yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->2.3. Особливості аграрного розвитку

Економічна історія України і світу

2.3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у XIX — на по­чатку XX ст. визначальним було збереження великого зем­леволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 p. 0,6% власників (21,4 тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фермерським гос­подарствам, які становили 13% усіх господарств, належало 71,4% сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів зем­лю, господарювали на ній, використовуючи найману робочу силу. До 70-х років XIX ст. у фермерське господарство було вкладено 450 млрд ф. ст., чисельність найманих робітників становила 1 млн чол. Концентрація виробництва призвела до знищення невеликих ферм. Перед першою світовою війною у Великобританії було понад 500 тис. ферм, найбіль-

164

шим належала третина оброблюваних земель. Характер­ним було те, що значна частина земель не оброблялася.

Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшу­ючи агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні доб­рива. В 1846 p. було відмінено протекціоністські "хлібні закони". Проте фермери, які сплачували високу земельну ренту, не витримували конкуренції дешевого американського зерна. Аграрна криза, що продовжувалася з середи­ни 70-х до середини 90-х років XIX ст., прискорила переве­дення сільського господарства на індустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами, змен­шено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. В 1913 p. сільськогосподарська продукція становила 8% національного доходу країни. Потреби краї­ни в продуктах харчування та сировині задовольнялися за рахунок імпорту. Рівень забезпеченості країни залежав від становища на світовому ринку.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. У 1815 p. 1,5 млн селян (37,9 % усіх власників) володіли 19,5 % землі, середній розмір госпо­дарства коливався від 3 до 12 га землі. Більше половини з 'них користувалися ділянками 0,5 га. Протягом XIX ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночас­ного зростання кількості парцелярних господарств. Форму­валося фермерство. В 1908 p. 84% всіх господарств належало 28,8 % оброблюваних земель, з них менше 1 га мали 38 %, від 1 до 10 га — 46 %. Великі господарства займали 2/3 землі. Селянське господарство складалося з невеликих парцел розміром від 0,05 до 0,4 га. Для зміцнення матеріального ("становища селяни орендували землю. Була поширена як | "чиста" (капіталістична) оренда, так і дольщина, коли землю брали під заставу. В кінці XIX ст. селяни сплачували у лихварям щорічно 2 млрд фр., значна частина їх була но­мінальними власниками землі.

Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки. В 1912 p. у ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості — 36 %. Сільськогоспо­дарська продукція протягом XIX ст. збільшилася в 2,5 раза і за вартістю перевищувала промислову. Відбулися певні прогресивні зрушення. Посівні площі зросли з 23 до 26 млн га. Із зернових культур найпоширенішою була пше­ниця, з технічних — цукровий буряк. Розширювалося шов­ківництво. Аграрна криза кінця XIX ст. прискорила ме­ханізацію сільського господарства. За перші десятиліття XX ст. кількість молотарок зросла в 2,5 раза, сівалок — в 4 рази, жниварок — у 8, сіножаток — у 4, використання мінеральних добрив — в 5 разів.

Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Вро­жайність підвищувалася повільно. Поголів'я худоби на 1 тис. га землі становило 262 голови великої рогатої худо­би, тоді як у Великобританії — 367, Німеччині — 395, Бельгії — 727. Механізацію, агротехніку запроваджували лише у великих господарствах. Перед війною Франція за врожай­ністю пшениці посіла десяте місце в світі. В окремі роки імпорт сільськогосподарської продукції перевищував її експорт.

Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщи­на, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність селян галь­мувала розвиток внутрішнього ринку.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характер­ною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 p. у Прусії дав селя­нам особисту свободу і право розпоряджатися землею, за­лишив за юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811, 1816,1821 pp. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разів більшої від щоріч­них рентних платежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2

166

своєї землі. Цей порядок було поширено на заможних се­лян, які мали повну упряжку худоби і були записані в особ­ливі податкові списки. Революція 1848 p. прискорила ліквідацію феодальних відносин. Проте цей процес продов­жувався на основі викупних платежів і затягнувся до 80-х років XIX ст. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнкерам протягом 50 років 1 млрд марок.

Посилився процес майнової диференціації серед селян­ства. В 1882 p. селянські господарства площею до 10 га (87% всіх господарств) володіли 28,6% оброблюваних зе­мель. З млн господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складне в зв'язку з високою земель­ною рентою.

У Німеччині на той час було два типи розвитку аграр­них відносин. Для східних районів характерним був юн­керський шлях аграрної еволюції. У північних та півден­но-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876—1895 pp. Знач­на роль в цьому належала урядовій політиці аграрного про­текціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і тра­вопільна системи. За 1870—1913 pp. врожайність зросла на 33—50 %. Визначилася спеціалізація юнкерських гос­подарств: цукрові буряки, картопля, тваринництво, насам­перед свинарство. В помістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпортували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 p. ' почав діяти Союз сільських господарів, у 1909 p. — Імпер­ський союз сільськогосподарських товариств, який об'єдну­вав 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд марок.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеч-

167

чини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборго­ваність.

У США перша половина XIX ст. — це період утвер­дження фермерського господарства як пануючої форми зем­леволодіння. Після війни за незалежність і в ході освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс. Протягом 1788—1859 pp. 1442 млн акрів землі з 1905 мдн акрів (1 акр дорівнює 0,4 га), що оброблялися, перейшли у володін­ня уряду. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрно­го законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство — система вільного займу земель, яка була санкціонована в 1841 p. На 1860 p. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір становив приблизно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, що спеціалізувалося на вирощуванні бавовни. Типовими були плантації площею від 700—900 до 20 тис. акрів, на яких працювало від 20 до 500 рабів. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15—20%, на Півдні — до 40% землевласників.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни. Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 p., активізували зро­стання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав пра­во кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстра­ційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власні­стю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забу­дови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного прожи­вання на гомстеді. За 1860—1900 pp. було роздано 1,4 млн гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 раза. 160 млн акрів землі з державного фонду на Заході без­платно отримали компанії з будівництва залізниць. У розпо­рядженні індійців залишилося менше 2 % землі.

168

На початок XX ст. в США налічувалося 5,8 млн ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% — заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували в руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 p. 1% фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га, серед­ньої — 55—80 га, невеликої — 1,5 га.

Сільське господарство США розвивалося на основі інду­стріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були тем­пи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відпо­відно в 3,5 і 3 рази, бавовни — в 2 рази. В 1900—1914 pp. врожай пшениці збільшився на 70%. кукурудзи — на 27, бавовни — на 58 % .

Зерновий напрям був визначальним для сільського гос­подарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Роз­виток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 p. у США виготовлялося 250 різних модифікацій заліз­них плугів. У 1860 p. на полях працювало 250 тис. молота­рок, у 1911 p. — 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського гос­подарства зросли за останню третину XIX ст. на 424,4 млн дол. Будували польові залізниці, створювали систему елева­торів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшив­ся за 1900—1914 pp. у 2,7 раза. Найману робочу силу вико­ристовувала половина американських ферм.

На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію здольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).

У кінці XIX — на початку XX ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 p. вона стано-

169

вила 2,5 млрд дол., у 1900 p. — 5, у 1914 p. — 10 млрд дол.

Господарство заможного фермера мало товарний харак­тер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862 по 1901 p. експорт пше­ниці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи — в 16. Це призвело до європейської аграрної кризи 1875—1896 pp., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платити значні рентні пла­тежі. На початок XX ст. колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втра­тили переваги і, як наслідок, американський експорт знач­но скоротився.

Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов'я­зане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872—1873 pp. Було ану­льовано феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю. Селяни — спадкові держателі землі отримали її у власність, а селяни, які дали землю в заставу, втратили її на користь своїх кредиторів. З селянського землеволодіння було вилучено до третини орної землі. 70 % селян залиши­лися мало- та безземельними, орендували землю за умови сплати 65—70% врожаю. Общинні землі були проголошені державними, а пізніше продані поміщикам. Податок, що раніше збирали з врожаю, був замінений на єдиний позе­мельний податок, який сплачували у грошовій формі. Він становив 50% вартості середнього врожаю. Землю оброб­ляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалося сільськогосподарським вироб­ництвом.

170

Отже, у XIX — на початку XX ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбу­вався двома шляхами: революційним (з переходом на індус­тріальну основу) та еволюційним, або поступовим перерос­танням господарств з феодальних у фермерські.

 

16