yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->           ТЕМА 8 ГІДРОЛІСОМЕЛІОРАЦІЇ ТА  МЕЛІОРАЦІЇ НА ПІСКАХ

Екологічні меліорації

           ТЕМА 8 ГІДРОЛІСОМЕЛІОРАЦІЇ ТА  МЕЛІОРАЦІЇ НА ПІСКАХ

           

           

            Необхідність лісоосушувальних меліорацій викли-

            кана тим, що багато заболочених лісів є малопродуктив-

            ними. Перенасичення ґрунту водою, слабка аерація ґрунту

            перешкоджають нормальному росту рослин і знижують їх

            продуктивність.

            Гідролісомеліорації здійснюються одночасним та

            інтенсивним осушенням усієї площі меліоративного фон-

            ду в межах об'єкта меліорації. В Україні застосовується

            поетапний метод таких меліорацій. На першому етапі про-

            водять освоєння осушуваного об'єкта в шляхово-

            транспортному відношенні та раціональне закладення час-

            тково розрідженої осушувальної мережі. На другому етапі

            здійснюють лісоосушення і лісокультурне освоєння маси-

            вів.

            Лісоосушувальні системи складаються з постійних і

            тимчасових канав, а також закритого дренажу. Для поліп-

            шення мікроклімату насаджують лісочагарникові полеза-

            хисні смуги. У цьому випадку підбирають такі деревні по-

            роди, які багато вологи витрачають на транспірацію. Усім

            відомий приклад осушення Колхідської низини за допомо-

            гою насаджень евкаліпта. У наших кліматичних умовах це

            можуть бути верби, вільха, тополі.

            В Україні є і площі пісків (на Нижньому Дніпрі, у

            Приазов'ї). Внаслідок неурегульованого випасу худоби,

            безсистемних заготівок палива, знищення рослинності ра-

            ніше закріплені піски перетворюються в рухомі. Сипучі

            піски заносять у ряді випадків ріллі, косовиці, залізничні

            колії і навіть селища, є серйозною загрозою для всього го-

            сподарства регіону.

            Заходи боротьби з рухомими пісками поділяють на

            дві основні групи: попереджувальні та активні.

            До запобіжних заходів відносяться спеціальні сіво-

            зміни, регулювання випасання худоби з визначенням норм

            випасу, заборона випасу на окремих ділянках, виділення

            спеціальних доріг для прогону худоби тощо.

            Активні заходи передбачають захист пісків від віт-

            ру і скріплення їх корінням рослин.

            Основні фітомеліоративні методи закріплення піс-

            ків:

            1 Закріплення рухомих пісків посівом трав'янистих

            рослин-пісколюбів;

            2 Посадка або посів деревної або чагарникової рос-

            линності;

            3 Комбінований спосіб закріплення пісків за допо-

            могою трав'янистої деревинно-чагарникової рослинності.

            Закріплення пісків рослинами-пісколюбами здійс-

            нюється переважно в напівпустельній зоні. Найбільше зна-

            чення має піщаний овес – багаторічний кореневий злак,

            який досягає висоти близько 1,5 м. Він має велику посухо-

            стійкість, здатність утворювати при засипанні придаткові

            корені з наземних частин і пагони з кореневищ. Тривалість

            життя близько 10 років. Піщаний овес широко застосову-

            ється при закріпленні Приазовських пісків. Він чутливий

            до запасів вологи, сильно висушує піски й ущільнює їх.

            Добре приживаються на пісках курай (солянка) – сильно-

            гіллястий однолітник, сибірський житняк – багаторічний

            пухкий дерновий злак із сильно розгалуженою кореневою

            системою. Крім псамофітів (пісколюбів), використовують-

            ся полин, куничник, буркун, солодець, пирій та інші.

            При закріпленні пісків чагарниками на Україні ви-

            користовуються джузгун, піщана акація, тамарикс, верба.

            Псамофіти висіваються безпосередньо в піски або

            для механічного захисту - у вигляді стрічок, смуг, гнізд, які

            рівномірно розділяють той або інший масив. При цьому

            використовуються, головним чином, зниження або нижні

            частини схилів, тобто місця, захищені від вітру і достатньо

            вологі. Посів псамофітів зазвичай займає близько 25% за-

            гальної території масиву.

            У степовій і сухостеповій зонах рухомих піски

            закріплюються посадкою чагарників (верба, піщана

            акація). З експлуатаційною метою (заготівля хмизу для

            плетіння кошиків тощо) рубка лозиння дозволяється через

            2-4 роки.

            Штучні насадження верби на пісках живуть всього

            15-20 років внаслідок висушення та ущільнення пісків.

            Більш довговічним і надійним закріплювачем пісків із бли-

            зьким стоянням ґрунтових вод є осокір, що після закінчен-

            ня 15-20 років навіть дає "ділову" колоду. Як закріплювачі

            використовуються і чагарники (жовта акація, скумпія, ірга,

            аморфа, лох вузьколистий та інші).

            На пісках, які не використовують під сільськогос-

            подарські культури, роблять суцільне або часткове лісона-

            садження.

            Суцільні лісонасадження здійснюються в більш

            зволоженій лісостеповій і північній частинах степової зо-

            ни. В напівпустельній зоні поширилося часткове лісонаса-

            дження: куртинне на горбистому рельєфі і стрічкове - на

            рівнинному.

            Основними деревними породами при залісенні піс-

            ків є сосна звичайна, береза бородавчаста, тополя, акація

            біла, вільха чорна.

            Для закріплення приморських пісків спочатку зво-

            дять передову дюну, укривають її гілками чагарників або

            насаджують пісколюби для захисту від вітру. Після цього

            починають основне закріплення – залісення пісків, розмі-

            щених за передньою дюною, переважно приморською сос-

            ною.

           

 

10