yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->4.2. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—90-х років XX ст.

Економічна історія України і світу

4.2. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—90-х років XX ст.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов'язані з збільшенням тери- торії та населення так званої світової соціалістичної сис- теми, розпадом колоніальної системи та утворенням неза- лежних держав:

216

Світове господарство охоплювало три підсистеми: гос- подарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в еконо- мічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Еконо- мічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура національних госпо- дарств. Важливими чинниками розвитку світового госпо- дарства були науково-технічний прогрес, подальше поглиб- лення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація вироб- ництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждер- жавні інтеграційні процеси. Економічне зростання націо- нальних господарств залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства. Посилилося державне регу- лювання господарських процесів.

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та роз- витку національних господарств були різними. Занепад

217

економіки європейських країн, Японії сприяв встановлен- ню економічного панування США. Виробничі потужності країни перевищували потужності всіх індустріальних дер- жав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій сис- темі встановлювалася першість її національної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове виробницт- во. Рівень його в 1946 p. становив порівняно з 1937 p. у Великобританії — 95%, Франції — 73, Японії — ЗО, ФРН (у 1948 p.) — 56 %. Панувала внутрішня інфляція. Євро- пейські валюти не конвертувалися, їхній курс був заниже- ним щодо долара, який став єдиною твердою валютою, і всі країни прагнули отримати його в обмін на свої товари. Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл на- ціонального доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання еконо- мічного зростання потрібні були значні фінансові ресурси.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку. Реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність онов- лення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища допомогти європейським країнам у відбудові господарства. У липні 1947 p. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співро- бітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди,

218

Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p. — ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економіч- ний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом амери- канської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалі- зації плану. До його завдань входило відродження вироб- ництва на новій технологічній основі, розширення зовніш- ньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілі- зації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план Маршалла з квітня 1948 p. по ЗО грудня 1951 p. Обсяг до- помоги країнам ОЄЕС становив 17 млрд дол. (у цінах 1990 p. 102 млрд дол.). З них 4 млрд дол. асигнувалося протягом перших 15 міс. Американський уряд гарантував капітало- вкладення своїх інвесторів, вивезення оптимального при- бутку в доларах. Передбачалися скасування мита, обме- ження імпорту американських товарів, постачання сировини в США.

У США для організації допомоги була створена Адміні- страція економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. Допомога надавалася: 1) безпроцентними товарними позиками та "дарами", склад яких визначали США; 2) звичайними кредитами під малі проценти; 3) у вигляді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на націо- нальну валюту за офіційним курсом. Нею розпоряджали- ся інші країни для розвитку внутрішньоєвропейської торгівлі. У 1950 p. ця система була замінена Європейською платіжною спілкою.

Фонди згідно з планом Маршалла розподілялися між країнами не за потребами в інвестиціях, а відповідно до стану платіжного балансу щодо доларової зони. Товари надавалися в розпорядження урядів. Гроші, отримані від їх продажу, надходили в національний банк на спеціальний рахунок (так звані еквівалентні фонди). 95% цих фондів

219

повинні були належати країнам-учасницям, але витрача- лися під контролем Адміністрації економічного співробіт- ництва в Європі. Частина їх йшла на оплату сировини, яку

вивозили США.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років. Еквівалентні фонди доповнили внутрішні ресурси капіталів європейських країн. Стабілізувалася система міжнародної оплати. Європейські країни використовували свій потенці- ал зростання без обмежень. Посилився державний конт- роль за економікою. Створення ОЄЕС стало імпульсом до європейської інтеграції. Однак значення допомоги за пла- ном Маршалла для різних країн не було однаковим. Най- краще реалізувала його можливості ФРН.

Радянський Союз відмовився від допомоги за планом Маршалла, оскільки США відкинули його вимоги. По-пер- ше, кожна країна мала самостійно визначати свої потреби в допомозі та її форму. По-друге, СРСР вимагав розмежува- ти країни-союзники, нейтральні та колишніх противників. Допомога Німеччині повинна бути тісно пов'язана з проб- лемою репарацій. Історики та економісти не однозначно оцінюють неприйняття Москвою плану Маршалла. Без- умовно, що його реалізація була б конструктивним підхо- дом до розв'язання повоєнних господарських труднощів. Однак поширеним є твердження, що американська допомога в умовах боротьби з комунізмом, що вже розпочалася, плану- валася так, щоб поставити СРСР в умови, коли він змуше- ний буде сам відмовитися від участі у плані Маршалла.

Етапом інтенсивного індустріального піднесення еконо- мічно розвинених країн світу стали 50—60-ті роки. При- скорилися порівняна з міжвоєнним періодом темпи еко- номічного зростання. Середньорічні темпи зростання вало- вого внутрішнього продукту (ВВП) і промислового вироб- ництва становили відповідно, %:

220

Загальний розвиток національних господарств характе- ризує динаміка основних показників за 1953—1968 pp.:

221

Змінилася структура світового капіталістичного госпо- дарства. Найбільш динамічно розвивалася промисловість, в основному за рахунок обробної промисловості. Частка інших галузей матеріального виробництва, особливо сіль- ського господарства та будівництва, поступово зменшила- ся. В цілому сукупна частка галузей матеріального вироб- ництва в загальному обсязі валового внутрішнього продук- ту залишалася стабільною — близько 52 %. Сфера послуг і торгівлі розвивалася в країнах неоднаково. Це й призвело до незначного зменшення її частки у виробництві ВВП. Однак у 1950—1960 pp. середньорічні темпи зростання ви- робництва в цій сфері збільшилися на 4,5 %, а в сфері мате- ріального виробництва — на 4,3% .

222

Структурні зміни в національних господарствах бул пов'язані з особливостями їхнього розвитку. В цілому гі лузеві структури господарств провідних економічно розві нених держав зближувалися. Загальні тенденції їхньої розвитку характеризують такі статистичні дані, %:

Промисловість була провідною галуззю господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах струк- турні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Ви- черпування національних родовищ руд і вугілля, конку- ренція імпортної нафти, підвищення ефективності викори- стання палива зумовили повільні темпи розвитку, скоро- чення у ВВП частки добувних галузей. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво електроенергії та газо- постачання. Значення обробної промисловості зростало. Зменшилася частка "старих" традиційних галузей — тек- стильної, харчової, взуттєвої. Середньорічні темпи приросту їхньої продукції становили відповідно 2,9%; 2,6%; 3,5%. Швидко розвивалися галузі, що визначали технічний про- грес, насамперед хімічна промисловість, її виробництво в 1970 p. порівняно з 1948 p. зросло майже в 9 разів. Розпо- чався перехід на нафтогазову сировинну базу. Це зумовило розвиток нафтохімічної промисловості. Друге місце за тем- пами розвитку займала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню, однак його традиційні галузі перебудовувалися. Зростало виробницт- во продукції верстатобудування, технологічного і транс- портного обладнання. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна (виробництво ЕОМ, систем автоматизації). Якщо в 1938 p. металообробні галузі давали 1/5 всього виробництва обробної промисловості, то на початку 70-х років — 2/5.

Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції лег- кої та важкої промисловості. Якщо на початку XX ст. у загальній вартості продукції обробних галузей переважали товари легкої промисловості, в 30-х роках між продукцією цих галузей встановилася рівновага, то з середини 50-х років важка індустрія почала лідирувати. У 1953—1968 pp. об- сяг виробництва важкої промисловості зріс у 2,4, легкої — в 1,9 раза. їхнє співвідношення в загальному обсязі вироб- ництва обробної промисловості в середині 60-х років стано- вило, %: в середньому в економічно розвинених країнах —

224

65,6 і 34,5; в Західній Європі — 63 і 37; у США — 67 і 33.

Японія досягла середнього рівня західноєвропейських країн у середині 70-х років.

Отже, протягом 50—60-х років відбувався процес вирів- нювання індустріального розвитку країн. Перебудова гос- подарських структур відбилась у зміні структури населен- ня. Зросла частка найманих робітників у загальній чисель- ності промислових працівників, %:

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень націо- нального господарства економічно розвинених держав ви- значалася досягненнями науково-технічного прогресу, який активізувався в середині 50-х років. Наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу. Відбулися істотні зміни у техніці, яка охопила такі види трудової діяльності люди- ни: технологічну, транспортну, енергетичну, контрольно- управлінську. Почали широко застосовуватись автоматичні системи машин. З'явилися нові матеріали, натуральна си- ровина замінювалася штучною. На грунті фундаменталь- них відкриттів виникли нові технології — лазерна, плазмо- ва тощо. Зароджувалась інформаційна революція.

За таких умов виробництво не могло існувати без постій- ного використання наукових досліджень і конструкторських винаходів, тому постійно зростали витрати на науково- дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були те-

225

риторіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені та фінансовані державним і при- ватним капіталом для випуску нової продукції. Майже в усіх країнах (крім Японії) держава асигнувала половину витрат на НДДКР. У 1970 p. її частка у витратах моно- полій становила у США — 43,1 %, Японії — 2 % , ФРН — 18,2 %, Франції — 32,8 %, Великобританії — 31,8 %. Значні кошти вкладалися в аерокосмічну, електротехнічну, прила- добудівну, хімічну промисловість, транспортне маши- нобудування. У цих галузях зосереджувалось понад 80% вчених, інженерів, техніків. Значна увага приділялася фунда- ментальним дослідженням. Головне місце в НДДКР нале- жало виготовленню нових видів продукції, поліпшенню їхньої якості. У зв'язку з "холодною війною" значна частина коштів витрачалася на воєнні цілі. Структуру витрат на НДДКР у 1970 p. характеризують такі дані:

Розвиток національних господарств визначався значним зростанням капітальних вкладень. Якщо їх частка у ВНП економічно розвинених держав світу у передвоєнні роки становила в середньому 15,4%, то в 1970 p. вона досягла в Японії — 29, ФРН — 24, Великобританії — 21, Франції —

226

26, США — 14%. США втратили перевагу в сфері капіта- ловкладень у господарство. У 1950 p. рівень їх в Японії, Великобританії, Франції, ФРН, Італії був вдвоє менший, ніж у США, а в 1972 p. перевищував їх на 48%.

Змінилася технологічна структура капіталовкладень. У 60-х роках переважали інтенсивні чинники розвитку еко- номіки (51—67%). Основні витрати йшли не на розширен- ня виробничих площ, а на модернізацію, автоматизацію ви- робничих процесів. У 1970 p. у США витрати на машини, обладнання становили 74% валових капіталовкладень у господарство, в обробній промисловості — 81 %. У ФРН це співвідношення становило відповідно 78 і 82 % Третина цих коштів йшла на впровадження засобів контролю за вироб- ничими процесами, інформації, управління.

Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: осві- ту, фахову підготовку, науку, медицину. У 1968 p. частка їх у структурі всіх капіталовкладень становила в США— 76,6 %, ФРН — 56,6, Франції — 53,3, Великобританії — 61,2 %.

Важливим структуротворним чинником було зростан- ня рівня концентрації, централізації виробництва і капіта- лу, монополізації.

У господарстві економічно розвинених країн світу існують державний і приватний сектори. Головними фор- мами організації бізнесу є власна справа, товариство, корпо- рація. За кількісними характеристиками перші дві форми в 50—60-х роках становили 80—90 % всіх підприємств, але їх частка в промисловому виробництві не перевищувала 10—20%.

У повоєнні роки зросла економічна могутність монополіс- тичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм різних галузей господарства. Цей процес охопив великі корпорації. Так, у США у 1968 p. втратили самостійність 12 компаній з капіталом понад 250 млн дол. Визначаль- ним чинником концентрації виробництва і капіталу був технічний прогрес. Мінімальний капітал для створення сучасної корпорації досяг сотень мільйонів доларів.

227

У США процес злиття був пов'язаний насамперед з диверсифікацією виробництва. У країнах Західної Європи, Японії значна роль належала конкуренції, особливо з аме- риканськими монополіями.

У 50—60-х роках масовим стало явище виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що створюва- ли за кордоном власні або спільні виробничі філії. До сере- дини 70-х років у світі діяло близько 100 тис. таких корпо- рацій. Особливо швидко вони утворювалися в обробній промисловості:

Зросла кількість міжнаціональних монополій, в яких об'єднувалися капітали різних економічно розвинених дер- жав: "Ройал датч-Шелл", "Юнілевер", "Агфа-Геверт", "Дан- лоп-Піреллі". Укладалися угоди про співробітництво між монополіями різних країн.

У багатьох економічно розвинених країнах великим власником була держава, їй належало 15—25% національ- ного багатства країн. Держава стала значним виробни- ком і споживачем промислової продукції та послуг. Так, у 1970 p. частка держави у виробництві ВНП становила у ФРН 35 %, Італії — 37, Японії — 21, США — 10,2 %. Однак у США державі належить провідне місце серед економіч- но розвинених країн щодо закупівлі в національному про- дукті (31—32%), у споживанні промислових товарів і по- слуг. Так, у 1968 p. держава придбала 87% продукції авіа- ракетної промисловості, 40% радіоелектронної апаратури,

228

35% виробництва чорної і 22% кольорової металургії.

Державні капіталовкладення спрямовувалися переважно в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і роз- поділ електроенергії, водо- і газопостачання, транспорт, не- виробничу сферу. Надавалися інвестиційні субсидії, пози- ки для розвитку конкурентоспроможних галузей, модерні- зації та раціоналізації "старих". Значні кошти витрачали- ся на воєнні замовлення. У 1970 p. в США частка воєнних витрат у федеральному бюджеті становила 40 %, у Японії — 7,1, ФРН — 23,7, Великобританії — 13,7, Франції— 6,7.

Велике значення у державному регулюванні мали по- даткові стимули: прискорена амортизація, зменшення по- даткових ставок, звільнення від сплати податків тощо. Ва- лютні кризи зумовили втручання урядів економічно роз- винених держав у валютно-фінансові відносини. Пошуки ефективних форм і методів державного регулювання еко- номіки зумовили поступовий перехід наприкінці 60-х років до "структурної стратегії". Вона грунтувалася на заохоченні певних галузей до вдосконалення і регулювання структури господарства з урахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього господарства. Фактично це був початок відхо- ду від традиційних, за кейнсіанською теорією, макроеконо- мічних методів.

Зростало значення міжнародних економічних відносин, що забезпечували єдність виробництва і обміну в міжна- родному масштабі. Новою важливою його формою стали міждержавні інтеграційні процеси. У своєму розвитку вони можуть проходити такі етапи: 1) зона вільної торгівлі; 2) митної спілки; 3) спільний ринок; 4) економічна спілка; 5) повна інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики. Великого значення набула інтеграція економічно розвинених країн світу. У 1957 p. утвори- лося Європейське Співтовариство. Інтеграція спрямовува- лася на інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяль- ності та внутрішньоекономічних структур країн — членів

229

ЄС. Тодішні соціалістичні країни у 1949 p. інтегрувалися у Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

У повоєнний період роль лідера у всесвітньому госпо- дарстві належала США. Перехід до мирного виробництва зумовив у 1944—1946 pp. промисловий спад. Скорочував- ся випуск продукції в галузях, пов'язаних з воєнним по- стачанням, зокрема у сталеварній, авіаційній, суднобудівній, хімічній. Підвищений попит населення на товари широко- го вжитку стимулював розвиток текстильної, харчової, шкіряної, нафтової галузі, розширення житлового будівниц- тва. Восени 1948 p. розпочалася перша в повоєнний період циклічна криза перевиробництва. Кризи потрясали амери- канську економіку в 1953—1954, 1957—1958, 1960—1961, 1969—1970 pp. У ці періоди знижувалося виробництво ВНП — на 1,6—3,9%, промислове виробництво — на 8—12%. Рівень безробіття зростав до 7 % .

Найбільш високі середньорічні темпи промислового ви- робництва характерні для 1949—1953 pp. (5,85%), 1962— 1967 pp. (6—8,4%). Це пояснювалося структурними зміна- ми в господарстві, прискоренням технічного переоснащен- ня промисловості, посиленням механізації, автоматизації виробничих процесів.

Американська економіка відзначалася високорозвине- ною промисловістю, в якій створювалося понад 50 % націо- нального доходу країни.

У галузевій структурі індустрії скоротилася частка до- бувної промисловості. Зберегла своє значення металургія, однак темпи її розвитку були нижчі, ніж середні. Майже 1/3 промислового виробництва давало машинобудування. Найбільш динамічно розвивалися галузі, пов'язані з науко- во-технічним прогресом: електронна, електротехнічна, аеро- космічна. Перестала бути стрижнем економіки автомобільна промисловість. Зменшилося значення верстатобудування, текстильної та харчової галузей.

Важливим чинником, що сприяв зростанню економіч- ного потенціалу США у повоєнний період, було викорис-

230

тання досягнень науково-технічного прогресу. За розміра- ми витрат на НДДКР США в 1970 p. випереджали ФРН у 7 разів, Англію — у 11, Японію — у 7,2 раза. Джерелами фінансування НДДКР були асигнування з державного бю- джету, кошти фірм, вузів, некомерційних дослідних органі- зацій. У 1970 p. на американські корпорації працювало 15 тис. наукових лабораторій. Вони витрачали 75% всіх коштів на НДДКР, державні лабораторії — 14—15 %, університети та коледжі — 9—10%. Нараховувалося 120 науково-про- мислових комплексів. Найбільшими з них були Кембрід- жський. Каліфорнійський, Мічиганський. У 50-х роках ад- міністрація США створила механізм програмно-цільового фінансування і управління НДДКР.

Прискореними темпами переоснащувалася американська промисловість. Після війни середній вік обладнання стано- вив 21 рік, у 1957 p. — 17 років. Внаслідок модернізації виробництва в 1966 p. 36 % обладнання мало вік до 5 років, а в окремих галузях (аерокосмічній, автомобільній) воно становило 48—52 %. Завершилася механізація виробниц- тва. Запроваджувалася автоматична електронна техніка. В 1970 p. використовувалося 28 тис. верстатів з програмним керуванням, майже 70 тис. електронних обчислювальних машин різного типу.

Відносно високий рівень промислового виробництва забезпечувався ефективністю хімічної промисловості, яка почала працювати на нафті, нафтопродуктах, природному газі. Зросло їхнє значення у виробництві паливно-енерге- тичних ресурсів (до 70%). Атомна енергетика забезпечува- ла до 5 % електроенергетичних потужностей країни.

У повоєнний період США, як і раніше, займали перше місце серед економічно розвинених країн у виробництві важливих видів продукції. Наприклад, їхня частка у видо- бутку кам'яного вугілля в 1970 p. становила 47,7%, вироб- ництві електроенергії — 42,2 %, сталі — 28,3 %, автомобілів - 30,3 %, синтетичних волокон — 36,5 % .

Посилилася спеціалізація в промисловості. Вона охопи-

ла невеликі підприємства, що спеціалізувалися на випуску деталей для корпорацій і були мобільнішими щодо вироб- ництва. Виникли фірми, що спеціалізувалися на ремонт- них роботах, консультаціях різних галузей і напрямів діяль- ності. Інженерні фірми займалися проектуванням, облад- нанням виробничого процесу.

У повоєнний період капітальні вкладення в американську економіку зростали більш високими темпами — у середньому на 3,35% за рік порівняно з 2,95% у міжвоєнний період. З їхньої загальної суми 40 % припадало на обробну промис- ловість, 16,5 — на енергетичну, 8,5 — на транспорт, 8—12 — на зв'язок, 21—24% — на сферу послуг і торгівлю. Майже 70% інвестицій, що направлялися в обробну промисловість, вкладалися в машини, обладнання, більш як ЗО % — на авто- матизацію виробничих процесів. Це сприяло зростанню ефек- тивності американської промисловості, переходу її до пере- важно інтенсивного характеру відтворення.

Характерною ознакою промисловості США в цей період стала диверсифікація. Так, компанія "Литтон індастрид" протягом 1954—1970 pp. об'єднала 100 фірм. Її 225 під- приємств випускали товари 10 тис. найменувань — від зброї до ділових бланків.

У США процес концентрації та монополізації відбував- ся найшвидше. На підприємствах з чисельністю зайнятих понад 1 тис. (1 % загальної кількості) у 1970 p. працювало 32,8 % зайнятих в обробній промисловості^ Частка 500 ве- ликих корпорацій у загальній сумі продажу промислових товарів зросла у 1955—1970 pp. з 48,6 до 66,6 %. Перші 100 компаній контролювали 41,5% всього продажу. В бан- ківському бізнесі частка 10 банків у загальній сумі активів комерційних банків у 1950 p. становила 15,6 %, в 1970 p. — 26,5%. Десять з 1790 страхових компаній США в 1970 p. володіли 57,7% загальної суми активів, 50 з них — 82,9%.

Швидко зростали абсолютні розміри монополій. Мільяр- дерами стали 79 корпорацій за активами і 115 за сумами річного обороту.

232

Найбільш монополізованими були нафтова (16 корпо- рацій), автомобільна (3 корпорації), електротехнічна (5 кор- порацій), хімічна (6 корпорацій), металургійна (5 корпорацій), кольорова металургія (2 корпорації), авіаційна (5 корпорацій) галузі промисловості.

Панівне становище в американській промисловості в 50—60-х роках належало 20 фінансовим групам. Вони кон- тролювали 750 корпорацій і банків (0,04% усіх фірм), 70% активів, 85% прибутку. Наймогутнішими були групи Мор- гана, Рокфеллера, Дюпонів, Меллонів, Чиказька, Клівленд- ська. Каліфорнійська.

Зросла кількість американських транснаціональних компаній. Так, "Дженерал Моторе" мала філії у 18 країнах, "Форд Моторе" — у 27, "Дженерал Електрик" — у 32, "Мобіл Ойл" — у 38. У 1951—1970 pp. вони отримали від філій у країнах, що розвиваються, у вигляді дивідендів і процентів без прибутків, реінвестованих на місці, 37,2 млрд дол.

Технологічна революція, що розпочалася в 70-х роках, мала для США надзвичайно велике значення. Йшов безпе- рервний процес технічного переобладнання промисловості, відбувалися істотні зрушення в її структурі. Застаріле устат- кування замінялося принципово новим, яке відповідало тодішньому рівню науки і техніки. Розвивалася стандар- тизація виробництва, автоматизація, вдосконалювалась елек- тронно-обчислювальна техніка. Оновлюючи основний капі- тал у важкій промисловості, США досягли позитивних ре- зультатів у сфері екології. Науково-технічний прогрес по- силив концентрацію і централізацію виробництва й капі- талу, що зумовило появу економічних конгломератів (об'єд- нань підприємств найрізноманітніших галузей).

Швидкими темпами розвивалися галузі промисловості, безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом,— електронна, хімічна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергії зросло на 50%, що за- безпечило збільшення енергозабезпеченості виробничих І'Йроцесів, підвищення продуктивності праці. Автомобілебу-

233

дування досягло пікового рівня в 1977 p., коли з конвеєрів зійшло понад 16 млн машин. Однак уже в 1983 p. їхній випуск скоротився до 9,5 млн. Науково-технічний прогрес створив сприятливі умови для випуску найрізноманітні- ших товарів хімічної промисловості, пластмас, синтетичних волокон. Збільшувалося виробництво радіоприймачів, по- бутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній, транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі транспорту США. Залізничні та водні перевезення різко скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного й авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.

В економіці США неабияке значення мало воєнне ви- робництво. У період "холодної війни" зміцнів воєнно-про- мисловий комплекс (ВПК). Ця галузь повною мірою забез- печувала технікою не тільки власні національні збройні сили, партнерів по НАТО, а й зарубіжних споживачів. Во- лодіючи надлишковим капіталом, США вивозили його за кордон. З цих інвестицій виникали сотні, тисячі трансна- ціональних корпорацій, переважною частиною яких волод- іли бізнесмени США.

У повоєнні роки зміцнилася державна власність, частка якої у ВНП країни становила близько 20 %. До них нале- жали нові підприємства, збудовані за рахунок державного бюджету, земельний фонд (21,4% земельного фонду країни в 1955 p.), воєнне майно, пошта, мережа електростанцій, шляхи сполучення, канали, система водопостачання, пози- кові установи, фонди соціального страхування. Об'єктами державної власності були федеральний уряд, уряди штатів, муніципалітети.

Зросла частка державних інвестицій, що становила в середньому 20% усіх капітальних вкладень в економіку. Вони спрямовувалися на нове будівництво, інфраструктуру, електроенергетику. США займали перше місце в світі за масштабами державного фінансування розвитку науково- технічного проґресу — 50—60% загальних витрат. Через

234

систему державних контрактів реалізувалося 3/4 коштів, що давало можливість уряду контролювати тематику, стро- ки, якість НДДКР. У 60-х роках на цій основі було отрима- но ЗО тис. патентів. Кошти спрямовувались у державні на- уково-дослідні інститути та лабораторії (30%), на фінансу- вання науково-дослідних центрів приватних компаній, що працювали за замовленням уряду (понад 50%). З держав- ного бюджету на 55% фінансувалися вузи, на 70% неко- мерційні дослідні установи. Пріоритет у фінансуванні дер- жавою НДДКР належав воєнним витратам (76% у 1960 p. і 53% у 1970 p.). Держава взяла на себе відповідальність за розвиток національної інформаційної системи, виділивши на це лише в 1960 p. 76 млрд дол. За планом Маршалла, приватним фірмам було передано інформацію про науко- во-технічні досягнення німецької промисловості, що у вар- тісному вираженні становило 10 млрд дол.

Важливим засобом регулювання економіки були дер- жавні закупівлі товарів і послуг. Вони здійснювалися або через торгові угоди, або у формі замовлень приватним фірмам. У 1955—1970 pp. обсяг державних закупівель зріс з 75 до 218,9 млрд дол. Окремі фірми постачали державі 50—70% річних продажів.

Уряд США провадив політику стимулювання економіч- ного зростання. В 1946 p. Конгрес прийняв "Акт про зай- нятість", що зобов'язував уряд сприяти досягненню повної зайнятості, збільшенню масштабів виробництва та купівель- ної спроможності населення. Широко використовувалося кон'юнктурне (короткострокове) програмування. Воно грун- тувалося на індикативних методах, які визначали напрями рзвитку, орієнтири, але не були імперативними (обов'язко- вими) для приватних корпорацій. Директивний характер мали програми для державних підприємств. Уряд Дж. Кен- неді в межах програми "Нові рубежі" зробив спробу перей- ти до програмування економіки, однак корпорації чинили цьому опір. У 60-х роках важливе значення в економічній політиці держави, як і раніше, мало довгострокове прогно-

235

зування. У 1947 p. економічним прогнозуванням займа- лося 20 % промислових корпорацій, у 1966 p. — 90 %. У 1961 p. міністерство оборони США прийняло систему ППБ — "планування — програмування — розроблення бюдже- ту", її метою було об'єднати елементи розподілу ресурсів бюджету і планування. В 1965 p. цю систему було перене- сено на державні установи.

Ефективним методом державного регулювання еконо- міки стало використання фінансово-кредитної системи. Головна роль відводилася державному бюджету: регулю- валися ставки податку, виплати на безробіття, соціальне страхування. Протягом 50—60-х років було проведено амор- тизаційні реформи, які скоротили строки амортизації. При- буток, що перераховувався в амортизаційний фонд, не підля- гав оподаткуванню, використовувався на потреби фірми. Було введено додаткові пільги для корпорацій (у 1962 p. 7 %-не податкове зниження на капіталовкладення на об- ладнання). Виходячи зі ставки індивідуального податку (14—70 %), уряд контролював співвідношення динаміки роз- міру доходу і податків з населення.

Значну увагу держава приділяла сфері кредиту. Дер- жавні кредити на тривалий строк з виплатою пільгових відсотків надавалися на розвиток сільського господарства, будівництво житла, суднобудування, транспорт.

Приватний кредит держава регулювала через Федераль- ну резервну систему (ФРС). Усі приватні банки, що нале- жали до цієї системи, були зобов'язані зберігати 10—22 % своїх депозитів у федеральних резервних банках. Регулю- ючи цей обов'язковий резерв, уряд стимулював обсяг при- ватного кредитування. Регулювалися умови споживчих кредитів. Держава виступала гарантом депозитів приват- них банків, створивши соціальну установу — Федеральну корпорацію страхування депозитів.

На початку кожного року президент США виступає пе- ред Конгресом зі звітом про економічне становище країни і заходи уряду щодо господарської діяльності на майбутній

236

період. Особливе місце серед цих документів належить дер- жавному бюджету. Він визначає перспективи як розвитку господарства своєї країни, так і удосконалення міжнарод- них економічних відносин. У США є три рівні бюджетів — федеральний, окремих штатів і місцевих органів влади. Основні капіталовкладення спрямовуються на воєнні захо- ди, в економіку, на оплату державного апарату, поліції, судо- вих органів тощо. За традицією бюджети штатів і місцеві бюджети використовуються на утримання освітніх закладів, лікарень, будівництво доріг, комунальних господарств тощо.

У бюджетному процесі простежуються три стадії: підго- товка проекту, розгляд і затвердження його Конгресом і виконання бюджету. За допомогою державного бюджету уряд прагне вирішувати важливі господарсько-політичні проблеми — пом'якшувати наслідки кризових явищ в еко- номіці, стимулювати економічне піднесення в провідних галузях, запобігати соціальним негараздам.

Гроші в США випускають державна скарбниця, феде- ральні державні та комерційні банки. Перша — випускає в обіг дрібні купюри номіналом 1—20 дол., а також срібні долари і розмінні монети. Державна емісія становить у ціло- му не більш як 11 % грошової маси. Основну масу грошей в країні випускають федеральні резервні банки. Третій вид & емісії — гроші безготівкового обороту. У грошовій масі вони Ц представлені сумами на рахунках до запитання. Чек вико- нує функцію передавання депозиту одним власником іншо- му. У повоєнний період ціни на товари і послуги зросли в США у 2,7 раза за індексом роздрібних цін і в 2,9 раза за індексом оптових цін. Найвідчутніше зросли ціни на про- довольчі товари (3,18 раза), тарифи на газ і електроенергію (2,83), оплату транспорту (2,85) і медичне обслуговування (3,57 раза).

Сучасна кредитна система США акумулює тимчасово вільні грошові капітали підприємств, доходи і збереження різних груп населення і надає їх в позику монополіям, при- ватним особам і державі. Вона складається з банківських

237

і небанківських установ, інститутів університетського типу, які виконують різноманітні кредитно-розрахункові операції. Американські кредитні установи бувають трьох типів: цен- тральний емісійний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитні інститути. За сумою активів комерційні банки займають перше місце серед кредитно-фінансових установ США. Банки акумулюють грошові ресурси різними кана- лами: продажем акцій, прийманням коштів на поточні рахунки, у формі строкових і ощадних вкладів. Банківські позики надаються на строк від кількох днів до 10—12 років.

Крім комерційних банків в США існують такі кредитні установи: банківські траст-відділи і траст-компанії; пози- ково-ощадні асоціації; взаємно-ощадні банки; компанії зі страхування майна; пенсійні банки; брокерські фірми; фінансові компанії; кредитні союзи; державні кредитні установи.

Для розвитку структури національного господарства Великобританії у повоєнний період характерним було змен- шення у ВНП частки промисловості, сільського господар- ства, збільшення сфери послуг. За темпами зростання ВНП, національного доходу, промисловості ця країна відставала від інших економічно розвинених країн. У промисловості зростало значення машинобудування, хімічної, електроенер- гетичної галузей, що забезпечували технічний прогрес. Важ- ливе значення мали нові галузі — нафтоочисна, атомна, елек- тронна, авіабудівна. Значно розшир

 

21