yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->2.2. Індустріалізація

Економічна історія України і світу

2.2. Індустріалізація

Із завершенням промислового перевороту почався про­цес індустріалізації. Основним його змістом були струк­турні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріа­лізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне ви­робництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбува­лися зміни в організації та управлінні виробництвом. Про­відне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінан­совому. Було утворено акціонерні монополістичні об'єд­нання — картелі, трести, синдикати, концерни.

Темпи та строки індустріалізації залежали від конкрет­них історичних умов кожної країни, вихідного рівня про­мислового перевороту, загальносвітового економічного роз­витку. Так, у Великобританії завдання індустріалізації по­чали розв'язувати під час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після про­мислового перевороту та була його продовженням. Індуст­ріальний розвиток було перервано першою світовою (1914— 1918 pp.) та другою світовою (1939—1945 pp.) війнами.

У кінці XIX — на початку XX ст. індустріалізація відбу­валася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, зміна­ми в техніці та технології. Змінилася енергетична база еко­номіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася елект­рифікація виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприя­ло використання машин для отримання електричного стру­му: динамо-машини Е. Сіменса (1876 p.) та генератора Т. Едісона (1883 p.), електродвигуна для обертання агре­гатів. Запроваджувалися нові досягнення в галузі електро-

145

техніки: електроплавлення сталі (1877 p.), електролітич­ний спосіб отримання кольорових металів (кінець 80-х років), лампа розжарювання (1876 p.), електрозварювання (1877 p.), передача електроенергії на відстань (1891 p.).

Істотний вплив на зміну структури економіки мав ви­нахід нових способів виплавлення сталі — бесемерівського (1856 p.), мартенівського (1864 p.), томасівського (1878 p.). У 80—90-х роках було винайдено нові двигуни. Серед них динамо-машина, двигун внутрішнього згоряння (1893 p.), парова турбіна (1894 p.), водяна турбіна (перша гідроелект­ростанція на річці Ніагара в США в 1898 p.). З'явилися нові види транспорту: автомобіль (1885 p.), тепловоз (1891 p.), аероплан (1903 p.), а також вагон-холодильник (1868 p.), телефон (1876 p.), фонограф (1877 p.), лінотип (1880 p.), фотоплівка (1881 p.), кінематограф (1893 p.), гусеничний трактор (1900 p.), паровий екскаватор, пристрої для автома­тичного навантажування. Винаходи в галузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників, лікарських та парфумерних синтетичних сполук. Для роз­витку металообробної промисловості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.

Структурні зрушення останньої третини XIX — почат­ку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво елект­роенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, ма­шинобудівної, хімічної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна і наф­топереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна і буді­вельних матеріалів, автомобільна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбільш динамічно розвивалося транс­портне виробництво та верстатобудування. За умов масово­го виробництва зросло значення стандартизації. Старі га­лузі, такі як текстильна, харчова, суднобудівна, розширюва­лися та модернізувалися.

Динаміку світового індустріального розвитку та струк-

146

турні зрушення протягом останньої третини XIX ст. і до першої світової війни характеризують такі дані:

147

148

За динамікою промислового розвитку склалося три типи промислове розвинених країн: американський — з відносно високими, німецький — з середніми, англійський -- з най­нижчими темпами розвитку промислового виробництва.

Для промисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту: 1872—1890 pp. — близько 3%, 1890—1913 pp. — від 4 до 5%. Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами — важка промисловість. Так, видобуток вугілля з 1870 до 1900 p. зріс в 2,5 раза, за 1890—1913 pp. — в 1,8 раза, видобуток нафти — відповідно в 28 і 2.7 раза, виплавлення сталі —їв 60 і 3 рази, споживання бавовни збільшилося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.

Змінилася частка країн у світовому промисловому вироб­ництві. Закінчився період "євроцентризму". З кінця XIX ст. США вийшли на перше місце в світі за обсягом промисло­вої продукції, її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини — спочат­ку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсо­лютними показниками. Німеччина випередила Великобри­танію, Францію та посіла друге місце після США.

У зв'язку з інтенсивним зростанням промисловості змінилася її частка в структурі господарства провідних індустріальних держав. Так, у США вартість продукції про­мислового виробництва переважала вартість сільськогос­подарського в 1880 p. у 2 рази, в 1900 p. — в 3 рази.

Після громадянської війни 1861—1865 pp. були спри­ятливі політичні умови для економічного зростання. Кон­грес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слабкорозвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господар­ство, не витрачаючи значно кошти на воєнні потреби.

Економічні успіхи мали географічну основу. Протяж­ність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, на­давала переваги для розвитку мореплавства, рибальства,

149

зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з'єднували різні штати в одне економічне ціле.

До господарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина. Їх запаси забезпечували розвиток важ­кої промисловості. Проте бракувало олова, калійних солей.

Швидкими темпами освоювалися землі американсько­го Заходу. Переміг фермерський напрям сільського госпо­дарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське ви­робництво.

Активно запроваджувались власні та європейські вина­ходи. Лише за 1890—1900 pp. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальму­вало розвиток промисловості. Активна роль належала спе­ціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове вироб­ництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продук­тивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати вироб­ництва.

Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890—1897 pp. збільшився з 38 до 75 %.

Пришвидшували розвиток економіки концентрація ви­робництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постій­но зростали. Якщо в 1859 p. капітал, вкладений у промисло­вість, становив 1010 млн дол., то в 1899 p. — 8975, в 1914 p. — 22 791 млн дол. Велике значення мали європейські капі­тали. В 1873 p. їх сума досягала 1500 млн дол., в 1899 p. — 3300 млн дол., в 1914 p. — близько 5 млрд дол., з них англій­ських — 755 млн дол.

США розвивали своє господарство, використовуючи ро­бочу силу всього світу. За останні ЗО років XIX ст. імігру-

150

вало майже 14 млн, а за перші 14 років XX ст. — 146 млн осіб. За 1860—1900 pp. населення країни зросло з 31,4 до 76 млн осіб. У 1910 p. воно становило 92 млн осіб.

США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 p. у Росії за 6,7 млн дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 p. Конгрес США узаконив анексію Гавайських ост­ровів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуер-то-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна пло­ща колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн км2 з насе­ленням 9,7 млн осіб. Одночасно США стали на шлях еко­номічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використову­ючи дешеві робочу силу та сировину.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за 1870—1913 pp. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії по­єднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої про­мисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географію промисловості на Південь і Захід. Про динаміку промислової продукції США свідчать такі дані:

151

Отже, в галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. В науковій літе­ратурі вона оцінюється приблизно в 63 %. Однак з розвит­ком сільського господарства зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борош­номельна, консервна.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні

152

штати (Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з'явилися на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереджали се­редні показники по країні в 2 рази.

Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 p. їх налічувалося 2 млн, у 1900 p. — 3 млн, в 1909 p. — 6,6 млн осіб.

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX — початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі. Передумови такого економічного зростан­ня склалися на початку 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднання Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систему фінансів, гро­шового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капі­талів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруській війні 1870 — 1871 pp. дала контрибуцію в 5 млрд фр. Існували пере­ваги нового будівництва. Для розвитку важкої промисло­вості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. (економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю.

Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850—1914 pp. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.

Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870— ; 1875 pp. щорічно вводилося в дію 1500—2000 км шляхів. У і галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870—1913 pp. випередили легку (800 і

153

350 %). Третина капіталів функціонувала в добувній промис­ловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну — в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробниц­тву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові га­лузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася на першо­му місці за обсягом воєнної промисловості.

Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Про­те, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідність імпорту її збільшували вартість продукції.

Швидкий розвиток промисловості змінив склад населен­ня. В 1895 p. чисельність робітників становила 67%. Роз­виток німецької промисловості характеризують такі дані:

154

Причини втрати Великобританією промислової моно­полії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промис­ловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Одно­часно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працю­вала на морально застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбувалася повільно; оскільки була справою склад­ною та дорогою. Гальмуючу роль відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала високі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей станови­ла лише 6,5% всієї промислової продукції країни. Так, у світовому електротехнічному виробництві частка Велико­британії становила 13, а Німеччини — 32%. У 1913 p. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкла­дались у розвиток національної промисловості, а експорту­валися. Досягнувши у 1913 p. 4 млрд ф. ст., вони давали 5 % річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн ф. ст. Загострилася проблема поста­чання сировини для нових галузей промисловості. Нега­тивну роль відігравала політика протекціонізму з боку США, Німеччини, Франції. На 10—15 років пізніше почалося акщонування промисловості та утворення корпорацій. Од­нак у структурі англійської промисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у США, Німеччині. Проте за кількісними показниками індустріалізація у Великобри­танії відбувалася повільно, непослідовно. Знизилися темпи економічного розвитку. З 1815 p. до 70-х років XIX ст. щорічний приріст промислової продукції становив 3,7%, за 1870—1913 pp. — 1,7%. Порівняно високі темпи харак­теризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварну. електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився

155

обсяг залізничних перевезень (1200 млн т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувало­ся суднобудування. За 1870—1913 pp. тоннаж суден под­воївся, чистий доход судноплавства досяг 94 млн ф. ст., 3/5 нових кораблів світу будувалося у Великобританії. Протя­гом 1870 —1913 pp. порівняно з американськими та німець­кими незначними були темпи видобутку вугілля (в 2,6 раза), виплавлення чавуну (в 1,7 раза), споживання бавовни (в ,1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промисловість продовжувала переважати важку в 1,7 раза.

Абсолютні цифри розвитку промисловості Великобри­танії в той період характеризують такі дані:

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудо­вою промисловості. Так, за 1884—1909 pp. загальна про­дукція промисловості зросла на 75 %, а за 1909—1914 pp. — лише на 25 %. Це можна пояснити втратами в франко-пруській війні, переважаючим розвитком легкої промис­ловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив 30% світових інве­стицій. За даними 1908 p., у французьку промисловість

156

і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та закор­донні цінності — 104,4 млрд фр. Франція вивозила капі­тал у формі позикового, що привело до зростання чисель­ності рантьє. На початку XX ст. їх налічувалося 2 млн при населенні 40 млн. Для експорту товарів і капіталів Фран­ція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10% експортного капіталу, 13% товарів.

Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів, суднобудування. За тем­пами будівництва залізниць Франція поступалася лише США, їх протяжність в 1911 p. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося значення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.

Перед першою світовою війною відставання французь­кої промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; за видо­бутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чаву­ну — 6,6; 3,9 і 1,6 рази; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза. Основними показниками економічного розвитку Франції були такі:

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Буржуазна революція Й 868 p. і реформи "Мейдзі" (освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства. Було ліквідо-

157

вано політичну роздробленість країни, декларовано уніфі­кацію законів, рівність всіх підданих, свободу вибору про­фесій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запрова­джено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впроваджува­лися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа санк­ціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового перевороту та індустріалізації. Ак­тивну участь у створенні фабричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства, що належали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будів­ництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися надання субсидій приватним підприєм­цям, звільнення їх від податків. У 1880 p. державний сек­тор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10 родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 p. вони оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості — 15 млн єн.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в роз­витку господарства Японії. Державні підприємства прода­вали товари приватним особам за цінами в 2—4 рази мен­шими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 p. зменшилася з 78 до 24%, а промислового —

зросла з 5 до ЗО % .

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими са­мими закономірностями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в ос­новному на індійській сировині. В 1893 p. їх було 40, в 1896 p. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість остан­ніх в 1913 p. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво ме­ханізувалося повільніше. В 1900 p. працювало 32 тис. ме­ханічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогос-

158

подарської сировини. У 70—80-х роках почали викорис­товувати пару.

У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну базу в країні. За 1880—1913 pp. видобу­ток вугілля зріс у 20 разів, міді — ІЗ разів. Потреби у залізній руді на 70 % покривалися за рахунок імпорту. Розвиток ме­талургії прискорився після прийняття в 1895 p. 10-річної програми розвитку господарства з метою реорганізації та зміцнення збройних сил. 90% контрибуції, отриманої після війни з Китаєм, спрямовувалося у важку промисловість. У 1913 p. виробництво чавуну і сталі забезпечувало потреби країни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало будівництво заліз­ниць. За 1882 —1890 pp. їх протяжність зросла в 10 разів. До 1906 p. було побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося машинобудування. В 1913 p. в цій га­лузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризу­вали суднобудування, воєнну промисловість.

У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не завершилась. Чисельність фабричних робіт­ників у 1913 p. становила 948 тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 млн осіб. Була поширена праця жінок і дітей.

Порівняно з європейськими країнами Японія за абсо­лютними показниками випуску продукції відставала. Од­нак темпи економічного зростання були високими:

159

Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промислове розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерної колек­тивної власності. Посилився процес концентрації вироб­ництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі господарства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутом від ло­кальних ринків і промислових районів охопив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки. Монополі­стичні об'єднання почали виникати та розвиватися в бан­ківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з промисловим зумовило формування фінансової олігархії.

У США процеси акціонування, концентрації виробницт­ва і капіталу прискорилися після кризи 1873 p. Кількість підприємств збільшувалася повільніше, ніж вартість їхньої продукції. Так, в обробній промисловості за 1900—1913 pp. зростання становило відповідно 130 і 210 %. У 1914 p. акціонерні товариства становили 28,3 % всіх підприємств, випускали 83,2% промислової продукції, на них працюва­ло 80 робітників. У 1910 p. підприємства за обсягом вироб­ництва поділялися на невеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2%, середні (від 20 до 100 тис. дол.) — 21,3, великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5%. Корпорації, вартість продукції яких була понад 1 млн дол., виробляли міді — 99%, свинцю — 92, прокату — 91, чавуну — 85,8, автомобілів, сільськогоспо­дарських машин, продукції хімічної, електротехнічної, тек­стильної галузей — 50, переробляли м'яса — 80% .

Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник со­ляний пул у штаті Мічиган, у 1870 p. — Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною фор­мою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промис-

160

ловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані", утворений у 1870 p.

У 90-х роках провідна роль у монополізації промисло­вості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд дол.

Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.

Найбільшими американськими монополіями були гру­пи Рокфеллера (контролювали 95% американського видо­бутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що мо­нополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогоспо­дарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, елек­тротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсіль­ванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторе", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування моно­полій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборо­ну монопольної змови, який регулював торгівлю за межа­ми окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрес-тівське законодавство фактично не застосовувалося.

У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х ро­ках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871—1872 pp. з'явилося 978 нових з акціонер­ним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охо-

                                                                                                   161

пив усі галузі промисловості. На відміну від США, моно­полії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трес­ти: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс".

Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 p. існу­вало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн марок), їхній прибуток в 1895—1900 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.

У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії ви­никли лише в кінці 80—90-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894— 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобу­дуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їх на­лічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО—50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості.

За темпами монополізації банківський капітал випере­джав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приват­них банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу.

162

Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, мета­лургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобу­дуванні.

Винятково високими були темпи концентрації банків­ського капіталу. За 1870—1909 pp. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне това­риство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума бан­ківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції | у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.

Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp. 25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних жорпорацій досяг 2 млрд дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн єн. Першими конополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машино-

163

будуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. — Японська пароплавна компанії. Процес монополі­зації прискорили фінансова криза 1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Націо­нальний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн єн.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Почина­ючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і се­редніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу.

 

15