yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->           ТЕМА 4 ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РАЙОНІВ МЕЛІОРАЦІЙ УКРАЇНИ

Екологічні меліорації

           ТЕМА 4 ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РАЙОНІВ МЕЛІОРАЦІЙ УКРАЇНИ

           

           

            Майже вся територія України розміщена в помір-

            ному поясі і підрозділяється на три зони: лісову (Полісся),

            лісостепову і степову.

            Енергетичні ресурси рівнинної частини України до-

            статні для визрівання основних сільськогосподарських

            культур: сума середньодобових температур вища від

            межі 10° С складає 2400° - 3600°. Для сільськогосподарсь-

            кого виробництва найбільш важливим є власне період з

            постійними середньодобовими температурами повітря ви-

            щими ніж 10°. З цим періодом пов'язаний період вегетації

            майже усіх вирощуваних культур, крім злакових зернових.

            Тривалість вегетаційного періоду в Поліссі 190-205 днів, у

            лісостеповій зоні 195 – 210, у степовій – до 245. Середньо-

            річна кількість опадів відповідно 600-700 мм – у Поліссі,

            500 – 600 мм – у лісостепу і 450-300 мм – у степу. Що сто-

            сується умов зволоження, то треба зазначити, що опади

            майже по всій території України випадають нерівномірно.

            Майже щорічно бувають бездощові періоди триваліс-

            тю 21 - 30 днів. Один раз у 4 роки тривалість бездощових

            періодів збільшується до 50 днів. Найбільший період без

            дощів у західному лісостепу – 55 днів, а в південному лісо-

            степу – 100 днів (1999 р.). Висока температура повітря і

            низька відносна вологість посилюють дію бездощових пе-

            ріодів – виникає «посуха». Через нерівномірне випадання

            опадів розподіл посух має комірчасту структуру. Так, сла-

            бкі посухи спостерігаються окремими осередками, сильні –

            охоплюють великі території.

            За коефіцієнтом зволоження зони характеризуються

            як перезволожена в Поліссі (к = 2,8 - 1,8), достатньо зво-

            ложена (к = 1,8 – на заході, 1,3 – 1,0 – на сході) у лісостепу

            і посушлива (к = 0,9 – 0,7) у степу.

            До несприятливих явищ в атмосфері відносять су-

            ховії. Суховій – вітер зі швидкістю більше ніж 5 м/с при

            відносній вологості повітря менше ніж 30% і його темпе-

            ратурі більше ніж 20°С. Спостерігаються вони по всій те-

            риторії лісостепової і степової зон, але особливо часто в

            східній і південній областях. Тут суховії бувають більше

            ніж 15 днів (у районі Луганська – до 24 днів). Найчастіше

            вони спостерігаються в травні та серпні. Вони викликають

            при посушливій погоді курні бурі. За останні 50 років при

            сильних вітрах більше ніж 14 м/с курні бурі спостерігалися

            14 разів, в основному в літній період.

            До інших несприятливих явищ погоди відносять

            пізньовесняні та ранньоосінні заморозки, випадання граду,

            штормові вітри, сильні морози узимку за відсутності сніж-

            ного покриву тощо.

            Оскільки Полісся відносять до зони надлишкового

            зволоження, то і відрізняється великою обводненістю і

            розвитком процесів заболочування. Болота в межах цієї

            зони займають 16,4% території, а заболоченість, особливо

            в районах Західного Полісся, ще більше у басейні р. Вир –

            70%, у басейні р. Здвиж – 52%. У східній частині Полісся

            найбільша заболоченість у басейнах р. Снов (25%) і

            р. Остер (22%). Переважають тут низинні болота.

            Основними причинами заболочування і перезволо-

            ження земель цих районів є: слабка природна дренованість

            території; паводки, що через слабку пропускну здатність

            русел водотоків щорічно затоплюють і підтоплюють річ-

            кові долини шириною до декількох кілометрів; близьке від

            поверхні залягання рівня ґрунтових вод і їх підпитування

            напірними водами; слабкий відтік поверхневих вод з май-

            же рівної поверхні з великою кількістю подових знижень –

            блюдець з оглеєним ґрунтом, перевага атмосферних опадів

            (600 – 700 мм) над випаровуванням (400 – 450 мм).

            Значна зволоженість території обумовлює розвиток

            підзолистого і болотного процесів ґрунтоутворення і фор-

            мування лугової, болотної і лісової рослинності. Тут по-

            ширені заплавні землі та низинні торфовища.

            Лісостепова зона в цілому характеризується достат-

            нім зволоженням, але режим його дуже нестійкий. Право-

            бережна частина її більш зволожена; тут підвищений сту-

            пінь вилуженості ґрунтів, переважають опідзолені чорно-

            земи і сірі лісові ґрунти на карбонатних лесових породах.

            Лівобережна і південна частина менше зволожені; на цій

            території переважають типові малогумусові чорноземи.

            Болота і заболочені землі розміщені в основному на за-

            плавах рік. Серед них особливо заболочені заплави лівобе-

            режжя рік: Сула, Супой, Трубеж. На заході найбільша за-

            болоченість у заплавах рік Стир та З.Буг.

            У степовій зоні найбільш поширені звичайні серед-

            ньогумусові та південні малогумусові чорноземи, сформо-

            вані на важкосуглинних лесових породах під різнотравно-

            типчаково-ковильною рослинністю. У смузі Присиваш’я та

            на узбережжях Чорного і Азовського морів розміщені каш-

            танові ґрунти. Меншу площу займають солонці, солончаки

            і лугові темноколірні ґрунти.

            В Україні в середні за водністю роки із сумарного

            об’єму опадів 307,5 млрд. м3 приблизно 84% затримується

            на водозбірних територіях і витрачається в основному на

            зволоження ґрунтів і транспірацію рослин, а також на ін-

            фільтрацію і живлення глибинних горизонтів. Основні рі-

            ки: Дніпро, Дністер, Дунай, С. Донець, П. та З. Буг. Стік,

            що надходить із суміжних територій, складає 36,3 млрд.

            м3; на території України формується 49,3 млрд. м3, у ціло-

            му сумарний стік – 85,6 млрд. м3 (з 50% імовірністю).

            Один раз на 20 років спостерігається найменший стік

            (22,5 +27,1 = 49,6 млрд. м3).

            У залежності від умов живлення рік, крім багато-

            річної, має місце внутрішньорічна нерівномірність стоку.

            На рівнинних ріках 60-80% річного стоку стікає в період

            весняної повені за 1-2 місяця. В іншу пору року ріки мають

            приблизно однаковий стік.

            На гірських ріках Карпат і Криму стік відрізняється

            великою нерівномірністю, тому що формується за рахунок

            зливових опадів.

            Водні ресурси України нерівномірно розподілені по

            її території. Найбільша густота річкової мережі – у Поліссі.

            Слід зазначити, що за умовами формування стоку і запасів

            водних ресурсів поліська зона, особливо басейн верхнього

            Дніпра, мають важливе значення, тому що саме тут форму-

            ється 80-85% усіх водних ресурсів Дніпра. Тільки р. При-

            п'ять з її притоками дає 23,5% стоку Дніпра.

            Основною гідрографічною особливістю формуван-

            ня поверхневих вод у Поліссі є малі ухили басейнів рік, що

            призводить до дуже повільного проходження стоку, його

            затримки та випаровування. Під впливом повільного стоку

            за широкою заболоченою формою в річковій системі аку-

            мулюються значні об'єми малих вод, що скидаються по-

            ступово в процесі спаду повені. У результаті цього трива-

            лість повені збільшується, а високі витрати знижуються.

            Тому об'єми і максимальні витрати весняної повені на за-

            болочених ріках не настільки високі, як на сусідніх неза-

            болочених.

            У північних районах Українського Полісся стік ма-

            лих рік формується під впливом боліт і тому характеризу-

            ється малою мінералізацією (35-200 мг/л). У воді трапля-

            ється значна кількість органічних речовин з кислою реак-

            цією. Велику мінералізацію і високу жорсткість мають

            р. Горинь, Стир, Тур’я, а також сама Десна, води яких дре-

            нують багаті карбонатними породами верхньокрейдяні та

            третинні відкладення.

            Ріки, що дренують лісостепову зону, теж численні.

            На лівобережжі вони належать до басейну Дніпра і

            Півн. Дінця, на правобережжі річкову мережу відносять до

            басейнів З. Бугу, Дністра, Півд. Бугу і Дніпра. Найбільша

            густота річкової мережі – у басейні Дністра – 0,24 км/км2,

            на Придніпровській височині – 0,2 км/км2 і на лівобе-

            режжі – 0,15.

            У режимі рік переважає снігове і дощове живлення,

            а на підземний стік припадає 10% всього об'єму. За хіміч-

            ним складом води ріки лісостепу в основному гідрокарбо-

            натно-кальцієві, мінералізація складає від 250 до 600 мг/л.

            Ріки степової зони підрозділяються на великі – Дні-

            стер, Півд. Буг, Дніпро, С. Донець, що збирають свою воду

            в більш вологих зонах; середні, які починаються від підзе-

            мних джерел на височинах, що прилягають, і малі, гідро-

            логічний режим яких залежить від умов даної місцевості.

            Гідрографічна мережа розвинена слабко. Місцевий стік

            здійснюється тільки від поталих вод, що створюють до

            80% річкового стоку. Влітку малі ріки майже цілком

            пересихають. Води степових рік дуже мінералізовані,

            від 1-5 г/л до 10 г/л. Засолення переважає сульфатне,

            хлоридно-сульфатне, а на півдні Причорномор'я – хлорид-

            не.

            Загальна потреба води для санітарних витрат усіх

            рік України складає 20,2 млрд. м3 у рік (без Дунаю), у то-

            му числі Дніпра – 15,6 млрд., Дністра - 2,4 млрд. Крім того,

            потреба у воді для забезпечення нересту риб у Дніпрі

            складає 3,3 млрд. м3. Нижче наводиться таблиця розподілу

            водоймищ (об'єм більше ніж 1 млн. м3) по басейнах основ-

            них рік України.

           

            Таблиця 4.1 – Розподіл водоймищ

           

            Ріка

            Площа

            Су-

            Водосховище

            басейну в мар-

            Кіль-

            Площа

            Зага-

            Україні,

            ний

            кість

            дзер-

            льний

            тис. км2

            стік, водосх

            кала,

            об’єм

            км3

            овищ

            тис. га

            води,

            км3

            Дніпро 286,0

            53,4

            387

            829,3

            46,9

            Півд. Буг 63,7 3,4

            165

            32,5

            0,7

            Дністер 91,8

            10,0

            35

            6,7

            0,2

            С. Донець 89,5 4,5 120 37,2 2,9

            Запаси підземних вод у республіці розподілені дуже

            нерівномірно. Найбільші запаси зосереджені в північно-

            західній частині (Дніпровсько-Донецький і Волино-

            Подольський артезіанські басейни), до неї відносять бли-

            зько 75% підземних вод. Найменш забезпечені ними пів-

            денна частина і райони Донбасу. Прогнозні запаси

            підземних вод складають 21,4 млрд. м3 за рік (тобто

            58,8 млн. м3/добу), у тому числі гідравлічно не пов'язані з

            поверхневими 8,6 млрд. м3/рік. До останніх відносять пріс-

            ні підземні води, що залягають на значній глибині дна до-

            лин, ярів, балок, рік. Найбільші запаси цих вод зосереджені

            (у км3/рік) у Чернігівській (3,0), Київській (1,5), Полтавсь-

            кій (1,4), Львівській, Рівненській і Харківський (по 1,3) об-

            ластях. Поряд з цим Вінницька, Житомирська, Кіровоград-

            ська, Миколаївська, Одеська, Чернівецька області мають у

            своєму розпорядженні незначні запаси, що не перевищу-

            ють 0,5 км3/рік. Запаси підземних вод у Сумській області

            складають приблизно 1 км3/рік.

            У зв'язку з великими коливаннями стоку по порах

            року не можна достатньою мірою забезпечити водою насе-

            лення і все господарство країни без регулювання стоку рік.

            Без водосховищ, їх запасів води максимальна площа

            зрошення в басейні Дніпра не могла б перевищити

            200 тис. га, а стоком р. Дністер - 80 тис. га. Сьогодні в

            Україні більше 850 водоймищ і близько 25 тис. ставків.

            Для подачі води в маловодні райони побудовані канали:

            Півн. Донець – Донбас (довжина 131,6 км, витрата води –

            43 м3/с), Дніпро – Донбас (перша черга: довжина 263 км,

            витрата води 120 м3/с; друга черга: довжина 171 км, витра-

            та води 32 м3/с); Північно-Кримський (довжина 402 км,

            витрата води 294 м3/с); головний Каховський магістраль-

            ний (довжина 130 км, витрата води 530 м3/с); Дніпро –

            Кривий Ріг (довжина 35,4 км, витрата води 41 м3/с); Пере-

            копський (довжина 66 км, витрата води 105 м3/с). Таким

            чином, тільки з Дніпра в маловодні райони подається бі-

            льше ніж 15 км3 води в рік.

 

6