yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->           ТЕМА 6 ФІТОМЕЛІОРАЦІЇ

Екологічні меліорації

           ТЕМА 6 ФІТОМЕЛІОРАЦІЇ

           

           

            Фітомеліорації – це система прийомів щодо корін-

            ного поліпшення природних умов за допомогою рослинно-

            сті (деревної, чагарникової і трав'янистої). Вони поліпшу-

            ють кліматичні, ґрунтові, гідрологічні та рослинні умови

            території, тобто весь екологічний комплекс. Фітомеліорації

            сприяють залученню до господарського обороту багатьох

            непридатних земель, зміні водного режиму рік, зменшен-

            ню поверхневого стоку, боротьбі з ерозією ґрунту, підви-

            щенню продуктивності сільськогосподарських культур,

            створенню сприятливих умов місцеперебування людини.

            Фітомеліорації допомагають у боротьбі з несприят-

            ливими природними явищами в окремих районах (посуха-

            ми, курними бурями, ерозіями). У той самий час нераціо-

            нальне використання біологічного компонента екологічно-

            го середовища, головним чином лісової рослинності, спри-

            чиняє ряд небажаних наслідків. Так, у результаті вирубки

            лісів погіршується водний режим рік, посилюється водяна

            і вітрова ерозії, змінюється рельєф місцевості.

            Фітомеліорації можна поділити на дві основні гру-

            пи:

            а) лісові меліорації;

            б) меліорації за допомогою трав'янистої рослиннос-

            ті.

            Ідея біологічного впливу на природні процеси на-

            лежить класикам науки В.В. Докучаєву, О.І. Воєйкову,

            А.Н. Краснову, Г.Н. Висоцькому, Г.М. Морозову. Особли-

            ву роль у ньому вони відводили лісу.

            Перші спроби штучного лісорозведення у степовій

            зоні відносяться до часів Петра I. За його вказівкою в степу

            біля Таганрога у 1696 році були посіяні жолуді і створено

            дубовий гай. З ініціативи передових хліборобів на початку

            XIX століття почалося лісорозведення на півдні України,

            тут були організовані перші лісництва. Були закладені пе-

            рші лісосмуги на Кубані, Харківщині, у Тульській і Самар-

            ській губерніях.

            Після сильної посухи в 1891 році, що охопила усю

            лісостепову і степову зони України і Росії, була організо-

            вана особлива експедиція лісового департаменту Міністер-

            ства землеробства, керівником якої був призначений

            В.В. Докучаєв. З його ініціативи були закладені три дослі-

            дні ділянки: на вододілі Волги і Дону (Кам’яностепська -

            Воронезька губернія), на вододілах між Півн. Дінцем і

            Дніпром (Великоподільська - Харківська губернія) і на во-

            доділі між Доном і Півн. Дінцем (Старобельська - тепер

            Луганська область). На цих ділянках були створені лісо-

            степові смуги, на яких велися наукові спостереження за

            впливом полезахисних лісосмуг на навколишнє середови-

            ще і врожай культур. До початку ХХ століття чітко визна-

            чилося позитивне значення лісових посадок. Однак неза-

            баром (1908 р.) експедиція була ліквідована царським уря-

            дом, дослідницькі роботи були згорнуті, а впровадження

            полезахисного лісорозведення у практику сільського гос-

            подарства було припинено.

            Однак лісорозведенню у степових районах було на-

            дано державного значення з метою боротьби з посухою

            тільки після 1945 року. З 1948 по 1953 рр. було засаджено

            більше 2 млн. га, що майже в 16 разів перевищило площу

            всіх посадок, зроблених до 1941 року.

            Ідея біологічного впливу на природні процеси і сьо-

            годні зберігає своє наукове значення. Дані науково-

            дослідних інститутів та накопичений багаторічний досвід

            лісового розведення показують, що під захистом лісосмуг

            приріст врожаю складає від 2 до 3 ц/га в середньому, а в

            посушливі роки – до 6 ц/га.

            Величезної шкоди сільському господарству завда-

            ють курні бурі. У господарствах, де розвинена мережа лі-

            сосмуг, посіви і ґрунти практично не страждають від бур.

            За своїм впливом лісосмуги можуть бути в основ-

            ному поділені на дві групи:

            1) вітроломні;

            2) водорегулювальні.

            Вітроломні смуги призначені, головним чином, для

            того, щоб послабити силу вітру і тим самим поліпшити

            природні процеси, пов'язані з вітровим режимом. Призна-

            чення водорегулювальних смуг - повне поглинання повер-

            хневих стоків (рідкого і твердого).

            Сучасна класифікація поділяє захисні лісосмуги на

            такі види:

            1) полезахисні;

            2) водорегулювальні, що розміщуються на схилових

            землях;

            3) приярові та прибалкові для затримки стоку;

            4) державні лісосмуги;

            5) лісосмуги уздовж рік і водойм;

            6) лісові насадження уздовж зрошувальних і скид-

            них каналів;

            7) лісові насадження на пісках;

            8) лісові насадження на пасовищах;

            9) насадження уздовж залізничних колій і автодоріг;

            10) насадження в населених пунктах.

            Смуги, що оточують поля, складаються:

            1) з основних (подовжніх) смуг, що розміщуються

            перпендикулярно або під кутом не більше 30˚ до вітрів, що

            переважають;

            2) з поперечних, що насаджуються перпендикуляр-

            но до подовжніх.

            Таким чином, сільськогосподарські угіддя поділя-

            ються на прямокутні клітини, у яких основні смуги розмі-

            щуються уздовж довгих боків міжсмужних клітин, а попе-

            речні - уздовж коротких боків. Більшість технічних опера-

            цій виконуються зазвичай у напрямку, паралельному по-

            довжнім (основним) смугам.

            Екологічне обґрунтування розміщення полезахис-

            них смуг містить розрахунки ширини самих смуг, ширини

            і довжини простору між смугами, відстані смуг від харак-

            терних форм рельєфу тощо.

            При проектуванні окремих елементів захисних на-

            саджень і підборі лісових порід важливо враховувати на-

            самперед особливості даного регіону. Вирішальне значен-

            ня мають кліматичні умови – ступінь посушливості кліма-

            ту.

            Теоретичні розрахунки показали, що оптимальна

            ширина полезахисної смуги дорівнює від 8 до 15 м. При

            цьому вітроломна дія смуг збільшується тільки до певної

            ширини, після чого вона знову знижується. Усередині са-

            мої смуги відстань між окремими рядами найбільш вигідна

            у межах від 3 до 7 м. Водорегулювальні смуги, призначені

            для боротьби з водяною ерозією, рекомендується робити

            шириною 12-20 м, а прибалкові – до 30 м.

            Для проїзду транспорту і сільськогосподарських

            машин у місцях перетину лісосмуг звичайно роблять роз-

            рив, який дорівнює 30-50 м, але він повинен перекриватися

            поперечною смугою таким чином, щоб не було наскрізної

            дії вітру, особливо у районах курних бур .

            На незрошуваних землях відстань між подовжніми

            лісосмугами повинна бути від 150 до 600 м, поперечними –

            від 1000 до 2000 м, ширина смуг від 8 до 30 м. На зрошу-

            ваних землях кількість смуг повинна бути від 2 до 6, ши-

            рина - від 6 до 18 м з двох боків каналів. Для розрахунків

            оптимальних відстаней між лісосмугами використовується

            ряд формул і номограм, запропонованих Д.Л. Армандом,

            Г.П. Сурмачем та іншими.

            Водопоглинальні лісосмуги закладаються переваж-

            но на кордонах привододільної та примережевої зон. Від-

            стань між смугами зазвичай складає від 200 до 400 м.

            Протиерозійні лісонасадження створюються на різ-

            них ділянках. Приярові та прибалкові лісосмуги (від 2

            до 4) закладаються шириною від 20 до 50 м і недалеко від

            брівки яру чи балки. Основне їх призначення – зменшення

            весняного стоку снігових вод. Смуги ці зазвичай щільні,

            складаються з багатьох ярусів дерев і великої кількості ча-

            гарників. На крутих схилах (вище 8˚-9˚) гідрографічної ме-

            режі проводять залісення для того, щоб скріпити ґрунт ко-

            реневою системою рослин і охороняти його від руйнуван-

            ня. Іноді проводять попереднє терасування схилів. Часто

            проводять залісення дна яру.

            В еродованих районах ефект лісосмуг вищий при

            сполученні з іншими заходами, такими, як гідротехнічні й

            агротехнічні.

            Важливе значення має конструкція лісосмуг. Розрі-

            зняють щільні, помірно ажурні, ажурні лісосмуги, ажурні

            лісосмуги, що продуваються, і лісосмуги, що продувають-

            ся. Вони розрізняються за відстанню між стовбурами дерев

            і висотою піднятої крони. Так, наприклад, щільна посадка

            лісосмуги не має просвітів, лісосмуга, що продувається,

            має багато просвітів між стовбурами, але не має просвітів

            у кронах, ажурна має просвіти уздовж всього профілю

            тощо. Ажурно-продувні (багато просвітів між стовбурами,

            але мало у кронах) і полезахисні смуги, що продуваються,

            рекомендуються для районів з холодною і сніжною зимою,

            де при інших конструкціях у смугах утворюються великі

            замети снігу; лісосмуги, що продуваються, – у районах із

            зимовими відлигами (південь України).

            Водорегулювальні лісосмуги, як правило, роблять

            ажурними і щільними, а приярові та прибалкові - помірно

            ажурними.

           

           

 

8