yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->           ТЕМА 3 МЕЛІОРАЦІЇ В УКРАЇНІ

Екологічні меліорації

           ТЕМА 3 МЕЛІОРАЦІЇ В УКРАЇНІ

           

           

            Визначальним фактором розвитку меліорацій в

            Україні є природнокліматичні умови: 2/3 території її роз-

            ташовано в умовах несприятливого водного режиму. У

            степовій зоні розміщено 48% орних земель, тут виробля-

            ється майже 50% зерна, 40% молока і 30% м'яса, однак пе-

            ріодичні посухи (через 2-3 роки) різко знижують виробни-

            цтво зерна і продукції тваринництва.

            За даними інституту «Укргіпроводгосп», у посуш-

            ливі роки більше ніж на 20% зменшується валова продук-

            ція землеробства, недозбирується від 6 млн. до 13 млн.

            тонн зерна, знижується продуктивність худоби.

            У поліських і західних областях, на частину яких

            припадає 77% виробництва картоплі, льону, коноплі, 42%

            яловичини і 30% молока, сільське господарство зазнає зна-

            чних втрат через перезволоження земель та повені.

            Розмаїтість грунтово-кліматичних умов республіки

            (Полісся, Лісостеп, Степ) вимагала диференційованого

            підходу до проведення меліоративних робіт.

            У роки перших п'ятирічок, коли виконувалося осно-

            вне економічне завдання активної індустріалізації країни, в

            республіці не було достатньо засобів і матеріальних ресур-

            сів для здійснення досить значних робіт з меліорації зе-

            мель. У цей період було завершене будівництво Дніпроге-

            су (1932 р.), водоймище якого було змушене затопити по-

            роги і зробити Дніпро легкопрохідним для судноплавства,

            регулювати річковий стік найбільшої української ріки, да-

            ти дешеву електрику для промисловості, а також виникла

            можливість розвивати зрошуване землеробство в умовах

            степу.

            Напередодні Великої Вітчизняної війни площа зро-

            шуваних земель в Україні становила 78 тис.га.

            У перші післявоєнні роки виконувалися роботи пе-

            реважно із відновлення зруйнованих під час війни меліора-

            тивних систем.

            Новий етап розвитку меліоративних робіт настав

            після 1951 року. У зв'язку із будівництвом Каховської ГЕС

            на Дніпрі і створенням великого Каховського водоймища,

            що розташоване в центрі посушливої зони, були створені

            умови для зрошення великих масивів земель на півдні

            України та в Криму. У період до 1965 року побудовані і

            введені в експлуатацію з водозабором з Каховського водо-

            ймища Каменська (14 тис. га), Інгулецька (62,7 тис. га) і

            Червонознаменська (63 тис. га) зрошувальні системи. На

            інших водних джерелах побудовані 22 державні зрошува-

            льні системи: з них найбільші Татарбунарська

            (31,4 тис. га), Бортнічеська (22,8 тис. га), Салгірська

            (8,1 тис. га) та інші.

            Однак побудовані в цей період зрошувальні мережі

            мали ряд недоліків, тому що до цього часу не було достат-

            нього наукового обґрунтування їх будівництва, невідомі

            були і наслідки розвитку такої меліоративної (іригаційної)

            системи. Канали таких систем будувалися в основному в

            земляному руслі без вивчення фільтраційних здатностей

            ґрунтів. Крім того, позначилися негативні наслідки запов-

            нення Каховського водоймища – підйом ґрунтових вод на

            площах, що прилягають до водоймища, і в окремих випад-

            ках – вихід їх на поверхню ґрунту, у результаті чого почав-

            ся процес заболочування.

            Канали в земляному руслі легко замулювалися, об-

            валювалися стінки, заростали водяною рослинністю, усе це

            спричиняло зменшення швидкості потоку води і пропуск-

            ної здатності каналу.

            З осушувальних систем у період з 1948 по 1968 рік

            побудовані Ірпінська (7,5 тис. га), Трубежська

            (37,3 тис. га), Замисловичська (11,5 тис. га), Солокійська

            (13,3 тис. га), Чорний Мочар (10,8 тис. га) та інші.

            На кінець 1965 року площа зрошуваних земель в

            Україні досягла 540,3 тис. га, а осушених 1373 тис. га.

            У цей самий період активно займалися насаджен-

            ням лісу і лісосмуг усілякого призначення, тому що в пері-

            од воєнних дій багато лісів, особливо Правобережної

            України і в Карпатах, були вирубані, спалені, польові лісо-

            смуги майже цілком були відсутні, хоча ще в роботах

            В.В. Докучаєва, Г.Ф. Морозова, Г.О. Висоцького та інших

            була показана їх роль у поліпшенні мікрокліматичного і

            водного режиму полів, що істотно згладжувало наслідки

            посух, особливо суховійних явищ, перешкоджало виносу

            ґрунтових частинок з поверхні шару ґрунту водними пото-

            ками.

            Важливою вимогою до меліоративних робіт взагалі

            та лісомеліорації зокрема є забезпечення максимальної

            економії землі, води і витрат праці. До 1965 року питома

            земельна забезпеченість в Україні складала 0,68 га орних

            земель на одного жителя, що значно менше, ніж у Росії

            (0,93 га); забезпеченість водними ресурсами складає трохи

            більше 1 тис. м3 на одного жителя в середній за водністю

            рік, що також недостатньо; у зв'язку зі значним зростанням

            промисловості, транспорту, будівництва і поширенням

            сфери обслуговування відчутно зменшилися ресурси робо-

            чої сили в сільському господарстві.

            У наступний період розвитку, з 1965 по 1985 роки,

            технічний прогрес в області меліорації спрямований на

            створення більш досконалих зрошувальних систем для

            зменшення непродуктивних втрат води, будівництво ви-

            сушувально-зволожувальних систем, що забезпечують

            двобічне регулювання водно-повітряного режиму, широке

            застосування гончарного дренажу на закритих осушуваль-

            них системах, впровадження в будівництво великоблочних

            конструкцій та споруд. До початку 1985 року в республіці

            вже побудовані закриті зрошувальні системи на площі

            1,72 млн. га або, 75% загальної площі зрошення, тоді як у

            1965 році їх налічувалося 37 тис. га (7%). Будівництво та

            експлуатація таких систем у порівнянні з раніше побудо-

            ваними у відкритих каналах без облицювання і поверхне-

            вим наливом дозволили підвищити коефіцієнт корисної дії

            зрошувальних систем з 0,55 до 0,86 і заощадити до 20-30%

            поливної води, підвищити коефіцієнт земельного викорис-

            тання з 0,85 до 0,96, що дало можливість зберегти в сільсь-

            когосподарському обороті додатково 40 тис. га земель.

            При будівництві каналів стали передбачати проти-

            фільтраційні заходи. Найбільшими зрошувальними систе-

            мами, що були побудовані в той період, є Північно-

            Кримський канал, Каховська, Фрунзенська, Нижньодніст-

            ровська та інші обводнювальні системи. Північно-

            Кримський канал мав магістраль довжиною 400 км із пло-

            щею зрошення 187,7 тис. га. Вперше в Україні, в Криму,

            почали вирощувати рис на площі 39,3 тис. га. Вода була

            подана містам Феодосія і Керч. У 1977 році розпочаті ро-

            боти зі спорудження другої черги Північно-Кримського

            каналу, який забезпечив у результаті 80 тис. га поливних

            земель у 57 господарствах Криму.

            Було розгорнуте будівництво міжгірського водо-

            ймища об'ємом 50 млн. м3 для подачі води містам Сімфе-

            рополь, Севастополь і Євпаторія.

            Одним з найважливіших об'єктів є Каховська зро-

            шувальна система для зрошення земель у посушливій зоні

            Херсонської і Запорізької областей площею 750 тис. га.

            Вся іригаційна мережа будувалася в трубах, канали - із

            протифільтраційними заходами (ґрунто-плівкові екрани з

            бетонним покриттям у зонах хвилебою, плівково-бетонні

            покриття тощо). У зонах зрошувальних систем для захисту

            орних земель від підтоплення і вторинного засолення ши-

            роко почали застосовувати систематичний закритий гори-

            зонтальний дренаж. Такі системи забезпечують зниження

            рівнів ґрунтових вод до глибини 1,5 – 3 м, а отже, створю-

            ють в коренеяіснуючому шарі сприятливий для росту рос-

            лин водно-сольовий режим ґрунтів.

            Значно зріс екологічний рівень систем у зоні над-

            лишкового зволоження, що забезпечують двобічне регу-

            лювання вологості ґрунту. Прикладом високоефективного і

            стабільного використання осушених земель є господарства

            на давно експлуатованих системах – Ірпінській та Трубеж-

            ській в Київській області. На першій з них побудовані два

            підживлювальних водоймища - Корнинське та Лісове, на

            другій - подача води з Десни провадиться системою насос-

            них станцій і шлюзів. Високою надійністю в забезпеченні

            необхідного водно-повітряного режиму ґрунтів відрізня-

            ються системи Закарпаття: Латорицька і Береговська, на

            яких досягнута найбільш висока економічна ефективність

            використання осушених земель.

            З 1981 року в Україні почалося будівництво поль-

            дерних систем, що не допускають затоплення осушених

            земель паводками рік і дозволяють регулювати водно-

            повітряний режим. Так, у Волинській області побудована і

            введена в дію Кортеліська польдерна система, у Закарпат-

            ській - Латорицька, у Рівненській області - система на

            р. Прип'ять площею більше ніж 35 тис. га.

            Удосконалювання меліоративних систем на основі

            наукових, екологічних розробок забезпечили значне під-

            вищення ефективності меліорацій у республіці. Так, сере-

            дньорічне виробництво вирощеної продукції на меліорова-

            них землях за ці двадцять років збільшилося у 2,6 разу, у

            тому числі зерна в 4,5 разу, кормів у 3 рази.

            За рахунок розвитку меліорації отримано 79% рес-

            публіканського приросту виробництва овочів, 74% - кор-

            мів, 55% - зерна. За даними Українського НДІ економіки й

            організації сільського господарства ім. А.Г. Шліхтера,

            продуктивність зрошуваних земель виявилася у 3,3 разу

            вища, ніж незрошуваних (за даними і цінами на 1985 рік).

            Найбільш висока ефективність зрошуваних земель була

            досягнута в Кримській області (таблиця 3.1), особливо в

            посушливі роки.

           

            Таблиця 3.1 – Середньорічна врожайність сільсько-

            господарських культур на зрошуваних і богарних землях

            Криму, ц/га, 1985 р.

           

            Культура

            При

            На богарі

            Збільшен-

            зрошенні

            ня врожаю

            від зро-

            шення

            Зернові 47,0

            24,4

            22,6

            у тому числі:

           

           

            озима пшениця 46,3 23,9 22,4

            кукурудза 48,3

            20,3

            28,0

            овочеві 199,0

            60,0

            139,0

            кукурудза на силос 359,0 109,0 250,0

            багаторічні трави 76,2 2,6 53,6

           

            Однак подальший перспективний розвиток гідро-

            меліорацій був пов'язаний з можливостями забезпечення

            додатковими водними ресурсами в посушливій зоні і де-

            якими іншими природними і господарськими факторами.

            Так, на період після 1985 року припадає значне збільшення

            кількості опадів у вегетаційний період, а при будівництві

            багатьох осушувальних систем були допущені серйозні

            недоліки, що ще більше виявилися під час експлуатації.

            Врожайність на осушених землях через 3-4 роки різко

            знижувалася, поля закидалися, не окупивши вартості на їх

            створення. Багато дорікань викликало перекидання води з

            Дніпра по каналах у Донбас, Кривій Ріг і Крим, тому що до

            1985 року було підраховано, що при існуючих водозаборах

            з р. Дніпро в маловодний рік може створитися складне во-

            догосподарче становище. У таких умовах у 1985 році було

            передбачено майбутнє перекриття Дніпровсько-Бугського

            лиману шляхом будівництва гідровузла, що дозволило б

            додатково використовувати більше ніж 8 млрд. м3 води.

            Однак були проведені експериментальні роботи, що під-

            твердили екологічні розрахунки про підвищення рівня со-

            лоних ґрунтових вод аж до підтоплення, що в майбутньому

            погрожує не тільки зниженням врожайності з полів Мико-

            лаївської і Херсонської областей, але і повному їх виве-

            денню із сільськогосподарського обороту. Тому цей проект

            був переглянутий і заборонений до виконання.

            Посилена увага до водних меліорацій і використан-

            ня величезних, часто необґрунтованих норм мінеральних

            добрив з метою підвищення врожайності призвели до згор-

            тання таких робіт, як фітомеліорації, менше стало наса-

            джуватися лісів, пояснюючи це тим, що в Україні, у ліво-

            бережній частині, немає промислових рубок, а правобере-

            жна частина пересичена лісами, що активно розкорчовува-

            лися для створення полів для сільськогосподарської про-

            дукції. Зовсім не насаджувалися польові лісосмуги, не бу-

            ло належної уваги водоохоронним зонам рік, що дозволило

            вільно стікати потокам дощу і талого снігу безпосередньо

            в річкове русло, що спричиняло його замулення і перероз-

            поділ складових стоку по сезонах. Цей період характеризу-

            вався активним посиленням ерозійної діяльності як при

            площинному змиві, так і лінійній ерозії.

            Необґрунтоване наукове збільшення поголів'я вели-

            кої рогатої худоби призвело до процесів, що виникають

            при перевипасанні худоби, аж до повного вибивання пасо-

            вищ, що уже не відновлювали своєї продуктивності і по-

            ступово перетворювалися в пустелю. Саме в ці роки вини-

            кла проблема екологічного антропогенного опустелювання

            в районі Приазовської низовини. У Поліссі і лісостеповій

            зоні зникло багато заливних лугів і не тільки у зв'язку з

            безсніжними зимами, але і внаслідок зниження рівня ґрун-

            тових вод при осушенні земель. Це говорить про те, що,

            незважаючи на успіхи в справі гідромеліорацій, не було

            комплексного підходу в планах меліорацій в Україні, у та-

            кий спосіб порушилася екологічна рівновага в самих при-

            родних комплексах і між різними природними комплекса-

            ми.

            Внаслідок цих причин та й економіко-політичних з

            1991 року меліоративні роботи в Україні згорнуті, хоча, як

            показують події останніх років (паводки і зсувні процеси в

            Закарпатті, на Дніпрі; різке підвищення рівня ґрунтових

            солоних вод у Причорномор'ї; курні бурі в Донецькій і За-

            порізькій областях та інші), їх потрібно проводити негайно

            і планомірно. І першими завданнями меліорацій залиша-

            ються:

            1 Підвищення віддачі кожного гектара землі.

            2 Відновлення порушеної екологічної рівноваги в

            природних комплексах.

           

           

           

           

           

           

           

           

 

5