морського, де договір перевезення вантажу оформляється коносаментом [11]. Коносаментом оформлюються договори перевезення вантажів з вітчизняних річкових портів в іноземні морські порти на суднах внутрішнього плавання (ст.134 ч.2 КТМ України) [43]. Якщо судно внутрішнього плавання здійснює морське перевезення в каботажі, і пунктом відправлення є річковий порт, то договір оформлюється накладною.

Накладною оформляється договір перевезення вантажів у прямому водному і прямому змішаному сполученнях. Відправник зобов’язаний заповнити накладну відповідно з Правилами (розділ 3 «Правила складання накладних»). Не дозволяється складати одну накладну на різні види вантажів, наприклад, з різними допустими строками зберігання, якщо їх навантажують - розвантажують на причалах загального користування, тих, що швидко псуються, властивості яких не дозволяють їх зберігання з іншими вантажами, навалочні або насипні й тарно - штучні.

До перевізних документів, крім накладної - основного перевізного документу, відносяться дорожна відомість, її копія й корінець, квитанція про прийом вантажу. Оскільки на практиці документи, які оформляються на перевезення вантажів, часто називають транспортними й перевізними, варто пояснити значення цих термінів. Щоб уніфікувати деякі поняття на залізничому та водному транспорті, в Правилах, як і в Правилах перевезення вантажів МШС, подане визначення накладної як основного перевізного документу.

До транспортних відносяться всі документи, які оформляються при перевезенні: перевізні документи, здавальні та передавальні відомості, акти навантаження та розвантаження суден, свідоцтво провідника вантажу, облікові картки виконання плану перевезень вантажів, комерційні, внутрішні акти та акти загальної форми тощо. Документи (свідоцтво якості, специфікація, ветеринарне свідоцтво та ін.), які додаються відправником до накладної, до транспортних документів не належать.

Повертаючись до питання, яке є предметом розгляду цього розділу, слід звернути увагу на таке. Кожна дефініція повинна досить чітко характеризувати поняття, яке ним визначається. Але не завжди чіткість може бути досягнута лаконічністю чи, навпаки, багатослівністю. Це залежить від того, наскільки повно розкрите поняття в нормативному акті, і чи потребує воно більш повного тлумачення.

Щодо правовідносин, які виникають у процесі транспортування, здається доцільним проаналізувати ряд компонентів договору перевезення (характерні ознаки, властиві зобов’язанням з перевезення).

Є багато визначень договору перевезення як у дослідженнях з цивільного права, так і в спеціальній літературі. Наявність загального визначення договору перевезення не заперечує існування різних видів договору залежно від виду транспорту і від об’єкта перевезення – вантажів, пасажирів та багажу [176, с. 273].

Сутність діяльності транспорту не змінюється від того, перевозяться пасажири, багаж чи вантаж. На думку К.К.Яічкова загальним для перевезення різних об’єктів є те, що воно має договірну основу [176, с. 293].

Ми погоджуємося з даною думкою, зауважуючи, що це визначення здається не до кінця послідовним, оскільки відсутні підстави об’єднувати ці самостійні договори. При визначенні основних рис, які характеризують різні правовідносини, необхідно пам’ятати про те, що видача вантажу проводиться особливому учасникові – одержувачу. При транспортуванні пасажира такий учасник відсутній, бо в цьому випадку об’єкт перевезення збігається з суб’єктом. Це дає підстави стверджувати, що договір перевезення вантажу є самостійним, який відрізняється від такого ж самостійного договору перевезення пасажирів і багажу.

Слід враховувати суттєве значення діяльності одержувача у виконанні договору перевезення, в своєрідності його правового стану. Майже всі дослідники включили його у визначення договору перевезення вантажу. Не включення одержувача у визначення договору тягне за собою певні наслідки - він не зможе бути учасником таких договірних правовідносин, крім того, він матиме змогу відмовитися від обов’язків, які виникають при видачі вантажу, посилаючись на непричетність до договору.

Безпідставними є і посилання на необхідність здійснити перевезення своїми транспортними засобами, оскільки це обмежує принцип свободи підприємницької діяльності, за яким можна використовувати і власні, і залучені засоби.

Особливий інтерес представляє аналіз визначення договору перевезення, даного в ст. 909 ЦК України.

Він дозволяє зробити такі висновки:

1) Договір перевезення для всіх видів транспорту єдиний, що, однак, не заперечує особливостей при перевезенні вантажів різними видами сполучення (за ст. 908 ЦК України) .

2) Предметом договору перевезення вантажу є доставка вантажу в певний пункт і, як правовий результат діяльності, – видача його одержувачу.

3) Учасниками договору є не лише відправник і перевізник, але й одержувач. Одержувач має характеристику як особа, яка має право на одержання вантажу. Отже, він є учасником договору, оскільки уповноважується відправником, а значить його права та обов’язки виникають на підставі договору.

4) Під терміном „доставка” розуміється не лише переміщення вантажу в просторі, але й видача його в повній цілості в пункті, вказаному відправником, і уповноваженій останнім особі (одержувачу). Застосування цього терміну є правильним і з тієї точки зору, що доставити можна лише речі, крім того, доставка розуміє переміщення в конкретний чітко вказаний пункт (порт, пристань). Пасажир має право зійти з судна й раніше (стосовно людей – пасажирів застосовується термін „перевезення” – ст. 910 ЦК України).

5) В деяких визначеннях договору перевезення (наприклад, М.О.Тарасова) застосовується вираз „...перевізник – доставляє ввірений йому вантаж певному одержувачу...” [126, с. 60]. Правильним є формулювання, дане в ЦК України, - тобто з зазначенням на доставку вантажу в пункт призначення саме з метою видати його уповноваженій особі (одержувачу) – тій, що має право на його отримання. Без такого вручення мета перевезення втрачається.

6) Правовідносини з перевезення мають оплатний характер. Вимога оплатити перевезення згідно з ЦК України звернена до відправника, проте ст. 95 Статуту ВВТ покладає цей обов’язок також і на одержувача. Без внесення платежів транспортування не розпочинається, договір не може вважатися укладеним, але якщо вантаж вже доставлено до пункту призначення і його доставка не сплачена одержувачем, перевізник має право затримати виконання договору (видачу вантажу).

Таким чином, вимога щодо сплати платежів звернена і до відправника, і до одержувача. Така неповнота визначення зумовлена тим, що розмір платежів визначається на момент укладення договору, а на одержувача покладається обов’язок сплатити додаткові платежі, які визначаються лише на кінцевій стадії перевезення.

7) У визначенні, даному в нормативних актах відсутня умова про строк доставки вантажу, хоча це є досить суттєвим, і тому, на нашу думку, потребує включення у визначення договору перевезення. Вказівка в ст. 919 ЦК України про те, що вантаж повинен бути доставлений у строки, визначені транспортними статутами чи кодексами чи в договорі за домовленістю сторін, є недостатньою.

8) Договори про перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами сполучення можна було б називати просто річковими, оскільки перевезення здійснюється по річках і внутрішніх водоймищах.

На нашу думку, з урахуванням усіх зауважень, визначення договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні має бути сформульовано таким чином: „За договором перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення в оптимальний строк і видати його особі (одержувачу), яка має право на одержання вантажу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату”.

 

 

5