yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->           ТЕМА 2 РОЗВИТОК МЕЛІОРАТИВНОЇ ЕКОЛОГІЇ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Екологічні меліорації

           ТЕМА 2 РОЗВИТОК МЕЛІОРАТИВНОЇ ЕКОЛОГІЇ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

           

           

            Меліоративна екологія – один із нових напрямків

            науки. Вона виникла на початку 70-х років у колишньому

            СРСР, однак з кожним роком її значення усе більше і бі-

            льше зростає. Важливість меліоративної екології визнача-

            ється широким розвитком меліорацій земель в СРСР і ма-

            сою непрямих і прямих негативних наслідків, які не були

            спрогнозовані.

            Меліоративна екологія «виросла» зі спеціального

            університетського курсу «Фізико-географічні основи мелі-

            орації», який читався в Київському, Львівському, Харків-

            ському і ряді інших російських університетів. Географіч-

            ний факультет Харківського університету проводив протя-

            гом багатьох років експедиційні і стаціонарні дослідження

            природно-меліоративних умов Лівобережної і Південної

            України. Львівський університет досліджував природні

            умови Полісся та Карпат. Це був перший етап розвитку

            меліоративних робіт.

            Як наслідок, у 80-х роках питання оцінювання нас-

            лідків від неправильно проведених меліорацій посіло на

            перше місце. Хоча ще в працях О.І. Воєйкова, присвячених

            впливу людини на природу, розглянуті різні аспекти цієї

            актуальної проблеми, накреслені основні шляхи її вирі-

            шення.

            У 1910 році він опублікував статтю «Земельні по-

            ліпшення в їх співвідношенні з кліматом та іншими приро-

            дними умовами». Земельні поліпшення в його уявленні –

            поняття широке. Воно передбачає поліпшення лісового і

            водного господарств, рослинності, ґрунтів, клімату. Земе-

            льні поліпшення повинні сприяти розумному збереженню

            природних взаємозв'язків поряд із раціональним викорис-

            танням багатств природи і поліпшенням несприятливих

            умов природного середовища. Ці думки актуальні і в даний

            час. Природу необхідно охороняти і боротися з усіма про-

            явами нераціональної її експлуатації, але потрібно і дати

            можливість розумно користуватися дарами природи, по-

            ліпшувати її, збільшувати її багатства (Воєйков О.І. Виб-

            рані праці. – Л., 1957. - Ч. 4).

            В.В. Докучаєв у своїх працях зазначив шляхи по-

            ліпшення природи степових районів. Він вважав, що з по-

            сухою можна боротися створенням полезахисних лісосмуг,

            зміцненням ярів, залісенням пісків, створенням водойм і

            ставків. Докучаєв писав, що в перетворенні природи потрі-

            бно мати на увазі «єдину, цільну і нероздільну природу, а

            не окремі її частини» (Докучаєв В.В. Вибрані праці. – М.,

            1949).

            Костяків А.Н. – засновник меліоративної науки як

            технічної дисципліни, у своєму підручнику «Основи мелі-

            орації» наголошував, що потреба в меліораціях визнача-

            ється зональними умовами і змінюється відповідно до

            природних особливостей і господарських завдань (Костя-

            ків А.Н. Основи меліорації. – М., 1960).

            Проведені за останні десятиліття дослідження до-

            зволяють сформулювати такі теоретичні положення:

            1 Активними природними і головними факторами

            меліорацій служать найбільш динамічні природні явища

            (клімат, ґрунт, вода, рослинність).

            2 З огляду на взаємні зв'язки і взаємодії компонен-

            тів природного середовища зміна одного з них впливає на

            інші доданки природного комплексу. Усунення або ослаб-

            лення одного природного фактора, який є лімітуючим, ви-

            магає зміни на новому рівні й інших компонентах природи,

            тому що зв'язок між ними та їх властивості формувалися

            протягом тривалого часу. Так, зрошення в пустелях не

            усуває процеси соленакопичення, обумовлені кліматом,

            близьким заляганням ґрунтових солоних вод і характером

            порід. Тому тут зрошення необхідно поєднувати з дрена-

            жем тощо.

            3 Найбільший ефект меліорацій спостерігається при

            правильному розміщенні, що відповідає особливостям

            природних і господарських регіонів.

            4 Меліорації повинні мати комплексний характер,

            правильно поєднуватися між собою і вестися в одному на-

            прямку з агротехнічними прийомами у землеробстві. Так, у

            районі Полісся варто здійснювати комплекс осушувальних

            і водорегулювальних меліорацій у поєднанні з глибоким

            розпушуванням, вапнуванням, внесенням органічних і мі-

            неральних добрив. У степовій зоні необхідний комплекс із

            протиерозійних меліорацій, полезахисних лісових наса-

            джень, снігових меліорацій, зрошення тощо.

            5 Оскільки позитивний ефект різних видів хімічної,

            фізичної і механічної меліорацій через 10-15 років може

            зникнути, можливе періодичне повторення окремих меліо-

            ративних прийомів.

            6 При вивченні просторово-тимчасових закономір-

            ностей природно-меліоративної системи має велике зна-

            чення екологічний підхід. Він передбачає детальний аналіз

            усіх прямих і зворотних зв'язків між природними умовами,

            вирощуваними культурами і меліораціями. При екологіч-

            ному підході робиться оцінка ступеня сприятливості, ко-

            рисності, важливості елементів середовища для суб'єкта.

            Роль екологічних умов дуже важлива при виборі

            техніки і режиму меліорації. Так, подача води в меліорати-

            вну систему здійснюється усюди, але способи поливу, час

            поливу, об’єм води залежать від сільськогосподарської

            культури.

            При екологічному підході приділяється увага як

            просторовим, так і особливо часовим закономірностям вза-

            ємодії елементів системи, діалектиці процесів, що прохо-

            дять в ній.

            Усе вищесказане визначає й основні методи дослі-

            джень: комплексний екологічний, геофізичний і геохіміч-

            ний,

            балансовий,

            порівняльно-оцінний,

            системно-

            структурний.

            Сьогодні стало можливим використовувати сучасні

            способи одержання аерокосмічної інформації, комп'ютерне

            оброблення отриманих даних з метою передбачення і про-

            гнозування небажаних наслідків.

           

           

 

4