yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->4.5. Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток

Економічна історія України і світу

4.5. Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток

Індустріальний розвиток аграрно-сировинних країн про- тягом 50—60-х років XX ст. призвів до появи кількох груп, різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у цілому. Чотири країни — Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія — в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вар- тості продукції обробної промисловості всіх країн з аграр- но-індустріальною структурою господарства. Окрему гру- пу утворили країни — експортери нафти, які в 1960 p. об'єд- налися в ОПЕК.

Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної промисловості (37—38 % на рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіта- лу в позиковій або підприємницькій формі. У світовій літе- ратурі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В аграрно-індустріальному напрямі розвивалася економіка Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зрос- тання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали називати "новими експортними країнами". Це суттєво змі- нило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки.

Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не сто- сується Гонконгу і Сінгапуру. Бразилія володіє майже всіма матеріальними ресурсами. На її території (8,5 млн км2)

290

зосереджено ЗО % лісових світових масивів. Постійним джерелом надходження капіталів до Мексики є нафта. За її запасами вона займає четверте місце після Саудівської Аравії, Кувейту та Ірану. Значні запаси уранових руд в країнах Латинської Америки стали основою розвитку атом- ної промисловості. Характерною рисою мінерально-сиро- винної бази цих країн є наявність руд рідкісних металів — ніобію, марганцю, молібдену, нікелю, вольфраму, алюмінію. Ніобієм — металом, що має стратегічне значення, Бразилія задоврльняє 70 % потреб світу. Володіючи такими дорогоцін- ними природними ресурсами, Аргентина, Бразилія, Мекси- ка добували кошти для динамічного розвитку національ- них господарств.

Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприя- ли також іноземні інвестиції та значні державні капіта- ловкладення в національну економіку. Країни Латинської Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, наро- щуючи випуск власних товарів. Для цього спочатку треба було створити базові галузі економіки: гірничорудну, мета- лургійну, машинобудівну, хімічну, нафтопереробну. Якщо в 70-х роках в країнах Латинської Америки легка і харчова промисловість становила 40 % ВНП, а базова — 45 %, то в 1992 p. остання дорівнювала вже 72 %. Отже, розвиваючи галузі обробної промисловості, ці країни впритул наблизи- лися до рівня розвинених держав. Частка обробної про- мисловості в США становила 79 %, у Мексиці — 75 %. Важлива роль у зростанні промислового потенціалу нале- жить важкій індустрії. Добившись того, що ця галузь у Бразилії та Аргентині досягла 70 % усього промислового потенціалу, вони ввійшли в число 20 провідних розвинених країн світу. Сама ж Бразилія зайняла місце в десятці най- могутніших держав. Витрати на виробництво однієї тонни сталевого прокату становлять в США 475 дол., Японії — 500, ФРН — 528, Південній Кореї, Бразилії — 424 дол. Отже, ві індустріальні країни стали конкурентоспроможними пій галузі на світових ринках. З 23,4 млн т чавуну, ви-

291

плавленого в Бразилії в 1980—1988 pp., 2/5 пішло на екс- порт. Лише в 50—80-х роках індустріальний сектор нових індустріальних країн зріс у 4 рази, у грошовому вираженні він становив 184,8 млрд дол.

Завдяки структурним змінам економіки нові індустрі- альні країни Латинської Америки ввійшли до системи міжнародної виробничої спеціалізації. Якісні тенденції промислового розвитку цих держав дістали назву "експорт- но-промислової орієнтації". За виробництвом окремих видів продукції промисловості вони не поступаються розвиненим країнам. Так, Бразилія займає п'яте місце у світі з випуску тракторів та інших сільськогосподарських машин. Над- звичайно велику увагу нові індустріальні країни приділи- ли розвитку наукоємних галузей. Бразилія, наприклад, роз- горнула біотехнологічне виробництво. Було розроблено і введено в дію нові покоління ядерних реакторів. На їхній основі в країнах Латинської Америки діють АЕС.

Серед нових індустріальних країн Азії виділяються Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливо- му розвитку на власні ресурси, ці країни розвивали на- самперед сучасні галузі, які в основному працювали на екс- порт. Протекціоналістська політика захисту від зовнішньої конкуренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галу- зей. Південна Корея, наприклад, створила зовсім нові га- лузі: гірничорудну, кольорову металургію, машино- і судно- будівну, автомобільну, електронну тощо. Такі структурні зміни допомогли їй збільшити обсяг всіх видів промислової продукції з 50-х до 80-х років у 3 рази. Вражаючих успіхів нові індустріальні країни Азії досягли в розбудові електро- технічної та електронної промисловості, їхня частка в 1970 p. в Південній Кореї в усьому промисловому виробництві ста- новила 1,8 %, у 80-х роках — 11,5, а у 1989 p. — ЗО %.

Необхідність пріоритетного розвитку наукоємних галузей зумовлювалася не тільки внутрішніми, а й зовнішніми фак- торами. Південна Корея лише в 1962—1989 pp. одержала з-за кордону понад 6 тис. ліцензій, з яких 50 % — японські.

292

В економіці Малайзії успішно розвиваються приватний і державний сектори. Наприклад, в 1974 p. було створено національну нафтову компанію "Петронанс", яка отримала право на монопольну діяльність у розвідуванні, добуванні, переробці та продажу нафти. Плантаційне господарство, яке належало колонізаторам, поступово було націоналізовано. Держава субсидує вирощування каучуконосів, маслинових пальм. На Малайзію припадає 60 % світового виробництва пальмової олії.

Малайзія раціонально використовує іноземні інвестиції для добування нафти і газу. Донедавна уряд дозволяв інозем- цям володіти майном, але не більше ніж 49 % нерухомості. Тепер вони можуть володіти будь-яким підприємством чи плантацією повністю, але за умови, що 50 % виробленої продукції експортуватимуть за кордон. Такі виробництва забезпечують роботою 350 тис. малайзійців. Усього в країні налічується 700 іноземних компаній. Сумарні інвестиції в 1987 р. сягнули 12 млрд дол., з яких частка американ- ських транснаціональних компаній становила 3,2 млрд дол. Значні вклади внесли Німеччина, Італія, Канада, Австралія.Зpocrae приплив капіталу з Тайваню і Сінгапуру. Крім риватних капіталів у Малайзію надходять позики через урядові канали. В 1987 р. сума їх досягла 10,5 млрд дол.

Малайзійці зуміли добитися дуже великих успіхів у розвитку мікроелектроніки, робототехніки, персональних ЕОМ, електронних систем для верстатів, роботоманіпуля- торів тощо. За участю японського капіталу автоскладальні цехи перетворилися на самостійні автозаводи.

У 1986—1990 pp. в країні було передано у приватну власність підприємства державного сектора. Уряд Малайзії бачить у приватизації надійний шлях підвищення темпів економічного зростання. Іде пошук покупців, в тому числі за кордоном, для передавання у приватну власність дер- жавних залізниць.

У 1947 р. Індія стала незалежною державою. Уряд вткнувся з неймовірними труднощами державотворення.

293

Головна з них — занедбане національне господарство. За 200 років британського панування економіка Індії залиша- лася аграрною, відставала в промисловому відношенні. Краї- на з 700 млн населення в 1948 p. давала 0,8 % світової індустріальної продукції. Англійці й далі утримували у своїх руках більшість підприємств і плантацій. Понад 70 % населення було зайнято в аграрному секторі. Земля пере- бувала в руках поміщиків. Орендна плата була висока. Лихварі визначали все життя знедоленого селянства. В країні не вистачало продовольства. Економічні труднощі поглиблювались гострими релігійними, соціальними (кас- товими), етнічними конфліктами.

Врятувати країну могли тільки радикальні реформи. Індійське керівництво вважало, що єдиний шлях виходу з становища, що склалося, це формування, поряд з приват- ним, державного сектора економіки. Спочатку було на- ціоналізовано усі природні багатства, шляхи сполучення, залізниці, іригаційні системи, страхові компанії, аерофлот. У власність держави перейшли найбільший банк, у кінці 60-х років — усі інші. У 70-х роках було націоналізовано найбільшу нафтову компанію "Есо". Вже в середині 70-х років ЗО % промислового виробництва належало держав- ному сектору. Одночасно уряд інвестував значні капітали в провідні галузі групи А, зокрема в металургію. При фінан- совій допомозі ФРН, СРСР, США, інших країн Індія пере- творилася на один з найбільших центрів важкої про- мисловості Азії. У 70—80-х роках вона повністю забезпе- чила себе металом, а значну частину його навіть експортує за кордон.

Спираючись на власні ресурси та іноземні інвестиції, Індія розвивала сучасні галузі промисловості — хімічну, машинобудівну, нафтопереробну, енергетичну.

Випуск сучасної промислової продукції, порівняно з 50-ми роками, збільшився в десятки разів. Індія як індуст- ріальна держава в 70—80-х роках увійшла в десятку найбільш промислове розвинених країн.

294

Життєво важливе значення для Індії має сільське гос- подарство. Населення її зростає, сьогодні воно наближаєть- ся до 1 млрд чол. Для того щоб забезпечити його продо- вольством, в країні здійснено аграрну реформу. Держава ліквідувала за викуп поміщицькі землі, передаючи їх за невисоку плату хліборобам. Хоча ще й досі ця реформа не завершена, уряду все ж вдалося підняти сільське господар- ство на значно вищий рівень. Індія, піднявши втричі уро- жайність зернових, в основному покінчила з голодом, змог- ла відмовитися від масового ввезення продовольства з-за кордону. Починаючи з 60-х років уряд проводить програ- му "зелена революція". Це цілий комплекс заходів, які спри- яють піднесенню аграрного сектора. До нього входять бу- дівництво іригаційних споруд, ефективне використання хімічних добрив, застосування високоурожайних сортів зер- нових, виведення породистих тварин.

Сучасна Індія — це індустріально-аграрна країна, яка завпускає власні супутники, має атомні електростанції, елек- тронну, автомобільну та інші найсучасніші галузі промисловості. Разом з тим вона надзвичайно суперечлива — голод сусідує з розкошами, новітня наука — з неписьменністю, мир — з кривавими етнічними і релігійними конфліктами.

Драматичним і суперечливим в економічному відно шенні був шлях, яким довелося пройти людству в 1939—1990 pp. Під час другої світової війни (1939— 1945) господарство більшості країн було зруйновано або зазнало величезних збитків. Лише окремим з них, наприклад США, вдалось не тільки зберегти, а й зміцни- ти промисловість, сільське господарство, фінанси.

У повоєнний період загострилися стосунки між Схо дом і Заходом. Перший обрав соціалістичну, сталін ську, модель розвитку господарства, другий — тради

цінну цивілізовану, індустріальну. Відбудова про- мисловості, сільського господарства в умовах тоталі- тарних режимів проходила повільно, як і зростання життєвого рівня населення. Країнам Європи, Японії завдяки плану Маршалла, фінансовій допомозі США вдалося швидко подолати наслідки воєнної розрухи, досягнувши довоєнного рівня в економіці та добробуті населення.

Промисловість, сільське господарство, інші галузі західних держав у 50—60-х роках розвивалися в умо- вах прискореного розвитку науково-технічного прогре- су. Зростали витрати на НДДКР. Виникали нові тех- нології (лазерні, плазмові, комп'ютерні), транснаціо- нальні корпорації охопили усі країни Заходу. США, як і раніше, залишалися лідером у виробничій і фінан- совій сферах. Діяльність урядів економічно розвинених країн спрямовувалася на всебічне забезпечення насе- лення матеріальними і духовними цінностями. Яск- равим прикладом цього є небувале господарське підне- сення Японії та ФРН, відоме в історичній науці як "економічне диво".

Протягом 50—60-х років XX cm. у світовому госпо- дарстві відбулися зміни у співвідношенні позицій трьох підсистем за рівнем розвитку та загальним економіч- ним потенціалом.

За темпами економічного зростання найшвидше розвивалися так звані соціалістичні країни. Зменши- лася частка економічно розвинених країн та країн, що розвиваються, у світовому валовому продукті та про- мисловому виробництві. В світовому експорті частка економічно розвинених країн зросла, що свідчить про збереження їх впливу на світове господарство.

Якісний аналіз розвитку економічних сил свідчить про переваги економічно розвинених країн. Порівняно з ними у соціалістичних країнах обсяг валового внутріш- нього продукту на душу населення становив 26 % у 1950 p. і 45,8 % у 1970 p., у країнах, що розвиваються, відповідно 15,4 і 7,6 %.

Різними були темпи індустріалізації. В економічно розвинених країнах господарство розвивалося інтенсив- но, визначалося галузями, пов'язаними з розвитком науково-технічного прогресу, швидким технічним пере- оснащенням промисловості. Сільське господарство до- сягло рівня індустріального. У соціалістичних країнах зростання відбувалося на основі екстенсивних факторів. Лише в другій половині 60-х років Чехословаччина, НДР перейшли до інтенсивного розвитку. Перевага надава- лася традиційним галузям, становлення наукоємних галузей розпочалося в 60-х роках. Індустріалізація сільського господарства не завершилася. У країнах, що розвиваються, індустріалізація лише розпочалася, фор- мується мінімальний промисловий комплекс.

У 7090-х роках виникли і розвинулися нові інду- стріальні країни. Як за обсягом виробництва, так і за

297

якістю промислової продукції вони наблизилися до пе редових країн світу, а в окремих галузях зрівнялися з ними.

У 60—90 х роках на нашій планеті утворилися де сятки міждержавних економічних об'єднань. Наймо гутніше з них — Європейський Союз. У 90 х роках про стежується стабілізація розвитку економічно розви нених країн.

Після краху СРСР нерівномірно розвивається еко- номіка посткомуністичних держав.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Які економічні наслідки другої світової війни? У чому полягає значення плану Маршалла для відбудови євро пейської економіки?

2. Визначте тенденції й напрями розвитку світового гос подарства у 50—90 х роках XX cm. Охарактеризуйте структурні зрушення у світовому господарстві.

3. Проаналізуйте чинники, що сприяли "економічному диву" Німеччини та Японії в 50—60-х роках.

4. Які зміни відбулися в структурі промислового вироб ництва:

а) економічно розвинених країн;

б) колишніх соціалістичних країн;

в) країн, що розвиваються?

5. Яке значення має науково технічний прогрес для роз витку національних господарств і світової економіки в цілому?

6. Охарактеризуйте місце сільського господарства в світовому і національних господарствах.

7. Яка роль держави в розвитку національних господарств розвинених країн?

298

8. Визначте основні форми і напрями розвитку міжна- родних економічних відносин у 50—90-х роках XX cm. Яка роль держави у зовнішньоекономічній діяльності? Назвіть основні центри економічного суперництва світового господарства.

9. Проаналізуйте особливості розвитку міжнародної торгівлі. Які зміни відбулися в товарній структурі та географічному розподілі зовнішньої торгівлі?

10. У чому полягають особливості вивозу капіталу в світо вому господарстві?

11. Перелічіть нові індустріальні країни. Розкрийте стра тегію їхніх економічних програм.

12. Які риси є характерними для фінансової та кредит но грошової системи економічно розвинених держав світу?

 

24