yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->1.3. Середньовічне місто, розвиток ремесла

Економічна історія України і світу

1.3. Середньовічне місто, розвиток ремесла

Оскільки феодальне господарство у своєму розвитку про- йшло три стадії — ранню, розвинену і пізню, то й відповідно відбувалося поетапне піднесення ремесла. На ранній стадії панувало натуральне господарство. Виробники в основно- му задовольняли власні потреби та потреби свого феодала. Економічна діяльність людей виявлялася в синтезі ремес- ла та сільського господарства. Останньому належала провід- на роль.

Досягнення промислового виробництва практично не були успадковані "варварськими" народами. Виготовлен- ня зброї і заліза, посуду, одягу тощо при аграрному вироб- ництві мало допоміжне значення. Поступово сформувала- ся домашня промисловість — систематичне виробництво певними групами сільського населення товарів на замов- лення та продаж. До перших галузей ремісничої діяльності належать: залізодобувна, гончарство, ювелірна справа. З'яви- лися ремісники-професіонали, спеціалісти. Вони мали земельні наділи, за які платили феодалу чинш або викону- вали певні повинності. Однак основним засобом існування для них залишалась реміснича діяльність.

Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, село, господарства окремих селян, у яких виготовлялася більша частина продукції. Ремісників-

81

професіоналів було небагато, а тому левову частку промис- лових товарів залежні селяни продукували для себе і своїх сеньйорів. Внаслідок аграризації та натуралізації еконо- міки європейські міста занепали. Вони залишилися адміні- стративними, політичними та культурними центрами. У VIII —Х ст. торгові та ремісничі функції міст почали зростати.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неа- поль, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), зростання їхньо- го господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натураль- но-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремес- ло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв'язати свої промислові проблеми.

Успіхи сільського господарства зробили можливим існу- вання частини населення, яке могло не займатися сільсько- господарським виробництвом. Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів. Посту- пово ці поселення перетворювалися на міста. Отже, відок- ремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню їх сприяли хрестові походи, які активізували розвиток захід- ноєвропейської торгівлі.

Крім старих римських центрів, середньовічні торгово- промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені у їхньому виникненні на своїх землях, через те що мита і податки з них приносили немалі прибутки. Сис- тема феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального помістя. Значну частину площі міста займав замок з господарськи- ми і громадськими будівлями. Феодал постійно перебував у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і

82

слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Багато міських жителів працю- вали в сільськогосподарському виробництві. Як сільські ремісники, вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч і не звільнені від по- винностей.

Феодали мали певні обов'язки. Вони повинні були за- хищати місто, його жителів від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У Х ст. це було нелегко. Набіги нор- манів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феода- ли втрачають своє значення як захисники міст. Це призве- ло до надзвичайного загострення протиріч між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися наприкінці XI—XIII ст. в ході так званих комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самовряду- вання. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління (виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове ополчення. Виникли міське і ринкове право. Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами. Міста мали різні пільги та привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром та населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на ринковій площі зна- ходилася ратуша — адміністративний осередок. Тут про- ходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а та- кож публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало ка- налізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Набагато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях. У випадку ворожого нападу населення рятувалося за фортечними мурами і ра-

83

зом з гарнізоном обороняло місто. У містах жили ремісни- ки, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, апте- карі, друкарі).

Економічно розвинені міста Англії, Франції та Німеч- чини в XI—XII ст. досягли значного розквіту. Збільши- лась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформу- вав цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравець- кий, ювелірний тощо). Цехи складалися з майстерень пев- ного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час і від часу члени цеху збиралися в церкві або ратуші, вирішуй ючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій ста- тут. Документ узаконював, регламентував не тільки вироб- ничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого ко- лективу.

Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку обо- ронного муру або вежі. Разом з купцями та іншими стана- ми ремісники демократично управляли містом. Адмініст- рація мала відкрите антифеодальне спрямування. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Ті з них, хто пробув у місті один рік і один день, ставали повноправними жителями міста. Герцоги часто робили спроби повернути своїх підданих з допомогою війська, але безрезультатно. Міста успішно протистояли таким авантюрам феодалів, ревно зберігаючи свої права і вольності.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба

84

було пройти стаж учнівства (3 — 7 років), скласти склад- ний іспит.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували поза- цехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад, виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція повинна була мати певні параметри. Для запобігання кон- куренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за неякісні вироби паризь- ких пекарів, наприклад, ставили до ганебного стовпа.

Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII—XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної про- дукції, але згодом почала стримувати піднесення продук- тивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробницт- во, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки і техніки.

Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в XIII ст. Так, у Парижі в той час налічувалося до 300 різних реміс- ничих спеціальностей. В інших містах Франції та Німеч- чини їх було значно менше.

Якщо до XII ст. міста з округами були самостійними економічними районами і не залежали від ввезення сиро- вини чи продуктів харчування, то в XII ст. розпочинається процес обміну між окремими районами. В кожній країні поділ праці призводить до спеціалізації (виробництво вина, олії, вовни, прикрас тощо). Пожвавлення внутрішнього об- міну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому спри- яли багаточисельні ярмарки, що відбувалися в містах. Вони носили обмежений і місцевий характер. Як правило, на них продавались певні групи товарів — худоба, зерно, коні, ви- роби ремісників тощо. Кількість ярмарків на рік в тому чи іншому місті залежала від місцерозташування, попиту на певні товари. Багато з таких ярмарок переросли місцеві масштаби і стали центрами міжнародної торгівлі. Так, уже

85

в середині XII ст. ярмарки в Шампані (південь Франції) відбувалися 6 разів на рік. Сюди приїжджали купці з Північної і Центральної Франції, Італії. На початку XII ст. вони перетворилися на важливі пункти європейської міжна- родної торгівлі.

У Німеччині міста досягли найбільшого розвитку в XIV —XV ст. Наприкінці XIII ст. тут нараховувалось більше 3500 міст, в яких проживала п'ята частина всього населен- ня. В основному це були малі містечка до тисячі жителів, які об'єднували селянські округи в радіусі 10—ЗО км. Були в Німеччині й великі міста з чисельністю більше 20 тис. чоловік. Через ці міста проходили торгові шляхи між Південною і Північною Європою.

В умовах свавілля феодалів міста змушені були об'єдну- ватися в союзи. У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи міст.

З середини V і до другої половини IX ст. візантійські міста, так само як і західноєвропейські, переживали зане- пад. Набіги слов'ян, болгар, арабів значно поглибили труд- нощі перехідного періоду від античності до Середньовіччя. Однак міста не зникли.

З другої половини IX ст. розпочалося економічне підне- сення візантійських міст. Цьому сприяла зростаюча потре- ба в предметах розкоші не тільки серед місцевої, а й серед романс-германської та слов'янської знаті. Візантія зали- шалася чи не єдиним постачальником цих товарів для всієї Європи.

У зміцненні та розвитку міст були зацікавлені імпера- тори, їхня політика була спрямована на отримання подат- кових платежів з торгівлі та ремесла, які дуже часто стано- вили єдину статтю доходів центральної влади, визначали силу і могутність Візантії. Ця політика знаходила підтримку серед місцевої знаті, яка значну частку своїх прибутків отри- мувала з державної скарбниці.

Піднесення міст збіглося з сприятливими внутрішніми і зовнішніми умовами: припинилися місцеві смути, набіги

86

слов'ян, розпався Багдадський халіфат. Правда, великою перепоною для успішного розвитку морської торгівлі зали- шалося арабське піратство.

Найбільшими містами Візантійської імперії були Кон- стантинополь і Фесалоніки. В Х ст. ремесло і торгівля в цих містах переживали бурхливе піднесення. Особлива роль в економічному житті тогочасного світу належала Констан- тинополю. Він був не тільки столицею Візантійської імперії, а й ремісничим, торговим і фінансовим центром тогочас- ної цивілізації. Завдяки своєму сприятливому місцерозта- шуванню на перехресті найважливіших торгових морських і сухопутних шляхів Константинополь міцно утримував лідерство у міжнародній торгівлі. Сюди приїжджали купці з віддалених країн Сходу і Заходу, придунайських країн, Балканського півострова, Північної Африки і Русі. В містах та їхніх околицях розташовувалися цілі колонії іноземних купців: італійців, арабів, євреїв, сирійців, русинів і багатьох інших.

Якщо в Західній Європі більшість майстерень перебува- ла у приватній власності вільних ремісників, то в Констан- тинополі були також державні майстерні: монетний двір, зброярні, майстерні з виготовлення предметів розкоші, до- рогих тканин тощо. Вироби константинопольських майстрів славились далеко за межами Візантії. Ремісники самі ви- готовляли і продавали свої вироби.

Головним виробником у візантійському місті залишав- ся дрібний самостійний ремісник, який мав невелику май- стерню, що одночасно слугувала крамницею для продажу виготовлених у ній товарів. Він працював з 2—3 помічни- ками. У великих державних, церковних і феодальних май- стернях працювало багато ремісників. У них, як правило, існував поділ праці. Державні майстерні виробляли про- дукцію не на ринок, а на потреби імператорського двору та армії.

Значна частина візантійських ремісників і купців була об'єднана у корпорації. Поза корпораціями залишалися

87

майстри, що були не в змозі придбати майстерні й змушені були працювати просто на вулиці. Корпорації беруть свій початок з пізньоримських часів, але в епоху Середньовіччя вони зазнали значних змін. У Х ст., з піднесенням еконо- мічного життя, вступ до них був значно обмежений. На відміну від цехів у Західній Європі корпорації скоріше за- хищали інтереси не ремісників, а держави. Керівники цих організацій не вибирались, а призначались державними посадовими особами.

Корпорації перебували під пильним контролем держа- ви. Регламентувалася навіть господарська діяльність. Ре- місник чи купець могли займатися лише одним видом ви- робництва чи торгівлі. Ціни на хліб, рибу і м'ясо були суво- ро фіксовані, заборонялося створювати запаси товарів з ме- тою спекуляції. Обмежувалась діяльність іноземних купців, їм дозволялося зупинятися в спеціально відведених місцях не більше ніж 3 міс. Контроль держави за виробництвом і торгівлею гальмував їхній розвиток.

Значних втрат візантійське ремесло і торгівля зазнали під час хрестових походів. Було зруйновано і пограбовано багато міст, а після взяття хрестоносцями в 1204 p. Констан- тинополя економічне життя в ньому занепало. Візантій- ські феодали заохочували італійських купців до завезення товарів з Європи і вивезення сільськогосподарської про- дукції зі своїх маєтків. Це підірвало економічну могутність Візантії, було однією з причин загибелі Візантійської імперії.

У XIV—XV ст. в Європі виникла нова, вища форма ви- робництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні. Хоча там все виконувалося вручну (мануфактура — ла- тинського походження, означає ручна праця), але у процесі виробництва було застосовано поділ праці. Якщо кустар сам виконує всі операції з виготовлення товару, то у ману- фактурі над цим самим завданням працюють десятки ро- бітників. Поділ праці у виробництві дав змогу значно збіль- шити випуск товарів, поліпшилася їхня якість. Головною

88

фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші тек- стильні мануфактури відомі у містах Північної Італії та Нідерландів. Усі операції з виготовлення суконних тканин (очищення, прядіння, ткацтво, фарбування вовни) ви- конувалися в майстернях або вдома. Такими були так звані розсіяні капіталістичні мануфактури, їхні власники, заку- пивши сировину, віддавали її найманим робітникам. Гото- ву продукцію вигідно продавали на світових ринках.

Як бачимо, ремесло у Західній Європі розвивалося по- ступово. Спочатку воно зародилося у феодальному сільсько- му господарстві. Лише у VIII—XI ст. воно стає самостійною галуззю суспільного виробництва. Найбільший розвиток міського ремесла припадає на XII—XIII ст., у Німеччині — XIV—XV ст. Головною організаційною формою ремесла був цех.

 

10