yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->1.2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Економічна історія України і світу

1.2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно- Східної та Східної Європи протягом XVI—XVIU ст. ви- значальним було утвердження панщинно-кріпосної системи господарства. Вона характеризувалася захопленням фео- далами селянських і громадських земель, зростанням до- менів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господар- ства не на особисті потреби феодала, а на виробництво то- варної маси сільськогосподарської продукції для збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історіо- графії мав назву "повторне закріпачення селян" і мав відно-

117

іпення до німецьких земель, він фіксував вторинність кріпос- ного права, що утвердилося в заельбських землях після поразки селянської війни 1524—1525 pp., по відношенню до кріпосних явищ класичного феодального господарства. В сучасній науці поширена концепція, що кріпосне право XVI—XVIII ст. було першим і єдиним у Європі, а викори- стання терміну "повторне закріпачення селян" зберігається як традиція.

У сферах промисловості та обігу повільно розвивало- ся дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовніш- ній ринок переважав над внутрішнім. Країни Централь- ної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн.

Причинами, що зумовили своєрідність економічного роз- витку країн на схід від Ельби, були як місцеві закономірності та особливості, так і загальноєвропейські економічні фак- тори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміні- стративно-судової залежності селян від феодалів та відро- біткова рента. Товаризація селянських господарств була незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду, зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії, ще більше галь- мувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у Західній Європі. Міста були відносно слабкими і не могли взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія су- спільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними захід- ноєвропейськими виробами. Слов'янські народи, крім росій- ського, не мали своєї державності, належали до багатона- ціональних Російської, Австрійської держав. Речі Посполи- тої, та Туреччини. Селянська війна в Німеччині (1524— 1525 pp.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку

118

XVII ст. були придушені і не закріпили прогресивних тен- денцій розвитку.

На перехід країн від чиншу до панщинно-кріпосної си- стеми господарства впливали загальноєвропейські еко- номічні процеси. Темпи перетворень в аграрній сфері по- рівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслідок "революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а дрібноселянське виробництво не могло забезпечити швид- кого зростання. Збільшення цін на продукти харчування, розвиток міжнародної хлібної торгівлі стимулювали під- приємницький характер феодальних господарств. Піднес- ти товарність сільськогосподарського виробництва в корот- кий строк було можливо лише на основі відробіткової ренти. Становлення європейського і світового ринків зумовило початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіта- лістичне сільське господарство Великобританії, Голландії розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тва- ринництво), у центральних і східноєвропейських країнах культивувалося зернове господарство.

Класичним районом панщинно-кріпосного господарства були східнонімецькі землі між Ельбою та Одером. Дворяни зосередили у своїх руках усі три форми влади над селяни- ном: земельну, особисту, судово-адміністративну. В середині XVI ст. відробіткова рента тривала один день, у кінці сто- ліття — два, в середині XVII ст. — три дні. Після Тридцяти- річної війни (1618—1648 pp.) сільське господарство від- новлювалося на основі селянських господарств. Проте вже на зламі XVII—XVIII ст. панщинно-поміщицьке господар- ство було відновлено. У XVIII ст. впроваджувалася урочна система панщини, різко зменшилася кількість селянських господарств, посилилася майнова диференціація. 58 % зібра- ного зерна селяни використовували для власних потреб, 34 % віддавали у вигляді феодальних примусів поміщикові. Можливостей для зміцнення і розвитку господарства у се- лян практично не було.

119

Друга половина XVII—XVIII ст. — це період кризи пан- щинно-кріпосної системи господарства. Зміцніли позиції магнатів, яким належала у XVIII ст. половина землі. Для виконання відробіткової ренти, що становила 8—12 днів на тиждень з повного наділу, на роботу з селянського двору виходило по два робітники: селянин-кмет з тяглом і піший помічник. Загородники (малоземельні селяни) і коморни- ки (безземельні) відробляли 2—3 дні панщини на тиждень. Одночасно посилилося значення грошової ренти, застосову- вався кабальний, примусовий, вільний найм.

Фільваркове, переважно зернове, господарство Польщі було орієнтовано на ринок: у першій половині XVI ст.— внутрішній, з кінця XVI ст. — зовнішній. У 70-х роках XVIII ст. експорт зерна у Західну Європу оцінювався в 9— 10 млн злотих на рік. Середній домен продавав 2/3—3/4 своєї зернової продукції.

XVI — початок XVII ст. — період піднесення ремесла і торгівлі. Розвивалися цехи. Зростала чисельність партачів- ремісників, які не входили до цехових організацій. На ос- нові цехового і позацехового ремесла виникали підприєм- ства мануфактурного типу: керамічні, паперові, соляні.

Негативно впливала на розвиток міст і торгівлі політи- ка шляхти. Міста були позбавлені права голосу в сеймі (1505 p.). Місцевим купцям заборонялося їздити за това- рами за кордон (1565 p.). Сейм звільнив шляхту від мита на ввезення товарів. Чужоземні купці вільно торгували на території Польщі.

Після занепаду з 20-х років XVII ст. міст, ремесел, внут- рішньої та зовнішньої торгівлі почалося економічне підне- сення з другої половини XVIII ст. Посилилася урбаніза- ція. Вотчинні мануфактури, продукція яких була дорожча на 75—100% за іноземні товари, розорювалися або пере- ходили у власність купців. Розвивалися міщанські ману- фактури.

На кінець XVIII ст. у гірничорудній промисловості було 165 підприємств, текстильній — 72, хімічній — 9, друка- 120

рень — 32. Позначилась промислова і сільськогосподар- ська спеціалізація різних районів Польщі.

Внаслідок поділу Речі Посполитої в кінці XVIII ст., час- тина польських земель потрапили під владу Росії, Австрії та Прусії і розвивалися в межах політики Романових, Габс- бургів і Гогенцоллернів.

В Австрійській імперії Габсбургів тільки в суто австрій- ських землях збереглося чиншове господарство селян. На чеських, словацьких, угорських, словено-хорватських, україн- ських землях поширилося доменіально-панщинне господар- ство. Відробіткова рента для певних категорій селян стано- вила п'ять-шість днів на тиждень. Австрійське аграрне за- конодавство XVII. ст. поділило феодальні землі на русти- кальні (селянські) та домінікальні (поміщицькі) із заборо- ною їх замінювати, обмежило панщину трьома днями на тиждень, заборонило працювати на поміщиків у неділю і святкові дні. В XVIII ст. зросла підприємницька діяльність поміщиків, значно погіршилося становище селян, посили- лася їх пауперизація.

За правовою ознакою селяни поділялися на рустикалістів і домінікалістів. Перші мали наділи на правах володіння, користування і розпорядження землею (закупні землі) або на правах лише тимчасового користування (незакупні землі). Селяни були зобов'язані виконувати всі три форми ренти та інші примуси, платити державні податки. Русти- калістські селяни були орендарями землі й не виконували регулярних примусів перед державою. Приблизно 40 % се- лян мали землі (повні та неповні селяни). Більшість селян були безнадільними. Особиста кріпосна залежність селян у Чехії, Моравії, Сілезії була ліквідована у 1781 p., в Угор- щині — в 1785 p.

Після занепаду промисловості й торгівлі в другій поло- вині XVI—XVII ст. почався їх розвиток. Грунтуючись на ідеях меркантилізму, австрійський уряд здійснив ряд ре- форм. Зросла кількість мануфактур (скляних, порцеляно- вих, суконних, шовкових). Був створений Державний банк,

121

обмежені права цехів, знищені внутрішні митні кордони. Промисловими районами стали Австрія та Чехія. Решта земель залишалася аграрною периферією.

У кінці XVI — на початку XVII ст. виникла Російська централізована держава, яка з середини XVI ст. стала бага- тонаціональною. До її складу ввійшли території Поволжя, Уралу, Сибіру, в 1654 p. на правах автономії Україна. В XVIII ст. Росія завоювала вихід до Балтійського моря.

У XVI—XVIII ст. в Росії існували різні форми землево- лодіння: чорносошне (державне), двірцеве, світське, церков- не. Швидкими темпами зростало феодальне землеволодіння. В середині XVII ст. чорні волості у центрі країни зникли. У XVI—XVII ст. скорочувалися світські вотчини та зміцню- валися помістя — умовні землеволодіння бенефіціального типу. Протягом цього періоду в загальнодержавних мас- штабах (Соборне Уложення 1649 p., указ 1714 p. Петра І) затверджувалися земельні права дворян, скасовувалася ієрархія земельної власності, узаконювалося злиття поміст- ної і вотчинної форм землеволодіння. Власність поділяла- ся на родову (отриману в спадок) і надбану. Указ 1762 p. про вольності дворянства дав змогу поміщикам самостійно займатися господарством. За "Жалованою грамотою дво- рянству" (1785 p.) вони отримали повну свободу щодо землі. Сприяло утвердженню феодальної власності генеральне межування згідно з маніфестом 1765 p., що проводилося протягом кількох десятиліть. Воно закріпило за дворян- ством до 50 млн десятин самовільно захоплених земель.

Змінилося економічне і правове становище селян. Се- лянські наділи (орні землі) лише за XVI — першу полови- ну XVII ст. зменшилися з 15—19 до 6 десятин. На кінець XVIII ст. поміщицька рілля охоплювала в чорноземній зоні половину, а в нечорноземній — третину всієї землі, відробіт- кова рента дорівнювала шість днів на тиждень. Зростало значення грошової ренти. В середині XVIII ст. панщинне селянство становило 54,9%, чиншове — 45,1% кріпаків. Визначилося районування форм ренти.

122

Прийнявши Соборне Уложення 1649 p. — перший уза- гальнюючий правовий кодекс, уряд Росії завершив оста- точне встановлення кріпосного права. Проголошувалося безстрокове, особисто-спадкове, поземельне прикріплення селян до землі. На селян поширювалася юрисдикція по- міщиків і вотчинників. Законодавство другої половини XVII —XVIII ст. посилило особисту залежність селян. Без доз- волу власників вони не могли піти на заробітки, укладати фінансові угоди, їм заборонялося скаржитися на поміщиків. Останні в адміністративному порядку засилали селян до Сибіру.

У цей час значних успіхів досягло сільськогосподарське виробництво. Розширилися освоєні землі. Промислово-тор- гового значення набули скотарство, вівчарство, городницт- во. Зросла товарність селянських господарств. Вони забез- печували 10% торгівлі хлібом. Більшу господарську са- мостійність порівняно з приватновласницькими селянами мали державні селяни.

Протягом XVI—XVIII ст. зросло господарське значен- ня міст, проте в них мешкало лише 4 % населення. Збільши- лася чисельність промислового населення: ремісники ста- новили половину посадського населення країни. Ремесло отримало територіальну спеціалізацію, перетворилося на дрібне товарне виробництво. Оновлення ремесла реформа- ми Петра І першої половини XVIII ст., офіційне впрова- дження ремісничого устрою сприяли поліпшенню органі- зації виробництва, але його роль у промисловості зменши- лася. Період панування ремесла закінчився.

На основі ремісничих підприємств, селянських промислів, дрібного товарного виробництва виникла мануфактура, яка панувала в текстильній, цегельній, рибальській, соляній га- лузях промисловості. Створювалися мануфактури, засновані на кріпосній праці. Класичною і найпоширенішою їх фор- мою були вотчинні (поміщицькі) мануфактури, сформовані товаризацією феодального господарства. Вони грунтувалися на домашній промисловості селян, монопольному володінні

123

феодалами робочою силою. Посесійні мануфактури належа- ли приватним особам на основі умовного спадкового воло- діння, використовували працю приписних казенних селян, а також спеціально куплених для роботи на мануфактурах. Вони обслуговували потреби державної скарбниці і прак- тично не були зв'язані з ринком. Кріпосні мануфактури панували в суконній, металургійній промисловості.

У XVII ст. у Росії розпочався процес формування всеро- сійського ринку. Це було зумовлено спеціалізацією окре- мих районів, розвитком товарно-грошових відносин. Якщо в XV ст. в основному торгували на місцевих ринках або торжках, у другій половині XVI ст. — на великих обласних ринках, то в XVII ст. вирішального значення набули яр- марки. Росія активно боролася за експортування товарів на Захід. Баланс зовнішньої торгівлі був активним. По- літика царського уряду була протекціоністською. В екс- порті переважала сільськогосподарська продукція.

Господарський розвиток країн Центральної та Східної Європи зумовив істотну різницю з питань генези індустрі- ального суспільства. Одні дослідники намагалися довести, що цей процес відбувався у мануфактурний період XVI— XVIII ст. так само, як і в розвинених західноєвропейських країнах, хоч і мав свої особливості. Інші обґрунтовують положення про початок перебудови в кінці XVIII—XIX ст. в умовах індустріального розвитку. В Росії початок пере- хідного періоду датується XVII ст.

Аграрний розвиток країн Центральної та Східної Євро- пи був особливою формою генези індустріалізації сільсько- го господарства. Експропріація селянства відбувалася че- рез прикріплення їх до землі з позбавленням прав фео- дального володіння. Зменшення особистої заінтересованості селян працювати змушувало дворян посилити позаеконо- мічний примус. Власність дворян на землю набувала рис буржуазної приватної власності. Мануфактурне виробни- цтво існувало лише як індустріальне явище.

Більшість вчених розглядають панщинно-кріпосну сис-

124

тему господарства як фактор розпаду феодального госпо- дарства і створення передумов для індустріального розвит- ку. Зменшилося нагромадження капіталу у міщан і селян, торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках монопо- лізувало дворянство, яке витрачало прибутки на невироб- ничі потреби. Орієнтація на ринок поміщицьких господарств не змінювала підвалин феодального господарства, зокрема монопольної власності на землю. Вотчинні мануфактури існували як побічне прибуткове заняття на основі феодаль- них відносин власності. У промисловості, сфері обігу сфор- мувався уклад індустріального господарства.

Отже, у процесі розпаду панщинно-кріпосної системи господарства визначилися два напрями розвитку європей- ських країн. У Західній Європі відновлювалося парцеляр- не господарство, капіталістичні відносини утверджувалися фермерським шляхом. У більшості країн Центральної та Східної Європи, зокрема в Росії, аграрна революція відбува- лася повільно, із збереженням феодальних пережитків. Підприємницьке сільське господарство перемогло в сере- дині XIX ст.

В економічному житті найрозвиненіших країн світу у XVI—XVIII ст. відбулися суттєві зміни. Після вели- ких географічних відкриттів утворилися колоніальні імперії (іспанська, португальська, голландська, францу- зька, англійська). Наступила епоха промислових пере- воротів, а разом з нею формування світового господар- ства. Поява заводів, нових станів — найманих фаб- ричних робітників і власників на засоби виробницт- ва, потужних підприємств стимулювала генезу інду- стріального суспільства. На зміну ручній мануфак- турній діяльності людини прийшла машинна, висо- копродуктивна праця. Відбулися кардинальні зміни і в інших галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, фінансах, торгівлі).

125

Генеза індустріального суспільства супроводжува- лася зміною та вдосконаленням знарядь праці, розвит- ком промисловості і торгівлі. Потреби економічного розвитку диктували необхідність переходу від дрібно- го до розширеного товарного виробництва.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть економічні причини і наслідки географічних

відкриттів.

2. Обгрунтуйте положення про те, що зародження індуст- ріального суспільства у країнах Західної Європи поча- лося в XVI cm.

3. Дайте визначення мануфактури, її типів. Розкрийте особливості мануфактурного періоду в розвитку промис- ловості у країнах Західної Європи, СІЛА.

4. Розкрийте значення буржуазних революцій XVI— XVIII cm. для становлення індустріального суспільства.

5. ~Які наслідки аграрного перевороту в Англії ? Які факти свідчили про прогресивний розвиток сільського госпо- дарства у країнах Західної Європи?

6. Як здійснювався процес формування і розвитку вну- трішніх національних і світового ринків? Поясніть зміст політики протекціонізму та меркантилізму.

7. У чому полягала особливість господарського розвитку країн Центральної та Східної Європи?

 

 127

 

 

 

 

 

 

 

 

13